Перше, що потрібно відзначити з приводу засідання у Відні із Сирії 30.10.2015, це те, що воно було скликане у межах операції обману народу Сирії, протистояння йому і змови проти нього у таких масштабах, яких ще не було. На цьому засіданні була визначена подальша доля Сирії та її жителів у декількох пунктах, що полягають у збереженні світського режиму, злочинних інститутів і кордонів Сирії такими, якими вони були змальовані колонізаторами при складанні угоди Сайкс-Піко. Ці положення були розцінені як основоположні. Було прийнято також забезпечити припинення вогню і війни проти режиму, щоб не допустити його падіння. Також повинна вестися війна проти кожного угруповання, яке відкинуло світськість і бажає Ісламу. Такі угруповання були названі терористичними. Постанови конференції «Женева-1» і резолюції ООН були прийняті обов'язковими до виконання проти жителів Сирії. Було оголошено про створення агентурного уряду з числа представників режиму і опозиції, після чого був доданий пункт з гаслом про те, що «саме сирійський народ обере майбутнє Сирії».
Вони вважають, що сирійський мусульманський народ безпорадний у питанні управління собою, і тому він обов'язково повинен керуватися ними. Вони вважають, що здатні нав'язати йому все, що хочуть, і що немає жодного значення тому, чого хоче народ. Вони вважають, що можуть спокійно його обдурити однією лише пропозицією, що, мовляв, він сам буде обирати своє майбутнє!
Видно, що це засідання відбулося після того, як увійшли в глухий кут спроби політичного врегулювання, шуканого Америкою після того, як були вичерпані всі інші способи. Посланник ООН де Містура заявив 30.10.2015: «Я впевнений, що ми досягли точки, з якої починаються відчуття, що військове рішення не приведе нас нікуди. Навіть військове вторгнення Росії, яке відбувається поза правилами гри і яке сприяло прискоренню дипломатичних і політичних процесів, вказує на те, що закінчення сирійського конфлікту і знищення «ІДІЛ» не будуть досягнуті доти, поки не буде створена політичне паралельне вирішення, у якого буде правління в країні». З цих слів розуміється, що Америка штовхнула Росію до військового втручання у Сирію для прискорення політичного рішення після того, як цей процес вже став наполовину заглушеним. Конференція у Відні відбулася для обману людей, подавши їм ситуацію так, що ніби політичне рішення знаходиться вже на межі реалізації. Таким чином, вони визначили майбутнє Сирії, не враховуючи проекту її жителів, що володіють владою в ній, а тому їм не залишилося нічого, окрім як починати план реалізації та технічну роботу, оскільки усе для цього вже приготовано!
Де Містура 01.11.2015 прибув з візитом у Дамаск і зустрівся з міністром закордонних справ сирійського режиму, після чого заявив: «Я прагну розпочати серію особливих робіт, однією зі сторін яких будуть переговори у Відні, і я впевнений, що міністр Муаллем оголосив, що вони (представники режиму) будуть частиною цих переговорів». Він бажає оживити свій план, який почався ще 29.07.2015, а потім зазнав провалу.
Засідання у Відні 30.10.2015 було визначено чотирибічним ще 23.10.2015. У ньому повинні були брати участь міністри закордонних справ Америки, Росії, Саудівської Аравії і Туреччини без європейських представників. Але Європа чинила тиск до тих пір, поки не нав'язала себе, використовуючи тему сирійських біженців, які все прибувають і прибувають на її територію. Так вона утвердила себе на тій позиції, що сирійське питання стосується і її теж, як про це відкрито заявили німецькі чиновники. Америка направила запрошення Британії, Франції, Німеччині, Італії та представництву закордонних справ ЄС. Вона так вчинила, бо не хоче зайвого клопоту навколо своїх резолюцій, які їй можуть надати інші європейські країни, як і не хоче надати цим резолюціям міжнародної значущості, бажаючи обмежитися лише країнами, думка яких така сама гнучка, як у Росії.
Америка також виступає за участь у роботі конференції Ірану. Офіційний представник Держдепартаменту США Джон Кірбі заявив 26.10.2015: «У іранців теж є свій інтерес у цій справі, вони мають відносини з режимом Асада на додачу до їх зв'язків всередині Сирії. Держсекретар Керрі добре обізнаний про те, що це - складний процес, який займе час і буде включати в себе низку поступок від усіх, коли ми туди прибудемо».
Найважливішим досягненням Америки стало те, що вона змогла залучити Іран до політичного процесу в Сирії після того, як Іран вже взяв участь у сирійському конфлікті військовим шляхом, щоб використовувати Іран так, як вона хоче, будь-яким репрезентованим їй способом. Коли яка-небудь сторона починає вимагати відставки Башара Асада, Іран встає і каже «Ні!», Щоб у Америки ще був час на те, щоб реалізувати політичне рішення і знайти йому заміну. Америка дала зайняти Ірану його позицію, як і дала зайняти Росії її позицію, щоб сама Америка змогла грати роль примирювача між різними поглядами та могла затримати відставку Башара Асада. Америка і її агент де Містура говорять про перехідний період, частиною якого повинен бути Башар Асад, що і викликало реакцію з боку жителів Сирії, повсталих проти неправедного світського режиму.
Конференція у Відні ще й тим примітна, що на ній обманювали, ніби вирішують долю Башара Асада, але насправді про нього не було сказано остаточного слова. Міністр закордонних справ Росії заявив після конференції, що «багатосторонні переговори, проведені у п'ятницю з питання сирійської кризи, так і не привели до угоди відносно подальшої долі президента Сирії Башара Асада». Саме цього і хоче Америка - не затверджувати нічого, що стосується долі тирана, щоб вона сама не потрапила під тиск через відсутність у неї можливості нав'язати політичне рішення сирійському мусульманському народу.
Росія демонструє позицію названого батька Башара Асада. Вона запросила його до себе у випадку, якби йому довелося переховуватися за кордоном, потім вона використовувала це для свого втручання в Сирію, щоб врятувати його від падіння. Прес-секретар МЗС Росії Захарова 03.11.2015, відповідаючи на запитання «чи є принциповим, щоб Асад залишався при владі?», Сказала: «Ніколи. Ми не говорили так ніколи». Росія повністю координує свої дії щодо Сирії з Америкою. Обидві сторони заявили про те, що їх військові літаки координують свої дії під час бомбардувань по жителях Сирії. Вони заявили про свою спільну мету: оберігати світський демократичний режим Сирії, і між ними з цього питання не виникало дебатів у жодному пункті. Росія чудово усвідомлює, що саме Америка вирішує справи в Сирії. Вона э спільником Америки, щоб відстояти свій міжнародний статус і стояти проти встановлення Праведного Халіфату, заснованого на методі пророцтва, і вона це явно показала з тією відмінністю, що вона знаходиться поряд з регіоном його встановлення, а також маючи велику кількість мусульман всередині себе. Росія окупувала землі мусульман на Кавказі і переважає у своєму впливі у Середній Азії. Таким чином, її конфлікт з мусульманами - доленосний і безпосередній. На відміну від неї, Америка може повернутися назад у свій ареал і відсторонитися від своєї ворожнечі з мусульманами на їх землях, таким чином убезпечивши себе за Атлантичним океаном, нехай і тимчасово.
Що ж стосується розмов про втручання Туреччини в Сирію, то це відбудеться лише за бажанням Америки. Лідер Туреччини Ердоган якийсь час наполягав на вторгненні Туреччини, але Америка йому цього не дозволила, заборонивши вторгнення ще 2 роки тому. Він говорив про те, що не дозволить відбутися «другій Хамі», але трапилася і третя, і четверта (і трапляються нові донині). Потім він став вимагати встановлення безпілотної зони всередині Сирії, щоб там розмістити біженців, але Америка відкинула і це. Ердоган вимагав не надавати допомоги курдській РПК у Кобані, але Америка змусила його відкрити дорогу для них і надати їм канал постачання через свою територію. Вона змусила його дати в її використання турецьку авіабазу Інджірлік, щоб з неї проводити удари по жителях Сирії, зробивши Туреччину співучасницею в цьому. Туреччина відкрила для Америки свою територію для тренування так званої «помірної опозиції», беручи участь з нею у цьому проекті, який провалився з тріском. Туреччина протестувала проти російської участі в Сирії, але Америка заткнула її і змусила домовитися з Росією з питання її повітряного вторгнення. З цього розуміється, що Туреччина не буде робити будь-яких дій без угоди на це з боку Америки. Туреччина знає, що якщо вона вчинить інакше, то Америка схопить її за комір, а тому боїться вплутуватися в Сирію без згоди та підтримки Америки, оскільки на це їй буде потрібно спорядження і зброя при тому, що вона військово та економічно залежною від Америки, до того ж турецькі правителі не мають волі до боротьби за незалежність від Америки.
З іншого боку, немає жодних натяків на наземне вторгнення Туреччини і країн регіону. Видно, що Америка не зацікавлена в цьому зараз. Ці країни лише проявили свою готовність до цього, коли Америка накаже. З турецького уряду просочилася інформація у ЗМІ про готовність країни до вторгнення, у зв'язку з чим міністр закордонних справ Катару Халід аль-Атийя заявив 21.10.2015: «Ми не пошкодуємо сил на будь-яку дію, яка призведе до порятунку сирійського народу, і будемо в цьому співпрацювати з саудійцями і турками, якою б дією це не було. І якщо військове втручання врятує сирійський народ, то ми, звичайно ж, так і вчинимо». Він також зізнався у тому, що Катар спонсує угруповання «Ахрар аш-Шам».
30.10.2015 Америка заявила про «відправку спецназу у Сирію, серед яких близько 20-30 фахівців, які будуть працювати у якості військових інструкторів і радників у межах боротьби з« ІДІЛ». Американські сили виконуватимуть обмежену роль, яка буде включати в себе надання консультацій та допомоги». Це означає, що вона буде вести свою гру з тилу, зв'язуючись з діючими організаціями і використовуючи їх як дешеву силу, як це роблять Саудівська Аравія, Катар і Туреччина. Такий існуючий спосіб, який буде втілюватися до тих пір, поки від нього буде користь, після чого у Америки залишиться останній козир, а саме - безпосереднє втручання з використанням своїх союзників, яким вона буде надавати підтримку.
Найперша мета Америки - зберегти свій вплив у Сирії, бо, втративши його, вона втратить так багато, що це може призвести до остаточної втрати нею всього впливу у регіоні. А тому Сирія для неї стала доленосним питанням. Також вона хоче, щоб Сирія залишилася світською державою з колишніми злочинними інститутами влади, від яких люди натерпілися багато горя протягом десятків років, так само як і залишилася у своїх колишніх кордонах, які їй окреслили колонізатори, бо це - одна з умов її подальшого впливу в ній. Вона сама заявила про це на конференції у Відні. Усі присутні країни підтримали її, незважаючи на гучні ісламські заяви самого сирійського народу. Оголошення у Відні було рівнозначним оголошенню війни з благословенною сирійською революцією - війни, спрямованої на ліквідацію ісламського проекту, який прагне покінчити зі світським режимом, видалити його вплив і встановити Праведний Халіфат за методом пророцтва. Америка і всі ці країни не змогли перемогти стійкий сирійський народ протягом п'яти років, незважаючи на всі змови проти нього. І тому ми сподіваємося на Аллаха в тому, що цей народ вистоїть, об'єднає свої угруповання на істині під управлінням щирих мусульман, які усвідомлюють реальність політики, що цей народ встановить проект Праведного Халіфату за методом пророцтва і стане народом, який надасть допомогу цьому новому правлінню.
Автор – Асад Мансур
29 Мухаррама 1437 р.х.
11.11.2015 р.
