Україна і відновлення боротьби за позиції на міжнародній арені 2 ч.

Газета «Ар-Рая»
Друкарня

В минулій статті ми розповідали про деякі дії, які вживаються Америкою для того, щоб утвердити себе як домінуючу державу у світі. Ми не будемо глибоко вдаватись в цей аспект, тому що кожна деталь цього питання потребує окремої статті.

Замість цього ми розглянемо тему побудови політичних і економічних союзів в контексті нинішніх подій в Україні, використавши їх як найсвіжіший приклад утворення міжнародних союзів для гегемонії західної політики.

Немає сумніву у тому, що впливовими державами, які бажають вийти на один рівень з Америкою або намагаються стати її рівноправним союзником, є ЄС, Росія і Китай. Ці держави прийшли до руху по цілій низці причин — як старих, так і нових. Події в Україні — один із наслідків таких рухів, навіть якщо це виглядає як прикордонний конфлікт, або як відновлення історичних і етнічних кордонів в очах Росії, або як економічна експансія в регіоні.

Європейський Союз. Після падіння СРСР в 1991 р. ЄС почав міркувати над підсиленням своєї політичної і економічної міці, тому що саме з цими цілями західноєвропейські держави і заснували ЄС після Другої світової війни, коли почали з’являтись нові глобальні альянси і коли Європа потрапила під опіку і захист Америки, що в військовому плані виразилось у створенні блоку НАТО, закликаного не дозволити Росії просунутись в Європу. У зв’язку з цим економіка Європи теж потрапила у повну залежність від Америки, яка організувала для Європи реабілітаційний «План Маршала» в 1947 р., названий так по імені тодішнього державного секретаря США. Офіційна мета плану полягала в економічному відновленні Європи після війни.

Європа вживала економічні і політичні кроки до об’єднанню з 1951 р., коли був підписаний Паризький договір і засновано «Європейське об’єднання вугілля і сталі». Ці перші кроки не були упевненими. Іноді Європа спотикалась, іноді йшла рівно, але настав час, і соціалістичний табір пав, зникла небезпека Організації Варшавського договору, і тоді на базі колишнього європейського об’єднання в результаті Маастрихтського договору в 1992 р. був утворений Європейський Союз. Потім до даному союзу почали приєднуватись як західні європейські держави, так і східні, і в результаті до 2020 р. в склад Європейського Союзу увійшло 27 держав.

Російська Федерація стала офіційною правонаступницею СРСР, успадкувавши вплив колишньої Організації Варшавського договору, його стратегічні і оборонні угоди, включаючи пост постійного члена Ради Безпеки ООН з правом вето. З такими колишніми республіками СРСР, як Білорусія, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Таджикистан і Україна, Росія утворила організацію під назвою Співдружність Незалежних Держав (СНД). Україна розцінювалась другим по важливості стратегічним учасником СНД після Росії, через що Україна і стала одним із засновників СНД поряд з Росією і Білорусією у 1991 р. Потім Росія підписала другу угоду з Україною в результаті втручання деяких західних держав у внутрішні справи України. Ця угода називалась «Будапештський меморандум».

Він був підписаний у 1994 р. Згідно меморандуму, Україна відмовлялась від своєї ядерної зброї. В 1997 р. Україна підписала з Росією договір про дружбу і співпрацю. В 2003 р. Україна підписала угоду про заснування спільної економічної зони з Росією, Білорусією і Казахстаном. В подальшому в Україні трапилась революція, в результаті якої в 2005 р. до влади прийшов прозахідний В. Ющенко, після якого в 2010 р. до влади прийшов проросійський В. Янукович. В. Янукович відвернувся від угод, які підписав його попередник з Заходом, і в 2013 р. підписав угоди з Росією.

Незадоволені цим жителі України підняли повстання, в результаті якого в 2014 р. В. Янукович був вимушений втекти в Росію. Росія негайно відреагувала і захопила Крим, а також поширила свій військовий вплив на Донбас. Після цього Україна уклала з Росією угоду в Мінську з офіційною метою вирішити конфлікт між основною частиною України і Донбасом. Проте угода залишилась лише на папері, тому що ніколи не виконувалась, через що і вилилась у ту війну, яку ми спостерігаємо сьогодні.

Правда ж полягає у тому, що втручання Заходу на чолі з Америкою у справи України відбуваються не заради України і українців, а заради створення проблем — у першу чергу, для Росії, в точності як Америка влаштовує проблеми для Європейського Союзу. Більше того, встановивши контроль над Україною, Америка автоматично встановить контроль над нафто - і газопроводами, прокладеними із Росії в Європу. Встановивши контроль над Україною, Америка не дозволить Росії встановити економічне і політичне партнерство з Україною, що автоматично б зміцнило позиції Росії проти Заходу і знизило б тиск Заходу на Росію. Через ці та інші причини Росія розглядає питання України як питання своєї національної безпеки, через що усіма силами намагається не дати Заходу включити Україну в НАТО,через що атакує Україну і робить її ворожою для себе державою замість дружньої.

Росія пропонувала вирішити нинішню кризу політичним шляхом, пропонувала відповідні угоди і вимагала для себе гарантій. Вона відкрито заявила, що не потерпить ніякого західного втручання в Україну, тобто ані її входження в НАТО, ані її входження в ЄС, ані за допомогою підписання політичних угод між Україною і Заходом, ані за допомогою погроз поставок газу, ніякими іншими способами, якими Захід може погрожувати Росії. Ситуація є такою, що нагадує перетягування канату : з одного боку тягне Америка, з іншого боку — Китай з Росією.

В політичному плані це не просте питання, особливо якщо врахувати те, що Росія намагається нав’язати свої умови військовою силою після того, як не змогла їх нав’язати методом дипломатії і переговорів. Росія вирішила поширити свій вплив на Україну військовим шляхом, щоб захиститись від Заходу і не дати блоку НАТО розширитись далі до російських кордонів. Росія не відмовиться від питання України, поки не досягне нових політичних угод, які будуть гарантувати відсутність загроз для неї у майбутньому.

Китай теж вдався до реалізації низки політичних і економічних проектів, щоб зміцнити свої позиції перед лицем американського звіра. Економічний проект, закликаний скласти конкуренцію Америці, був успішно реалізований Китаєм, в результаті чого його економіка збільшилась в декілька разів, не рахуючи проникнення Китаю в життєво важливі сфери світової економіки, пов’язані з електронікою, Інтернетом і т.д. Також Китай зміг встановити міцні відносини з цілою низкою держав, деякі із них — політичні, деякі — економічні, але усі вони були зроблені Китаєм з метою підсилитись перед лицем атаки США. Одним із найяскравіших таких договорів був договір про стратегічне партнерство, підписаний з Росією у 2001 р.

Згідно договору, партнерство триває 20 років з дня підписання ; дві країни ведуть спільні дії по протистоянню американським планам військової експансії, яка однозначно нашкодить інтересам глобальної безпеки. Росія і Китай домовились зміцнювати військову співпрацю між собою, а також працювати в області спільної оборони. У випадку загрози або агресії обидві сторони повинні будуть співпрацювати для усунення цієї загрози або агресії. В тому, що стосується національного суверенітету, Китай буде допомагати суверенітету Росії на усій її території, як і Росія буде допомагати суверенітету Китаю на усій його території, зокрема — на о. Тайвань. В 2022 р. договір про партнерство був оновлений і укладений заново між президентами Росії і Китаю під час поточних Олімпійських ігор, тобто напередодні української кризи, яку ми спостерігаємо сьогодні.

Можливо, найважливішим в усьому цьому як раз таки є питання зближення Росії і Китаю, яке загрожує Америці та її гегемонії. Але до якої міри цей альянс між ними здатен протистояти Америці? Як співпраця Китаю з Росією буде проявляти себе ззовні? Як війна Росії проти України пов’язана зі «стратегічним» альянсом Росії і Китаю, як сказав Путін? Наскільки цей альянс буде успішним в осяжному майбутньому? Чи готовий Китай заради підтримки союзу з Росією пожертвувати своїми масштабними економічними відносинами з Заходом (з ЄС і США)?

Далі буде …

 

Хамд Табіб — Єрусалим
20 Шабана 1443 р.х.
23.03.2022 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая