Новина: Лідери країн "Великої Сімки " в підсумковій декларації саміту в Японії заявили про готовність продовжити санкції по відношенню до Росії, але при цьому підкреслили, що тривалість санкцій буде залежати від виконання РВ мінських угод. Джерело ZN.ua
Коментар: По спливанню 2 років після анексії Криму усі зусилля по примушенню Росії повернутись до дотримання т.з. міжнародних угод виявились безуспішними.
Політичні аналітики стверджують, що причина цього у тому, що ЄС та США з самого початку вибрали м’який шлях впливу за допомогою накладання економічних санкцій. Це пов’язано з тим, що жорсткий вплив на Росію може спровокувати непередбачувані наслідки як розв’язання локальної війни, третьої світової війни і, навіть, застосування ядерної зброї.
Об’єктивно, вищезгадані побоювання мають місце, проте мені хотілось би звернути увагу на наступне:
Нинішню Росію з ідеологічної, економічної, політичної та військової точок зору, абсолютно не можна порівнювати з СРСР. Будучи позбавленою ідеології, і, відповідно, системного підходу до економіки, внутрішньої та зовнішньої політики, вона навіть у Криму, який на даний момент претендує на те, щоб називатись «вітриною» економічних успіхів Росії, говорить вустами свого прем’єр-міністра Медведєва: «Грошей нема зараз, знайдемо гроші — зробимо індексацію. Ви тримайтесь отут, вам усього найкращого, гарного настрою та здоров’я!».
Таке відверте брязкання зброєю з боку Росії біло б неможливим, якщо б не позиція, яку зайняли ЄС та особливо США, по відношенню до української кризи.
Що стосується позиції ЄС, то її стисло можна сформулювати виразом «хоче, але не може». Однозначно те, що ЄС сьогодні не володіє достатніми військовими та економічними ресурсами для приборкання Росії. Політична неоднорідність ЄС, залежність від російських енергоносіїв, географічна близькість до Росії — усе це примушує Європу діяти вкрай обережно.
Що стосується позиції США, то тут навпаки, доречний вираз «може, але не хоче». Існування Росії у її нинішньому виді вигідно для США на усій протяжності російських кордонів. Почнемо перерахування цих чинників з Далекого Сходу на Захід:
1. Експансія Китаю.
Послаблення Росії та її можливий розпад внаслідок цього, безперечно призведе до підсилення Китаю. Як відомо, США проводять політику стискання Китаю за рахунок утворення на кордонах Китаю зон напруженості, а також сильних держав. Росія є важливим елементом даної політики у північних кордонів КНР.
2. Стабільність у Середній Азії.
Як відомо, стабільність у Середній Азії забезпечується за допомогою наявності у країнах даного регіону диктатур, які у своїй більшості спираються на військову міць РФ. Послаблення або розпад РФ, з великою долею ймовірності призведе до ініціюванню у регіоні процесів, подібних Арабській весні, коли населення регіону вийде на вулиці з вимогою привести у відповідність політичну систему зі сподіваннями народу. Подібний сценарій створить катастрофічні наслідки для панування США в Афганістані та Пакистані.
3. Послаблення Європи та утримання її у фарватері НАТО.
Безперечно, ревізіоністська політика Кремля наносить колосального збитку Європі, про що багаторазово заявляли самі європейські політики. Економічне послаблення ЄС об’єктивно вигідно для США, тому що ЄС виступає конкурентом на міжнародній арені, а його валюта Євро кидає виклик долару як головній резервній валюті.
Окрім цього, ворожі наміри Росії у кордонів ЄС, надали нового змісту для існування блоку НАТО, який відчуває екзистенційну кризу з миті розпаду СРСР у 1991 р.
Коментуючи т.з. «мюнхенську промову Путіна» (10 лютого 2007 р.) сенатор США Ліндсі Грехам зазначив: «Своєю промовою він зробив більше для об’єднання США та Європи, аніж ми самі змогли б зробити за десятиріччя». Також варто згадати коментар міністра закордонних справ Чехії Карела Шварценберга, який сказав: «Ми повинні подякувати президенту Путіну, який не лише добре попіклувався щодо публічності цієї конференції — більше, аніж очікувалось, але і який ясно та переконливо довів, чому НАТО повинно розширятись».
Як відомо, після агресивної політики Росії стосовно України посилення НАТО спостерігається по усій території Європи.
Окремо варто відзначити, що США зацікавлені у переорієнтації ЕС з російських газу та нафти, на енергоносії з інших частин світу.
4. Примушення Росії до рішення міжнародних питань.
Ізоляція Росії внаслідок її агресії проти України роблять її згідливою у спільному рішенні різноманітних міжнародних питань. У нинішньому положенні Росія згодна брати участь в ініціативах США на будь-яких умовах з тим, щоб хоч якось позбутись від ізоляції.
Ми були свідками того, як Росія грала посередницьку роль у підписанні угоди по іранській ядерній програмі влітку 2015 р. 30 вересня 2015 р. ВКС Росії почали наносити удари по території Сирії. З того часу США та Росія почали грати у спільну гру, у якій США виконують роль «доброго поліцейського», що прагне посадити повстанців за стіл мирних переговорів з Асадом, а Росія грає роль «поганого поліцейського», який допомагає Асаду знищити повстанців доти, доки вони не погодяться на перемир’я.
Підбиваючи підсумки, ми можемо сказати, що на даний момент США вигідна наявність на світовій арені «ведмедя, який нікому не віддасть своєї тайги». Я не говорю про те, що США можуть припинити цю кризу протягом одного місяця, проте я говорю про чинники, через які США не вигідно діяти у повну силу.
Що стосується Росії, то вона в силу своєї ідейної слабкості, відсутності ідеології, а також наявності імперських амбіцій, що склалися протягом сторічь, не здатна усвідомили, що брязкання зброєю у довгостроковій перспективі не несе їй нічого, окрім шкоди. Вона засліплена ілюзією своїх короткострокових успіхів, у виді віроломної анексії Криму та кривавої операції у Сирії.
Тому, в досяжному майбутньому не передбачається яких-небудь серйозних змін в українсько-російському конфлікті. Стан знімиться тоді, коли вищезгадані чинники зійдуть нанівець. Тоді ми станемо свідками істинного тиску на Росію з боку США, яка буде ставити задачею не знищити та розвалити Росію, а перетворити її у покірного «міжнародного партнера», який ніколи більше не насмілиться порушити встановлені правила.
Що стосується народу України, то його природнє бажання кращих змін стало заручником геополітичних інтересів крупних держав, які кинули собі під ноги зобов’язання, взяті на себе у межах Будапештського меморандуму.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Голова Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні
Фазил Амзаєв
23 Ша’бан 1437 р.х
30.05.2016 р.
