На платформах соціальних мереж триває бурхлива полеміка між проповідниками, вченими і авторитетними особистостями так, що інколи її відголоски доходять до сторінок і екранів арабських медіа.
Темою обговорення є стриманість в емоціях і публічних заявах у зв’язку з ударами, які були завдані і продовжують завдаватись з боку кровожерливої військової машини єврейського утворення, підтримуваної військовим арсеналом невірного Заходу, по членам і керівникам іранської партії і Корпусу стражів ісламської революції.
Питання полягає в тому, чи є вираження радості щодо загибелі вбивць дітей Шаму та Іраку, ґвалтівників жінок і наглядачів над несправедливо затриманими формою розколу, якої зараз слід уникати згідно з Шаріатом, щоб зберегти єдність перед лицем військової агресії Америки і окупаційного утворення, чиї ракети не роблять відмінностей між «суннітами і шиїтами». Деякі навіть дійшли до того, що ставлять людей перед вибором: або ти підтримуєш Іран і його прибічників, вихваляючи їх, або ти на боці Америки і євреїв … і так далі.
Немає сумнівів у тому, що єдність на внутрішньому фронті у боротьбі зі спільним ворогом завжди була найважливішим чинником у досягненні фізичної і психологічної перемоги. Вступ до битви, коли суспільство розділено, роз’єднано, а його цілі і почуття відносно подій, які відбуваються, кардинально відрізняються, неминуче призведе до поразки для усіх. Тому сьогодні західні і підкорені їм арабські ЗМІ разом з єврейською пропагандою прагнуть іще більше поглибити внутрішній розкол серед різних прошарків суспільства в зоні поточного конфлікту, відомої як Близький Схід. У зв’язку з цим на мислителів покладений обов’язок протистояти цій атаці, щоб зупинити її руйнівний вплив або, принаймні, його мінімізувати.
Тим не менш, якщо уважно придивитись до риторики єдності, поширеної сьогодні, стає очевидним те, що вона адресована лише жертвам з обох сторін. Вона звернута до мусульман Сирії і Лівану, а також до прибічників сирійської революції, закликаючи їх забути минуле і не радіти загибелі пригноблювача, а об’єднатись проти спільного ворога. При цьому ця риторика не звертається до тих, хто тримає ніж біля їх горла протягом вже понад десяти років, щоб вони хоча б тимчасово прибрали його заради об’єднання з ними.
На підґрунті вищевикладеного слід зазначити, що вірна риторика повинна враховувати наступні факти.
Вбивства, насильницькі виселення, зґвалтування і арешти молоді, а також пригноблення жителів Сирії, Іраку і Лівану з боку іранського режиму і його союзників — це не минуле, вони тривають донині. Сотні невинних жінок наражаються на насильство у в’язницях сирійського тирана під покровительством Ірану і його ополченців, десятки тисяч гинуть від голоду в таборах Сирії та Іраку, перебуваючи під контролем альянсу Тегерану, а мільйони сирійців вимушено покинули свої дома, які в даний час зайняті іранськими бойовиками.
Проект іранського режиму скерований на встановлення свого панування в регіоні і поневолення народів, навіть якщо це буде досягнуто за рахунок пролиття крові і загибелі дітей від голоду. Усе, що відбувається в Сирії, є нічим іншим, як реалізацією планів і проекту іранського режиму, про що сказав релігійний лідер іранської партії Лівану шейх Мухаммад Язбек: «Підтримуй опір і не сумуй про народи, які помирають то тут, то там». Війна іранського режиму з Ізраїлем і його розбіжності з Америкою є частиною суперечки про розділ сфер впливу в регіоні, як нещодавно це підтвердили провідні політики Ірану.
Якщо нинішній заклик до єдності має на увазі військову єдність, то мусульманські народи, яким він адресований, не володіють контролем над своїми арміями і щоб забезпечити цю єдність, для початку повинні повернути собі владу. Іранський режим багаторазово перешкоджав цьому, оскільки це загрожує його проекту більше, аніж єврейське утворення. Також на полі бою зараз домінує іранська сторона, її плани і цілі несумісні для військової співпраці з іншими сторонами, особливо коли їх короткострокові і довгострокові цілі в цьому конфлікті розходяться. Це особливо актуально після серйозних витоків в рядах партії Ірану, масштаби яких досі невідомі.
Через це єдине, що можливо на практиці у поточній ситуації для досягнення єдності — це духовна і моральна єдність, яка може проявлятись в двох аспектах:
а) перший напрямок — це надання прихистку прибічникам ліванської партії Ірану, які втекли із Лівану і Сирії, що вже відбулось на народному рівні, всупереч очікуванням єврейського утворення і Америки, які сподівались на те, що пригноблені Іраном відкинуть біженців, пов’язаних з цією партією. Таким чином, цей аспект єдності вже досягнутий.
б) другий напрямок — це єдність у почуттях і публічній солідарності, а також відмова від злорадства щодо загибелі тих, хто бився і б’ється на боці Америки і Росії проти Ісламської Умми. Щоб досягти цього, слід направити заклики до правильної аудиторії, яка дійсно може щось зробити в цьому напрямку, а саме до Ірану і його союзників.
О, мусульмани! О, реформатори, які прагнуть до єдності перед лицем євреїв і Америки, щоб не були з’їдені ані білий бик, ані чорний, ані інші, якщо ваш заклик про необхідність об’єднання і відстрочки розплати (яка зараз усе одно неможлива) один раз скерований до тих, до чиїх ший і так приставлений ніж, то ви сто разів повинні закликати Іран і його союзників прибрати ніж від ший мусульман. Нехай вони негайно покинуть Сирію, щоб її жителі, які були вигнані, могли повернутись до своїх домів. Нехай облишать захищати режим вбивці Башара і залишать його один на один з народом, щоб сирійці змогли повернути собі владу. Нехай звільнять мусульман із в’язниць в Сирії, Іраку і Лівані, і нехай Іран хоча б через благочестя об’явить про своє каяття за скоєні злочини і виразить намір виправити скоєне.
Ірану слід відмовитись від свого проекту, який розколює Умму і нехтує життями її синів, і постаратись відкрити нову чисту сторінку у відносинах з оточуючими його мусульманськими народами. Більше того, він повинен заявити про свою готовність брати участь в проекті Ісламської Умми, скерованому на відновлення влади мусульман, скинення тиранів і об’єднання мусульман в Ісламській державі, під затишком ісламського правління і ісламської віри.
Так, ця вимога є нелегкою і, по суті, означає повну відмову від іранського проекту. Деякі можуть назвати його нереалістичним і припустити, що лідери Ірану віддадуть перевагу союзу з євреями і Америкою, аніж підуть на те, до чого ми їх закликаємо. Тим не менш, це єдиний шлях, який здатний дійсно об’єднати ряди і забезпечити істинну, а не ілюзорну єдність.
З іншого боку, зосередження на зверненнях до тих, у ший яких з одного боку знаходиться ніж Ірану, а з іншого меч єврейського утворення і які вимушені вибирати між двома своїми вбивцями або між тим, чим будуть зруйновані їх дома: ракетою «Буркан» чи бомбою MK84 — це марна трата часу, яка не спричиняє ніякого впливу на ідейну боротьбу. Це подібно тому, про що говориться в народному прислів’ї: «Це усе одно, що макати хліб повз тарілки».
Газета «Ар-Рая»
Аднан Мізьян
Член центрального медіа-офісу Хізб ут-Тахрір
16.10.2024
