Танкерна війна — це термін, який відноситься до періоду Ірансько-іракської війни між 1980–1988роками, коли в Перській затоці були атаковані нафтові танкери.
Іракські військово-повітряні сили нанесли удари по більшості нафтових портів Ірану, оскільки Ірак намагався перешкодити експорту нафти Іраном після втрати потру Фау, який є нафтовою артерією Іраку і єдиним морським виходом країни в Перську затоку.
При цьому іранські військово-морські і повітряні атаки були націлені на нафтові танкери Перської затоки під приводом того, що арабські держави Перської затоки підтримують Ірак. Більша частина втрат прийшлась на частку кувейтських нафтових танкерів, що спонукало кувейтський уряд 1 листопада 1986 року запросити міжнародний захист для своїх танкерів, і він отримав йогої на початку 1987 року по угоді з Радянським Союзом, який здав свої танкери в оренду кувейтській нафтовій компанії, але це не зупинило атаки іранських військово-морських катерів, які були націлені на орендовані два радянських танкери.
Радянська присутність спонукала Америку 7 березня 1987 року втрутитись своїми військово-морськими силами, щоб захистити кувейтські танкери, які були вимушені підняти американський прапор. Збитки в результаті цієї війни оцінювались в мільярди доларів, оскільки війна завдала великий екологічний, людський і матеріальний збиток. Дослідники вказують, що в ході війни постраждало 546 торгових судів, із них 259 — судів, які перевозять нафту. Включаючи танкери з нафтою або нафтопродуктами; також в результаті цих атак загинуло біля 430 громадянських моряків.
Немає сумнівів в тому, що танкерна війна в водах Перської затоки — це ніщо інше, як невпинна боротьба за вплив в цьому регіоні, який заповнений сотнями танкерів, що перевозять нафту із її найважливіших джерел в Перський затоці в Європу, Китай і Америку. В цьому триваючому конфлікті Америка представляє Іран як найважливішу і наймогутнішу країну, яка перебуває під американським впливом, а її конкурентом є Великобританія, яка має в регіоні найстаріший і найширший вплив з часів колоніальної епохи після Першої світової війни, коли більшість країн Перської затоки перейшло під британський контроль. Танкерна війна сьогодні, як і в вісімдесятих, ведеться для досягнення стратегічних цілей, яких прагнуть досягти країни, впливові в регіональній і міжнародній політиці. Ми резюмуємо ці цілі і інтереси наступним чином:
1 — В економічній сфері є два важливих чинники: перший пов’язаний з нафтою та її цінами, а другий — з морськими перевезеннями. В нафтовій сфері присутність нафтових танкерів впливає на ціну на нафту або позитивно, або негативно. З одного боку, присутність танкерів може поставити під загрозу лінії поставок нафти, що призведе до зменшенню кількості нафти, призначеної для ринку, і, як наслідок, до росту цін. Це саме те, що Америка хоче на даному етапі, щоб допомогти розподілити величезні суми доларів, які вона випустила для усунення наслідків пандемії коронавірусу і відстрочки колапсу, який загрожував і продовжує загрожувати її економіці.
З іншого боку, це стратегічна мета — підтримати американські нафтові компанії, які отримують найбільший прибуток від високих цін на нафту. Окрім того, після історичної зустрічі з Росією і подальших її послуг Америці в Сирії і Лівії, як і її мовчання щодо дій Азербайджану у Вірменії, США хотіли б виглядати стороною, яка допомагає Росії, підтримуючи високі ціни на нафту.
З іншого боку, танкерна війна може привести до падіння цін на нафту на фінансових ринках через побоювання інвесторів та їх небажання робити ставки на ф’ючерсні ціна на нафту, що призводить до їх падінню. Під час цієї останньої війни у водах Перської затоки ціна на нафту упала до самого низького рівня за 4 місяці. Потім вона повернулась до своєму колишньому значенню, яке було до танкерної кризи. Ясно, що за спробою знизити ціни на нафту на даному етапі стоїть Великобританія, яка активно розпалює кризу в Перській затоці і розмови про застосування сили для стримування Ірану. Декілька тижнів назад Великобританія використала свого протеже в лиці ОАЕ, щоб завадити спробам Америки скоротити добування нафти з метою підвищення цін.
Що стосується морських вантажоперевезень, то Америка працювала зі своїми союзниками в семи крупних країнах, щоб підняти ціни на них з метою спричинити тиск на Китай і вплинути на його економічне положення шляхом підвищення цін на китайські товари в результаті підвищення цін на фрахт. Також піддавання судів піратським і саботажним атакам може примусити танкерні флоти знов шукати захисту, зокрема, у Америки, і, таким чином, це підняло б ціни на мореплавання, що негативно позначилось би, наприклад, на здатності Китаю експортувати товари по привабливим цінам.
2 — В політичній площині Америка завжди використовувала загрозу, скеровану проти нафтових танкерів і судів, які слідують транзитом через регіон Перської затоки, щоб підштовхнути країни, особливо в самому регіоні Перської затоки, просити у Америки військовий захист для забезпечення безпечного проходу своїх кораблів. Інформаційні джерела в затоці говорять про тенденцію у напрямі системи охоронного супроводу, яка використовувалась в ході «танкерної війни» під час ірансько-іракського, а потім — під чася атак сомалійських піратів.
3 — З наближенням ядерної угоди між Іраном, з одного боку, і Америкою і Європою — з іншого, сіоністське утворення, здається, занепокоєне і побоюється, що іранська ядерна програма досягне просунутої стадії збагачення урану, необхідного для виробництва ядерної зброї, яка створила б стратегічний баланс на Близькому Сході між сіоністським утворенням і Іраном. Таким чином, сіоністське утворення бачить в такій війні, в якій хоча б частково постраждав один із його кораблів, можливість військової ескалації,яка дозволить йому нанести військовий удар по іранським ядерним об’єктам. Про це неодноразово заявляли керівники цього утворення. Можливо. Саме це спонукало Америку направити свого директора розвідки відвідати сіоністське утворення для його приборкання і захисту Ірану.
На завершення, найнебезпечніше у цій війні — це продовження використання найважливіших морських проток в ісламських землях у якості інструменту для розширення і продовження впливу і контролю невірними країнами територій мусульман, що колонізують важливу частину мусульманського світу. З самого початку Перська затока була інструментом в руках мусульман та їх халіфа, який примушував світовий порядок і міжнародну ситуацію працювати в інтересах Ісламу і мусульман, збільшуючи сили мусульман та їх вплив на світовому рівні.
Газета «Ар-Рая»
Доктор Мухаммад Джійляні
18.08.2021
