Зрадницька позиція сучасних правителів мусульман особливо не відрізняється від позиції їх попередників відносно політичних проблем, зокрема — проблеми Палестини.
З миті виникнення цієї проблеми нікчемні правителі послідовно фіксували свої дії, поки не довели проблему до стану ліквідації палестинського питання. Ці правителі поставили Умму у положення приниження і ганьби.
Ця низка зрадництв і зрадницьких позицій триває з часів зрадництва шеріфа Мекки Хусейна ібн Алі, його проголошення про початок революції проти Османського Халіфату і його спільних дій з англійським колонізатором проти мусульман, Декларації Бальфура, розчленування територій мусульман на картонні держави, згоди Абдуль-Азіза ібн Абдуррахмана Аль Сауда на утворення «Ізраїлю» на землях Палестини і згоди на її продаж сіоністам. Останній у своєму зверненні до серу Персі Коксу сказав наступне: «Я тисячу разів визнаю, що немає у мене яких-небудь приводів заперечувати тому, щоб передати Палестину бідним євреям, як того бажає Британія, і я буду дотримуватись її думки аж до Судного дня».
З того часу, як правителі мусульман у якості спадку отримують від своїх попередників це зрадництво, складається враження, що воно вже передається на генетичному рівні.
Лев’яча частка усіх зрадництв у питанні Палестини прийшлась на часовий відрізок, починаючи з Хусейна ібн Алі, потім по стопам батька пішли його діти, до них приєднались Гамаль Абдель Насер, Анвар Садат, Хафез Асад, його син Башар Асад, Хасан II, правителі Перської затоки і Махмуд Аббас. Останній заявив, що повністю відкидає «Угоду сторіччя», хоча ані для кого не секрет,що саме він 25 років назад підписував документ під назвою «Угода Бейліна–Абу Мазена». Згідно цієї угоди місту Абу-Діс предначертано стати майбутньою столицею палестинської держави. Решта зрадників у виді правителів мусульман теж не відстають від нього у своїх діях. Адже запропонована Трампом так звана «Угода сторіччя» є плодом попередніх зрадницьких угод, однією із яких була угода в Осло.
Сьогодні немає ніякої різниці між ганебними правителями, такими як Сальман ібн Абдуль-Азіз, його син, Абдуль-Фаттах ас-Сісі, чи псевдоопозицією у вигляді правителів Сирії, Ірану, Тунісу і Туреччини, — усі ці зрадники беруть участь у планах Америки та інших колоніальних держав. Вони беруть участь в американських планах напряму, як ас-Сісі чи Сальман і його син, або косвенно, як голови Ірану і Туреччини.
Наприклад, Ердоган обрав шлях голослівних заяв. Так відносно «Угоди сторіччя» він сказав: «Угода сторіччя» знищить Палестину повністю, і якщо ми не зможемо захистити мечеть аль-Аксу, то завтра ми не зможемо запобігти діям тих, хто у майбутньому визначить своєю метою Каабу. У зв’язку з чим аль-Кудс ми вважаємо червоною межею».
Подібні заяви робились вже не раз, але за ними не слідувало яких-небудь дій. Усі ці заяви скеровані на створення галасу, але не більше, і на збудження почуттів Умми. Ці заяви — як віддушина для розгніваних мас,які обурені діями Америки та «Ізраїлю».
Що стосується тих, хто закликає до так званого «міжнародного права», то ці люди діляться на дві категорії:
— брехуни, такі як лідери Палестинської адміністрації;
— недієздатні; сюди відноситься решта правителів, зокрема — новоспечений президент Туніса Каіс Саід. Останній заявив: «Ми звернемось до міжнародного права».
Таким чином, усе, що виходить із вуст правителів мусульманського світу, що заявляється на тій чи іншій конференції, — усе це порожні слова, в них немає ніякої цінності і за ними немає якого-небудь ефекту.
Ці зрадники знищили питання Палестини, як знищили решту усіх інших питань мусульман, вони нічого не можуть запропонувати Уммі у вирішенні її проблем, окрім свого зрадництва. Вони як і раніше продовжують докладати зусиль у своїх підступах і змовах проти Умми разом зі своїми хазяями. Вони продовжують підтасовувати факти і проголошувати порожні гасла. І у той же час вони ведуть спільні справи з Америкою та «Ізраїлем», наприклад, Ердоган робить це публічно, а правителі Перської затоки і Магрібу — приховано.
Якщо б правителі дійсно протистояли «Ізраїлю», то здійснили б проти нього дієві заходи, як мінімум — розірвали з ними усі зв’язки і відносини, а також об’явили б війну «Ізраїлю» з метою звільнити Палестину.
Але чому Туреччина досі має відносини з «Ізраїлем»? Чому правителі продовжують дотримуватись міжнародного права, адже саме воно передало «Ізраїлю» 80% земель Палестини? Більше того, сам «Ізраїль» не дотримується міжнародного права і не визнає якого-небудь права за народом Палестини на свої землі!
Така приниженість і капітуляція правителів мусульман перед «Ізраїлем» і Америкою може говорити лише про одне : вони — агенти Америки, вони — наймані робітники, а не самостійні правителі.
Їх позиція полягає у тому, щоб підкреслити своє агентське нутро, зрадництво, підкорення колонізатору. Отож, Умма повинна скерувати усі свої сили для скинення їх з влади, адже усунення шкоди є обов’язковим по Шаріату.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хутвані
11 Джумадаас-сані 1441 р.х.
05.02.2020 р.
