Америка озадачилась питанням Північної Африки з п’ятдесятих років минулого сторіччя. На протязі усього цього періоду вона докладає зусиль, щоб витіснити Європу із північноафриканських колоній і зайняти її місце.
Цей конфлікт іноді підсилюється, а іноді слабшає в залежності від міжнародних і регіональних обставин. Хоча Америці і вдалось запровадити свій вплив у багатьох регіонах Близького Сходу і басейну Нилу, витіснивши звідти європейський вплив, особливо Великобританії і Франції, усе ж таки її вплив так і не стабілізувався в Північній Африці. У багато чому причина невдачі полягала в тому, що пріоритет Америки був на Близькому Сході і в басейні Нилу.
Америка чудово розуміє, що політичний центр Північної Африки знаходиться в Європі. Щоб отримати доступ в регіон, вона вдалась до засобів, відмінних від звичайних політичних дій у відношенні політичних центрів. По-перше, вона використала загрозу «тероризму» для укладання військових угод і почала проникати в Північну Африку через армію, навчання і військову допомогу, а потім — і створення військових баз. По-перше, вона використала економічну допомогу і перебуваючі під її впливом міжнародні фінансові інститути, такі як Всесвітній банк і Міжнародний валютний фонд. Америка постійно рухалась у цих двох напрямках за винятком періодів затишшя.
Через зростаючі побоювання на Заході щодо неминучої появи у мусульман держави Халіфат, який покладе край колоніальному правлінню в ісламському світі, Америка поквапилась розробити відносно ісламського регіону новий план. У 2003 році вона породила на світ проект «Великий Близький Схід», потім перетворила його у проект «Близький Схід і Північна Африка» і представила його «восьми промислово розвинутим країнам», які зібрались на саміт у червні 2004 року в Сі-Айленді, США.
Президент Сполучених Штатів Буш-молодший хотів, щоб Ердоган, який отримав від американських євреїв «Медаль за відвагу», очолив проект «Великий Близький Схід», як про це признався наставник Ердогана Неджметтін Ербакан на спеціальній конференції, проведеної у 2007 році в Центрі економічних і соціальних досліджень Туреччини. Нормалізація відносин з єврейським утворенням стала наріжним камінням цього проекту, підтримуваного турецьким режимом. Можливо, в цьому і є секрет нещодавнього зближення Туреччини з рештою режимів в регіоні, які вступили в нормалізацію відносин з єврейським утворенням, такими як Єгипет, Саудівська Аравія, Катар, Емірати і навіть Марокко, яке нещодавно поповнило цей список.
Прагнучи запобігти появі Праведного Халіфату, який вже грюкає у двері міжнародної арени, Америка почала оточувати ісламські землі військовими базами на суші і бойовими кораблями на морі. Серед таких спроб було рішення Джорджа Буша-молодшого 06.02.2007 створити військове командування США в Африці AFRICOM.
Потім, перед лицем хвилі арабських революцій, яка хлинула із самого серця Північної Африки — Тунісу — в кінці 2010 року, інтерес Америки до цьому регіону зріс. Північна Африка стала одним із пріоритетів Білого дому.
Тому вона у межах стратегії одноосібного управління світовою політикою прискорила рішення питань в Єгипті на користь проамериканського генерала ас-Сісі; закріпилась в Лівії за допомогою Туреччини; вимусила Туніс і Марокко підписати угоди про співпрацю у військовій області і області безпеки, а також присвоїла їм статус «основного союзника поза НАТО»; створила на півдні Іспанії на кордоні з Північною Африкою військову базу під управлінням AFRICOM; залагодила проблему в Судані на користь проамериканських генералів і намагається нав’язати американські рішення пробританським політикам; вона створює кризи і намагається дестабілізувати вплив європейців в регіоні на прикладі того, що робить лідер ПОЛІСАРІО проти марокканського режиму, і того, як Західна Сахара становить загрозу для алжирського сусіда.
І усе це відбувається у контексті міжнародної боротьби за Північну Африку. На даний час мета Америки полягає в тому, щоб увійти в Алжир, який має стратегічну вагу в регіоні, після повного оточення цієї країни з усіх боків.
Алжир — важлива країна, яка чинить опір планам Америки з часів Бумедьена і яка протистоїть усім спробам створення військових баз AFRICOM не тільки в Алжирі, але також в Тунісі і Лівії. Через відсутність координації між самими європейцями перед лицем американської експансії в регіоні Алжир опинився під більш пильною увагою Америки, аніж коли-небудь раніше. Особливо американська загроза підсилилась після рішення сирійської кризи на користь збереження режиму Асада. Це досягнення вказує на кінець арабських революцій і на те, що тепер Алжир вимушений повністю нормалізувати відносини з сирійським режимом.
Хвилювання британців щодо долі перебуваючого під його впливом Алжиру було декілька місяців назад озвучено президентом Алжира Абдельмаджідом Теббуном в програмі «Спеціальна зустріч», що транслювалась на телеканалі «Аль-Джазіра» від 08.06.2021, де він заявив: «Деякі сили плели змови проти арабських країн, таких як Сирія. Вони сказали одного разу: «Ми візьмемось за Алжир після того, як завершимо з Сирією». Я скажу цим силам, що наше м’ясо — гірке і неїстівне».
Чи встоїть Алжир перед спробами американського втручання і чи залишаться правителі країни вірні Великобританії, відвертаючись від ісламського проекту?
Сьогодні міжнародна боротьба за Північну Африку у цілому, і Алжир — зокрема, досягла свого апогею, оскільки почастішали візити військових делегацій США в Північну Африку, включаючи візит командуючого AFRICOM Стівена Таунсенда і його зустріч з президентом Алжиру 27.09.2021. Проблема Західної Сахари стала поворотним моментом в характері відносин з Алжиром, який і до цього мав багато фронтів, конфліктів і форм дипломатичних криз. Америка спровокувала кризу з Марокко, підтримавши «право сахарського народу на самовизначення» і наполягаючи на наданні йому автономії. Потім Америка почала торгуватись з Алжиром і шантажувати рішенням Ради Безпеки і посланцем ООН по Західній Сахарі де Містурою, який не так давно курирував Женевські переговори, торгуючи кров’ю невинних людей Шаму.
У зв’язку з цим МЗС Алжиру не могло не виразити жалкування щодо резолюції №2602, яка продовжує мандат Місії ООН по проведенню референдуму в Західній Сахарі (МООНРЗС). Як було сказано в заяві МЗС Алжиру, «цьому рішенню явно не вистачає відповідальності і далекоглядності через прикрий тиск, спричинений деякими впливовими членами Ради» («France 24», 31.10.2021).
Вороже ставлення американців до Алжиру було підтримано президентом Франції Макроном, який ненавидить Іслам і мусульман. Це і спонукало його накинутись на Алжир і зарозуміло заявити, що алжирської нації не існувало до французької колонізації. Більше того, Макрон використав це висловлювання у виборчій кампанії проти своїх суперників на майбутніх президентських виборах. Проте після різкої реакції Алжиру він був вимушений поправити сказане і відступити.
Не схоже, що тиск США і міжнародної спільноти на Алжир ослабне. Держсекретар США Ентоні Блінкен нещодавно проголосив про включення Алжиру у «список спостереження» у зв’язку з тим, що уряд країни припустився «серйозних порушень свободи віросповідання». Таким чином Америка явно намагається поставити алжирський режим у незручне положення, піднімаючи питання прав людини. З іншого боку, Марокко підписало меморандум про взаєморозуміння у сфері безпеки з єврейським утворенням.
Услід за цим міністр закордонних справ єврейського утворення Яір Лапід скористався можливістю, щоб підсилити риторику проти Алжиру, сказавши: «Ми розділяємо з Марокко стурбованість щодо регіональної ролі Алжиру, який став ближче до Ірану і в справжній час проводить кампанію проти прийому «Ізраїлю» в Африканський Союз у якості спостерігача». Ця тривожна для Алжиру військова угода між Марокко і єврейським утворенням співпало з візитом делегації НАТО в Туніс, організованим посольством Туреччини для активізації партнерства Тунісу з НАТО. У той же час правителі і політики цих мусульманських країн не розуміють, на який шлях встає регіон цими угодами.
Відбити диявольські махінації колонізатора, особливо план Америки в регіоні, можливо тільки тримаючись верві Аллаха, працюючи над об’єднанням мусульман і згуртувавшись навколо праведного керівництва, яке відносить славу і гідність Ісламської Умми і релігії. Нащадки Укби ібн Нафіа і Таріка ібн Зіяда в Північній Африці можуть за допомогою Аллаха, відродити яскраву історію Ісламської Умми, поклавши кінець прозахідним режимам і створивши на їх місці Праведний Халіфат. Після цього відновляться завоювання у напрямку Європи; Франція, яка ненавидить Іслам і грабує багатства мусульман Африки, повернеться на свій континент; Америка відновить виплату дані за проходження її флоту через води Алжиру; а єврейське утворення, яке окупувало священні землі, буде назавжди стерто з обличчя землі, як обіцяв Аллах:
فَإِذَا جَاءَ وَعْدُ الْآخِرَةِ لِيَسُوءُوا وُجُوهَكُمْ وَلِيَدْخُلُوا الْمَسْجِدَ كَمَا دَخَلُوهُ أَوَّلَ مَرَّةٍ وَلِيُتَبِّرُوا مَا عَلَوْا تَتْبِيراً
«Коли ж прийшов строк останньої обіцянки, Ми дозволили вашим ворогам опечалити ваші обличчя, увійти в Єрусалимську мечеть подібно тому, як вони увійшли туди у перший раз, і до підґрунтя зруйнувати усе, що потрапляло їм до рук» (17:7).
Газета «Ар-Рая»
Вісам аль-Атраш
26 Рабі ас-сані 1443 р.х.
01.12.2021 р.
