15.02.2018 державний секретар США Рекс Тіллерсон відвідав Туреччину, де зустрівся з президентом Реджепом Ердоганом та своїм колегою Мевлютом Чавушоглу. Після цієї зустрічі була проведена прес-конференція, де міністри двох країн заявили про нормалізацію відносин та про розробку механізму для вирішення раніше виниклих проблем.
«Ми змогли домовитись про нормалізацію відносин. Для цього Рекс Тіллерсон та президент республіки провели бесіду, яка тривала більше трьох годин. На зустрічі обговорювались не події у регіоні, а діяльність по поглибленню партнерства. Адже до цього США неодноразово давали нам обіцянки, яких не стримували. Сьогодні ми обговорили, як зробити кроки, які б не залишились на папері, а також домовились про розробку механізму, який допоможе вирішити проблеми, пов’язані:
— з «Демократичною партією Курдистану» (ДПК), «Патріотичним союзом Курдистану» (ПСК), «Робочою партією Курдистану» (РПК),
— з військовими курдськими підрозділами,
— з рухом Фетхуллаха Гюлена,
— з ситуацією у Сирії,
— з тероризмом,
— з вирішенням політичних проблем.
Також нами бути зачеплені питання по зміцненню довіри один до одного у статусі союзників, були розглянуті і інші важливі теми. Раніше Вашингтон давав нам обіцянки відносно Манбіджа, але вони не були реалізовані. Туреччина поруч з Америкою готова вжити спільні кроки, як тільки курдські загони покинуть Манбідж. Дуже важливо, хто буде управляти та забезпечувати безпеку у цих районах. Ми будемо координувати відновлення стабільності. Почнемо з Манбіджа, після того, як звідти підуть військові підрозділи курдів. Наступна зустріч запланована на середину березня, щоб вирішити решту суперечок», — заявив Чавушоглу. Агентство «Reuters» передало від одного турецького чиновника (ім’я якого не було згадано): «Анкара запропонувала Америці розташувати у Манбіджі турецькі та американські війська, але лише після того, як курдські підрозділи, що забезпечують захист міста, повернуться на свої позиції, розташовані на сході від Євфрату».
Тут ми бачмо, як Туреччина з гордістю заявляє про свій союз з Америкою та про участь її брудної діяльності у Сирії, і що Туреччина готова виконувати будь-які задачі замість курдських формувань.
Рекс Тіллерсон заявив «У нас є певні труднощі у взаємовідносинах. Ми обговорили з президентом республіки подальші кроки та деталі, які будуть роз’яснені пізніше. Тепер ми будемо працювати рука об руку, ми разом будемо вирішувати проблеми, які стоять у нас на шляху. Ми працюємо над механізмом, який допоможе зробити кроки у бік вирішення суперечливих питань. Наші цілі по Сирії повністю співпадають. Ми хочемо створити безпечну зону та встановити демократичну державу, а також хочемо добитись успіхів на переговорах у Женеві. До цього США дали деякі зобов’язання, але не змогла їх виконати, тепер спільними зусиллями ми виправимо це, і почнемо з Манбіджа. Проте треба розуміти, що питання не стоїть лише про Манбідж, ми повинні думати про усю північ Сирії. Туреччина має право на свій захист, проте необхідно проявити стриманість у військовій операції в Афріні та уникати дій, що загострюють обстановку у регіоні. Ми повністю підтримуємо демократичні сили Сирії у боротьбі з терористичними організаціями».
Варто відзначити, що раптові суперечки з причини недотримання Америкою своїх обіцянок відносно Манбіджу не заважають Туреччині разом з нею прагнути утиснути та знищити ісламську революцію та її проект,а також спільно встановити демократичну державу.
Ми розуміємо, що Америка дала обіцянку Туреччині відносно курдів, і схоже, вона стримає її заради своїх інтересів, тобто вона перекине курдські формування із Манбіджа на схід від Євфрату, подалі від турецьких кордонів. Потім створить безпечну зону для блокади неугодних повстанців і надасть підтримку Ердогану. Америка для реалізації своїх цілей у Сирії використала демократичні сили, які створила сама, до числу яких відносяться і курдські формування. Це робилось з метою ліквідувати революцію та ісламські загони. Туреччина також буде виконувати цю роль, проте треба розуміти, що роль угрупувань відрізняється від ролі держав. Адже курдські формування слідують за Америкою, щоб здійснити її особисті інтереси, якщо, звичайно, вона зможе (не дай Аллах) створити необхідну для цього ситуацію, адже курди самостійно не здатні на це. У той же час вона заявляє, що створить демократичну державу, тобто режим, який буде боротись з Ісламом, як це роблять інші режими. Врешті решт, останнє слово — за Америкою, саме вона вирішує, хто що отримає, хто буде при владі і де, вона вирішує, хто яку задачу буде виконувати, кого усунути, а кого залишити для своїх брудних справ. Іншими словами, судьба формувань — у її руках.
Проте Туреччина — країна з великим потенціалом, без якої Америці не обійтись. Адже на її території розташовані американській бази, через неї здійснюють поставки обладнання та постачання. До того ж, Ердоган лояльний до Америки, але при цьому він побоюється, що в один із днів вона прибере його, якщо побачить у цьому свою користь. Прикладом тому служать Хосні Мубарак в Єгипті та Сирії, або побачить, де шукається заміна Башару Асаду. Тому Ердоган печеться про дружбу з Америкою, щоб залишитись при владі, боячись, що його госпожа відмовиться від його послуг. У зв’язку з чим він прагне брати участь у здійсненні інтересів Америки у Сирії замість курдських утворень,побоюючись, що їх подальше зміцнення вплине на обстановку всередині Туреччини. А це струсоне його трон і примусить визнати перед народом свою слабкість та нездатність завадити встановленню курдського утворення на південно-східних кордонах, протистояння якому триває вже декілька десятиріч. Тому він пропонує себе як альтернативу курдським формуванням у Манбіджі та інших містах.
Америка, у свою чергу, не бажає опиратись лише на одну силу, вона хоче, щоб їх було декілька, яким вона розподілить задачі. Саліх Муслім Мухаммад, лідер «Партії демократичної єдності», та лідери курдських формувань погодились з турецькими вимогами. Саліх Муслім також зустрівся з головою Національної розвідувальної організації Туреччини (MIT) Хаканом Фіданом;вони обговорювали деталі відносно битви за Кобані, що сталась у 2014 р. Америка спробувала налагодити прямий зв’язок з цією партією, але Туреччина заперечила це, побажавши залишити їх зв’язок через себе.
Два міністра визначили середину березня як початок покрокового здійснення своїх домовленостей. Зустріч з Ердоганом йшла досить довго, протягом неї були досягнуті домовленості по цілям и задачам Америки відносно Ідлібу та інших районів. Вони домовились знищити революцію, повстанців, встановити демократичну державу. Америка підтримала операцію в Афріні, адже вона була спланована для неї, проте, щоб збити з пантелику, було сказано про прояв Туреччиною стриманості та про небажаність замахувань на мирних жителів, життя яких насправді не важлива для Америки. Адже вона вбивала і вбиває мусульман в Афганістані, Іраку, Сирії, Сомалі, Ємені …
Ось таким чином Туреччина та Америка плетуть змови у Сирії. Туреччина готова виконувати усю брудну роботу за неї. Що стосується їх суперечок, то вони наявні лише щодо внутрішніх справ Туреччини. Їх союз повинен стати вісником для сирійців та революції Умми, що ми не отримаємо перемогу, доки:
— не змінимо лояльних до Туреччини лідерів бойових загонів на щирих чоловіків,
— не об’єднаємось під щирим політичним керівництвом Хізб ут-Тахрір,
— не будуть здійснені дії по скиненню світського режиму та встановленню держави Халіфат.
Лише у Халіфаті правління буде здійснюватись за методом пророцтва.
Газета «Ар-Рая»
5 Джумада аль-ахіра1439 р.х.
21.02.2018 р.
