від Умму Ібрахім
Питання: Ассаляму алейкум, наш дорогий амір. В наші дні ми стикнулись з фразою, яку повторюють із раз у раз різні кола у суспільстві, коли мова заходить про дистанціювання під час колективного намазу. При цьому вони посилаються на правило фікху, яке вказує на це:
صِحَّةُ الْأَبْدَانِ مُقَدَّمَةٌ عَلَى صِحَّةِ الْأَدْيَانِ
«Фізичне благополуччя людини більш пріоритетне, аніж благополуччя релігії». Чи не могли б Ви прояснити, чи дійсно даний вираз є шаріатським правилом? Якщо він — шаріатське правило, то якими є його критерії?
Відповідь:
Перш ніж відповісти на Ваше питання, хочу зазначити наступне:
1) Універсальні правила фікху (аль-каваіду аль-куллійя) є шаріатськими законами, виведеними із шаріатських доказів за допомогою правильного істінбата. Дані закони беруть свій початок із універсальних виразів (ляфзкуллій), а не із загальних (амм). В книзі «Аль-Курраса» говориться: «Що стосується аспекту того, що універсальні правила є шаріатським законом, то необхідно враховувати, що подібні правила мають універсальність, а отож, можуть у якості універсального закону застосовуватись до їх приватностей (джузіят). Універсальне правило є законом, бо на це вказує звернення Законодавця. Відносно якості законів «універсальні» треба зазначити, що причиною цього служить те, що вони (закони) не мають якого-небудь відношення до загальних виразів (ляфзамм), щоб називатись загальним законом, а мають зв’язок з універсальними виразами (ляфзкуллій). Наприклад, слова Всевишнього:
وَأَحَلَّ ٱللَّهُ ٱلۡبَيۡعَ
«Аллах дозволив торгівлю» (2:275).
Дані слова можна застосувати до усіх видів торгівлі, а отож, ці слова є загальним законом (хукмамм). Інший приклад — слова Всевишнього:
حُرِّمَتْ عَلَيْكُمُ الْمَيْتَةُ
«Вам заборонені мертвечина…» (5:3).
Дані слова можна застосувати до усіх видів мертвечини, а отож, вони є загальним законом (хукмамм).
Що стосується універсального закону, який представляє собою універсальне правило, то він пов’язаний з універсальними виразами, тому його і називають «універсальним». Кожен закон, який підпадає під значення універсального виразу, буде приватністю (джузіятом) універсального закону, але не чимось окремим. Наприклад, до універсальних правил відносяться:
اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ
«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом»,
مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ
«Те, без чого не здійснюється ваджиб, само є ваджибом» і т.п. В цих двох правилах шаріатський закон не пов’язаний з загальними виразами. Наприклад, у першому правилі закон про заборонність не має відношення до загальному виразу у виді торгівлі, але при цьому він пов’язаний з універсальним виразом «засіб, який веде до хараму». У другому правилі закон про обов’язковість не пов’язаний з загальним виразом у виді мертвечини, але при цьому він пов’язаний з універсальним виразом «те, без чого не здійснюється ваджиб». Саме тому дані закони є універсальними» (кінець цитати).
2) Докази, із яких виводяться універсальні правила, повинні містити в собі шаріатський іллят або бути у значенні іллята (بِمَثَابَةِ الْعِلَّةِ). Інакше кажучи, окрім ілляту може мати місце те, що приходить в значенні ілляту, адже доказ, із якого виводиться універсальний закон, також може включати в себе взаємозв’язок закону з річчю, яка пов’язана з ним. Саме про цю річ ми говоримо: «в значенні ілляту». А це, у свою чергу, дозволить скласти універсальну формулювання для майбутнього правила фікху. В книзі «Ісламська особистість», 3 том, в темі «Універсальні правила» (аль-кавіду аль-куллія) говориться: «Ці правила виводяться із шаріатського тексту так само, як це відбувається з іншим будь-яким законом, і тут не важливо, чи виведений закон із одного доказу чи із декількох. Проте доказ, із якого виводиться універсальне правило, включає в себе значення, яке схоже на іллят (بِمَثَابَةِ الْعِلَّةِ). Таке положення речей дозволяє охопити приватності (джузіят), які відносяться до універсальному правилу<…> Наприклад, Всевишній сказав:
وَلَا تَسُبُّوا الَّذِينَ يَدْعُونَ مِن دُونِ اللَّهِ فَيَسُبُّوا اللَّهَ عَدْوًا بِغَيْرِ عِلْمٍ
«Не ображайте тих, до кого вони волають окрім Аллаха, а не то вони почнуть ображати Аллаха із ворожості і по невігластву» (6:108).
В аяті перед дієсловом «يَسُبُّوا» («вони будуть ображати») присутня частка «فَ», яка вказує на те, що ваше ображання їх ідолів приводить до ображання Аллаха з їх сторони. Із цього слідує, що ображання їх ідолів в такому випадку — харам. Даний зв’язок приходить як би у значенні ілляту. Заборона «лаяти богів невірних» є доказом хукму, але, окрім цього, аят також вказує на іншу річ, пов’язану з хукмом. Тому із слів «не то вони будуть ображати Аллаха» було виведено універсальне правило:
اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ
«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом» (кінець цитати).
За таким же принципом було виведено шаріатське правило:
مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ
«Те, без чого не здійснюється ваджиб, само є ваджибом».
Що стосується доказів, які містять шаріатський іллят, то в цій же темі після розмови про те, що приходить в значенні іллята (بِمَثَابَةِ الْعِلَّةِ), говориться:«Посланець Аллаха ﷺ сказав:
الْمُسْلِمُونَ شُرَكَاءُ فِي ثَلَاثٍ: فِي الْمَاءِ وَالْكَلَإِ وَالنَّارِ
«Мусульмани — співвласники у трьох (речах): у воді, пасовиськах і вогні» (Абу Дауд). Проте достовірно відомо, що Посланець Аллаха ﷺ схвалив для жителів Таіфа і Медини право мати воду у приватній власності. Із стану води, яку Посланець ﷺ дозволив мати у приватній власності, розуміється, що на ту мить у людей не було нужди в ній. Отож, іллят, який зробив людей співвласниками у трьох речах, буде полягати у тому, що подібні об’єкти повинні відноситись до нужд суспільства. Таким чином, цей доказ вказує як на закон, так і на іллят (тобто на те, що стало причиною до видання закону), і через цей доказ було виведено наступне правило:
كُلُّ مَا كَانَ مِنْ مَرَافِقِ الْجَمَاعَةِ كَانَ مِلْكِيَّةً عَامَّةً
«Будь-яка річ, яка відноситься до нужд суспільства, буде вважатись громадською власністю». Саме так обстоять справи з усіма універсальними правилами.
Звідси прояснюється картина того, що універсальне правило говорить про те, що хукм входить у розряд ілляту для універсального хукму в силу того, що він служить причиною його появи (сабабом), тобто він виникає в результаті наявності цього хукму, будується на ньому, подібно справжньому ілляту у відношенні універсального хукму. Універсальне правило буде універсальним законом, який можна застосовувати у відношенні своїх приватностей (джузіят) подібно тому, як доказ застосовується до закону, з яким прийшов. Проте у відношенні універсального правила не використовується кияс, але при цьому само правило застосовуване до тих приватностей, які відносяться до нього, тобто які підпадають під його мафхум (розумієме значення) або мантук (промовлене значення) подібно тому, як якщо б вони підпадали під вказівку самого доказу. Використовувати універсальні правила у якості доказів, рівносильне використанню самого доказу» (кінець цитати).
3) Таким чином, розглядаємі універсальні правила Шаріату — це правила, які виведені із Шаріату з урахуванням того, що було викладено раніше. Інакше кажучи, ці правила повинні відповідати наступним умовам:
а) Вони повинні бути виведені правильним істінбатом у межах науки усуль аль-фікх.
б) Вони повинні бути універсальним законом, який застосовується у відношенні своїх приватностей (джузіят).
в) Докази, із яких виводяться універсальні правила, повинні містити в собі шаріатський іллят або те, що приходить в значенні ілляту, що, у свою чергу, дозволило б скласти універсальне формулювання для майбутнього правила.
Що стосується правил, які не виведені із шаріатських доказів або були виведені не по правилам Шаріату, то вони беруться до уваги, оскільки не несуть в собі якої-небудь цінності.
Тому, якщо поміркувати над висловлюванням, згаданим у питанні (фізичне благополуччя чоловіка більш пріоритетне, аніж благополуччя релігії), то стає очевидним наступне:
1) Даний вираз не був виведений правильним істінбатом із шаріатських доказів, в яких був би присутнім іллят або те, що приходить в значенні іллята. А отож, воно не може бути тим універсальним правилом,яке застосовується у відношенні своїх приватностей (джузіят).
2) Що стосується тих, хто говорить, що даний вираз виведений із доказів про намаз хворого, який може робити намаз лише сидячи, то це не є правильним шаріатським істінбатом. Причина цього полягає в тому, що намаз хворого є приватним питанням, яке не застосовується до інших питань. Тому закон про намаз хворого, який може робити його, лише сидячи, не стосується того, хто може робити намаз стоячи,стаючи від інших на відстані метр чи два.
3) Отож, вираз «фізичне благополуччя людини більш пріоритетне, аніж благополуччя релігії», наскільки мені відомо, не є правилом фікху в такому значенні. Швидше, воно взято із наступних висловів звичайних людей:
مُرَاعَاةُ الْأَبْدَانِ خَيْرٌ مِنْ مُرَاعَاةِ الْأَدْيَانِ
«Турбота про фізичне благополуччя людини краще, аніж турбота про благополуччя релігії»,
صَلَاحُ الْأَبْدَانِ أَوْلَى مِنْ صَلَاحِ الْأَدْيَانِ
«Фізичне здоров’я людини важливіше, аніж благополуччя релігії».
Дані вислови не є правилами фікху. До правил фікху відносяться наступні вирази:
● Ібн Амір аль-Хадж аль-Ханафі (рік смерті — 1474) в своїй книзі «Ат-Такрірваат-тахбір» сказав:
وَيُقَدَّمُ حِفْظُ الدِّينِ مِنَ الضَّرُورِيَّاتِ عَلَى مَا عَدَاهُ عِنْدَ الْمُعَارَضَةِ لِأَنَّهُ الْمَقْصُودُ الْأَعْظَمُ
«Збереженню релігії віддається пріоритет перед іншими речами, коли встає питання вибору. Причина цього полягає у тому, що збереження релігії — це найбільша мета. Аллах сказав:
وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْإِنسَ إِلَّا لِيَعْبُدُونِ
«Я створив джинів і людей тільки для того, щоб вони поклонялись Мені» (51:56)».
4) Отож, вираз «фізичне благополуччя чоловіка більш пріоритетне, аніж благополуччя релігії» не є шаріатським законом, а отож, не може бути застосовано у питанні дистанціювання в намазі. Що стосується закону Шаріату про дистанціювання в намазі, то раніше ми вже давали декілька детальних відповідей на цю тему. Я наведу дві цитати із них:
● У відповіді на питання від 17 Шавваля 1441 р.х. (08.06.2020г.) говориться: «По-третє, не говориться, що інфекційне захворювання є шаріатським виправданням (узром), яке дозволяє дистанціюватись в намазі. Причина цього полягає у тому, що інфекційне захворювання є шаріатським виправданням (узром) для того, щоб не ходити в мечеть, а не виправданням, щоб дистанціюватись в намазі. Адже у часи Посланця Аллаха ﷺ також були інфекційні захворювання (чума), і немає від нього ﷺ повідомлень про те, що хворий на чуму ходив в мечеть і дистанціювався від іншого, хто молиться, в намазі на два метри. Навпаки, хвора людина має шаріатський узр (виправдання) для того, щоб робити намаз вдома<…> Тобто люди, хворі на інфекційне захворювання, не змішуються зі здоровими і отримують повноцінне лікування. Що стосується здорового чоловіка, то він, як і раніше, продовжує ходити в мечеть, робити п’ятничні і колективні намази, як і в звичайний час, без якого-небудь дистанціювання» (кінець цитати).
● У відповіді на питання від 27 Сафара 1442 р.х. (14.10.2020р.) говориться: «2) Із усього вищевикладеного стає зрозумілим, що п’ятничний намаз є фардомайн і має свій порядок (метод) здійснення, свої стовпи (аркани)), умови правильності (шурут ас-сіхха), щільність рядів — про усе це нам роз’яснив Посланець ﷺ. Якщо держава забороняє проведення п’ятничного намазу або перешкоджає його проведенню згідно з Шаріатом, то великий гріх лягає на його плечі.
П’ятничний намаз — фардайн, а отож, кожен мусульманин повинен прагнути здійснити його так, як цього вимагає Шаріат, не упускаючи нічого із стовпів, умов правильності, згуртованості рядів п’ятничного намазу. Якщо же мусульманин не в змозі через фізичні перешкоди чи несправедливість правителя здійснити намаз належним чином, тобто чоловіка примушують скоїти бідаат в виді дистанціювання в намазі, а чоловік не може перешкодити цьому, то нехай він робить те, що може, а гріх ляже на несправедливого правителя.
Наводиться від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«… а коли велю вам зробити справу, робіть із цього те, що зможете» (Бухарі, Муслім).
Якщо мусульманин може здійснити п’ятничний намаз, сточи щільно в ряду, то він повинен це зробити, оскільки дистанціювання в намазі буде для нього бідаатом до тих пір, поки мусульманин може уникнути його здійснення. Але якщо він не може уникнути цього через дію влади, то робить намаз так, як може. Імам ан-Нававі (рік смерті 676 р.х.) в своїй книзі «Аль-Мінхаджшархусахіх Муслім ібн аль-Хаджадж», пояснюючи цей хадіс по версії Мусліма, сказав: «Передається від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
فإذا أَمَرْتُكُمْ بِشَيْءٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«коли велю вам робити щось,робіть із цього те, що зможете». У цьому хадісі міститься одне із важливих правил Ісламу і короткі, але вичерпні по змісту слова, які були ниспослані Посланцю ﷺ. Хадіс містить в собі величезну кількість хукмів, зокрема — хукми намазу. Якщо чоловік не зможе виконувати деякі стовпи намазу або деякі умови, то він повинен виконати решту іншого … Але Аллах знає краще!» (кінець цитати).
Я сподіваюсь, що ця відповідь буде вичерпною, але Аллаху більш відомо!
16 Шавваля 1442 р.х.
28.05.2021р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
