Релігія вдосконалена і благодать виконана. Слова Аллаха не змінюються.
Аллах говорить:
وَتَمَّتْ كَلِمَتُ رَبِّكَ صِدْقًا وَعَدْلًا لَّا مُبَدِّلَ لِكَلِمَاتِهِ وَهُوَ السَّمِيعُ الْعَلِيمُ
«Слово твого Господа виконалось правдиво і справедливо! Ніхто не змінить Його Слів. Він — Чуючий, Знаючий» (6:115).
Аллах надав милість людям, вдосконаливши для них релігію, виконавши для них благодать, ниспославши їм Коран і захистивши його від змінень. Аллах говорить:
إِنَّا نَحْنُ نَزَّلْنَا الذِّكْرَ وَإِنَّا لَهُ لَحَافِظُونَ
«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і Ми оберігаємо» (15:9).
Аллах оберігає Коран, щоб він свідчив за людей або проти людей до Судного дня.
Оскільки Посланець Аллаха ﷺ був кращим із людей і отримав останнє послання небес, мусульманам необхідно здійснити спадщину пророцтва найкращими чином, дотримуючись Корану, учепившись зубами за Сунну, як це було велено, і продовжити залишатись вірними тому, на чому був Посланець Аллаха ﷺ і його сподвижники. У нас є багато доказів тому.
Оскільки мусульмани, несучи заклик, стикались з іншими народами і пропонували їм свою чисту релігію, релігію природи (фітри) і здорового глузду, а ці народи, з іншого боку, пропонували мусульманам свої ідеї, навіть якщо і робили це заради самозахисту, на деяких мусульман ці чужді ідеї спричиняли певний вплив, хоча, можливо, самі мусульмани цього не відчували. Це негативно позначається на розумінні Ісламу і заклику до нього. Пройшов той період часу, коли мусульманські вчені, яких Аллах зробив маяками і голосами істини, очищали релігію від усього чуждого, усували із неї спотворення і брехню і повертали їй колишню постать і повертали їй колишній блиск. Тому мусульмани так і будуть коливатись між добром і злом. І сьогодні ми перебуваємо на етапі зла… А де ж вихід?
Сьогоднішнє положення вимагає від нас спочатку повернутись до того, що стало причиною виправлення ситуації раніше, після чого повернути Ісламу початкову постать.
Для того, щоб очистити Іслам від усіх домішок, спотворень і оман, ми повинні позбутися від того зіпсованого складу розуму, який нам передав Захід. Цей склад розуму примушує нас оцінювати справу заклику з точки зору корисності і бажаності: ми приймаємо те, що відповідає нашим бажанням, і залишаємо без уваги те, що не відповідає їм, а потім ми інтерпретуємо шаріатські тексти згідно з уже утвореною думкою і наводимо текст в доказ правильності цієї думки. Правильний ісламський склад розуму заснований на тому, що рішення належить тільки Аллаху.
Тому нам неможна давати волю своїм настроям і схильностям у розумінні рішення Аллаха, неможна давати право виносити рішення нашим пристрастям, також неможна дозволяти ані страху перед ворогами (або деякими людьми), ані тиску правителів або обставинам і ситуації, ані відсутності інтересів, виступати у якості виправдання для носіїв заклику, щоб послабити заклик і полегшити ношу мусульманам. Аллах — Всезнаючий і Відаючий. Він знає природу людини, знає, чого вона потребує, на що здатна, знає реальність, в якій вона живе, знає, хто є ворогом і як треба взаємодіяти з ним.
Правильний і єдиний метод іджтіхаду, який ми пояснювали раніше, заснований, у першу чергу, на вивченні реальності, яку припускається змінити, а потім — на виправленні реальності за допомогою шаріатських текстів згідно з їх вказівками Такий підхід веде до виведенню рішення Аллаха на цю реальність. Ідучи по цьому шляху, ми як нібито говоримо: таким є рішення Аллаха щодо реальності, в якій ми живемо, включаючи обставини і положення, суворість і жорсткість, а також оману у визначенні інтересу. Аллах говорить:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا تُقَدِّمُوا بَيْنَ يَدَيِ اللَّهِ وَرَسُولِهِ وَاتَّقُوا اللَّهَ إِنَّ اللَّهَ سَمِيعٌ عَلِيمٌ
«О ті, які увірували! Не випереджайте Аллаха і Його Посланця і бійтесь Аллаха, бо Аллах — Чуючий, Знаючий» (49:1).
Також Аллах говорить:
وَمَا كَانَ لِمُؤْمِنٍ وَلَا مُؤْمِنَةٍ إِذَا قَضَى اللَّهُ وَرَسُولُهُ أَمْرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ الْخِيَرَةُ مِنْ أَمْرِهِمْ وَمَن يَعْصِ اللَّهَ وَرَسُولَهُ فَقَدْ ضَلَّ ضَلَالًا مُّبِينًا
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення. А хто ослухається Аллаха і Його Посланця, той впав в очевидну оману» (33:36).
Відмінність між цими двома складами розуму і призвело до розходженню в розумінні рішень, за допомогою яких припускається змінити реальність мусульман.
Склад розуму, на який вплинула західна думка, призвів до того, що деякі категоричні тексти були анульовані і інтерпретовані у тому значенні, яке не має доказів. І це трапилось під приводом обставин, ситуації, інтересу і запобігання шкоди. Наприклад, рішення про лихварство (ріба) є абсолютною забороною у недвозначному формулюванні, яке не може бути інтерпретоване, і тут усі пояснення зайві. Реальність, обставини, ситуація, переслідування вигоди і відображення шкоди вплинули на них і примусили їх діяти з іншим рішенням, яке полягає у припустимості лихварства.
Багато груп з’явились з таким складом розуму і виносили рішення, засновані не на Шаріаті, а на грубих порушеннях Шаріату. Вони заявили, що демократія — із Ісламу, хоча вона, як ми пояснили, суперечить Ісламу. Вони заявили, що участь в неісламських системах припустима Шаріатом і що це — єдиний шлях, доступний зараз ісламським рухам, бажаючим встановити правління Ісламу, хоча це повністю суперечить аятам Корану і Сунні Посланця Аллаха ﷺ.
Коли ми пояснювали неправильність ідеї поступової реалізації Ісламу або заклику до неї, ми так само пояснили неправильність пов’язаних з нею інших ідей, таких як участь в неісламських системах. Проте зараз ми вимушені трохи зупинитись на цій темі, щоб відповісти на деякі підозри, щоб у мусульманина після цього не залишилось виправдань.
Якщо склад розуму цих груп не є правильним у розумінні Шаріату, тоді наставляння їх не вправлять. Якщо ми переконали їх в неправильності ідеї участі в неісламському правлінні, але вони не відмовились від свого складу розуму, тоді ми бачимо, як вони шукають альтернативне рішення, слідуючи тому ж своєму методу. Треба стерегтись такого складу розуму, який не схвалюється Шаріатом, бо це є підґрунтям, на якому проростають подібні спотворені думки.
Що ж означає участь в неісламському правлінні і чим виправдовуються прибічники цієї ідеї?
Ми ведемо мову про участь мусульманина в правлінні, яке ведеться не на основі Ісламу або не по законам Ісламу. Ця досягається шляхом участі в демократичному процесі і входження в парламент, щоб привести думку і її носія до влади, а з часом — досягти головування в правлінні. На їх думку, Іслам утвердив шлях руху по принципу поступовості чи поетапності.
Що стосується їх аргументів, то вони діляться на розумні і шаріатські.
Розумні аргументи зводяться до наступному:
• Історична картина приходу Ісламу до влади зараз здається недосяжною, тому що усі країни ісламського світу підкоряються сильній центральній влади, яка підтримується великою кількістю міжнародних сил і володіє величезними матеріальними і моральними можливостями. Ця центральна влада відстежує ісламські рухи, намагається стримати їх і не допустити їх успіху. Тому неможна проводити аналогію між тим, що було раніше, і тим, що відбувається зараз.
• Раніше ісламський заклик охоплював усіх мусульман, тобто заклик вівся общиною мусульман, у той час як сучасний заклик охоплює лише групу із числа мусульман. Це те, що ставить сучасну групу в критичне положення, тому що існує маса мусульман, яка не підкоряється керівництву групи. Таке положення дозволяє неісламським системам правління вилучити багато вигід. Таким чином, сучасний ісламський рух встав на партійний шлях, якому слідують сучасні партії, які бажають досягнення влади.
Підхід сучасних політичних партій заснований на способах досягнення ними влади. В число цих способів входить: демократичний процес, військовий переворот і озброєна народна революція.
Перед сучасним ісламським рухом багато дверей зачинено, тому він не може отримати в арміях своїх країн військову силу, яка дозволила б організувати військовий переворот. При існуючих авторитарних режимах перед рухом зачинені і двері народної революції. Для нього нічого не залишається, окрім третього шляху — партійних політичних дій, які ведуть до участі в неісламському правлінні.
Вони також говорять: велику мету, яка стоїть перед ісламським рухом, неможна опротестувати частковими питаннями, які можуть суперечити меті, тому що у випадку конфлікту приватностей з загальністю перевага віддається загальності. Гнучкість і реалізм ісламського права ведуть до досягненню великих цілей, і цьому не можуть завадити протиріччя у приватностях. Ці протиріччя не можуть збентежити мусульман і обмежити їх однією формою досягнення влади, незважаючи на те, що вони неможливі у деяких обставинах і ситуаціях. Якщо перша картина не може бути застосована, тоді можна перейти до другої, третьої або четвертої. Іноді навіть можна в інтересах групи на перших етапах іти по усім чотирьом шляхам уздовж паралельних ліній, поки один із них врешті решт не стане найбільш підходящим.
Із книги «Заклик до Ісламу» Ахмада Махмуда
