Питання: У книзі «Система Ісламу» говориться: «Розум — це процес передавання чого-небудь із того, що оточує, за допомогою сприйняття у мозок і його осмислення за допомогою наявних знань».
Тут Такиюддін ан-Набхані вкрай ясно розтлумачив важливість раніше набутих знань для повноцінного завершення процесу мислення.
Тим не менш, для набуття знань необхідно наявність якогось «пристрою» у людини. Даний «пристрій» повинен мати слух і зір, а що стосується решти відчуттів у виді дотику, нюху, смаку, то вони нездатні служити альтернативою і виконувати цю функцію.
Наприклад, дитина, як народжена сліпою і глухою,, нездатна набути яку-небудь інформацію. Отож, у неї не може відбуватись повноцінного процесу мислення, а отож, вона не може здійснити оцінку того чи іншого предмету чи події, навіть якщо з рештою відчуттів у неї буде повний порядок.
Звідки питання: невже кожен, хто народився сліпим чи глухим, не буде мукалляфом (тим, на кого лягає виконання шаріатських обов’язків)?
Якщо відповідь буде негативною, то як тоді зрозуміти слова Всевишнього:
صُمٌّ بُكْمٌ عُمْيٌ فَهُمْ لَا يَعْقِلُونَ
«Вони глухі, німі і сліпі. Вони нічого не розуміють» (2:18)?
Відповідь:
Процес мислення потребує відчуття, мозку, реальної дійсності і набутих знань. Завершеність процесу мислення напряму залежить від повноцінності функціонування цих чотирьох складників. Тому той, хто народився сліпим чи глухим, відчувають нестачу у відчуттях та у набутті знань. Отож, процес мислення буде проходити у нього у тій мірі, наскільки йому дозволяють це решта відчуттів і набутих знань.
Для інформації хочу доповнити, що решта відчуттів у таких людей сильно загострюються: наприклад, відчуття дотику сліпої людини буде у рази вище, аніж у того, хто бачить.
Якось мені розповідали, що один сліпий міг по рукостисканню визначити, хто перед ним, оскільки раніше він вже потискав руку цій людині.
Підбиваючи підсумки: людина здатна міркувати, поки у неї є чотири складники, але висновки такого мислення будуть напряму залежати від повноцінності цих складників.
Що стосується аяту:
صُمٌّ بُكْمٌ عُمْيٌ فَهُمْ لَا يَعْقِلُونَ
«Вони глухі, німі і сліпі. Вони нічого не розуміють» (2:18), —
то це треба розуміти не у прямому значенні, а у переносному (маджаз). Іншими словами, аят не розповідає про глухих і сліпих людей, він розповідає про тих, хто нехтує наявними у нього зором, і слухом, не використовуючи їх належним чином, коли перед ними предстає істина. Вони сліпі, але мають зір. Вони глухі, але при цьому чують. Вони німі, але при цьому розмовляють. Це подібно іншим словам Всевишнього:
هُمْ قُلُوبٌ لَا يَفْقَهُونَ بِهَا وَلَهُمْ أَعْيُنٌ لَا يُبْصِرُونَ بِهَا وَلَهُمْ آذَانٌ لَا يَسْمَعُونَ بِهَا أُولَئِكَ كَالْأَنْعَامِ بَلْ هُمْ أَضَلُّ أُولَئِكَ هُمُ الْغَافِلُونَ
«У них є серця, які не розуміють, і очі, які не бачать, і вуха, як і не чують. Вони подібні худобі, але є іще більше є заблудшими. Саме вони є безпечними невігласами» (7:179).
3 Рабі уль-авваль 1432 р.х.
06.02.2011 р.
