Цілком очевидно, що численні політичні конфлікти у країнах «третього світу», які набувають військового характеру, у більшості випадків не розпалюються зсередини, а починаються з причини втручання колоніальних держав.
Саме вони розпалюють конфлікти, підштовхуючи місцеві сили грати відведену їм роль, у той час як самі усугубляють кризу і заплутують те, що відбувається, за допомогою низки пропозицій і втручань, які з виду здаються милосердям, але всередині несуть муки. Це помічається із ходу подій, які оточують ці кризи в основному під приводом «пошуку рішень».
Великі колоніальні держави здійснюють цю операцію або через ООН, або плетучи підступи за допомогою своїх представників у місцевих силах, реалізуючи на практиці правило «розділяй і владарюй». Завдяки цим інструментам створюються зручні умови для подальшого погіршення положення.
Наприкінці двадцятого і на початку двадцять першого сторіччя ООН стала «генеральним представником колоніальних держав», граючи роль розпалювача конфліктів від імені міжнародних сил. Це було очевидно в Афганістані, Іраку, Ємені, Сирії та Лівії. Якщо говорити про Місії ООН по підтримці Лівії, то починаючи з 2012 року, після ліквідації Каддафі та його режиму, кожного разу, як народ і місцеві сили наближались до врегулювання кризи, спостерігалось втручання ООН шляхом створення нових обставин, що ведуть до загострення конфлікту і поразки кроків по врегулюванню. Про це ж говорили член лівійського парламенту Абдуссалам Насійя і член Верховної державної ради Абдулькадір Хувайлі, звинуватив Місію ООН у затримці рішення кризи і створенні перешкод на шляху взаєморозуміння між лівійцями. Більше того, голова Місії ООН по підтримці у Лівії Гассан Салама як і його попередники настирливо уникає контактування з деякими реальними силами у країні для вирішення кризи, тому що останні не підкоряються волі Заходу;замість цього він тісно спілкується з тими, хто не має ніякого впливу і не грає ніякого ролі.
Звідси видно, як ведеться робота по ізоляції щирих революціонерів, які заради захисту себе та своїх цілей виступають проти пропозицій Гассана Салами. Таким чином відбувається подальше порушення і затягування кризи, що і було початковою метою Місії ООН. Це простежувалось у резолюції Ради Безпеки ООН, у якій деякі керівники лівійської революції були звинувачені у тому, що вони перешкоджають рішенню кризи, і в резолюції лунали вимоги конфіскувати їх засоби на Заході і накласти на них санкції, незважаючи на їх заяви про те, що у них немає грошей у західних банках. Покарання революціонерів кояться поруч з тим, що в останні місяці ці керівники під гаслом «Очистка Тріполі» здійснюють спроби усунути ополченців, які контролюють справи жителів столиці. У той же час ми не бачимо і не чуємо від Місії ООН та Ради Безпеки яку-небудь позицію або яке-небудь покарання Хафтара та його штаба, який знищує усе живе і неживе у Бенгазі і Дерне.
З миті свого утворення у 2012 році Місія ООН по підтримці Лівії не зробила нічого серйозного для врегулювання ситуації у Лівії. Більше того, вона є важким тягарем для жителів Лівії, тому що усі її витрати покриваються із заблокованих засобів лівійців.
Лівійська криза після падіння колишнього режиму вирушила по міжнародним просторам, переходячи із одного етапу в інший. Цей рух почався зі створення Національної перехідної ради і примирення з деякими представниками колишнього режиму за допомогою делегації, відправленою Мустафою Абдульджалілем в Єгипет на чолі з Алі ас-Саллябі для зустрічі та діалогу з Ахмадом Каддафом ад-Дамом — одним із символів колишнього режиму, і для зустрічей, які проходили в Єгипті з Хафтаром та його помічниками в операції «Гідність» (операція по захвату Бенгазі військами Хафтара — ред.).
Регіональні та міжнародні сторони повели лівійську кризу новими шляхами спочатку у Каїрі, потім — у Тунісі і Марокко, що призвело до появи злощасної Схіратської угоди, яка стала дверима та основою для підсилення кризи.
Після гучної поразки Схіратської угоди на заміну йому прийшла Паризька зустріч, через яку Франція бажала контролювати хід подій у Лівії, але нічого не добилась.
У силу конфлікту між Францією а Італією через зіткнення інтересів у Лівії Італія провела конференцію у Палермо аналогічно Паризькі конференції.
Незважаючи на очевидну поразку Палермської конференції у прагненні добитися якого-небудь прогресу у врегулюванні кризи, тим не менш, Італія зайняла нішу у лівійській кризі і змогла, скориставшись внутрішніми проблемами Франції, добитися від європейців спільного визнання за Італією контролю над водами, що прилягають до лівійському узбережжю.
У цілому, боротьба за Лівію перешкоджає реалізації будь-якого рішення, а дії ООН вказують на те, що вона управляє цією боротьбою і заважає серйозним спробам врегулювання кризи.
Ми бачимо, як після поразки усіх вищезгаданих процесів Гассан Салама пропонує проведення «Загальнонаціональної конференції». Проте, після приваблення на конференцію усіх місцевих і міжнародних сил, він відступає і говорить, що це усього лише діалог, який ні до чого не зобов’язує. Так у чому ж тоді користь від цієї «конференції»? Це — просто штучний сценарій, щоб виграти більше часу, і цим підтверджується те, що перед ООН стоїть задача затягувати кризи, а не шукати рішення. Не змінилась її роль, яку вона виконувала у палестинській проблемі, проблемі Західної Сахари, Афганістану, Іраку, Лівії, Ємену та Сирії. Це лише частина західних колоніальних програм, які дозволяють колонізаторам взяти під контроль країну і знов колонізувати її.
Такою є роль ООН, яка втручається у проблеми народів, включаючи Лівію, щоб виграти більше часу, погіршуючи ситуацію у країні і поширюючи хаос з метою поглиблення кризи і повного виснаження країни. Так вона дає можливість колоніальним силам взяти контроль над країною, позбавляючи народ до протистояння та опору.
Правильні кроки полягають у тому, щоб відмовитись від будь-яких зусиль ООН, не піддаватись її впливу і не реагувати на її вимоги. Щирі революціонери повинні вигнати її делегатів із своєї країни. У їх силах зруйнувати усі заходи Місії ООН, у тому числі — схіратський уряд, і об’єднатись на одній думці, яка будується на словах Аллаха:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا تَتَوَلَّوْا قَوْماً غَضِبَ اللَّهُ عَلَيْهِمْ
«О ті, які увірували! Не дружіть з тими, на кого розгнівався Аллах» (60:13),
وَلاَ تَرْكَنُواْ إِلَى الَّذِينَ ظَلَمُواْ فَتَمَسَّكُمُ النَّارُ
«Не схиляйтесь на бік беззаконників, щоб вас не торкнувся Вогонь» (11:113).
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Махзаб
26 Рабі ус-сані 1440 р.х.
02.01.2019 р.
