Ведення справ держави та Умми потребує засобів. При капіталізмі дані засоби притягуються в основному за рахунок лихварства, прямих чи непрямих податків. В Ісламі держава повинна використовувати засоби для виконання своїх справ і обов’язків із державної казни, яка називається «Байт уль-Маль».
Для здійснення своїх обов’язків Іслам надав державі право збирати деякі прибутки у Байт уль-Маль. Про це згадує Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта у своїй книзі «Економічні кризи: їх реальність і рішення з точки зору Ісламу»:
«До постійних джерел прибутків Байт уль-Маль відносяться:
— фай (те, що мусульмани захоплюють у якості майна невірних без звернення до озброєного конфлікту і без необхідності переміщувати озброєнні сили ),
— джизья (те, що береться у невірних, що говорить про їх підкорення законам Ісламу),
— харадж (те, що стягується з землі, яка була завойовна у невірних або шляхом застосування сили, або укладанням мирної угоди ),
— 1/5 рікязу (майно, приховане у землі (золото, срібло, коштовності, перли чи зброя)),
— закят (те, що необхідно виплатити із певного майна мусульман),
— держвласність (земля, будівлі, об’єкти інфраструктури та їх прибутки),
— 1/10 з торговців країн Дар уль-харб і торговців-муахідів (людина, яка не прийняла Іслам і живе на території держави на умовах угоди и живущий на договірних основах),
— засоби, отримані із громадської власності (надбання, володінням якого Законодавець одарував усіх мусульман у цілому),
— спадкове майно того, у якого немає спадкоємців,
— засоби, незаконно добуті правителями і держслужбовцями (гулюль),
— засобі, придбані не по праву,
— штрафи,
— майно віровідступників,
— законні податки» (кінець цитати).
• Майна Байт уль-Маль більше аніж досить для виконання усіх зобов’язань. Шаріатські докази ясно вказують на те, що податкообкладання згідно західному значенню заборонено (харам). Сказав Посланець ﷺ:
إِنَّ صَاحِبَ الْمَكْسِ فِي النَّارِ
«Збирач податків ніколи не увійде у Рай»,
إِنَّ دِمَاءَكُمْ وَأَمْوَالَكُمْ وَأَعْرَاضَكُمْ عَلَيْكُمْ حَرَامٌ كَحُرْمَةِ يَوْمِكُمْ هَذَا فِي بَلَدِكُمْ هَذَا فِي شَهْرِكُمْ هَذَا
«Воістину, ваша кров, ваше майно і ваша честь заборонені для вас, як заборонений цей день у цьому місяці, у цьому місті…».
Ці та інші докази вказують на те, що Шаріат забороняє владі обкладати податком мусульман. Ця заборона охоплює будь-який податок, будь то прямий або непрямий. Тому не береться мито на користь судів і департаментів, митні збори, збори за видачу дозволів і т.д. Про це детально описано у книзі «Проект конституції. Шаріатські докази».
• Ісламській Державі заборонено збирати з Умми усе, що не є обов’язковим, навіть якщо є надлишок засобів у населення, а в Байт уль-Маль нічого не залишилось. Держава може позичати надлишок у багатих синів Умми, але при умові, що це відноситься до зобов’язання, покладено Шаріатом як на Умму, так і на Байт уль-Маль, і при умові, що у Байт уль-Маль не залишилось ані дирхаму. Лише тоді Байт уль-Маль може збирати необхідну суму, але не більше. Тому, перш ніж просити у багатих синів Умми,держава повинна використати останній дирхам.
У свій час Алі ібн Абу Таліб запропонував Умару ібн аль-Хаттабу, щоб у Байт уль-Маль нічого не залишалось: «Діли усі багатства, які надходять до тебе кожного року, і нічого не утримуй із цього». Приводиться, що Алі ібн Абу Таліб спочатку роздавав засоби Байт уль-Маль настільки, що наприкінці не залишалось нічого, далі він підмітав приміщення Байт уль-Маль і усаджувався там.
Хізб ут-Тахрір у книзі «Проект конституції» пише:
«Стаття 147: у справах, виконання яких Шаріат поклав на Умму, якщо для їх виконання у казні немає засобів, то держава вправі зібрати ці засоби з Умми шляхом встановлення податку. Ті справи, які Умма не повинна виконувати по Шаріату, — держава не може вводити з причини них податки. Вона не вправі брати які-небудь збори і мита у судах і управліннях».
Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта у своїй книзі «Економічні кризи : їх реальність і рішення з точки зору Ісламу», а також у своїй відповіді на питання (19.05.2016) дужє чітко роз’яснив, коли державі дозволено стягувати податки з Умми:
«Тому введення податку в Ісламі повинно відповідати двом умовам, і лише після цього вводиться податок для реалізації тих або інших проектів, і то — у розмірі не більше, аніж необхідний для покриття цих витрат. Отож, умови наступні:
1) Проект повинен бути поставлений в обов’язок Байт уль-Маль шаріатським текстом, тобто поставлений в обов’язок державі і мусульманам. Наприклад, наявність тієї або іншої дороги, і немає іншої у тій місцевості, або наявність тієї або іншої лікарні, і немає іншої. Або виробництво важкої техніки, або що-небудь схоже, відсутність яких несе шкоду Уммі. Сказав Посланець ﷺ:
لَا ضَرَرَ وَلَا ضِرَارَ
«Неможна завдавати шкоди ані собі, ані іншим!».
2) Якщо засобів недосить у Байт уль-Маль для виконання приписаного.
Якщо обидві ці умови відсутні, то введення того або іншого податку не допускається. Якщо проект є ваджибом лише для держави із розділу турботи про справи людей,наприклад, прокладання чергової дороги, бо однієї недосить, побудова другої лікарні і т.п., то у таких ситуаціях витрачають засоби із Байт уль-Маль, коли вони є. А якщо проект є обов’язковим для мусульман, але засобів у Байт уль-Маль досить, то проект оплачується із наявних засобів без введення додаткового податку» (кінець цитати).
Тим не менш, як ми вже згадували, існують деякі види податків, приписаних Шаріатом, як, наприклад, джизья, ушр, харадж. Вони збираються Халіфатом, бо на це вказують шаріатські докази. Тому Хізб ут-Тахрір у своїй книзі «Проект конституції» зачепив ці аспекти:
«Стаття 144: джизья збирається з зімміїв. Вона береться з повнолітніх чоловіків у тому розмірі, який відповідає їх реальним можливостям. Вона не береться з жінок і дітей.
Стаття 145: харадж стягується з землі, виходячи із її можливості. Що стосується ушрій землі, то тут береться закят з фактичного продукту.
Стаття 149: постійні прибутки Байт уль-Маль — це усі трофеї, джизья, харадж, 1/5 ріказу (скарб, прихований людиною, або те, що є в обмеженій кількості і не є громадською необхідністю), закят. Ці засоби беруться постійно, незалежно від того, чи є в них необхідність чи ні».
Більш детально розгляд цих доказів можна подивитись у книзі «Проект конституції. Шаріатські докази»,II том.
• Харадж стягується в обмін на використання, з урахуванням потенційної продуктивності земель. Харадж є фіксованою величиною, тобто не змінюється в залежності від врожаю. Проте є низка чинників, які треба враховувати при визначенні величини хараджу: необхідно врахувати плодючість ґрунту, якість і кількість продукції, яку отримують з землі, методи поливу (дощ, колодязі, канали, річки, розбризкувачі, техніка і т.д.), розташування інфраструктури і т.д. Усе перераховане необхідно враховувати, щоб захистити землю і землеробів від шкоди і перевантаження. Посланець ﷺ наказав враховувати будь-які труднощі для землеробів у виді стихійних лих і шкоди для сільськогосподарських культур. Тому необхідно занижувати обсяг отримуваного майна при оцінці через холодний клімат, вітри, падіння врожаю і стихійних лих.
Умар ібн аль-Хаттаб спитав Усмана ібн Хунайфа і Хузайфу ібн аль-Ямана після того, як вони повернулись з оцінки землі савада і встановили розмір хараджу: «Яким чином ви обклали землю хараджем? Можливо, ви поклали на людей більше, аніж вони можуть виплачувати?». Хузайфа сказав: «Я залишив неврахованою деяку додаткову площу». І Усман сказав: «Я залишив слабких. Якщо б я захотів, я міг би взяти і у них» (книга «Майно у Державі Халіфат», автор — шейх Абдуль-Кадім Заллюм). Додаткові деталі ви можете знайти у публікаціях, посилання на які приведені наприкінці статті.
• Халіфат не буде нав’язувати своїм громадянам (мусульманам, зімміям) те, що вони не здатні понести. Приводиться, що Умар ібн аль-Хаттаб заборонив жорстоко обходитись з зімміями, які не можуть сплачувати джизью: «Залиште їх і не обкладайте їх тим, що вони не можуть дозволити собі, адже як чув, що Посланець Аллаха ﷺ говорив:
لَا تُعَذِّبُوا النَّاسَ فَإِنَّ الَّذِينَ يُعَذِّبُونَ النَّاسَ فِي الدُّنْيَا يُعَذِّبُهُمُ اللَّهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ
«Не мучте людей. Той, хто мучить їх у цьому світі, буде покараний Аллахом у Судний День». Потім Умар наказав, щоб зіммії були звільненні».
Посланець Аллаха ﷺ призначив Абдуллаха ібн Аркама для збору джиз’ї з зімміїв, і коли той від’їжджав виконувати свій обов’язок, він ﷺ підізвав його і сказав:
أَلَا مَنْ ظَلَمَ مُعَاهِدًا، أَوْ كَلَّفَهُ فَوْقَ طَاقَتِهِ، أَوْ انْتَقَصَهُ، أَوْ أَخَذَ مِنْهُ شَيْئًا بِغَيْرِ طِيبِ نَفْسِهِ، فَأَنَا حَجِيجُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ
«Воістину, я буду свідчити у Судний День проти того, хто пригноблює людину, яка має угоду (муахіда), або накладає на неї більше, аніж вона може винести, і ображає її або бере що-небудь у неї силою» (книга «Майно у Державі Халіфат»).
Такою є справедливість економічної системи в Ісламі. Халіфат буде дотримуватись наказів Всевишнього, отож, буде справедливе придбання необхідних засобів, без експлуатації людей, оточуючого середовища, тварин і т.д. Це гарантує, що кожен буде знаходитись під опікою Халіфату і що кожен отримає вдоволення своїх потреб.
Для додаткового читання:
— «Економічні кризи: їх реальність і рішення з точки зору Ісламу», автор Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта — амір Хізб ут-Тахрір.
— Питання-відповідь: «Чи дозволяється правителю обкладати додатковими податками мусульман?».
— «Проект конституції. Шаріатські докази»,II том.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір Зухра Малік
Член Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
17 Раджаба 1440 р.х.
24.03.2019 р.
