Ісламська Умма – умма єдина. Аллах Тааля сказав:
إِنَّ هَذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً وَأَنَا رَبُّكُمْ
وَإِنَّ هَذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً وَأَنَا رَبُّكُمْ فَاتَّقُونِ
Іслам зробив усіх віруючих братами. Аллах, Субханаху, сказав:
Ця Умма – найкраща, тому що вона володіє кращою акъидою (доктриною) та кращою системою (нізам), як і набуває єдності завдяки цій акъиді та єдності цієї системи . Аллах Тааля сказав:
Ісламська Умма заснована на вірі в Аллаха, наказі схваленого та забороні засуджуваного, чим є накази та заборони Аллаха Тааля, тобто на ісламській акъиді та ісламській системі , яка виходить із цієї акъиди. Так, віра –це акъида, а накази та заборони Аллаха – це система, яка виходить із цієї акъиди. Такими є істинні складники Ісламської Умми.
Іслам зробив єдиною цю Умму, зробивши єдиними її складові, тобто акъида Умми та її система – єдині.
Іслам зобов’язав цю Умму акъидою, яка уособлює із себе всеохоплюючий погляд на всесвіт, людину та життя, та яка дає істинну картину світогляду, і зробив цю ідею вкрай ясною та чітко викладеною, яка не викликає ніяких суперечок навколо доказів, які вказують на дану ідею. Всевишній Аллах сказав:
Окрім цього, Іслам зробив як акъиду, так і її докази категоричними , які беруться лише із незаперечно достовірного (йакин) і в яких нема ані найменших некатегоричних (занній) доказів. Мусульманину заборонено вважати акъидою те, що не мате категоричних доказів. Аллах говорить:
Іслам, зобов’язав Умму даною категоричною та незаперечуваною ідеєю, зобов’язав їй бути єдиною, триматись цієї ідеї та не розходитись у ній. Аллах, Субханаху, сказав:
Перейдемо до системи, яка виходить із цієї акъиди. Тут Іслам зробив єдиним джерело, із якого береться ця система, і, таким чином, він об’єднав як погляд на життя і мету життя, так і метод, за допомогою якого ці погляд та мета стануть здійснюваними у реальному житті.
Так, джерело, із якого виходить система, роз’яснено Ісламом без найменшої неясності та будь-якої двозначності – це одкровення від Всевишнього Аллаха (вахй), тобто Книга та Сунна – тому що лише вони є одкровенням, як сказав про це Аллах:
Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Я залишив серед вас дві речі, тримаючись за які, ви не зіб’єтесь з прямого шляху! Це – Книга Аллаха та Сунна Його Посланця». Тому Книга та Сунна, а також те, на що вони вказують, а саме – одностайна згода сподвижників (іджма) та аналогія (кияс) – це категоричні докази, які об’єднують Умму та виступають стрижнем її єдності у цілому в усі часи.
Погляд на життя, у свою чергу, вкрай ясний, навіть якщо нема певних вказівок на це, адже Іслам зображає життя як дозволене (халял) та заборонене (харам) – кожна річ та кожний вчинок у цьому житті або є дозволеним, або– забороненим. Халял робиться, а від хараму утримуються. Мусульманин, якщо іде на якийсь вчинок або ж утримується від нього, то лише на основі того, яким він бачить даний вчинок– дозволеним або забороненим. Це і є погляд мусульманина на життя, це – мірило його справ, на яких він зважує усі вчинки, будь то великі або маленькі справи.
Сенс життя, у свою чергу, іще більш ясний – адже керівництво мірилом справ та вчинків – халялом та харамом – відбувається лише з метою здобути вдоволення Аллаха, бажаючи отримати від Нього винагороду та боячись Його покарання. Той, хто вказує на те, що є дозволеним, а що – забороненим, – це лише Аллах Тааля. Він винагородить того, ким задоволений, і покарає того, на кого розлючений. А тому набуття вдоволення Аллаха – це істинний сенс життя. Це– найвища мета та щастя у цьому житті. Аллах, Субханаху, сказав:
Врешті решт, ісламський погляд на єдність Умми полягає у наступному: Ісламська Умма єдина у вірі у Всевишнього Аллаха, єдина у підкоренні Йому , Субханаху, проте ці єдність не є формальною і не є теоретичною, а навпаки – вона практична, яка має метод свого здійснення та закони Шаріату, які нерозривно пов’язані з нею.
Іслам бачить, що його система втілюється як віруючим індивідуумом, який ведеться своєю богобоязливістю (такъва), так і справедливою державою, яка ведеться почуттями суспільства при взаємній підтримці Умми та правителя за допомогою наказу схваленого та заборони засуджуваного і за допомогою влади держави.
Виходить, що шлях, за допомогою якого ісламський погляд на життя та мета життя стають здійснюваними , – це богобоязливість людини на рівні індивідуума та влада держави на рівні соціуму, тобто духовна влада (духовна мотивація) і політична влада разом. Іслам зробив єдиним погляд на ці речі і чітко роз’яснив їх, вказавши, що такъва – це основа переваги людей між собою, незалежно від їх раси. Аллах Тааля сказав:
Посланець ﷺ сказав: «Нема ніякої переваги арабів над неарабами, неарабів над арабами, червоних над чорними, чорних над червоними, окрім як у богобоязливості». І коли в людях з’являєтеся богобоязливість, то з’являється духовна мотивація – найбільш сильна мотивація, завдяки якій дисциплінованість у вчинках мусульманина стає природньою справою, а його неухильне дотримання шаріатського рішення – невід’ємною рисою. Аллах сказав:
Такою є духовна влада (духовна мотивація), а стосовно політичної влади, тобто правління, то Іслам нерозривно пов’язав її з Кораном, і це вкрай очевидно…
(З дозволу Аллаха, далі буде)
«Ар-Рая» №86
Абдуллах Абдуррахман
8 Шавваля 1437 р.х.
13.07.2016 р.
