Питання про Алжир і вторгненні на північ Малі

Прийняте ними рішення не було остаточним. Вони проголосували за відправку до Малі 3.300 військовослужбовців. У той же час вони заявили про збереження можливості політичного врегулювання та продовження діалогу. Це відбулося після резолюції  Ради безпеки 2017, прийнятої 15.10.2012, яка надала 45-денний строк для цього Співтовариства. Час від часу підсилювались позиції великих держав, які мають імперіалістичний вплив в Африці. Франція більше за інших наполягала на військовому втручанні, трохи менше аніж Америка, а з боку Англії спостерігається нібито відсутність інтересу. Але помітно те, що центральним об’єктом у цій справі є Алжир, куди здійснюються сьогодні многократні візити відповідальних осіб із цих великих держав, прибуває одна делегація та від’їжджає інша. І сам Алжир виступає проти військового втручання.

Запитання: чому Алжир став предметом суперництва поміж цими державами у їх контактах з ним, зокрема з боку Америки та Франції? Чому слабко чути Англію? Якими є позиції та мети цих держав у їх контактах з Алжиром?  
    
Відповідь: щоб відповісти на це запитання, треба спочатку розглянути два важливих моменти:

1. політична реальність Алжиру.

2. переворот у Малі.

Політична реальність Алжиру:

Відомо, що нинішній президент Алжиру Бутефліка, який був міністром закордонних справ при правлінні Хуарі Бумєд’єна, попрямував шляхом Бумєд’єна, який прив’язався до англійців. У 1965 році  Бумєд’єн прийшов до влади, очоливши військовий переворот проти Ахмада бен Белли, який був лояльним до Америки. У владі продовжували панувати англійські агенти, доки у 1992 році французькі агенти в армії  не скоїли переворот, що було зроблено з метою недопущення до влади Ісламського фронту порятунку, який отримав перемогу у парламентських виборах. Після цього у тому ж 1992 році вони примусили Шадлі Бенджедіда зректися влади. З того часу влада у країні перейшла до військових, які не змогли успішно керувати справами держави і правління було несталим. Усунувши у 1992 році з президентської посади Шадлі Бенджедіда, вони привели не до влади Мухаммеда Будіафа, який згодом був вбитий. Потім вони привели Алі Кафі і згодом усунули його. Потім вони передали владу одному зі своїх людей, міністру оборони генералу Зеруалю. Проте  і він не зміг прибрати наслідки військового перевороту та заспокоїти обстановку у країні після того, як військові скоїли по відношенню до жителів Алжиру  жахливі злочини та вбивства. У 1999 році вони домовились з Абдель Азізом Бутефліка, щоб він став президентом з тією умовою, що з них не буде жодного звіту за їх злочини та руйнування країни, і що він повинен буде діяти над тим, щоб залікувати цю рану, закликаючи до злагоди, миру та перемир’я. З того часу і до сьогодні він є президентом Алжиру. Під час президентських виборів у 2004 та 2009 роках було об’явлено про його перемогу. Бутефліка продовжує залишатись у міцних зв’язках з Англією. У 2006 році він став першим президентом Алжиру, який здійснив візит до Англії. Французькі люди в алжирській армії – вони мають вплив у деякій степені – розуміють зв’язок Бутефліка з Англією, як і розуміють, що він ніколи не був у згоді з французькою політикою. Ним не був підтриманий ініційований з боку Франції при  правлінні Саркозі проект створення Середземноморського союзу. Не були реалізовані проекти  угод, які обговорювались у 2008 році під час візиту Саркозі до Алжиру та його зустрічі з Бутефліка. Незважаючи на розуміння усього цього, військові мовчать про це, оскільки справи про злочини лідерів цієї військової  групи, які коїли свої злочини стосовно мусульманського народу в Алжирі, незакриті. У будь-яку мить Бутефліка може підняти їх, якщо вони будуть думати про переворот проти нього. Тому вони не стали на заваді його політиці і, зокрема, що він згодний з ними у захисті світськості та республіки, які є для них недоторканими.
           
Таким чином, генеральна політична лінія алжирського президента полягає у тому, що він дотримується англійської політики у фінансовому питанні, яке розтлумачене нижче.
 
Переворот у Малі. Він відбувся 22 березня 2012 року. Було ясно, що за ним стояла Америка, яка працювала над утворенням свого впливу у Малі. Початком цього було підписання угод з Малі у сфері навчання малійських сил боротьбі з тероризмом та тактичних навчаннях стосовно боротьби з повстанськими групами. На навчання до Америки обирали та відправляли офіцерів. На сайті журналу «аль-Аср» від  24/03/2012 було повідомлення з посиланням на обізнані американські джерела про те, що один американський дипломат, який побажав залишитися анонімним, сказав: «Лідер, що прийшов в результаті перевороту до влади у Малі військової хунти, капітан Амаду Саного, був обраний американським посольством із числа кращих офіцерів для проходження військового навчання по боротьбі з тероризмом у Сполучених Штатах». Він також сказав, що «Саного декілька разів був в Америці по особливим завданням..».

Мета перевороту полягала у скасуванні французького впливу у Малі, яка була його головною опорою, і встановленні замість нього американського впливу.

Раніше ми вже розтлумачували це положення у «відповідь на запитання» від  24/03/2012.

Зараз же після розгляду двох попередніх моментів можна відповісти на запитання наступним чином:
 
1 – Слабкість голосу Англії  у справі військового втручання пояснюється тим, що проблема головним чином знаходиться поміж Америкою та Францією. Стоячи за цим переворотом, Америка намагається прибрати у регіоні вплив Франції. Як зазвичай, Англія у боротьбі двох сторін бажає їх послаблення, після чого отримує свою вигоду із цього або, як мінімум, не зазнає збитку.
 
Позиція Англії по питанню Малі під час візиту англійських відповідальних осіб до Алжиру. Це була вертка позиція стосовно військового втручання і у той же час виражалась підтримка Алжиру у відмові до військового втручання. Англійський посол в Алжирі Мартін Роббер заявив: «На цьому досить складному етапі Сполучене Королівство стоїть на боці Алжиру». І сказав також:  «Великобританія схвалює мирне рішення, якщо воно можливе» (алжирська газета «аль-Хабар» від  22/06/2012). Парламентський заступник державного секретаря Англії по Близькому Сходу та Північної Африки Алістер Берт відвідав  23/06/2012  з триденним візитом Алжир, де вивчав обстановку на півночі Малі та зміцнював стосунки з алжирськими відповідальними особами. «Він оцінив алжирську позицію, яка заперечує військове втручання для припинення проблеми повстання на півночі Малі. Він сказав, що Великобританія підтримує рішення існуючого у регіоні Сахеля конфлікту шляхом переговорів» (алжирська  газета ас-Салям  аль-Яум  24/06/2012). Англія не хоче, щоб Алжир, очолюваний Бутефліка, втягнувся до військового втручання на півночі Малі, бо це надасть Америці  можливість впливу на Алжир, що може стати  передвісником  для розповсюдження нею свого впливу у цій країні. І, певна річ, це буде проти англійського впливу в Алжирі та у Північній Африці у цілому.
   
Ця вертка позиція Англії відобразилась на Бутефліку, і тому у заявах Алжиру з одного боку говорилось про небажання втручатися, а з іншого боку, навпаки, про бажання втручання. У них йшла мова про політичне рішення і також про боротьбу з тероризмом на півночі Малі. Тим самим спостерігалась неясність в офіційній позиції країни, коли у заявах говорилось про те, що військове втручання буде мати негативні наслідки, особливо для туарегів, і тому необхідно політичне рішення. У той же час у них йшлося про те, що проти тероризму необхідно військове рішення. У заяві прес-секретаря МЗС Алжиру Аммара Балані говорилось: «Ми вважаємо, що застосування сили  повинно бути благорозумним, щоб запобігти  усілякого роду сплутування туарегів із жителів Малі, які мають законні вимоги, з терористичними групами та наркоторговцями, які повинні бути головною мішенню через те, що є джерелами небезпеки, яка загрожує регіону»  (AFP (Агентство Франс-пресс) 30/10/2012). Тому Алжир тримається середини, як це роблять англійці. Щоб боротьба  поміж Америкою та Францією продовжувала існувати, і у той же час була далеко від Алжиру. У своїй нинішній політиці Англія дотримується принципу відкритого зіткнення з Америкою, вносячи розлад та хаос до її дій різноманітними способами. Також і Алжир, який жорстко виступає проти Франції у її обговореннях стосовно півночі Малі, відклав, навіть, візит президента Франції. Але при цьому Алжир виражає деяку схильність і відповідність з американським тиском на нього. Він не може відкласти візит американського міністра, у той час як відкладає візит французького президента.  Ймовірно, що отримання Алжиром вдоволення Америки відбувалося через вимогу Франції відкласти візит президента Франсуа Олланда. Вона приймає жорстку позицію по відношенню до Франції, але проявляє м’якість у своїх заявах на адресу Америки, як це видно у ході подій.
              
 2 – Стосовно Франції, то внаслідок перевороту у Малі їй було нанесено смертельного удару. Це питання для неї стало доленосним. Якщо вона не зможе повернути свій вплив у Малі, то поступово втратить свій вплив в Африці. Тому вона активно працює над тим, щоб добитися міжнародного військового втручання та повернення держави Малі до сфери свого впливу. Вона не хоче, щоб приспішники Америки залишались при владі на півдні Малі, а на півночі утворилась деяка подоба держави, в результаті чого для неї вже буде складно повернути свій колишній вплив у цій країні.

Через цю причину Франція квапиться з військовим втручанням на північ Малі, бо її вплив у цій країні зазнав потужного удару внаслідок військового перевороту, який був скоєний там 22/03/2012 лояльними до Америки молодшими офіцерами. Цей вплив буде губитися в усьому регіоні, якщо Франція не зможе вирішити питання Малі та його півночі. Тому ми бачимо, як Франція усіма зусиллями намагається добитися у Раді Безпеки резолюцій стосовно військового втручання до Малі, а також проводить контакти з країнами регіону і, зокрема з Алжиром.

Позиція Франції під час зустріч в Алжирі полягала у рішучому спонуканні до військового втручання, але зі свого боку Алжир не виразив згоду з цією позицією. Алжирська газета «аль-Хабар» передала 31/10/2012 з посиланням на французьку газету  «Кана́р аншене́» про те, що  «відстрочка запланованого на листопад візиту французького президента Олланда до Алжиру, з листопада по грудень, була за проханням алжирського президента Бутефліка». Газета зазначає, що «Франція посилає (Алжиру) знаки дружби, такі як візит міністра закордонних справ Лорана Фабіуса, міністра внутрішніх справ Мануеля  Вальса та  визнання Єлисейським палацом  кривавого характеру подій 17 жовтня 1961 року». Газета передала від «радників Олланда, що він сподівався впевнити Бутефліка не залишатися бездіяльним перед озброєними ісламськими угрупуваннями, що контролюють північ Малі». Незважаючи на усе це, Алжир не відповів взаєморозумінням. Таким чином, центром уваги Франції є якнайшвидше повернення свого впливу у Малі. Вона вважає, що практичним шляхом для цього слугує військове втручання та окупація півночі Малі з подальшим скеруванням на південь, використовуючи цю «перемогу» та примушуючи своїх людей на півдні Малі діяти у якості провідних ліній Франції.    

3 – Стосовно Америки. Хоча Америка и бажає військового втручання з метою підтримки своїх людей на півдні Малі, проте вона не квапиться з цим. Від проблеми у Малі вона хоче звернутися до приєднання Алжиру до сфери свого впливу, щоб ймовірно прийняти Алжир у якості вихідного пункту в Африці проти того, що вона називає тероризмом, як йде справа з Пакистаном у південній Азії проти Талібану. Тому під приводом Малі вона підсилила свої дії в Алжирі та обговорення більше концентруються на інших справах, аніж на Малі.
 
Інакше кажучи, зараз Америку більше цікавить запровадження свого впливу в Алжирі  як вихідного шляху на Африку, аніж військове втручання на північ Малі. Хоча це втручання і входить до американської політики, все ж таки Америка хоче скористатися ним як засобом для запровадження свого впливу до Алжиру. У той же час Америка не бажає того, щоб Франція відігравала ефективну роль у цьому військовому втручанні, коли Америка серйозно вирішить схвалити його.
 
Стосовно контактів, які проводяться американськими відповідальними особами з Алжиром, то ззовні здається, що вони стосуються обговорення проблеми півночі Малі, але насправді в них йде обговорення стосовно встановлення зв’язків з Алжиром. Це стає очевидним у результаті розгляду їх останніх візитів до Алжиру. 29/10/2012 міністр закордонних справ Америки Хіларі Клінтон здійснила візит до Алжиру та провела зустріч з президентом Абдель Азізом Бутефліком. На завершення своєї зустрічі з алжирським президентом Хіларі Клінтон зробила заяву, сказавши: «Ми обговорили наші міцні двобічні стосунки та відзначили, що провели чудовий форум по стратегічному діалогу, який відбувся минулого тижня у Вашингтоні. Ми провели  дуже  поглиблені  переговори  стосовно ситуації у регіоні і, зокрема, на півночі Малі» (французьке інформаційне агентство Франс Пресс, інформаційне агентство Рейтер  30/10/2012).
 
Вона сказала про двобічні стосунки в Алжирі та про стратегічний діалог з ним. Потім вона відзначила про поглиблені переговори стосовно регіону і, зокрема, півночі Малі. Першочерговою метою цих зустрічей був Алжир, а потім вже ситуація у Малі. Цей першочерговий інтерес до Алжиру підтверджується тим,  що Хіларі Клінтон залишила після себе свого помічника Елізабет Джонс для продовження переговорів з відповідальними особами, що свідчить про існування справ, які Америка змогла реалізувати під час цього візиту, і що помічник американського держсекретаря діє для їх завершення. Прес-секретар МЗС Алжиру Аммар Балані стосовно цього сказав: «Переговори, які відбулися між міністром закордонних справ Алжиру Мурадом Меделсі та помічником держсекретаря Америки Елізабет Джонс, дозволили оцінити зафіксовані результати у межах першого етапу американо - алжирського стратегічного діалогу та поглибити наради по низці місцевих питань» (Алжирське інформаційне агентство 01/11/2012).

Америка не бажає надавати Франції якої-небудь головної ролі у випадку рішення про втручання до регіону, і не бажає її допомоги у виконанні там військових завдань, оскільки вона від початку має на меті усунути французький вплив у Малі і взагалі у регіоні. Сьогодні, у першу чергу, Америку цікавить Алжир та розповсюдження у ньому американського впливу. Питання півночі Малі використовується Америкою як привід для активності в Алжирі та у регіоні. Вона працює над утворенням засобів по реалізації цієї мети, і найяскравішим із таких засобів є діяльність по утворенню стратегічного партнерства з Алжиром, як вона зробила це з Пакистаном, Афганістаном, Іраком, Туреччиною. Тому Америка проводить з Алжиром переговори, скеровані на утворення цього партнерства, яке являє собою спосіб для того, щоб утворити вплив у цій країні через співпрацю у військовій та економічній сферах і у сфері безпеки.
   
4 – Багато хто з жителів Алжиру розуміють, що їх країна стала мішенню Америки.  Алжирська газета «аль-Хабар» від  29/10/2012,  посилаючись на одного знатного чоловіка із туарегських племен у Таманрассеті, розташованому у 2000 кілометрах до півдня від столиці, передало про його рішучу незгоду з військовим втручанням на північ Малі, розглядаючи це «передвісником для утворення військових баз у Сахарі». Ця газета передала від одного парламентського депутата  у районі Ахкар його слова: «Закордонне втручання, якого вимагає Америка та Франція, створить багато проблем, і ми як сенатори району Ахкар вимагаємо від Алжиру проявляти стійкість у своїй позиції проти закордонного втручання».  Також турецьке інформаційне агентство Анадолу повідомило 31/10/2012  від Абд аль-Азіз Рахабі, який обіймав раніше посаду міністра зв’язку та прес-секретаря уряду, його слова: «Американці можуть почати вимагати від Алжиру відіграти роль, подібну до ролі Пакистану, у міжнародній війні проти руху Талібан та аль-Каіди на території Афганістану», пояснивши, що «від Алжиру буде вимагатися надання інформаційної  підтримки або буде прохання полегшити польоти літаків».
     
При усьому цьому відносно контактів Америки, Алжир явно виявляє гнучкість, виходячи з пристосовування, як це робить Англія. Америка, звісно ж розуміє це, але можливо вважає, що пристосовування –це перший крок до співпраці та впливу шляхом застосування економічної спокуси, опудала тероризму та інших засобів тиску. У будь-якому випадку це пристосування явно помічається у візитах американських відповідальних осіб до Алжиру за останні місяці. Під час свого візиту до Вашингтону у вересні 2012 року міністр закордонних справ Алжиру Мурад Меделсі із схваленням відзначив розвиток  американо - алжирських стосунків та двобічних консультацій стосовно осередків напруги у регіоні. Зокрема, він сказав: «Існує координація та партнерство поміж країнами Сахеля та країнами партнерами, включаючи Сполучені  Штати, для повного забезпечення відповідних умов для боротьби з тероризмом за допомогою інформаційних технологічних систем та систем оснащення». Він звернув увагу на розвиток стосунків поміж Алжиром та Вашингтоном у сфері військової та економічної співпраці, розглядаючи Сполучені  Штати  першим торгівельним  покупцем Алжиру у розмірі 17 млрд. у 2011 році (Алжирське інформаційне агентство  01/11/2012). Це ж агентство повідомило про те, що друге засідання стратегічного діалогу поміж двома країнами відбудеться у наступному році в Алжирі.
    
Це стало іще більше зрозумілим у результаті заяви, яка була зроблена  28/10/2012 МЗСом Алжиру за день до візиту Клінтон. У заяві йшлося про наступне: «Візит Клінтон відбувається у межах першого етапу американо -алжирського стратегічного діалогу, який пройшов 19 жовтня 2012року у Вашингтоні, і дав відчутний поштовх політичним нарадам поміж двома країнами». У заяві також говориться: «Переговори проходили навколо зміцнення економічного партнерства і партнерства у сфері безпеки між двома країнами та по злободенним регіональним та міжнародним питанням» (американське інформаційне агентство (UPI) 28/10/2012).

5 – Нас засмучує те, що країни мусульман, у тому числі Алжир, Малі та інші, стають при відсутності Халіфату об’єктом боротьби  поміж  великими державами. Ці невірні  імперіалістичні країни ведуть між собою боротьбу за мусульманські  країни для розповсюдження у них свого впливу, розграбування їх багатств та запобігання їх повернення до реалізації своєї релігії у житті з установленням витікаючої  з неї  системи, яка втілена у державі Халіфат.
 
Незважаючи на те, що мусульманські народи відкидають будь-яке закордонне втручання, проте існуючі в їх країнах режими згодні з ним та готові прийняти це іноземне втручання. Більше того, вони проявляють приязнь до невірних імперіалістичних держав, тому що своїми конституціями та системами були утворені на основі залежності від Заходу, який призначає правителів у цих режимах, щоб вони функціонували згідно до цієї основи. Вони підготовлені для того, щоб бути лояльними та залежними до цих держав. До того часу, поки не прийде звільнення від цих режимів, їх конституцій, їх правителів та існуючого у них менталітету влади, мусульманські країни будуть залишатися ареною боротьби між цими державами.  В історії відомо, що коли Алжир був одним із вілаятів ісламської держави Халіфат у період правління Османів, Америка сплачувала йому податки кожного разу, коли її кораблі пропливали через води цього ісламського вілаяту. В американському архіві утримуються такі дані: «Америка від імені свого президента та самого засновника Джорджа  Вашингтона підписала з валієм Алжиру Хасаном Паша  угоду 05/09/1795 року, у якій Америка зобов’язується щорічно сплачувати 12 тисяч золотих лір в обмін на проходження американських кораблів через води вілаяту Алжир, а також негайно сплатити 642 тисячі золотих лір в обмін на звільнення американських полонених, яких було взято до полону морськими силами Халіфату, коли уперше у жовтні та листопаді 1793 року пройшли 11 американських кораблів». Таким було ставлення Америки до Алжиру, який тоді був вілаятом у складі держави Халіфат. У той час Америка боялась гніву з боку Алжиру, не кажучи вже про те, щоб думати про отримання впливу в Алжирі.
 
Обов’язок кожного мусульманина, який вірить у Всевишнього Аллаха та Його Посланця (мир йому та благословення Аллаха) – діяти для встановлення Халіфату, який поверне Уммі славу та перемогу і буде вести її до вдоволення її Господа, бо вона – кращий народ, який з’явився на благо людства. Це є джерело слави нашої Умми та шлях до її перемоги.

وَلَيَنْصُرَنَّ اللَّهُ مَنْ يَنْصُرُهُ إِنَّ اللَّهَ لَقَوِيٌّ عَزِيزٌ
 «Аллах неодмінно допомагає  тому, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах – Всесильний, Могутній» (22:40).

27 Зу аль-Хіджа 1433 р.х.
12/11/2012