Куди рухається Йорданія? 7 ч.

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Після огляду американського і британського проектів врегулювання варто було б розглянути роль, відведену даними державами своїм інструментаріям:

Що стосується геополітичної боротьби, то Америка з миті її виходу із Другої світової війни працює над тим, щоб успадкувати колонії від усіх інших колонізаторів, включаючи колонії, які знаходяться під управлінням британців. Американці планували створити сіоністську державу у Палестині, як ми згадували раніше, і зв’язати це утворення з Америкою, а зовсім не вирішити цю проблему,оскілки її рішення є частиною цілої стратегії для регіону.

Що стосується Англії, то вона зрозуміла це і підготувалась до того, щоб протистояти Америці та її проекту рішення, оскільки англійці розуміли суть того, що відбувається, а саме — що їх хочуть видворити із регіону. Британські плани не передбачали створення єврейського утворення у Палестині. Навпаки, англійці наполягали на просуненні тієї політики, яка була прокреслена у 1939 році у «Білій книзі» (модель радянської держави для євреїв і палестинців) і яку на ту мить відкинули усі араби, включаючи палестинців. І коли Америці вдалось утвердити план розділу і створити єврейське утворення, Британця сподівалась на те, що час доведе поразку американського проекту врегулювання у Палестині, взялась чинити перешкоди і використовувати свої інструментарії, зокрема — Східну Йорданію, яка виступає найбільш вагомим інструментом і має тісний зв’язок з євреями, сподіваючись на те, що їй вдасться провалити прагнення Америки і здійснити британські плани по Палестині.

Така ситуація мала місце на протязі тривалого часу. Проте оскільки Америці вдалось відняти Єгипет у англійців і знайти свого вдалого агента для управління Єгиптом та арабськими країнами, використовуючи потенціал, сили і пропаганду Єгипту на сильній стороні Америки у противагу слабкій англійській стороні, це призвело до скорочення ролі Йорданії і переходу регіону під управління Америки за допомогою свого агента Абдель Насера. Врешті решт, боротьба за регіон у цілому перетворилась у боротьбу за Палестину та Єгипет, яка обернулась двома озброєними конфліктами у 1956 та 1967 роках, а потім спровокувала Близькосхідну кризу, яка представляла собою боротьбу за Єгипет. Саме у цьому і приховувалась основна причина геополітичної схватки того часу. У результаті цього палестинська проблема опинилась перед двома проектами:

1 — Американський проект так званого «Палестинського утворення», який просувався з Єгиптом.

2 — Англійський проект так званого «палестинського опору», який просувався Йорданією, а за нею — Кувейтом, Саудівською Аравією, ОАЕ, Тунісом, Лівією, Алжиром і Марокко.

Запекла геополітична схватка була зосереджена між англійським проектом, що передбачає встановлення світської держави для євреїв і палестинців по усій території Палестини, і американським проектом, що передбачає встановлення окремої від «Ізраїлю» держави для палестинців. Єгипет і декілька загонів палестинців були на стороні американського проекту,у той час як Йорданія і великі палестинські організації, зокрема — «Фатх», були на стороні англійського проекту.
Американський проект відкрито простежувався виключно на західному березі ріки Йордан та у Секторі Газа, і він знаходився під грифом секретності від людей, щоб уникнути перешкод. Проте англійці були обізнані про подробиці цього проекту і розуміли, що це є прокресленням нової дорожньої карти для усього регіону, зокрема — відносно Йорданії та єврейського утворення.

Як відомо, проект передбачав створення єврейської держави на території Сектора Газа і частини західного берегу річки Йордан, а також створення Палестинської держави на східному березі Йордану, міста Маан на півдні Йорданії, решти територій західного берегу, частини плоскогір’я Голанських висот і місцевості Ель-Аркуб на півдні Лівану. І коли чотири наддержави (а разом з ними — держави даного регіону) погодились з реалізацією резолюції РБ ООН за 1961 рік, провідні на той час наддержави порахували, що єгипетський народ і армія, а також палестинські загони чинитимуть опір здійсненню цього. Тому питання було залишено на повільне просування з безболісним усуненням перешкод, особливо якщо врахувати, що євреї були проти такого рішення. Потім спалахнула єгипетсько - «ізраїльська» війна на виснаження для того, що переконати у необхідності реалізації американського плану єгипетський народ та єгипетські озброєні сили, а також розвіяти побоювання у «ізраїльтян» відносно цього плану. І коли Абдель Насеру вдалось переконати і підкорити єгиптян за допомогою цієї війни на виснаження, Англія вирішила нанести удар по Насеру через розпалювання широкомасштабної регіональної війни, яка повинна була призвести до руйнування єгипетської армії та окупації Каїру і Дамаску. Для цього вона утворила «Лютневий рух» в Йорданії.

Англійці чудово розуміли, що Насер готує військову силу із смертників у лавах озброєних сил Йорданії, щоб скинути короля Хусейна і створити Палестинську державу. І оскільки сіоністське утворення, подібно Йорданії, знаходилось у руках англійців, євреї віддавали перевагу англійському рішенню. Тому Йорданія пустила у хід своїх партизан, які під маскою любові до Єгипту спробують здійснити переворот і встановити Палестинську державу, щоб заручитись підтримкою Насера, що неминуче призведе до широкомасштабної війни, у якій євреї у змові з Сирією та Йорданією нанесуть удар по Єгипту. Проте Насер звернув увагу на це і порадив своїм послідовникам нічого не робити. Спроба була зупинена, і «Лютневий рух» обмежився зібранням тридцяти тисяч своїх прибічників в околицях Аммана і демонстрацією їх сили. І варто було Абдель Насеру і королю Хусейну погодитись з ініціативою Роджерса, як Англія спровокувала цим мобілізацію палестинців. У результаті цього в Йорданії з кінця липня 1970 року положення стало критичним.

Запустились механізми мобілізації палестинців проти короля Хусейна у спробі вчинити державний переворот, щоб Сирія втрутилась в Йорданію під приводом порятунку цих палестинських замовників. І це повинно було стати приводом для того, щоб сіоністське утворення розгорнуло широкомасштабну війну, яка охопить Йорданію, Сирію і Єгипет. Так почалась криза, і король Хусейн вдався до боротьби з усіма палестинцями, а не лише з палестинськими змовниками, щоб вони не думали залишатись в Йорданії. Потім трапилось те, що увійшло в історію як «Чорний Вересень 1970 року».Арабські історики іноді називають цей період «епохою скорботних подій». Те, що трапилось, звело з розуму Америку та її агента Абдель Насера і примусило їх заморозити свої спроби, щоб уникнути повномасштабної війни. І король Хусейн обмежився лише нанесенням ударів по палестинцям.

Проте Америка не відмовилась від реалізації свого проекту, а лише злякалась повномасштабної війни з боку євреїв при підтримці Англії. У зв’язку з цим Вашингтон виробив план створення Палестинської держави за допомогою Єгипту і припинення єврейських загроз розгортання повномасштабної війни. Держсекретар США наніс візит в «Ізраїль» і піддав жорсткій критиці погрози міністра оборони «Ізраїлю» Моше Даяна про повномасштабну війну. Поруч з цим Америка почала вживати серйозні дії, скеровані на запровадження свого впливу у єврейські рухи з тим, щоб осідлати їх. Причиною тому стала смерть Абдуль Насера, а точніше — ухід сильного проамериканського лідера в Єгипті і прихід слабкого агента Садата, який зайняв оборонну позицію і піддав Єгипет ризику переходу у руки англійців.

Ця атмосфера у регіоні створила нову ситуацію, у якій епіцентром геополітичної схватки став Єгипет. Усі дії англійців були скеровані у бік захвату Єгипту, а американці у більшій частині обороняли Єгипет. Своєю мішенню Англія обрала присутність в Єгипті СРСР і почала будоражити цим міжнародну спільноту. Услід за англійцями сіоністське утворення також націлилось на радянську присутність в Єгипті. Тому рішучість євреїв на проведення повномасштабної війни проти Єгипту та Сирії була очевидною. Скориставшись цим, Америка вжила серйозні кроки у регіоні і вдало прибрала до своїх рук Сирію через утвердження у владі проамериканського агента Хафіза Асада. В Іраку з’явився фронт комуністів, прибічників Абдель Насера та молодіжного крила соціалістичної партії «Баас», який вдався до спроб захвату влади в Іраку і перевороту в Йорданії з тим, щоб створити Палестинську державу. Таким чином, з’явився східний фронт, щоб викликати страх у сіоністського утворення відносно проведення широкомасштабної війни і не допустити перемогу останнього у ній, якщо євреї проявлять гординю, як це сталося у 1956 та 1967 роках.

Далі буде …


Професор аль-Муътасим БіЛлях Абу Даджана
Газета «Ар-Рая»
22 Джумада ас-сані 1440 р.х.
27.02.2019 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая