Пророк Юсуф і неісламське правління

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

У відношенні пророка Юсуфа (а.с.) вони сказали, що суспільство, в якому він жив, було джахілійським, що там переважали язичницькі переконання.

В тому суспільстві було широко розповсюджено моральний розклад, і Юсуф (а.с.) наражався на спокуси і несправедливості до такої міри, що його ув’язнили навіть після того, як побачили ознаки його невинності. Фараон звільнив його із в’язниці тільки після того, як був вражений його тлумаченням сновидінь і переконався в його порядності. Після звільнення фараон зробив його одним із своїх наближених.

Юсуф (а.с.) попросив призначити його управляти сховищами землі, і фараон вдовольнив його прохання. Таким чином, він почав нести тягар служіння під джахілійською владою і в системі, яка суперечила тому, що було відомо як «шаріат синів Ізраїля». З точки зору застосування законів Юсуф (а.с.) відносився до «релігії фараона», тобто до його влади і правлінню. Він навіть вдався до хитрості, використавши шаріат Якуба (а.с.), щоб залишити у себе брата. Він замислив виверт для свого брата, звинувативши його у грабіжництві. При цьому шаріат Якуба (а.с.) гласив, що крадій повинен деякий час працювати на того, кого обікрав.

Потім вони сказали, що неможна вважати це приватним випадком, зв’язаним з Юсуфом (а.с.). Згідно їх думки, щоб віднести це до приватному дозволу, треба навести доводи, оскільки в основі віруючі повинні приймати і застосовувати усе, що звернуто до пророків, і усе, що вони робили.

Також вони говорять, що неможна вважати дії Юсуфа (а.с.) шаріатом колишніх народів, тому що правління — це не другорядне питання, в якому припустимі відмінності, а основоположне питання, відносно чого є одностайна думка. Юсуф (а.с.) утвердив, що «рішення приймає тільки Аллах», але поруч з цим брав участь в іншому правлінні.

Розглядаючи пов’язані з нашою темою аяти із сури «Юсуф», можна зрозуміти, що думка про допустимість участі в системах невір’я заснована на двох аятах:

مَا كَانَ لِيَأْخُذَ أَخَاهُ فِي دِينِ الْمَلِكِ

«По законам царя він не міг затримати свого брата» (12:76),

اجْعَلْنِي عَلَى خَزَائِنِ الْأَرْضِ

«Признач мене управляти сховищами землі» (12:55).

Вони тлумачили їх згідно з тим, до чого прийшли раніше,забувши про усі суперечливі своєму погляду правила усуля, на яких заснований Іслам, нехтуючи усіма аятами, які суперечать цьому розумінню, і відкинувши тему непогрішності пророків. І коли їх розуміння, пов’язане з цими двома аятами, рухне, тоді рухне усе, що вони побудували на темі пророка Юсуфа (а.с.).

Пророки є чистими і обраними створіннями Аллаха. Всевишній вибрав їх для поширення Своєї релігії. Вони є зразком для подражання для свого народу. Вони представляли собою істинний приклад відданості і щирості в своїй справі, оскільки виконували веління Аллаха найкращим чином. Аллах захистив їх від гріхів і спокус,утвердив їх на істині і допоміг їм у їх справі. Юсуф (а.с.) входив в число таких обраних людей. Аллах хвалить його добрими словами в деяких аятах:

وَكَذَلِكَ يَجْتَبِيكَ رَبُّكَ وَيُعَلِّمُكَ مِن تَأْوِيلِ الْأَحَادِيثِ وَيُتِمُّ نِعْمَتَهُ عَلَيْكَ

«Твій Господь обере тебе, навчить тебе тлумачити сни і обдарує досконалою милістю тебе» (12:6),

وَلَمَّا بَلَغَ أَشُدَّهُ آتَيْنَاهُ حُكْمًا وَعِلْمًا وَكَذَلِكَ نَجْزِي الْمُحْسِنِينَ

«Коли Юсуф достиг зрілого віку, Ми дарували йому вміння приймати рішення і знання. Так Ми винагороджуємо тих, хто робить добро» (28:14),

كَذَلِكَ لِنَصْرِفَ عَنْهُ السُّوءَ وَالْفَحْشَاءَ إِنَّهُ مِنْ عِبَادِنَا الْمُخْلَصِينَ

«Так Ми відвернули від нього зло і гидоту. Воістину, він був із числа Наших щирих рабів» (12:24),

وَكَذَلِكَ مَكَّنَّا لِيُوسُفَ فِي الْأَرْضِ يَتَبَوَّأُ مِنْهَا حَيْثُ يَشَاءُ نُصِيبُ بِرَحْمَتِنَا مَن نَّشَاءُ وَلَا نُضِيعُ أَجْرَ الْمُحْسِنِينَ

«Так Ми наділили Юсуфа владою на землі. він міг поселитись там, де бажав. Ми обдаровуємо своєю милістю, кого побажаємо,і не губимо винагороди тих, хто робить добро» (12:56).

Він став еталоном у справі заклику до Аллаху. В Корані згадується, що він відповів своїм товаришам по темниці, коли ті попросили розтлумачити їх сновидіння:

يَا صَاحِبَيِ السِّجْنِ أَأَرْبَابٌ مُّتَفَرِّقُونَ خَيْرٌ أَمِ اللَّهُ الْوَاحِدُ الْقَهَّارُ، مَا تَعْبُدُونَ مِن دُونِهِ إِلَّا أَسْمَاءً سَمَّيْتُمُوهَا أَنتُمْ وَآبَاؤُكُم مَّا أَنزَلَ اللَّهُ بِهَا مِن سُلْطَانٍ إِنِ الْحُكْمُ إِلَّا لِلَّهِ أَمَرَ أَلَّا تَعْبُدُوا إِلَّا إِيَّاهُ ذَلِكَ الدِّينُ الْقَيِّمُ وَلَكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لَا يَعْلَمُونَ

«О, мої товариші по темниці! Багато різних богів краще або ж Аллах, Єдиний, Могутній?Окрім Нього ви поклоняєтесь лише іменам, які вигадали ви і ваші отці. Аллах не ниспослав про них ніякого доказу. Рішення приймає тільки Аллах. Він велів, щоб ви не поклонялись нікому, окрім Нього. Це і є права віра, але більша частина людей не знає цього» (12:39,40).

Він був доброчинним, наближеним до Аллаху і захищеним від гріхів. Аллах уберіг його від підступів жінок і дружини вельможі, про що згадується в Корані:

قَالَتْ فَذَلِكُنَّ الَّذِي لُمْتُنَّنِي فِيهِ وَلَقَدْ رَاوَدتُّهُ عَن نَّفْسِهِ فَاسْتَعْصَمَ وَلَئِن لَّمْ يَفْعَلْ مَا آمُرُهُ لَيُسْجَنَنَّ وَلَيَكُونًا مِّنَ الصَّاغِرِينَ، قَالَ رَبِّ السِّجْنُ أَحَبُّ إِلَيَّ مِمَّا يَدْعُونَنِي إِلَيْهِ وَإِلَّا تَصْرِفْ عَنِّي كَيْدَهُنَّ أَصْبُ إِلَيْهِنَّ وَأَكُن مِّنَ الْجَاهِلِينَ

«Вона сказала: «Перед вами той, через якого ми мене засуджували. Я дійсно намагалась його спокусити, але він відмовився. Але якщо він не виконає мій наказ, то буде кинутий до темниці і опиниться в числі презренних». Він сказав: «Господи! Темниця мені миліше того, до чого мене закликають. Якщо Ти не відвернеш від мене їх підступи, то я уступлю їм і опинюсь в числі невігласів» (12:32,33).

Люди свідчили про його цноту, доброчинність і правдивість. Його товариші по темниці сказали:

نَبِّئْنَا بِتَأْوِيلِهِ إِنَّا نَرَاكَ مِنَ الْمُحْسِنِينَ

«Повідай нам тлумачення цього, адже ми вважаємо тебе одним із праведників» (12:36).

Один із них, який вийшов із темниці після того, як фараон побачив свої сни, сказав йому:

يُوسُفُ أَيُّهَا الصِّدِّيقُ أَفْتِنَا

«Він сказав: «О, Юсуф! О, правдивий чоловік! Повідай нам» (12:46).

Після того, як він відмовився вийти із темниці, поки його невинність не буде об’явлена, жінки сказали:

حَاشَ لِلَّهِ مَا عَلِمْنَا عَلَيْهِ مِن سُوءٍ قَالَتِ امْرَأَتُ الْعَزِيزِ الْآنَ حَصْحَصَ الْحَقُّ أَنَا رَاوَدتُّهُ عَن نَّفْسِهِ وَإِنَّهُ لَمِنَ الصَّادِقِينَ

«Упаси Аллах! Ми не знаємо по нього нічого поганого». Дружина знатного чоловіка сказала: «Тепер істина прояснилась. Це я намагалась спокусити його, а він — один із тих, хто говорить правду» (12:51).

Вражений ним, фараон велів:

ائْتُونِي بِهِ أَسْتَخْلِصْهُ لِنَفْسِي

«Приведіть його до мене. Я зроблю його своїм наближеним» (12:54).

Після того, як Юсуф (а.с.) вирішив залишити у себе одного із братів, вони сказали:

فَخُذْ أَحَدَنَا مَكَانَهُ إِنَّا نَرَاكَ مِنَ الْمُحْسِنِينَ

«Затримай замість нього кого-небудь із нас. Ми бачимо, що ти — один із тих, хто робить добро» (12:78).

Юсуф (а.с.) вважав, що якщо Аллах облагодіяв його, то це було зроблено лише за богобоязливість, терпіння в підкоренні Господу і утримання від гріхів:

قَالَ أَنَا يُوسُفُ وَهَذَا أَخِي قَدْ مَنَّ اللَّهُ عَلَيْنَا إِنَّهُ مَن يَتَّقِ وَيَصْبِرْ فَإِنَّ اللَّهَ لَا يُضِيعُ أَجْرَ الْمُحْسِنِينَ

«Я — Юсуф, а це — мій брат. Аллах облагодіяв нас. Воістину, якщо хтось богобоязливий і терплячий. то адже Аллах не губить винагороду тих, хто робить добро» (12:90).

Хіба чоловік з таким положенням, про яке свідчив Сам Аллах, якого не засуджував ніхто із тих, з ким він зустрічався, може бути звинувачений, як його звинувачують сьогодні деякі мусульмани. В Корані немає жодного згадування, яке вказувало б на те, що він правив згідно шаріату фараона. Швидше, він застосував лише один закон, про що повідомляється в Корані:

قَالُوا جَزَاؤُهُ مَن وُجِدَ فِي رَحْلِهِ فَهُوَ جَزَاؤُهُ

«Брати сказали: «Той, в чиєму в’юку вона буде знайдена, буде затриманий в покарання» (12:75).

Але і цей закон був встановлений шаріатом Якуба (а.с.). Таким чином, немає ніяких відомих нам вказівок на те, що він правив не по законам Аллаха. Їх сумніви з’явились із наступного аята:

مَا كَانَ لِيَأْخُذَ أَخَاهُ فِي دِينِ الْمَلِكِ إِلَّا أَن يَشَاءَ اللَّهُ

«Адже по законам царя він не міг затримати свого брата, якщо б того не захотів Аллах» (12:76).

Але якщо правильно розтлумачити цей аят, тоді зникнуть усі сумніви.

Прибічники ідеї дозволеності участі в неісламському правлінні зустрілись з неясністю і розтлумачили цей аят так, щоб тлумачення відповідало їх позиції. Вони сказали:

Прийшов час голоду. Люди з усіх боків почали приходити до Юсуфа (а.с.), що отримати зерно, яким він запасся, завдяки вжитим заходам і яке фараон доручив йому роздавати людям. До нього також прийшли його брати. Він впізнав їх, а вони його не впізнали. Юсуф (а.с.) відкрив своєму молодшому брату правду, щоб той не сумував, а потім склав хитрий план проти решти братів. Він таємно підклав чашу в сідло молодшого брата. Потів він зробив вигляд, що втратив свою чашу, а глашатай об’явив, що кубок вкрадений кимось із каравану, що вирушав. Тому, хто принесе чашу, була об’явлена нагорода у вигляді верблюжого в’юка. Брати Юсуфа (а.с.) ствердно заперечували свою провину. Тоді помічники Юсуфа (а.с.) сказали:

قَالُوا فَمَا جَزَاؤُهُ إِن كُنتُمْ كَاذِبِينَ

«Вони сказали: «Якою ж буде відплата, якщо ви брешете?» (12:74).

Брати відповіли:

قَالُوا جَزَاؤُهُ مَن وُجِدَ فِي رَحْلِهِ فَهُوَ جَزَاؤُهُ

«Брати сказали: «Той, в чиєму в’юку вона буде знайдена, буде затриманий в покарання» (12:75).

Тобто буде затриманий по закону Якуба (а.с.). Юсуф (а.с.) почав огляд з мішків братів, потім обшукав мішок молодшого брата і витягнув звідти чашу, а потім затримав його. Після усього цього, аят із Корану говорить про Юсуфа(а.с.):

مَا كَانَ لِيَأْخُذَ أَخَاهُ فِي دِينِ الْمَلِكِ

«Адже по законам (дін) царя він не міг затримати свого брата» (12:76).

Деякі розтлумачили значення слів «по законам (дін) царя» як шаріат і систему фараона. Тобто, за їх словами, у фараона в Єгипті був шаріат і система, а наш господин Юсуф (а.с.) правив згідно з цим шаріатом і системою. Що стосується цього випадку з братами, то Юсуф (а.с.) вигадав виверт, за допомогою якого зміг залишити у себе молодшого брата. Пророк Юсуф (а.с.) зробив так, щоб самі брати вибрали покарання у випадку підтвердження крадіжки. При цьому він не сказав їм, що по закону фараона покарання за грабіжництво — таке-то. Замість цього він дав можливість братам вибрати покарання по шаріату Якуба (а.с.),щоб залишити у себе молодшого брата.

Подібне тлумачення аята призвело до того, що вони висунули ідею дозволеності участі в неісламських системах.

В аяті використано слово «дін», тому ми розглянемо його з очки зору арабської мови, і тоді ми знайдемо, що воно має більше одного значення. В книзі «Лісануль-Араб» пишеться, що «дін» означає примушення і підкорення. Наприклад, говорять: «Данту-хум фа-дану, кахарту-хум фа атау», — що в перекладі означає «я підкоряв їх, і вони підкорились». Також «дін» означає «покарання» і «винагорода». Наприклад, говорять: «Данту-хубіфиълихідайнан», — що переводиться як «я покарав його за проступок». В Корані говориться «яум уд-дін», що означає «День розрахунку». Також «дін» означає «воздаяння». Наприклад, Аллах говорить:

مَالِكِ يَوْمِ الدِّينِ

«Володарю Дня!» (1:4).

Іще «дін» може означати «шаріат» і «владу». Наприклад, Аллах говорить:

وَقَاتِلُوهُمْ حَتَّى لَا تَكُونَ فِتْنَةٌ وَيَكُونَ الدِّينُ كُلُّهُ لِلَّهِ

«Бийтесь з ними, поки не зникне спокуса і поки релігія (або влада) не буде повністю належати Аллаху» (8:39).

«Дін» також означає «приниження» і «поневолення». Аль-мадін — це раб чи слуга. Аль-мадіна — це рабиня чи служанка. Аллах говорить:

أَإِنَّا لَمَدِينُونَ

«Невже ми будемо судимі» (37:53).

Тобто будемо судимі як раби. Також Аллах говорить:

فَلَوْلَا إِن كُنتُمْ غَيْرَ مَدِينِينَ ، تَرْجِعُونَهَا إِن كُنتُمْ صَادِقِينَ

«Чому ж ви, якщо ви дійсно не отримаєте воздаяння, не повернете її, якщо ви говорите правду?» (56:86,87).

Тобто як отримують воздаяння раби.

Також у слова «дін» є інші значення.

Так яке ж значення мав на увазі Аллах в аяті про Юсуфа (а.с.)? Вибір якогось значення повинен бути підкріплений передумовою (каріною), яка примусить нас використати саме це значення, виключаючи решту інших. Звідси ясно, що той, хто бере певне значення, які підходить йому і його скерованості, дав волю своїм забаганкам в Шаріаті. А той, хто приймає значення, яке обмежується шаріатськими передумовами (карінами), підкоряється Шаріату і підкоряється велінню свого Господа. Так яке значення несе в собі аят про Юсуфа (а.с.)?

Якщо сказати, що в аяті про Юсуфа (а.с.) слово «дін» використано в значенні «шаріат», то адже шаріатські передумови запобігають цьому значенню, оскільки пророк не міг брати участь в системі невір’я. Подібна участь заборонена для пророків і віруючих і суперечить природі послання, яке будується на виділенні Аллаха як Єдиного Гідного поклоніння і Маючого право на встановлення закону. Аллах говорить:

وَمَا أَرْسَلْنَا مِن قَبْلِكَ مِن رَّسُولٍ إِلَّا نُوحِي إِلَيْهِ أَنَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا أَنَا فَاعْبُدُونِ

«Ми не посилали до тебе жодного посланця, якому не було навіяно: «Немає божества окрім Мене. Поклоняйтесь же Мені!» (21:25).

Юсуф (а.с.) говорив людям:

إِنِ الْحُكْمُ إِلَّا لِلَّهِ أَمَرَ أَلَّا تَعْبُدُوا إِلَّا إِيَّاهُ ذَلِكَ الدِّينُ الْقَيِّمُ وَلَكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لَا يَعْلَمُونَ

«Рішення приймає тільки Аллах. Він велів, щоб ви не поклонялись нікому, окрім Нього. Це і є права віра, але більша частина людей не знає цього» (12:40).

Після цих слів він не міг суперечити сам собі і правити по законам якихось царів. Те ж саме пророк Шуайб (а.с.) сказав своєму народу, закликаючи їх:

وَمَا أُرِيدُ أَنْ أُخَالِفَكُمْ إِلَى مَا أَنْهَاكُمْ عَنْهُ إِنْ أُرِيدُ إِلَّا الْإِصْلَاحَ مَا اسْتَطَعْتُ وَمَا تَوْفِيقِي إِلَّا بِاللَّهِ عَلَيْهِ تَوَكَّلْتُ وَإِلَيْهِ أُنِيبُ

«Я не хочу відрізнятись від вас і робити те, що я забороняю робити вам, а хочу лише виправити те, що в моїх силах. Допомагає мені тільки Аллах. На Нього одного я уповаю, до Ньому одному звертаюсь» (11:88).

Імам Куртубі так прокоментував цей аят: «Сам я не буду робити те, що забороняю вам, як і не буду залишати виконання того,що велю вам».

Якщо ми припустимо, що під словом «дін» мається на увазі поневолення, тому що молодший брат Юсуфа (а.с.) став рабом, такий зміст повністю співпадає з тими словами, які були сказані до цього аята братами Юсуфа (а.с.), а саме — що крадій повинен бути поневолений. Таким чином, зміст аята буде наступним: «Бо він не міг затримати свого брата по царським законам про рабство і зробити його своїм рабом, якщо б того не захотів Аллах». Такий зміст — найбільш близький до істини, і ніяка шаріатські передумова не заважає такому значенню. Як ми сказали, цей зміст можна зіставити з тим, що іде у попередньому аяті, і об’єднати з якостями доброчинності і щирості, якими Аллах описав Юсуфа (а.с.) і про які свідчили люди, які зустрілись йому.

Таким чином, відкидається їх тлумачення, оскільки пророки непогрішні і завжди дотримуються того, що говорять. Тепер перейдемо до тлумаченню аята, в якому Юсуф (а.с.) звернувся до фараону:

اجْعَلْنِي عَلَى خَزَائِنِ الْأَرْضِ إِنِّي حَفِيظٌ عَلِيمٌ

«Признач мене управляти сховищами землі, адже я — знаючий хранитель» (12:55).

Вони сказали, що Юсуф (а.с.) попросив собі казначейство чи міністерство фінансів і що під час свого перебування на посаді він застосовував не шаріат Якуба, а швидше, систему фараона, яка не заснована на принципах справедливості. Таке тлумачення має великі недоліки і явне відхилення від правильного розуміння. Розглянемо тему в декількох пунктах.

• Правління в той період представляло собою монархічний устрій, який має дві форми:

Перша — абсолютна монархія, при якій король є фактичним правителем, незалежним в своїх рішеннях. Люди повинні слідувати його думці, і ніхто не має права засуджувати його правління. В його руках зосереджені усі три влади: законодавча, виконавча і судова. Він призначає помічників і звільнює їх, коли хоче. Він вибирає їх на основі лояльності чи підлещування перед королем, або за їх мудрість і хороше керівництво. Досить бути вірним і слухняним йому, щоб отримати можливість керувати своєю справою на власний розсуд, ставши своєрідним королем в своїй сфері правління.

Друга — обмежена монархія (конституційна монархія). В цій системі король, швидше, є символом, аніж реальним управителем, оскільки позбавлений абсолютних повноважень. Панування у цій системі належить конституції і закону, а не королю. Законодавчі органи приймають закони замість короля, виконавчі органи реалізовують їх замість короля, а судові органи вирішують суперечки між людьми замість короля. Ця форма стала відома після поширення ідеї демократії. Тому вона і була названа «обмежена монархія». Але яка із цих двох форм застосовувалась в Єгипті у часи Юсуфа (а.с.)?

Неможливо уявити, що фараон Єгипту у часи Юсуфа (а.с.) був обмежений конституцією і системою. І коли в аяті говориться «дін царя», то не мається на увазі шаріат фараона, як вони припускають. Порівняння системи фараона у часи Юсуфа (а.с.) з нинішніми системами, регулюючими поведінку правителів, буде помилковим і некоректним.

• Прохання Юсуфа (а.с.) зробити його управляючим сховищами і задоволення фараоном його прохання іще не означає, що це прохання пов’язано з правлінням. Тема, згадана в Корані, була обмежена сновидінням і не виходила за його межі. Питання було пов’язано з пшеницею, тобто з врожайними роками і неврожайними, а також з тим, що необхідно вжити. Отож, пророк Юсуф (а.с.) попросив, щоб йому було доручено зберігати пшеницю і управляти розподілом у врожайні роки, щоб підготуватись до неврожайних років, не нехтуючи своєю місією і не зраджуючи її.

Це важка задача, і виконати її може тільки стійкий, чесний, вміючий зберігати і знаючий, яким і був Юсуф (а.с.). навіть те, що трапилось між Юсуфом (а.с.) і його братами, було пов’язано саме з цим питанням. Ми не можемо проводити свій розгляд за межами цієї теми і говорити про те, що у пророка Юсуфа (а.с.) було іще більше повноважень. Ми також не маємо права говорити, що його місія була пов’язана зі зборами і витрачанням грошей на свиту фараона, його родину, армію і підданих, що повинно було відбуватись тільки по системі фараона, а не по шаріату Якуба (а.с.). Подібні ствердження потребують доказів.

• Варто зазначити, що коли фараон опинився під враженням розсудливості і чесності Юсуфа (а.с.), він зробив пророка одним із своїх наближених і дав йому повноваження управляти великою справою, яка турбувала його з тих пір, як він побачив свій сон. Для того, що ніхто не міг втрутитись у цю справу, Юсуф (а.с.)повинен був отримати певні повноваження.

• Також варто зазначити, що Юсуф (а.с.) не тільки розтлумачив сон фараона,але також запропонував йому відповідне рішення і вказав на необхідність підготуватись. Це спонукало фараона відповісти на прохання Юсуфа (а.с.), зробивши його головою сховища і надавши йому повноваження. При цьому фараон не сказав йому, що у нього є певний шаріат і система, яких треба дотримуватись. Швидше, фараон був задовільнений його тлумаченням сну і запропонованим рішенням. Тому він дав йому повноваження, щоб пророк міг зберігати і розподіляти пшеницю на власний розсуд.

• Мабуть, після того, як прийшли неврожайні роки, Юсуф (а.с.) став тим, до кого люди звертались, щоб врятуватись від голоду, а темою розмов серед караванів стали праведність і розсудливість Юсуфа (а.с.). Це зміцнило б його положення перед фараоном і зробило б його більш наближеним. Можливо, саме тому спочатку брати називали його повелителем:

يَا أَيُّهَا الْعَزِيزُ

«О повелитель!» (12:88),

—а по прибутті в Єгипет батька Юсуф (а.с.) описав своє положення як владу:

رَبِّ قَدْ آتَيْتَنِي مِنَ الْمُلْكِ

«Господи! Ти дарував мені владу» (12:101).

Також і Аллах сказав:

وَرَفَعَ أَبَوَيْهِ عَلَى الْعَرْشِ

«Він підняв своїх батьків на трон» (12:100).

Отож, влада, врешті решт перейшла до нього.

• Єдине рішення, вказане в Корані, яке виконав Юсуф (а.с.) — це поневолення молодшого брата по шаріату Якуба (а.с.). Чому ж він не був схоплений за порушення системи фараона, якщо у фараона була конкретна система?

• Неможливо уявити, що пророк Юсуф (а.с.) скоїв яке-небудь порушення шаріату, тому що він — непогрішимий пророк, і Аллах описав його як благодійного, щирого і набожного чоловіка. Він — той, хто віддав перевагу темниці над спокусами. Він — той, хто продовжував заклик до Аллаху в темниці. Він — той, хто відмовився вийти із темниці, поки його невинність не буде проголошена. Він — той, чиєю цнотою і непорочністю захоплювались невірні із його общини, такі як дружина вельможі, жінки у місті, товариші по темниці, фараон і навіть його брати до того, як дізнались правду.

Варто зазначити, що тлумачення того, ким був наш Юсуф (а.с.) і ким був фараон, чи прийняв він Іслам чи залишився невірним,чи перейшли володіння до Юсуфа (а.с.) через смерть фараона або його зречення, чи зайняв він пост вельможі після відсторонення чи смерті попереднього вельможі, а також тлумачення аятів:

مَا كَانَ لِيَأْخُذَ أَخَاهُ فِي دِينِ الْمَلِكِ

«Бо по законам царя він не міг затримати свого брата» (12:76),

اجْعَلْنِي عَلَى خَزَائِنِ الْأَرْضِ

«Признач мене управляти сховищами землі» (12:55),

— усе це лише припущення, з якої б сторони вони не прийшли. Коран не надав нам необхідних деталей, і ці деталі не є важливими для нас у якості шаріату, якому ми повинні слідувати. Наша думка також є одним із таких припущень, але воно відрізняється від інших тем, що личить благочестю і вірі пророків і не суперечить непогрішимості пророків, встановленої в основах релігії. Наскільки ж далеко від істини їх розуміння, яке суперечить категоричному ствердженню, зробленому самим Юсуфом (а.с.), коли він заперечував перед іншими многобожжя і заявив, що рішення приймає тільки Аллах. Ми йдемо по цьому шляху, пояснюючи, ким був пророк Юсуф (а.с.), і не хочемо шукати інші думки, які підтримують нашу думку про неприпустимість брати участь в системах невір’я. На нашу погляд, це чіткий закон Шаріату, а не припускаємий шаріатський закон, оскільки він має категоричне походження і категоричну вказівку.

Якщо хтось скаже, що Юсуф (а.с.) управляв по законам фараона з дозволу Аллаха, і в цьому немає протиріччя своєму Господу, тоді нашою відповіддю буде наступне: або такий дозвіл міг бути виключно для Юсуфа (а.с.), або такий дозвіл стосувався кожного, тобто управління по законам невір’я було дозволеним у ті часи.

У першому випадку, тобто, якщо мова йде про спеціальний дозвіл тільки для Юсуфа (а.с.), тоді ніхто інший не може діяти згідно з цим дозволом, і ми сьогодні не маємо права подражати йому в цьому або наводити його випадок як доказ на свої домагання.

У другому випадку, тобто, якщо справа була законною у ті часи, тоді це вважається шаріатом колишніх народів. Але у такому випадку виникає питання: чи є шаріат колишніх народів шаріатом для нас?

Одна група вчених фікха і усуля встановила правило «шаріат колишніх народів не вважається шаріатом для нас», виходячи із багатьох текстів, в яких говориться,що те, що приніс Мухаммад (с.а.с.), скасувало попередні шаріати у цілому, і навіть деякі закони — окремо, щоб утвердити скасування. Якщо прийняти думку цієї групи вчених, тоді не дозволено подражати або наводити в доказ випадок з Юсуфом (а.с.) або з іншими попередніми пророками. Інша група вчених фікха і усуля встановила інше правило, яке гласить «шаріат колишніх народів вважається шаріатом для нас, якщо він не був скасований». У них також є свої доводи, наприклад: якщо б попередні шаріати не несли користі для нас, Коран не згадав би їх для нас. Ця група не сказала,що те, що приніс Мухаммад (с.а.с.), скасувало шаріати колишніх народів цілком. Вона говорить, що передані в Корані і Сунні шаріати колишніх пророків вважаються шаріатом для нас, за винятком того, що було відмінено і замінено новими законами.

Якщо ми застосуємо це правило до питання, яке розглядаємо, що ми знайдемо?Чи є в нашому Шаріаті тексти, які забороняють правління не по законам Аллаха? Чи заборонено найменше відхилення від Шаріату Мухаммада (с.а.с.) або Коранічного Шаріату?

Ісламський Шаріат забороняє звертатись за рішенням до інших джерел і категорично забороняє запозичувати які-небудь рішення із невір’я і невігластва. Але якщо хтось скаже, що це звернення і запозичення було законним у часи Юсуфа (а.с.), ми відповімо йому: якщо навіть припустити, що це було законно, то усе одно в Коранічному Шаріаті це заборонено (тобто скасовано).

• Недоречно говорити, що правління по законам Аллаха є основою, а не відгалуженням. Це неправильне ствердження, тому що місце вірувань (акаід) — в серці, а шаріатських рішень (ахкам) — в діях. Вірування формують основу шаріатських рішень, і в той же час рішення є плодом акиди.

Шаріатське рішення, пов’язане з діями людини, має дві сторони:

Перша — теоретична, ідейна, тобто, коли рішення необхідно визнати:

Ця сторона пов’язана з акидою. Невизнання шаріатського рішення іноді розцінюється невір’ям, а іноді непослухом в залежності від того, чи є рішення категоричним (катий) або припускаємим (занній).

Друга сторона — практична, пов’язана з виконанням:

Намаз — обов’язковий (фард), і треба визнати це рішення як обов’язкове. Невизнання намазу як обов’язкового розцінюється невір’ям.

Намаз — це фард, який необхідно виконувати, і невиконання намазу як фарда розцінюється як непослух.

Хамр (п’янке) — заборонений (харам), і необхідно визнати його заборонність. Невизнання п’янкого як заборонного розцінюється невір’ям.

Хамр заборонений, і його заборонено вживати, а невиконання цього рішення розцінюється як непослух.

Так і правління по законам Аллаха вважається обов’язковим (фард). Визнання цього фарда пов’язано з вірою в категоричні тексти Корану, які містять цю заборону. Що стосується виконання, то це пов’язано з підкоренням, а невиконання вважається гріхом. Хто не править по законам Аллаха, є невірним, якщо він не визнає їх або заперечує, а якщо він визнає їх, але не править по ним, тоді він є грішником. Отож, якщо сказати, що правління по законам Аллаха є однією із основ, на чому зійшлись вчені, то це відноситься до першої сторони шаріатського рішення. І це правильно. Що стосується другої сторони рішення, тобто практичної сторони, то вона пов’язана з Шаріатом і його застосуванням, тобто є відгалуженням, а не основою. З цієї точки зору він входить в тему: чи є це шаріатом колишніх народів чи не є?

Так ми довели, що Юсуф (а.с.) не брав участь в правлінні, і неприпустимо тлумачити аяти подібним чином. Деякі так звані «тлумачі» усе ж таки дають подібні коментарі. Але їх ствердження спростовуються на їх же мові, тому що вчені мають дві думки щодо шаріату колишніх народів: перша думка гласить, що шаріат колишніх народів не є шаріатом для нас. Виходячи із цієї думки, ствердження про дозволеність участі в неісламських системах знов розбивається вщент. Друга думка гласить, що шаріат колишніх народів є шаріатом для нас,якщо він не був скасований. Численні аяти, реальність Посланця Аллаха (с.а.с.), який прокладав шлях до встановлення правління Ісламу, а також акида і ісламські принципи правління — усе вказує на неприпустимість участі в неісламському правлінні. Іслам у цілому відкидає таке розуміння. Якщо участь в неісламських системах і була дозволена в шаріаті колишніх народів, то наш Шаріат скасував це положення. Численні ісламські докази забороняють таку участь.

Деякі говорять, що усі історії пророків наводяться в Корані для того,щоб ми брали з них приклад. Але це ствердження потребує деяких пояснень.

Усі пророки були єдині у питаннях акиди. Усі вони закликали до віри в Аллаха — Єдиного Творця і Управителя, до віри в Його янголів, писання, посланців і Останній день. Аллах говорить:

وَمَا أَرْسَلْنَا مِن قَبْلِكَ مِن رَّسُولٍ إِلَّا نُوحِي إِلَيْهِ أَنَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا أَنَا فَاعْبُدُونِ

«Ми не посилали до тебе жодного посланця, якому б не було внушено: «Немає божества, окрім Мене. Поклоняйтесь же Мені!»» (21:25).

Усі пророки були єдині в донесенні, терпінні і самопожертві на шляху Аллаха. Всевишній говорить:

وَلَقَدْ كُذِّبَتْ رُسُلٌ مِّن قَبْلِكَ فَصَبَرُوا عَلَى مَا كُذِّبُوا وَأُوذُوا حَتَّى أَتَاهُمْ نَصْرُنَا وَلَا مُبَدِّلَ لِكَلِمَاتِ اللَّهِ وَلَقَدْ جَاءَكَ مِن نَّبَإِ الْمُرْسَلِينَ

«До тебе посланців також вважали брехунами, але вони терпіли те, що їх так називали і ображали, поки не являлась до них Наша допомога. Ніхто не спотворить слів Аллаха, і до тебе вже дійшли деякі вісті про посланців» (6:34).

Також Аллах говорить:

مَّا يُقَالُ لَكَ إِلَّا مَا قَدْ قِيلَ لِلرُّسُلِ مِن قَبْلِكَ

«Тобі буде сказано тільки те, що було сказано посланцям до тебе» (41:43).

Усі пророки були єдині в заклику свого народу до дотримання і підкорення. Аллах говорить:

وَمَا أَرْسَلْنَا مِن رَّسُولٍ إِلَّا لِيُطَاعَ بِإِذْنِ اللَّهِ

«Ми відправили посланців тільки для того, щоб їм підкорялись з дозволу Аллаха» (4:64).

Усі пророки наражались на звинувачення у брехні і глузування з боку своїх народів. Аллах говорить:

يَا حَسْرَةً عَلَى الْعِبَادِ مَا يَأْتِيهِم مِّن رَّسُولٍ إِلَّا كَانُوا بِهِ يَسْتَهْزِئُونَ

«О, горе рабам! Не приходив до них жоден посланець, над яким би вони не знущались» (36:30).

Також Аллах говорить:

وَقَالَ الَّذِينَ كَفَرُوا لِرُسُلِهِمْ لَنُخْرِجَنَّكُم مِّنْ أَرْضِنَا أَوْ لَتَعُودُنَّ فِي مِلَّتِنَا فَأَوْحَى إِلَيْهِمْ رَبُّهُمْ لَنُهْلِكَنَّ الظَّالِمِينَ ، وَلَنُسْكِنَنَّكُمُ الْأَرْضَ مِن بَعْدِهِمْ ذَلِكَ لِمَنْ خَافَ مَقَامِي وَخَافَ وَعِيدِ

«Невіруючі говорили своїм посланцям: «Ми виженемо вас з нашої землі, або ж ви повернетесь в нашу релігію». Тоді Господь вкушав їм: «Ми неодмінно погубимо беззаконників і поселимо вас на землі після них. Так буде з тими, хто боїться предстати переді Мною і боїться Моєї загрози» (14:13,14).

Усіх пророків в кінці очікувала допомога і перемога. Аллах говорить:

حَتَّى إِذَا اسْتَيْأَسَ الرُّسُلُ وَظَنُّوا أَنَّهُمْ قَدْ كُذِبُوا جَاءَهُمْ نَصْرُنَا فَنُجِّيَ مَن نَّشَاءُ وَلَا يُرَدُّ بَأْسُنَا عَنِ الْقَوْمِ الْمُجْرِمِينَ

«Коли ж посланці приходили у відчай і розуміти, що їх порахували брехунами, до них приходила Наша допомога, і рятувались ті, кого Ми хотіли врятувати. Наше покарання неможна відвернути від грішних людей!» (12:110).

Таким чином, заклики усіх пророків були у багато чому схожими. Деякі загальні положення ми згадали вище. У попередніх пророків були ясні позиції. Аллах розповів нам про них в Корані, щоб ми міркували і вчились твердості віри, рішучості і терпінню, і щоб переконались в тому, що ланцюг пророцьких закликів був єдиний у відношенні віри, правильного шляху і обіцяного кінця. Аяти Корану показують мусульманину шлях заклику і розповідають про природу людей в протиборстві, про підсилення ворожнечі між вірою і невір’ям, про конфлікт, який не припиниться, про вірність Аллаху і непричетність до многобожжю, про божественну допомогу після перевірки віри і рішучості.

Проте приклад береться з позицій колишніх пророків, а не законодавства, оскільки кожному посланцю Аллах дарував відмінний від інших шаріат. Аллах говорить:

لِكُلٍّ جَعَلْنَا مِنكُمْ شِرْعَةً وَمِنْهَاجًا

«Кожному із вас Ми встановили закон і шлях» (5:48).

І до того ж, кожен пророк був посланий до своєму народу, а Посланець Мухаммад (с.а.с.) був посланий до усіх людей. Його послання було заключним. Аллах велів прибічникам інших релігій послідувати за ним і залишити те, що у них. Аллах говорить:

إِنَّ الدِّينَ عِندَ اللَّهِ الْإِسْلَامُ

«Воістину, релігією у Аллаха є Іслам» (3:19),

وَمَن يَبْتَغِ غَيْرَ الْإِسْلَامِ دِينًا فَلَن يُقْبَلَ مِنْهُ وَهُوَ فِي الْآخِرَةِ مِنَ الْخَاسِرِينَ

«Від того, хто шукає іншу релігію окрім Ісламу, це ніколи не буде прийнято, і в Останньому житті він опиниться серед тих, хто зазнали збитку» (3:85),

وَأَنزَلْنَا إِلَيْكَ الْكِتَابَ بِالْحَقِّ مُصَدِّقًا لِّمَا بَيْنَ يَدَيْهِ مِنَ الْكِتَابِ وَمُهَيْمِنًا عَلَيْهِ

«Ми ниспослали тобі Писання з істиною у підтвердження колишніх Писань, і для того, щоб воно охороняло їх» (5:48).

Більше того, природа послання Пророка Мухаммада (с.а.с.) відрізняється від інших послань тим, що воно є заключним і всеохоплюючим, а Ісламська Держава в ньому є одним із найбільш важливих аспектів, оскільки вважається шаріатським методом збереження, реалізації і поширення Ісламу. У той же час ми знаходимо серед інших пророків свої особливості в заклику. Вони приходили до певному народу, виключаючи інших людей. Це означає, що їх послання були обмежені певним часом і місцем на відміну від Ісламу, шаріатські норми якого діють у будь-який час у будь-якому місці.

Така відмінність не дозволяє проводити аналогії між Ісламом і іншими посланнями. Мусульмани обмежені тільки Ісламом, тому що його рішення взаємопов’язані одне з одним у тій мірі, в якій це можна порівняти з його природою. Візьмемо, наприклад, послання Іси (а.с.). Воно помітно відрізняється від послання Мухаммада (с.а.с.), оскільки воно було духовним і моральним наставлянням, яке не включало заклик до створення держави, особливо для народу Ізраїлю. Чим можуть бути схожі рішення цих двох послань?

Я шкодую, що нам треба було стільки часу і зусиль, щоб обговорити очевидне питання в релігії. Це вказує на рівень, до якого опустились сьогоднішні проповідники. Нам нічого не залишається, окрім як сказати те, що Коран говорить Пророку Мухаммаду (с.а.с.):

قُلْ هَذِهِ سَبِيلِي أَدْعُو إِلَى اللَّهِ عَلَى بَصِيرَةٍ أَنَا وَمَنِ اتَّبَعَنِي

«Скажи: «Такий мій шлях. Я і мої послідовники закликаємо до Аллаху згідно переконанням» (12:108).

 

Із книги «Заклик до Ісламу» Ахмада Махмуда