Прем’єр-міністр Ірака Хайдар аль-Абаді поспілкувався з віце-президентом США Майком Пенсом щодо питання зміцнення демократії в Іраку та необхідності захисту пригноблених релігійних меншостей.
У звіті прес-служби прем’єр-міністра за 16 березня 2018 року говориться: «Аль-Абаді обговорив по телефону з віце-президентом США питання зміцнення демократії та державних інститутів в Іраку, а також важливість продовження громадянського проекту для здолання міжконфесійної та расистської політики».
Америка ллє крокодилячі сльози над так званою ідеєю «релігійних меншостей», хоча це є її ж шкідливим дітищем , створеним з метою внести розкол у регіоні на основі конфесійних , етнічних та релігійних відмінностей. Першою справою після окупації Іраку було здійснено розділення суспільства за національною ознакою, як і було організовано розпалювання міжконфесійних та міжрелігійних конфліктів через конституцію, написану під наглядом Америки. Конституція включає пункт про право створення територій на основі етнічних, національних, конфесійних або релігійних відмінностей , і навіть з правом на відокремлення цих територій за їх бажанням.
І по спливанню лише декількох років після окупації , виникла між- та внутрішньоконфесійна, етнічна та релігійна боротьба . Усе це вилилось у війну з сунітами з одного боку, з шиїтами — з іншого, а цих — з курдами, останніх же — з християнами. У цій ситуації кожен став мішенню. А кат зайняв зручне положення, щоб маніпулювати сторонами конфлікту по своєму кривавому сценарію на землях Іраку — кузні найвидатніших вчених.
Народ Іраку відомий світу як суспільство, яке несе окрас ісламської культури. Це означає, що на протязі багатьох років з’являлись різноманітні вчення та течії, що не було дивним для народу Іраку. Мирне співіснування між різноманітними представниками суспільства завжди мали місце . Жителі Іраку не бачили нічого негожого у відмінності течій та мазхабів до нещодавнього часу , а саме — до американської окупації. Ця окупація привнесла в основи суспільного укладу лише руйнування та саботаж.
Якщо ми повернемось до історії часів Османського Халіфату, напередодні його розпаду, то побачимо, що західні держави розіграли карту «меншостей» та їх прав в інтересах колоніалізму. Після розпаду Османського Халіфату на немічні країни за національною та релігійною ознакою західний колоніалізм так само продовжував спекулювати у цьому питанні , провокуючи народ Південного Судану до досягнення фактичного розділення. Захід вигадав курдську проблему у північному Іраку наприкінці п’ятдесятих років минулого сторіччя . З середини 1980-х років була створена та ж проблема курдів на південному сході Туреччини. У справжній час її почали створювати у Сирії. У Марокко був створений конфлікт навколо Сахари; у Марокко та Алжирі — проблема берберів; в Єгипті — питання коптської общини; в Індонезії — декілька островів побажали відокремлення після того, як колонізатору вдалось відокремити Східний Тімор. Заходу вдалось розколоти Пакистан у 1971 році , назвавши частину, яка відкололась, Бангладеш . Наявне існування проектів розділення слабких держав з боку створивших їх колонізаторів через карту «меншостей» та їх прав.
Виходячи із вищесказаного, виходить,що поняття меншості було вигадано безпосередньо крупними колоніальними наддержавами та їх міжнародними інститутами та агентами,а саме — Організацією Об’єднаних Націй та її Радою Безпеки, які приймають резолюції та надають колоніальним державам повноваження на втручання і навіть окупації, введення санкцій та блокад, а також інших видів злочинів, що кояться проти невинних народів. Ці жадібні колоніальні держави, які звикли висмоктувати кров та грабувати багатство невинних, створили так звані «демократичні» уряди для збереження прав меншостей. В останній роки безбожний колонізатор люто атакував ісламський світ, щоб розділити його через смуту під назвою «право на самовизначення малих общин». Варто відзначити, що ці західні імперські держави не припинили провокувати малі етнічні , релігійні та мовні общини після окупації мусульманських земель та створення національних та світських держав на розвалинах Османської держави, щоб мати право втручатись у справи цих держав та контролювати їх. Захід створює для них різного роду проблеми т піднімає питання про меншості, коли це необхідно.
Ми ж вважаємо, що Іслам є тим же самим зв’язком між людьми, здатним стати основою для побудови держави, яка буде вважати своїм населенням усіх, хто постійно проживає у ній, не приймаючи в основу концепції громадянства, національності або меншості. Зв’язок серед населення ґрунтувався на релігійному братерстві для регулювання відносин між мусульманами. Політичний зв’язок регулював відносини мусульманського населення з іншими людьми. Політичні межі Ісламської Держави зробили її «Дар уль-Іслямом». Шаріат Ісламу є відмінну рису, а саме — те, що він є одкровенням від Всевишнього Аллаха. Згідно з Шаріатом жоден народ або особистість не має переваги над рештою інших. Концепція Ісламу ставить перед державою метою втілення законів Аллаха над людьми. І тому його закони придатні для усього його населення, поза різницею, чи народилось воно в Ісламській Державі або поселилось у ній пізніше. Звідси кожен мусульманин або немусульманин має право розраховувати на опіку цієї держави та зберігати свою ідентичність. У цьому полягає різниця між Ісламом та західною ідеєю, що базується на перевазі одних суспільств над іншими згідно з концепцією «громадянства».
Нарешті, ми повинні підкреслити той факт, що люди повинні розуміти штучність проблеми меншостей. Цю проблему не усунути за допомогою світської демократичної держави , запровадженої безбожним колонізатором. Інакше кажучи, проблему, породжену Заходом, не вирішити дітищем того же Заходу. Це припустимо лише під затишком правління Праведного Халіфату, оскільки лише Ісламська Держава здатна формувати суспільство у тиглі Ісламу та піклуватись про проблеми людей, щоб забезпечити їм щасливе життя у безпеці, про що свідчить багатовікова історія.
Газета «Ар-Рая»
Алі аль-Бадрі
28.03.2018р.
