Вихід Америки із Іраку — звільнення чи продовження окупації?

Газета «Ар-Рая»
Друкарня

Америка та її союзники вторглись в Афганістан і Ірак після терактів 11 вересня і окупували спочатку одну країну у 2001 році, а потім і другу у 2003 році під приводом війни з «тероризмом».

Але окупаційні сили зустріли опір афганського народу на чолі з «Талібаном» і іракського народу в лиці декількох угрупувань. Цей опір завдав важкої шкоди американським військам.

Усе ж таки, загальна картина в цих двох країнах відрізнялась. В Афганістані опір тривав двадцять років, що зробило це вторгнення найтривалішою війною, в яку коли-небудь втягувалась Америка. Їй не вдалось зломити волю афганських муджахідів, і це вимусило її піти. Держсекретар США Ентоні Блінкен, захищаючи прийняті заходи Байдена, неодноразово говорив про хаотичне виведення американських військ із Афганістану наступне: «Якщо 20 років і сотень мільярдів доларів на підтримку, техніку і навчання виявилось недосить, то чому іще рік, п’ять чи десять років мали б значення?».

В Іраку ж картина була інша. Опір не має єдиного керівництва. Можна згадати бойову групу «Джейш Мухаммад», в яку увійшли солдати іракської армії після її розпуску, ісламістське угрупування «Ансар аль-Іслям», організацію «Армія людей накшбандійського ордену» та інші групи. Єдиною метою цих груп була боротьба з окупантом за допомогою зброї, що залишилась після падіння держави. Опір завдавав значний збиток американському окупанту, поки на лінію опору не вийшла група «Таухід ва Джихад» на чолі з Абу Мусабом аз-Заркаві. До 2006 року аз-Заркаві об’явив про створення «Ради шури муджахідів» з метою об’єднання усіх озброєних сунітських угрупувань в Іраку. У той час ця група косвенно створила захист для окупанта, сказавши, що «боротьба з рафідітами важливіша, аніж боротьба з окупантом», наводячи як довід аят із Корану:

يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ قَٰتِلُواْ ٱلَّذِينَ يَلُونَكُم مِّنَ ٱلۡكُفَّارِ وَلۡيَجِدُواْ فِيكُمۡ غِلۡظَةٗۚ وَٱعۡلَمُوٓاْ أَنَّ ٱللَّهَ مَعَ ٱلۡمُتَّقِينَ

«О, ті, які увірували! Бийтесь з невіруючими, які знаходяться поблизу вас. І нехай вони переконаються в вашій суворості. І знайте, що Аллах — з богобоязливими» (9:123).

Після смерті аз-Заркаві його замінив Абу Умар аль-Багдаді, який, у свою чергу, об’явив, що назва «Рада шури муджахідів» буде змінена на «Ісламську Державу Ірак». Він закликав усі фракції присягнути йому на вірність і почав боротись з сунітськими групами опору, які відмовились присягнути. Опір перетворився у сліпий сектантський розбрат, в результаті якого було вбито багато невинних людей. Окупант же позбавився від труднощів і більше не зустрічав на своєму шляху ніякого опору. Він почав формувати систему і досягати своїх цілей. Потім було сформовано більше шістдесяти озброєних угрупувань. Усі вони були вірні Ірану, особливо після того, як організація «ІДІЛ» взяла під свій контроль Мосул, Анбар і Салах-ед-Дін.

Після ліквідації «ІДІЛ» і повернення територій деякі із цих угрупувань стали джерелом незручностей для Америки, особливо після вбивства командуючого спецпідрозділом «Аль-Кудс» Касема Сулеймані, заступника керівника коаліції «Сил народної мобілізації» Абу Махді аль-Мухандіса. Так усе частіше почали підніматись голоси, які вимушували американські сили покинути Ірак, і більше того,з боку цих груп був встановлений крайній строк виведення для американських військ, «інакше вони вступлять у відкриту війну з окупантом».

Обурений порушенням суверенітету Іраку, парламент проголосував за вигнання американських військ із країни. Проте голосування іракського парламенту не було обов’язковим до виконання. Потім президентом США Джо Байденом і прем’єр-міністром Іраку Мустафою аль-Казимі була підписана угода про виведення американських військ із Іраку, щоб покласти край військовій присутності американських солдатів в країні. Незважаючи на ці гучні події, які супроводжувались проголошенням угоди, США не покинули Ірак повністю, як покинули Афганістан. В спільній заяві за підсумками четвертого раунду «стратегічного діалогу» між Багдадом і Вашингтоном говориться, що «відносини у сфері безпеки повністю перейдуть у площину навчання, консультування, допомоги і обміну розвідувальної інформацією».

В заяві також вказувалось, що військові бази, які використовуються озброєними силами США, «є іракськими базами, які діють згідно з іракськими законами», і що міжнародні війська, розташовані на цих базах, будуть лише допомагати у війні проти організації «ІДІЛ».

Із вищевикладеного стає ясно, що ніякого виведення американських військ із Іраку не відбувається і що задача американських військ в Іраку лише змінюється з бойовою на навчання і консультування. Отож, ми спостерігаємо найбільший обман іракського народу в кінці американської окупації. Насправді відбувається закріплення окупанта, а не звільнення країни.

Незалежність досягається за допомогою позбавлення від усіх форм зовнішнього панування,і жодна країна не може вважати себе звільненою, поки не очиститься від колонізатора, політично, культурно, економічно і військово. Найпростіша форма окупації — це військова, а найнебезпечніша — ідейна, політична і економічна. Аллах говорить:

وَلَن يَجۡعَلَ ٱللَّهُ لِلۡكَٰفِرِينَ عَلَى ٱلۡمُؤۡمِنِينَ سَبِيلًا

«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (4:141).

Таким чином, Аллах заборонив панування невіруючих над мусульманами, будь то в ідейному, військовому або економічному плані.

Звільнення країни від військової окупації досягається не шляхом переговорів і маніпуляцій, а шляхом озброєного опору і джихаду на шляху Аллаха. Ірак — окупована країна в повному змісті цього слова. Враховуючи присутність окупанта в країні, його конституції, політичної і економічної системах, виведення військових не має ніякого значення. Більше того, Америка не хоче виводити своїх солдатів із Іраку, а лише обманює, змінюючи місію своїх військових. Тепер ми бачимо, як уряд, який прислуговую окупанту, святкує в ЗМІ цю уявну перемогу. Що може бути гірше подібного обману?!

Звертаючись до мусульман Іраку, ми хочемо спитати: хіба не є зрадництвом і обманом заклик до виведення військових з збереженням політичного, ідейного і економічного впливу окупанта в країні?! Незалежність і гідне життя можливі тільки після звільнення країни від усіх видів окупації. Але на це не здатні ті, хто служить окупанту, веде з ним нерівні переговори і покладається на політично залежні угрупування. Швидше, мусульманам треба ідеологічна держава і правителі, віддані своїй Уммі. Ця держава повинна управлятись Кораном і Сунною в усіх областях держави і суспільства. А на чолі повинен стояти праведний халіф, який буде виконувати функцію щита для Умми. Політична, ідейна і економічна системи повинні знаходитись в гармонії з ісламськими почуттями мусульман. Тільки так досягається повне звільнення від усіх форм окупації.

 

Газета «Ар-Рая»
Мазін Дібаг, Ірак
25 Джумада аль-уля 1443 р.х.
29.12.2021 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая