«Процес створення і формування «Партії національного порядку»
Ми публікували другу частину рубрики «Халіфат в Туреччині з дня його скасування по сьогоднішній день», підготовленої Інформаційним відділом «Корінних змінень» («KöklüDeğişim»), де розглядали тему «Повстання шейха Саіда». В сьогоднішній частині ми спробували резюмувати на тлі ідейного і політичного розбору тему «Процес створення «Партії національного порядку». Представляємо вам наш матеріал по даній темі, складений Йилмазом Челіком:
Після створення республіки в 1923 році і скасування Халіфату в 1924 до влади прийшли засновники кемалізму, а саме — представники «Народно-республіканської партії»1 (НРП), і в усіх сферах була розгорнута безжальна війна проти ісламських цінностей і мусульман. Культурна війна була розв’язана проти Ісламу і мусульман за допомогою прийняття цілої низки законів, таких як «Закон про капелюхи»2, «Закон про стиль одягу і зовнішній вигляд населення і держслужбовців»3, «Закон про об’єднання під єдиною системою»4, «Закон про писемність»5 і багато інших. А тих, хто не бажав підкорятися цим законам, очікував вже готовий і діючий «Закон про зрадника Батьківщини»6.
Особливо у період однопартійності між 1923 і 1945 роками мусульмани наражались на численні переслідування через свою прихильність до Ісламу. Правляча «Народно-республіканська партія» використала усі свої можливості для боротьби з ісламськими цінностями і мусульманською ідентичністю. Вона підвела до шибениці через Трибунали незалежності7 багатьох вчених, в тому числі — шейха Саіда і Іскіліплі Мехмеда Атифа Ходжу, які не пішли на компроміс і торгівлю совістю у відношенні своєї ісламської особистості і поглядів. Справа дійшла до того, що не залишилось імамів для здійснення заупокійної джаназа молитви.
Не обмежившись цим, ця партія пішла іще далі і об’явила війну тому, що уособлює Іслам. По-перше, вона виключила із конституції фразу «Державна релігія — Іслам» і замінила її статтею про «секуляризм», запозичений у Франції. Вона перевела на турецьку мову азан, який був уособленням Ісламу на протязі 1300 років. Ця партія перетворила мечеті на амбари. В ім’я вестернизації8 правляча партія «НРП» вимусила мусульманку зняти з себе хіджаб і відкрила перед нею двері у різноманітні конкурси краси.
Також не відбулось ані найменших змінень у позитивний бік в політиці «НРП» в період правління Ісмета Іньоню (1938–1950 рр.), прозваного Зібранням «Народно-республіканської партії» «Національним вождем» (тур. MillîŞef). Переслідування мусульман в однопартійний період, коли президентом був Ісмет Іньоню, тобто у часи правління «Національного вождя», так само тривали.
Опинившись між тиранією системи, з одного боку, і комунізмом, який охопив світ, з іншого, мусульманам треба було інтегруватись в офіційну ідеологію. Проте ані антиісламістський менталітет «НРП», ані світський кемалістичний режим, ані комуністичні настрої, які віяли зі Сходу, не зачепили і не похитнули мусульман. З’явилась потреба в організаціях і партіях, які могли б вплинути на мусульман, направлять їх і задовольняти їх політичні вимоги на законних підставах і на державному рівні. Ця ситуація призвела до появи низки партій. Система, щоб забезпечити своє виживання, дозволяла створювати певного роду партії, особливо під приводом боротьби як з політичним Ісламом, так із комунізмом.
У зв’язку з цим доктор Ишил Арпаджи, викладачка факультету політології і державного управління при університет і імені Іньоню, говорить в своїй статті під назвою «Ербакан і ідея «Національного бачення»: від дискурсу до ідеології» наступне:«Виниклий після Другої світової війни за допомогою альянсу США і Заходу проти поширення Радянського Союзу в двуполярному світовому порядку і охоплюючий Туреччину, Іран і Пакистан проект «Зелений пояс» створив міцну основу релігійного чинника у противагу небезпеці проникнення комунізму і сприяв політиці Неджметтіна Ербакана в двох аспектах. У першу чергу, штучний зв’язок між релігією і політикою, встановлений даною політичною системою, дозволив Неджметтіну Ербакану проводити політику, використовуючи ісламські посили. Проте тут варто зазначити, що Неджметтін Ербакан і його політичний рух, які виступають проти Заходу і західної політики, були більше не інструментом реалізації проекту «Зелений пояс», а швидше, тими, хто скористався сприятливою почвою, що виникла внаслідок даного проекту.
По-друге, що ефективніше першого аспекту, нові прошарки суспільства, чиї релігійні почуття були підсилені проти комунізму, створили новий політичний прошарок, який підтримував присутність Неджметтіна Ербакана на політичній арені»9.
Хоча по ствердженню Ишил Арпаджи рух Неджметтіна Ербакана і утворився з підтримкою Сполучених Штатів у якості перешкоди проти виникнення комунізму в країні, усе-таки з точки зору турецької політики вплив Великобританії (а не США) є домінуючим у створенні «Партії національного порядку» Ербакана. Але американський проект «Зелений пояс» дозволив цій партії знайти базову нішу серед народу.
• «Національне бачення» і «Ісламський союз»
Услід за однопартійною епохою, під небом Турецької Республіки почали виникати партії, які називали себе «консервативними ісламістами», які почали свій шлях з ісламських гасел, щоб об’єднати навколо себе представників мусульманського населення. Провідною із них була «Партія національного порядку»10 (ПНП), яка виникла на політичній арені з такими загальними концепціями, як «Національне бачення»11 і «Ісламський союз»12, завоювавши прихильність мусульман, розчавлених тиранією залізного кулака урядової політики.
Політичний ісламістський рух, який почав формуватись в «Демократичній партії»13 в 1950-х роках і в «Партії справедливості»14 в 1960-х, який віддавав перевагу залишатись серед правоцентристських партій, переріс 26 січня 1970 року в окрему політичну силу під назвою «Партія національного порядку».
Рух навколо концепції «Національного бачення» виник в 1970-х роках з заявою про створення консервативної ідентичності. Неджметтін Ербакан пояснює парадигму «Національного бачення» наступним чином:«Національне бачення» скеровано на створення сильної Туреччини, ґрунтуючи свій пріоритет на моральних і духовних принципах в рамках ідеалу «Знов велика Туреччина» і на утворенні національної свідомості, яка буде розвивати Туреччину як в матеріальній, так і в духовній сферах»15.
З самого початку Ербакан прагнув досягти цієї мети, залишаючись в рамках демократичної системи. Виходячи із цього, ми не можемо сказати, що Ербакан коли-небудь переслідував ісламські цілі і використовував ісламський метод в своїй політичній діяльності. Власне кажучи, основна мета партійної програми «ПНП» була визначена наступним чином: «Розумний і точний синтез руху за духовний і матеріальний розвиток в рамках демократичного правового порядку без збитку для наших національних і моральних цінностей» (п. 3).
Відносно ж цього доктор Ишил Арпаджи, викладачка факультету політології і державного управління при університеті імені Іньоню, говорить в тій самій своїй статті під назвою «Ербакан і ідея «Національного бачення»: від дискурсу до ідеології» наступне: «Можна стверджувати, що рятувальна місія Неджметтіна Ербакана, заснована на ідеї порятунку усього людства, принесення щастя і процвітання, що також буде відображено у дискурсах більш пізніх періодів, уперше виникла в процесі політичного формування і при цьому не мала ясної конкретики. Наприклад,в програмі «ПНП» (п. 3) було прийнято,що в результаті скоординованого здійснення матеріального і духовного розвитку буде побудована «прийнятна для усього світу вища цивілізація, яка проллє світло на людство, принесе процвітання і щастя».
Одним із важливих дискурсів, який Неджметтін Ербакан уперше озвучив у цей період і який буде продовжувати існувати у подальші періоди і буде носити відмінний характер в різні періоди, був, як його називали, «Загальний ринок»16. Так само ж ми бачимо суперечливості навколо значення слова «сіонізм», які Ербакан висував у початкові і пізні періоди. По словам Ербакана (1971, стор. 68), сіоністи хочуть привести очолюючи ісламський світ Туреччину на Загальний ринок, щоб розтопити її у котлі християнського союзу і зробити її слугою в «триповерховому будинку» Загального ринку, де сіоністи є володарями капіталу, а європейці — чиновниками.
Тут варто зазначити, що виступ проти Загального ринку не є новим політичним дискурсом, а акцент на сіонізмі дуже схожий на дискурси «Ісламської демократичної партії»17, заснованої Джеватом Рифатом Атилханом в 1951 році. Проте антисіонізм, який стане очевидним у більш пізні періоди, не має антисемітського характеру, і у якості акценту на цьому видно, що в 2000-х роках він використовував у промовах поняття расистського імперіалізму замість сіонізму»18.
• Основний чинник виникнення «Партії національного порядку»
1960-ті і 1970-ті роки були роками хвилювань в Ісламській Уммі. З початком 1960-х років мусульмани Туреччини зустрілись з новою політичною ідеєю. Це була ідея відновлення я Халіфату, яка проявила себе на той період тільки в столиці Анкарі і в декількох інших містах. Ідея Халіфату спричинила серйозний вплив на Анкару іще до створення консервативних національних партій, які будуть діяти на основі офіційної ідеології,яка, у свою чергу, буде направляти політичні вимоги переповненого ісламськими почуттями турецького суспільства. На дану ситуацію політики того періоду змогли сказати лише: «Звідки взялись ці прибічники Халіфату?». Партією, яка по спливанню 40 років знов внесла обговорення на тему Халіфату на порядку денному парламенту, стала партія «Хізб ут-Тахрір». Про шокуючий ефект в Анкарі висунутого партією «Хізб ут-Тахрір» проекту Халіфату ми поговоримо в наступному випуску даної рубрики.
Мусульмани, які ознайомились з політичними і ідейними поглядами Хізб ут-Тахрір, почали усвідомлювати, що їх, виявляється, дуже сильно обманули щодо Ісламу; що більша частина того, що представлялось їм як Іслам, було не більше аніж фальшю; а також, що Іслам, окрім вимог відносно намазів, поста і закята, виражає на адресу мусульман деякі вимоги державного рівня. Тим не менш, люди почали піддавати сумніву систему і режим після того, як по-новому ознайомились з такими поняттями, як Халіфат, тагут, Рабб (Господь) і ілях (бог). Вони дійшли до висновку, що ними править неісламська система.
В результаті того, що мусульмани виявили в собі це усвідомлення, вони розпочали нові пошук, які, у свою чергу, почали хвилювати правлячу систему. Саме у цю мить у гру вступає політична хитрість тих, хто стоїть за скасуванням Халіфату. З’явилась нужда в нових партіях і нових обличчях для того, щоб інтегрувати мусульман, яких вони називали радикальними, в систему, і дистанціювати їх від впливу Хізб ут-Тахрір, який вже був впізнаним у ті роки серед мусульман.
Саме у цю мить з’являється Неджметтін Ербакан, риторика якого лунала так: «Ми орієнтуємось на Іслам» і «Справедлива система Ісламу». За допомогою подібних обіцянок і риторики Ербакан сформував маси Ю які кидались голосувати в дусі джихада і пов’язали свої життя, майно і надії зі своїми лідерами, які пообіцяли встановити ісламський порядок. Таким чином, ісламісти повинні були брати участь в демократичних передвиборчих гонках, народ повинен був проголосувати за них, а за допомогою народного голосування ісламісти повинні були прийти до влади і розпочати запровадження норм Ісламу замість існуючих законів куфра!
«Партія національного порядку» була заснована Неджметтіном Ербаканом,який увійшов в парламент незалежним депутатом від Коньї на виборах 1969 року, і його 17-ма друзями. Вони визначили свої цілі з яскраво вираженим релігійним акцентом, таким як «Справедливий порядок» і «Порядок щастя».
В установчій декларації партії говорилось наступне: «Сьогодні — день, коли наша Велика нація, яка іде по власному шляху і завжди вірна і дотримується Істини, підтримує добро і забороняє зло, — злітає вгору після дуже тривалого періоду, на протязі якого здійснювались спроби відволікти її від піднесеної і славної історичної траєкторії. «Партія національного порядку» — це потужна ракета, яка виведе наш народ до світла після складних і похмурих періодів і поверне його на свою яскраву історичну орбіту. Сьогодні — день, коли була випущена ця ракета. Сьогодні — цей щасливий день. Вітаю увесь наш народ з цим. О, наш шановний і улюблений народ, який завжди був обраний захищати Істину, забезпечувати добро і запобігати злу!»19.
Проте така перша партія, заснована Ербаканом, проіснувала недовго; вона була закрита 20 травня 1971 року.
5 березня 1971 року Генеральна прокуратура подала позов проти «Партії національного порядку» за «діяльність проти секуляризму». 20 травня 1971 року Конституційний суд постановив розпустити партію на тому підґрунті, що вона «суперечить принципам захисту світського державного характеру і революційності Ататюрка».
В період дії «військового меморандуму 12 березня»20 «ПНП» була закрита рішенням Конституційного суду від 20 травня 1971 року. Причини закриття «Партії національного порядку» перераховані нижче:
1. Вимога скасувати 163 статтю Кримінального кодексу Турецької Республіки, яка забороняє діяльність, скеровану на встановлення порядку, заснованого на релігійних принципах.
2. Припустимість повернення Халіфату.
3. Члени партії виступають за обов’язкове викладання уроків релігії в школах.
4. Ствердження, що релігія і держава не можуть бути розділені.
5. Розгляд 50-річного радянського період як омани (далялят)21.
При розгляді причин закриття «Партії національного порядку» ми легко можемо сказати, що вони не відповідають реальності,тому що «ПНП» насправді прагнули вплинути на мусульман, яких система називала радикальними або реакційними, і за допомогою таких дискурсів партія прагнула до кінцевої мети — інтегрувати мусульманські маси в існуючу систему. Рух «Національного бачення», який почався з «ПНП», ніколи не мав проблем з республікою і секуляризмом. Він завжди знаходився у мирі з режимом. Хоча інколи траплялись інциденти з закриттям партії, причина цих заборон полягала не в тому, що рух «Національного бачення» хотів встановлення Халіфату. Навпаки, висунення ідеї «Ісламський союз і справедливий порядок» завадило успіху ідеї «проекту Халіфату» серед народу Туреччини.
Після закриття «Партії національного порядку» Неджметтін Ербакан поїхав у Швейцарію і пробув там деякий час. Співробітники закритої «ПНП» заснували нову партію з аналогічним уставом, названу «Партією національного порятунку»22 (ПНП), 11 жовтня 1972 року, тобто приблизно через півтора року, а Сулейман Аріф Емре був призначений лідером партії.
Ті, хто присвятив себе утворенню «Партії національного порятунку» після рішення про закриття «Партії національного порядку», не змогли зрозуміти, що це не було особо блискучим планом, тому що була створена нова партія, в якій відмовились від деяких дискурсів і заяв колишньої партії, щоб уберегти знов створену від закриття. Після кожного рішення про закриття партії цілей ставало усе менше, вони диференціювались і з кожним разом ставали більш адаптованими до світської демократичної системи, яка лише на словах вважалась у партії ворогом і системою куфра. Шлях, початий з гасла «За повернення Ісламу», перетворився у вимогу «Істинної демократії», «Розвитої демократії».
Особливо з 28 лютого 1997 року даний рух відкинув колишні релігійні гасла і поголосило своїми головними цілями «демократію, права людини і головування закону». Ця стратегія демократизації була розроблена і виражена самим Неджметтіном Ербаканом.
За цей період багато фраз, такі як «Всесвітній ісламський союз», «Загальний ісламський ринок», «Ісламське НАТО», «Ісламський динар» і т.д., які складають основу дискурсу Ербакана, були залишені, а замість них почали відстоюватись такі інститути, як Європейський Союз і НАТО. Окрім того, був встановлений контакт з сіоністським лоббі в США, яке колись подавалось як найбільша небезпека для Умми.
Власне кажучи, Неджметтін Ербакан стисло, але змістовно висловився у свій захист у справі, поданої в Конституційний суд з вимогою про розпуск «Партії благоденства»23, з питань, що викликали громадський резонанс. Наступні слова, які він сказав про секуляризм, вельми примітні:
«Як я можу ігнорувати науку?! Як я можу ігнорувати розумність?! Чоловік повинен бути безумцем, щоб протистояти істинному науковому значенню секуляризму. Без секуляризму немає демократії. Неможливо співіснувати без секуляризму! Але якщо спробувати застосувати секуляризм як ненависть до релігії, нерелігійність і атеїзм, то першим проти цього виступить сам секуляризм. В загалом, чоловік може виступати проти секуляризму тільки в тому випадку, якщо він не знає, що таке секуляризм або якщо він просто нерозумний».
«Наша «Партія благоденства» — це страж секуляризму, істинний гарант істинного секуляризму. Гарантією істинної демократії в Туреччині є «Партія благоденства». Запорукою істинного секуляризму є «Партія благоденства». Гарантом того, що суперечливі секуляризму дії під іменем секуляризму не будуть мати місця, виступає так само «Партія благоденства»24.
Так само ж і в телевізійній програмі, в якій він брав участь, в своїх заявах про «Іслам і секуляризм» Ербакан сказав, що Іслам і секуляризм не суперечать один одному.
В наші дні голова «Партії благоденства» Темель Карамоллаоглу в одній із телевізійних програм зробив наступні заяви: «Ми хочемо секуляризму/світськості в британській манері. Поки ми не перейдемо до парламентської системи, в країні не буде миру».
Усе це вказує на те, що у Ербакана і у «Партії національного порядку» не було проблем з секуляризмом і демократією — як на самому початку, коли була створена «ПНП», так і в період останнього переродження цієї партії в «Партію благоденства».
• Висновок:
Після встановлення республіки і скасування Халіфату, в період існування однопартійності, реакція мусульман в більшій мірі була направлена на режим і систему. Пізніше, в ході політичного процесу, який почався з періоду Мендереса і продовжився з «Партією національного порядку», режим почав сприйматись мусульманами позитивно, і було поставлено, що корінь проблеми полягає не в системі, а в людях і політиках. В результаті думка про те, що «проблема полягає не в системі, а в тих, хто її очолює», дозволила привести мусульман до наступної ідеї про те, що «якщо ви виберете свою людину, ви зможете вирішити проблему!».
Таким чином, починаючи з таких партій, як «Демократична партія» (DemokratParti), «Партія національного порядку» (MillîNizamPartisi), «Партія справедливості» (AdaletPartisi), «Партія національного порятунку» (MillîSelametPartisi), «Партія Вітчизни» (AnavatanPartisi), і закінчуючи «Партією справедливості і розвитку» (AdaletveKalkınmaPartisi), почуття і реакції мусульманських мас були перенаправлені на світську систему, їх вимоги з часом набували більш вузького характеру, а політична рента і процвітання продовжували розтягуватись на іще більш тривалий перебіг часу.
Йилмаз Челік
Інформаційний відділ «Корінних змінень» («KöklüDeğişim»)
10.03.2021
1. ««Народно-республіканська партія» (тур. Cumhuriyet Halk Partisi).
2. Закон про капелюхи (тур. ŞapkaDevrimi) — прийнятий в 1925 році в Турецькій республіці наказ про заміну тюрбанів і фесок, які традиційно носились в Османській державі, на європейські головні убори. Де-юре усе іще діє.
3. Закон про стиль одягу і зовнішній вигляд населення і держслужбовців (тур.Kılık Kıyafet Kanunu).
4. Закон про об’єднання освіти під єдиною системою (тур.Tevhid-i Tedrisat Kanunu).
5. Закон про писемність (тур.Harf Kanunu).
6. Закон про зрадника Батьківщини (тур.Hıyanet-i Vataniye Kanunu).
7. Трибунал незалежності (тур. İstiklâlMahkemesi) ― судовий орган, заснований в 1920 році під час Турецької війни за незалежність з метою переслідування тих, хто був проти революційного турецького уряду. Усього таких судів було створено вісім. Вони були розташовані в Анкарі, Ескішехірі, Коньї, Іспарті, Сівасі, Кастамону, Позанті і Діярбакирі. Усі із них, окрім суду в Анкарі, припинили свою діяльність в 1921 році.
8. Вестернізація — це процес уподібнення різноманітних суспільств західному типу, більше того, вестернізація визнана одним із варіантів поширення саме західних норм і форм культури. Це запозичення західноєвропейського чи англо-американського образу життя в області економіки, політики, освіти і культури, поширення західних цінностей по усьому світу.
9. https://dergipark.org.tr/tr/download/article-file/1173050.
10. «Партія національного порядку» (тур.MilliNizamPartisi, MNP).
11. «Національне бачення» (тур.MillîGörüş).
12. «Ісламський союз» (тур. İslâmBirliği).
13. «Демократична партія» (тур.DemokratParti, DP; 1946–1961). Ідеологія партії — правий центризм, ліберальний консерватизм, економічний лібералізм. Була створена у період після військової лібералізації і ліквідації однопартійної системи. Виграла парламентські вибори 1950, 1954 і 1957 років, знаходилась при владі з 1950 по 1960 рік, коли була розпущена після військового перевороту.
14. «Партія справедливості» (тур.AdaletPartisi) — турецька політична партія,яка діяла в 1960-70-х роках. Була заснована вихідцями із демократичної партії, головою партії і найбільш відомим її членом був Сулейман Демірель, який шість разів займав пост прем’єр-міністра. Була заборонена після державного перевороту 1980 року.
15. Erbakan 1975: 9–40.
16. Загальний ринок (англ. commonmarket) — форма економічної інтеграції країн, яка припускає вільне переміщення товарів, робіт і послуг, а також чинників виробництва — капіталу, трудових ресурсів — через кордони країн, які є членами загального ринку.
17. «Ісламська демократична партія» (тур. İslamDemokratPartisi).
18. https://dergipark.org.tr/tr/download/article-file/1173050.
19. «Політичний ісламізм у світі і Туреччині» (DünyadaveTürkiye'deSiyasalİslamcılık), Абдуллах Маназ, стор. 358–372.
20. Державний переворот в Туреччині (1971) — події, пов’язані з військовим втручанням армійської еліти Туреччини, які потягли за собою насильницьку зміну державної влади і зміщення прем’єр-міністра країни Сулеймана Деміреля 12 березня 1971 року, який займав цей пост після виборів 1965 року. Традиційно в турецькій історіографії він називається «військовим меморандумом 12 березня» (тур. 12 MartMuhtırası) або «меморандумним переворотом».
21. Конституційний суд, 1972: 67.
22. «Партія національного порятунку» (тур.MillîSelametPartisi, MSP)
23. «Партія благоденства» (тур.RefahPartisi).
24. «Секуляризм в русі «національного бачення» (MilliGörüşHareketininLaiklikAnlayışı), Хусейн Арслан, с. 99.
