30.09.2020 міністр оборони США Марк Еспер прибув у Туніс для підписання 10-річної «Дорожньої карти оборонної співпраці» з міністром оборони Туніса Ібрагімом Бартагі.
Дана угода була охарактеризовані як співпраця, як на протязі наступного десятиріччя буде сприяти стабільності і безпеці в Африці і за її межами.
«Ми з нетерпінням очікуємо розширення цих відносин, щоб допомогти Тунісу захистити свої морські порти і сухопутні кордони, стримати тероризм і не допустити проникнення руйнівних зусиль автократичних режимів в вашу країну … Сьогодні наші стратегічні конкуренти Китай і Росія продовжують залякувати і примушувати своїх сусідів, одночасно розширюючи свій авторитарний вплив в усьому світі, у тому числі — на цьому континенті … У той же час войовничі екстремісти продовжують представляти загрозу не тільки регіональної стабільності, але і нашій батьківщині. Міцне партнерство Сполучених Штатів з країнами-однодумцями, у тому числі тут, у Північній Африці, є ключем до рішення цих проблем», — заявив Марк Еспер.
Що стосується міністра оборони Туніса Ібрагіма Бартагі, то він привітав підписання угоди, підкресливши важливість підтримки, яка надається США в області безпеки і захисту кордонів, і їх внесок у створення системи електронного спостереження для запобігання проникнення через державний кордон.
Той, хто погляне на цю угоду, побачить:
1) Вона не є звичайною угодою, в якій говориться про партнерство у навчаннях, маневрах і купівлі зброї. Дана угода — це дорожня карта, тобто політичний проект. Ані для кого не секрет, що політичний курс розробляється сильною стороною. Враховуючи, що підписана угода розрахована на 10 років, із цього стає очевидно, що справа виходить за межі звичайних угод. По-видимому, США розробили масштабний проект, на виконання якого вимагається 10 років. Так що це за проект? Навіщо його тримають в секреті? Які інтереси у США у цьому регіоні?
2) Із самих заяв ми дізнались, що дорожня карта пов’язана з трьома речами: контроль кордонів і захист портів; боротьба з екстремістськими ідеями; протистояння Росії і Китаю. США стверджують, що Китай і Росія тероризують своїх друзів.
Той, хто відстежує подібні аспекти, бачить, що підписання дорожньої карти зачіпає суверенні справи Туніса, а США втручаються в них, що говорить про зменшення незалежності Туніса від зовнішніх сил, точніше буде сказати, що тут присутня американська опіка.
Що стосується системи електронного спостереження за кордонами і портами, то це говорить про одне: на протязі 10 років США будуть контролювати як сухопутні, так і морські кордони Туніса. Ми знаємо, що з 2015 р. США нав’язують Тунісу союзництво з НАТО і угоду про прикордонний контроль, особливо контроль східних кордонів з Лівією. Це підтверджує, що США прагнуть створити для себе плацдарм в Північній Африці на тлі слабкості Тунісу і Англії, яка має вплив над туніськими політичними колами. США змогли просунути свій проект під приводом сприяння в боротьбі з «тероризмом». Незважаючи на скудну допомогу Тунісу, США змогли нав’язати свою політику і опіку.
Дивлячись на те, що відбувається у регіоні, особливо у Лівії, стає очевидним, що США змогли проштовхнути своїх агентів Хафтара і Ердогана в гущину подій, що дозволило зробити Лівію заручницею США і наблизило їх до військової присутності там. Зокрема, підписання «дорожніх карт» з Тунісом і Марокко є доповненням до американському плану у регіоні. Американський план передбачає:
По-перше, військова присутність. По-видимому, відмова північноафриканських країн у розгортанні американської бази на їх території підштовхнула США до реалізації плану «В»: перетворити Туніс у плацдарм для операцій, у ході яких туніська армія буде використовуватись для виконання американських задач в регіоні. Підтвердженням тому служить багато речей,найбільш важливою із яких є визнання покійного президента Туніса Беджі Каіда Ес-Себсі у тому, що він дозволив американським силам використовувати військову авіабазу «Сіді Ахмед» для польотів американських безпілотників. Дані безпілотники використовувались американцями для збору інформації і проведення невеликих операцій над територіями Лівії і поблизу кордонів з Алжиром.
Також в одному із американських військових журналів була опублікована новина про загибель двох американських військових, які брали участь разом з туніськими військами у військовій операції на північному заході Туніса. Усе це говорить про те, що правителі регіону через свою слабкість підкорились США і дозволили їм вільно пересуватись. Отож, те, що міститься у підписаній угоді, хоч і названо співпрацею і підготовкою військових, але по своїй суті воно є американським політичним проектом по підготовці військових та їх використанню у своїх операціях у регіоні, особливо використання військових Туніса.
Що стосується боротьби з насильницьким екстремізмом, то відомо, що США самі є джерелом терору. Одним із їх методів для втручання у справи іншої країни стало розігрування карти «тероризму». Тому вони не упускають можливості назвати ту чи іншу подію «терористичним» актом і після цього відправити свого представника для нав’язування допомоги і необхідності координації з США у боротьбі з «тероризмом». Так у травні 2019 р. командуючий АФРІКОМ генерал Стівен Таунсенд прибув у Туніс, щоб нав’язати Тунісу спільну операцію по боротьбі з «тероризмом» під приводом того,що терористи переміщуються у райони Сахари, а це означає, що Туніс в одиночку не зможе справитись з цим явищем.
Тому США нібито були вимушені доставити своїх солдатів для надання «допомоги» у відбитті атак «терористів». Коли щодо цього обурилась громадськість, керівництво АФРІКОМ виступило з заявою, в якій заперечувало свій намір створити на території Тунісу військову базу. Насправді, дана угода представляє собою «правову» основу для подальших операцій АФРІКОМ, щоб не викликати громадській гнів, тим більше, що підпис міністра оборони Тунісу Ібрагіма Бартагі був поставлений з відома і згоди Тунісу, а саме президента — Каіса Саіда.
Що стосується Росії і Китаю, то не секрет, що китайська присутність у регіоні незначна, у нього немає міцної основи, щоб закріпитись в ньому. Китай може закріпитись лише настільки, наскільки західні хазяї дозволять своїм агентам це зробити. Кожен, хто стежить за подіями у світі, бачить що США втягнули Росію у Сирію і Лівію, щоб вимусити її служити американським інтересам. Усі бачили,як Росія надала допомогу американскому агенту Хафтару, а усі її операції були в ім’я американської політики. Тому розмови військового міністра США про російську загрозу — ніщо інше як страшилка і виправдання для проникнення у регіон.
3) Якщо ми поглянемо на контекст світових подій, то побачимо, що США і решта Заходу налякані розмовами про майбутній Халіфат. Халіфат, який стане альтернативою капіталістичній системі. Повертаючись ж до подій у мусульманських країнах, а точніше — до їх революцій проти агентів Заходу, ми побачили, що Умма жива, її самоідентичність нікуди не зникла. Бачачи таке положення речей, Захід на чолі з США стрімголов кинувся «допомагати» тим країнам, зокрема — Тунісу, де проходили ці революції. Їх метою було посилення своєї гегемонії над ними.
Розмови США про контроль кордонів між Тунісом і Лівією несуть в собі лише одне: розділити мусульманські народи обох країн, не допустити їх об’єднання. США наполягають на військових договорах і руками армій мусульман прагнуть взяти у військове кільце мусульманські країни. Що стосується керівництва Тунісу, то воно знаходиться в клешнях США. І усе це відбувається на тлі очікувань майбутнього Халіфату, який показує свої перші ознаки.
4) Ті, хто ставив підпис під американською угодою,є зрадниками, бо вони перетворили Туніс, а точніше — північ Африки, в підконтрольну ворогу територію. Адже підписання подібних угод — це надання «законного» приводу для втручання в Туніс і Лівію.
5) Проте, незважаючи на дану угоду і слабкість правителів, Хізб ут-Тахрір відкине будь-який політичний план, будь то американський чи інший, оскільки задачею Хізба є розкриття підступів Заходу проти Умми і роз’яснення їй того, хто ворог, а хто друг. Хвала Аллаху, що в Уммі є її сини, які ніколи не приймуть коллаборантів і ніколи не дозволять їм просувати інтереси західних хазяїв. Сьогодні Умма прокинулась і усвідомила, що поки вона не усуне коллаборантів на її землях, її положення не зміниться. З дозволу Аллаха,у найближчий час Умма зруйнує їх бастіони і вижене зі своїх земель.
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад ан-Насір Шувайха
Член маджліс-вілаяту Хізб ут-Тахрір у Тунісі
11 Рабіуль-авваля 1442 р.х.
28.10.2020 р.х.
