«П’ятирічний політичний консенсус між мною та рухом «Ан-Нахда» закінчився за їх ініціативою», — заявив президент Тунісу Беджи Каід ес-Себсі в інтерв’ю, трансльованому по телебаченню 24 вересня 2018 року.
«На минулому тижні ми вирішили розірвати відносини за ініціативою партії «Ан-Нахда», яка хоче досягнути взаєморозуміння з урядом, очолюваним Юсефом Шахедом. Відносини між Беджи Каідом ес-Себсі та «Ан-Нахдой» припинились», — сказав президент Тунісу.
«Взаєморозуміння між Беджи та «Ан-Нахдой» не було досягнуто через скерування партії. Вона відмовилась від Беджи та обрала інший шлях. Можливо, вона досягне успіху, але я так не думаю», — додав ес-Себсі.
У заяві від от 25 вересня 2018 року рух «Ан-Нахда» об’явив про свою «прихильність шляху примирення з президентом республіки, стверджуючи, що консенсус тільки допоможе йому у створенні туніської виключності і вважається найкращою основою для стабільності у країні і управління протиріччями у межах національної відповідальності та взаємної поваги».
«Відмінність поглядів по низці питань у країні, головним із яких є стабільність уряду, не означає, що «Ан-Нахда» відмовляється від міцних взаємовідносин з президентом республіки. Навпаки, ці відносини лежать в основі демократичного життя і є вимогою нинішнього етапу, враховуючи масштаби економічних та соціальних проблем, які турбують країну», — підкреслюється у заяві партії «Ан-Нахда».
Безпричинне завершення консенсусу між Беджи Каідом ес-Себсі та Рашидом аль-Ганнуши приховує бажання сторін підкреслити те, що вони прихильні західним державам, які оберігали цей консенсус, як і підкреслити, що кожен із них усе іще дотримується угоди, але інша сторона порушує її. Це особливо помітно у словах ес-Себсі про те, що розрив відносин відбувається за ініціативою «Ан-Нахди», у той час як сама «Ан-Нахда» абсолютно заперечує е і заявляє про прихильність шляху примирення.
Політичні партії, які діють сьогодні у Тунісі, вдень і вночі працюють над тим, щоб вдовольнити своїх хазяїв, як це видно у словах ес-Себсі, і отримати їх прихильність, навіть якщо шляхом відмови від своєї ідеології та концепцій. Ці партії дивляться на правління лише з токи зору Заходу та його ідеї і бачать можливість досягти влади лише за допомогою підлабузництва та приниження на порогах посольств, а також підкорення та покори міжнародним фінансовим інститутам колонізаторів, таким як Міжнародний валютний фонд та Всесвітній банк.
Настирлива прихильність руху «Ан-Нахда» політиці консенсусу з цими світськими партіями і настирливе прагнення увійти разом з ними у владу і спільно керувати країною, а також спільне визначення цілей та програм само по собі є відмовою від ідеології та ідей Ісламу на користь світської ідеї і на користь доктрини відокремлення релігії від життя, прийнятої капіталістичною системою.
Політика сумісності між ісламськими рухами та світськими партіями, звичайно, під опікою невірного Заходу, сприяє просуненню ідеї про те, що політичний Іслам нездатний одноосібно керувати державою, не може піклуватись про справи людей і не володіє положеннями та програмами для рішення політичних, економічних та соціальних проблем.
Через таку політику ісламські рухи втратили ідеологічну сторону і перетворились на прагматичні рухи, в яких партійні інтереси та особисті користі переважають над критерієм халяль і харам, аж до того, що їх лідери говорять: «Наша програма не розглядає застосування Шаріату. Наш пріоритет — створити істинну демократичну систему, яка гарантує свободи для усіх громадян без якої-небудь дискримінації», — як про це заявив Рашид аль-Ганнуши, лідер руху «Ан-Нахда».
Настирливість у формуванні консенсусних коаліційних урядів між партіями, які претендують на представлення Ісламу, встановлення його та управління ним, і між світськими силами створює думку про те, що правління Ісламом — це відсталість та деградація. Це із роду «поміркованої» моделі Ісламу, просунення та нав’язування якої усьому ісламському світу стало проголошеною метою Заходу.
Таким чином, змішування Ісламу та секуляризму означає руйнування Ісламу, його ідей, концепцій та ісламського образу життя. Навіть якщо і будуть прийняті деякі закони Ісламу в індивідуальних питаннях або в області поклоніння, то лише через двері особистої свободи світського світогляду, а не як закони Шаріату, поставлені в обов’язок Ісламом.
Прийняття коаліційного уряду як моделі правління фактично віддаляє Умму від вимагаємої моделі. Формальне застосування Ісламу заспокоює почуття та бажання Умми, позбавляючи її ентузіазму та навіюючи думку: «Це — усе, що може запропонувати Іслам». Таким чином, почуття людей були обмануті, а вигадана система в ісламській окрасці продовжує втілюватись. Ймовірно, ці країни пізніше перейдуть до абсолютної світськості під приводом поразки ісламського проекту. Насправді, сьогоднішня поразка, всупереч тому, що вони стверджують, повністю повернеться до політики отруйної коаліції, яка представляє собою суміш Ісламу з іншими ідеями та методами рішення проблем.
Іслам є самодостатньою ідеологією, і змішування лише губить його образ. Отож, цей проект не є ісламським, і його поразка не повинна приписуватись до проекту Ісламу, а повинна приписуватись до представників цих компромісних та коаліційних моделей.
Газета «Ар-Рая»
Д-р Мамдух БоАзіз
22 Сафара 1440 р.х.
31.10.2018 р.
