Модернізм і постмодернізм

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Свавільна і дискримінаційна практика середньовічної Церкви і підтримуючих її монархів і феодалів, яка подарувала Європі найбільш похмурий період, викликала хвилю невдоволення у суспільстві.

Почали поширюватись думки про «реформацію» (перетворення) у відношенні Церкви, яка взялась за продаж індульгенцій1 з місцями в Раю. Світські (секулярні) ідеї отримали широке розповсюдження поруч з думками про усунення впливу Церкви на правління. Реакція народу застопорилась з появою моделі управління «Конституційна монархія (парламентське королівство)» в результаті повстань і громадянських війн в Англії (1642–1651).

Континентальна ж частина Європи не заспокоювалась до тих пір, поки не була звільнена від повної влади монархії. Вплив невдоволень, які спалахнули в континентальній частині Європи, не зупинився на політичній і правовій основі, як це трапилось в Англії, а навпаки, спричинив більш широкий і більш довготривалий вплив у розумовому плані. Ідеї, зароджені у цей період, у сукупності можна назвати «модерністськими ідеями». Секуляризм, який отримав розвиток під гегемонією концепцій гуманізму і демократії із схоластичного періоду, коли релігія була іще більш ефективною, є основною ідеєю, породженою модернізмом. За останні два десятиріччя рух модернізму, поруч з колоніальними штурмами, вплинув на усі культури світу, включаючи ісламські землі. Ця тенденція, які призводить до руйнування ментального світу мусульман, їх поглядів на життя і їх основних концепцій, подається Заходом у якості неминучого природного результату.

Модернізм

Слово «modernus», яке, як відомо, уперше було використано у V сторіччі, означало сучасність християнства в противагу древніх язичницьких культур. В цьому ж змісті слова можна сказати, що Іслам модернізував язичницьке арабське суспільство. Слово «модернізм» отримало своє нинішнє значення у XVII сторіччі, яке Захід назвав «Епохою Просвіти». Після цього періоду модернізм почав використовуватись як «сучасність, нова течія, антиминуле і антитрадиція».

Модернізм — це рух, очолюваний інтелігенцією, проти зжившої себе релігії, політики і громадського устрою на Заході. Це рух, який зачепив світ філософії, політики, мистецтва і ідей, захищав: суверенітет і право вибору народу проти панування Церкви, королів і знаті; свободу думки проти нав’язаних догм; свободу особистості і свободу релігії проти вторгнення духовенства; свободу власності і торговий (комерційний) лібералізм проти монополії феодалів-поміщиків. Такі концепції,як демократія, націоналізм, індивідуалізм, рівність і справедливість, також стали гаслами даного руху. Секуляризм, який виник як реакція на духовенство, був продуктом матеріалістичної думки, який повністю ізолював вплив релігії на світ. Поширення торгових операцій згідно цьому матеріалістичному погляду призвело до появи прагматичного2 підходу на життя у цілому. Раціоналізм, який надає святість розуму, знанню і науці, зробив технологію символом модернізму за допомогою промислової революції.

Даний погляд, який ставить людину і індивіда на місце божественного, породив в 1789 році «Декларацію прав людини і громадянина» і представив її пункти усьому світу як якісь універсальні правила. Дана декларація, яка складається із 17 статей, охоплює такі пукти як «Свобода, рівність, загальне благо, власність, безпека, право опору, надання суверенітету нації, право видавати закони, свобода переконань, право на звіт за використання податкових зборів, недоторканість права власності».

Хоча існують різні підходи до витоків і визначенню модернізму, на загальну думку, він зародився у період, який Європа називає епохою Просвіти. Декарт, Бекон і Спіноза виділяються у якості піонерів даної епохи. Серед решти інших впливових імен фігурують Джон Локк, Лейбніц, Берклі, Вольтер, Монтескьйо, Девід Юм, Руссо, Дідро, д'Аламбер, Адам Сміт, Кант і Беккаріа. Загальними аспектами цього руху були раціоналізм, опозиція релігії і метафізиці, сцієнтизм, прогресивізм, лібералізм, матеріалізм, підходи, відмінні від традицій у відношенні етики і моралі, індивідуалізм, гедонізм, свободи і розуміння громадянського суспільства.

Примітно, що ідеї і переконання цієї групи час від часу піддались деяким зміненням. Наприклад, Дідро, якого восхваляли Руссо, Конт і Маркс, спочатку дотримувався деїстичного розуміння Вольтера, але пізніше перейшов до матеріалістичному і атеїстичному розумінню. Руссо під впливом кальвініста Джона Локка на час обернувся у кальвінізм, а потім повернувся в католицтво3. Тим не менш, незважаючи на це, модерністи єдині в темі демократії, свобод, республіканства і секуляризму, які представляють собою політичні погляди модерністів.

Ці ідеї, які формують західне мислення і образ життя, можуть вважатись в деякому змісті придатними для населення Заходу, оскільки християнство, засноване на сліпому слідуванні і подражанні, де людина надана совісті, також позбавлено божественних законів про життя. Ці ідеї, вироблені у противагу корумпованій релігії і духовенству, далекі від пошуку істини : вони засновані на реалізмі і є реакційними. Людина, яка ретельно досліджує життя і релігії за допомогою розумного методу міркування, рано чи пізно приходить до Аллаху, Який пропонує відповідні для кожного аспекту життя рішення Ісламу і до Корану, який зберігся в первозданному виді.

В основі ставлення модерністів до традиційному (застарілому) можна спостерігати розуміння прогресивізму у представників епохи Просвіти і діалектичне (матеріалістичне) розуміння історії Гегелем. Згідно цьому розумінню, життя завжди знаходиться у русі, розвитку і прогресі. Минуле є чимось поганим і в усіх відношеннях застарілим. Історичний хід підняв суспільства від «примітивного стану» до «суспільству рабства», звідти — до «феодальному устрою», а потім — до рівня «капіталістичного суспільства». Згідно сучасним соціалістам, таким як Маркс, суспільства еволюціонують від капіталізму до соціалізму. Людська свідомість на це не впливає, а природа робить це природним чином. Для модерністів нове завжди краще, тому що людство стає краще з кожним новим розвитком. Ось чому минуле і традиційне — це погано, неправильно.

Досить об’єктивного розгляду сьогоднішнього світу, щоб спростувати дану ідею. Адже суспільство не перевершило свій попередній стан, а очікувана еволюція так і не відбулась! Комунізм і соціалізм були знищені, а залишився лише жорстокий капіталізм. Однополярна капіталістична система тягне життя на дно в усіх відношеннях. Несправедливий розподіл прибутків, масові вбивства заради покладів корисних копалин і експлуатація народів, геноцид людей і тварин, моральне виродження і забруднення оточуючого середовища збільшуються з кожним днем. Протистояння релігіям і боротьбі за видалення релігії із життя мають великий вплив на тлі ворожості до традицій.

До того ж погляди модерністів на розум і на саме знання помилкові! Правильне визначення міркування (тафаккура) — це «дійти до судження, використовуючи попередню інформацію після того, як дійсність передається у мозок за допомогою органів відчуття». В методі наукового мислення, який освячується філософами епохи Просвіти, немає місця попередній інформації. Концепція «апріорі» (a priori), яка отримала поширення у Канта, є вродженим знанням, яке передує досвіду, і не становить абсолютно ніякої цінності в модернізмі. Згідно модерністським мислителям, єдиний дійсний вид знання — це «апостеріорі» (a posteriori), тобто знання, отримане із досвіду і спостережень, які протиставляється апріорі — переддослідному знанню.

Вони включають релігійні питання і метафізичні аргументи, такі як смерть і початок життя, існування Бога і виникнення Всесвіту, в категорію апріорних знаний. Модерністи приймають апріорі як упередження і бачать в ньому область, де розум усього-лише намагається знайти для себе притулок, щоб дати яке-небудь пояснення тому, що він не може спостерігати, піддати досліду. Проте розум не може функціонувати без інформації, бази даних. Заперечення попередньої інформації говорить про базування методу мислення модерністів на початковому упередженні.

Можна сказати, що ідея агностицизму4, яка спостерігається у більшості піонерів епохи Просвіти, приготувала основу для секуляризму. Згідно таким агностикам, як Девід Юм і Іммануіл Кант, неможна дійти до доказу або запереченню існування Творця розумним чином. А якщо в розгляді життя виключати розмову про Творця, то прерогатива видавати закони невигаданим чином переходить до людини (індивіду ). Результатом цього є демократія і республіканство, які передають право на законотворчість і панування людям. Модель нині існуючої «республіканської форми правління», сформована у розумінні Монтескьйо, заснована на самоуправлінні народу через представників цього самого народу.

Дана теорія управління заснована на незастосовуваній в життєвій практиці ідеї! Адже представники, обрані народом, не питають думки людей, коли вони виконують свою роботу по управлінню,навіть коли їх діяльність викликає бурну реакцію з боку народу, то проводиться усього лише референдум по певним питанням, чого також недосить, щоб виразити право народу на голос в адміністрації. На завершення, ідея народного суверенітету5 — це омана, свого роду сімулякр6.

Постмодернізм

Постмодернізм — це реакційний на «модернізм» рух, який виник після Другої світової війни. Західні моделі капіталістичної економіки і політики, які представлялись усьому світу як дещо ідеальне, з часом були викриті, і довіра людей до цих моделей похитнулась; були також викриті подвійні стандарти у відношенні демократії і прав людини, інтенсивний інформаційний штурм і технології, які стрімко розвивались, полонили індивіда, неконтрольована індустріалізація викликала багато екологічних проблем і зробила світ непридатним для життя ; гонка озброєнь між державами перетворилась у глобальну загрозу, опустошивши запаси казни, і було підготовлене підґрунтя вже для ядерної загрози, яка врешті решт може стати кінцем для людства; прагнення усе стандартизувати зробило життя одноманітним і призвело до деспотизму технологій; особисті свободи виявились урізаними, коли люди стали рабами капіталістичної економіки або капіталу; крайній індивідуалізм штовхнув людей в стан усамітнення в натовпі; місцеві цінності потрапили під потужний удар з боку глобалізації і універсальних цінностей; прагматизм (утилітаризм) почав ставитись вище усіх цінностей, а також став мірою і визначальними чинником інших цінностей; у той час як матерія почала освячуватись, глибоке значення і дух пішли в забуття; розум же перетворився в інструмент прагматизму.

Таким чином, люди опинились заточеними в депресії ідентичності, застрягши між питаннями «ким я є?» і «ким я повинен стати?» на тлі криз відчуження, ізоляції, невдоволеності, незахищеності і безвір’я. Коли казкові байки, такі як просвіта, раціоналізм, позитивізм, ідеалізм, раціональність, свобода, універсальність, капіталізм і комунізм, не принесли очікуваних результатів, постмодернізм виник у якості руху, який захищав те, що суперечить перерахованому.

Постмодернізм, утворений префіксом «post», що означає «після», «за межами», можна розглядати яке продовження і виправлення модернізму, а не як розрив з модернізмом. Письменники і мислителі, такі як Жан-Франсуа Ліотар, Жіль Дельйоз, Мішель Фуко, Жак Дерріда, Жан Бодрійяр, Річард Рорті, Фредрік Джеймісон, Дуглас Келлнер, Джанні Ваттімо, говорять, що великі парадигми рухнули і від них треба відмовитись.

Постмодерністи висувають релігійність замість антирелігійності, духовність замість матеріальності, нелогічність замість логіки, сарказм замість серйозності, ірраціональність замість раціональності, плюралізм замість націоналізму, розваги замість мети, анархію замість ієрархії, деконструкцію заміст інтеграції, зверхність замість глибокого розгляду, двозначність замість чіткого визначення.

На додаток до цього вони вважають, що не існує універсальних істин, а є теорія відносності (релятивізм7); що скільки людей — стільки і правд і значень; також кидається у вічі тенденція поєднувати, а не розривати відносини з минулим, демонструвати деструктивну і порушуючу позицію у відношенні правил, порядків, принципів, законів і звичаїв в усіх областях і заміняти синтез і інтеграцію утвердженням частини або ділення на частини.

Зазвичай питання постмодернізму в нашій країні виходить на порядок денний поруч з ісламізмом. «Підтвердження релігій» і «упор на духовність» постмодернізмом в противагу «ворожості до релігії і духовності» модернізму привабили увагу мусульманських прошарків. Ми не повинні упускати із виду той факт, що даний підхід постмодерністів — це насправді не пошук істини, а спроба примножити кількість істин, до того ж, це спроба загладити колапс, викликаний модернізмом. І тим більше, це ніяким чином не результат розумного мислення і глибокого погляду. Поява на заході «підморгуючого» духовності підходу є спробою піти від власних спотворень. В даній ситуації мусульманину нічому заздрити Заходу.

Вплив модернізму на мусульман

В той час як Захід просувався уперед в науці і технологіях, відсталість Сходу привела мусульман в стан пошуку. Частина людства, фанатично налаштована у відношенні Європи, спостерігаючи за збагаченням Європи за рахунок колоній, дійшла до розуміння, що прогрес неможливий без протидії усьому, що є традиційним. Вважаючи мазхабне слідування мусульман сліпотою, ця група знайшла собі шлях до порятунку через сліпе подражання західному образу життя. Власне кажучи, намагаючись досягти рівня сучасних цивілізацій, ми перейняли західні технології разом з їх цінностями і поглядами на життя.

В середині XIX сторіччя модерністські ідеї почали поширюватись серед мусульман завдяки деяким людям і рухам, деякі із яких були прибічниками реформ, а деякі були справжніми прихильниками Заходу. Усі вони по різним причинам і в різних тонах висували ці ідеї як рішення проблеми відсталості мусульман, і вони боролись як індивідуально, так і організовано, щоб поширювати свої погляди. Піонерами цього є лідер джадідітського руху Ісмаїл Гаспринський, Фазлур Рахман, Мухаммад Ікбал, якого вважають «духовним батьком сучасного Пакистану», що заснував розумову школу манар Мухаммад Абдо, продовжувач даної школи Мухаммад Рашід Ріда і перебуваючі під впливом школи манар Хасан аль-Банна і Мехмет Акіф Ерсой. Можна також згадати, що є інша група, яка не має антитрадиційних настроїв, що є загальною характеристикою модерністів.

Їх можна визначити у якості консервативної групи, яка при цьому знаходилась під впливом таких концепцій, як республіканство, демократія і націоналізм, принесені людству модернізмом. Ось деякі із них — Саід Нурсі, Алі Шаріаті, Неджіп Фазил Кисакюрек, Нуреттін Топчу і Сезай Каракоч. Окрім цієї групи, яка посилається на ісламські дискурси, також можна зазначити реформістських пашей, «Комітет Єднання і Прогресу» (İttihat ve Terakki Cemiyeti) і младотурок, які є істинними прихильниками Заходу, і вони особливо виділяються від решти у якості піонерів модерністських ідей на мусульманських територіях.

Серед сучасних модерністів варто відзначити померлого брата Хасана аль-Банни Гамаля (Джамаля) аль-Банну, дипломату Саіда Рамадана (зятя Хасана аль-Банни) з сином Таріком Рамаданом, Мухаммада Тахіра Кадрі і Мустафу Ісламоглу. «ПСР» («Партія справедливості і розвитку ») і лінія «Партії благоденства», які відносяться до старих ісламістів і які розвили ідею, що ісламське правління буде досягнуто демократичними методами, також можуть бути включені в групу модерністів.

Ми можемо підсумувати вплив модернізму на мусульман по декільком основним напрямкам.

Погляд на людину, суспільство і розум

Погляд європейського модернізму на людину є матеріалістичним і секулярним, і він розглядає людину як істоту, яка складається виключно із матерії. Це розуміння, яке зводить людей тільки до засобу виробництва і споживання, відкидає духовний аспект. В такому випадку людина, яка складається із незнаючого насичення інстинктів, повинна виробляти більше, щоб вдовольнити ці потреби. Сучасні капіталістичні теорії передбачають стимулювання споживання для підтримання економічного балансу. Проте у людини є розум, обмежені інстинкти і органічні потреби поруч з її біологічним існуванням. Інстинкти так само обмежені, як і усе, що складає людей і решту живих істот. Людський розум так само обмежений, не здатний знайти вірного шляху вдоволення цих інстинктів і органічних потреб.

Коли капіталізм знаходиться на своєму апогеї, найбільш яскравими свідченнями неспроможності людського розуму в даному питанні в наші дні є нерозв’язні кризи, в які світ затягують сучасні системи економіки і економічні міхури, засновані на боргу і віртуальних цінностях. Рішення, які пропонуються людським розумом, якого недосить для того, щоб охопити людину і Всесвіт в усіх аспектах, не можуть здійснити нічого, окрім хаосу і несправедливості в економіці, праві і в інших сферах життя. Отож, економічний, політичний і соціальний порядок, який повинен упорядковувати життя і домінувати над ним, не може виходити від людини. Суспільство складається із ідей і почуттів, які є визначаючим чинником постійних відносин між людьми, а також застосовуваної до них системи. Неможливо оцінювати суспільства з неісламськими ідеями і системами як ісламські, навіть якщо вони складаються із мусульман.

Хоча мусульманські модерністи і приймають духовний аспект, вони усе ж таки відносяться до людей з індивідуалістичною точкою зору капіталістичної ідеології. Економічні, правові і політичні системи, введені Ісламом без обмежень по часу і місцевості, розглядаються як «застарілі» і непрактичні положення і норми. Будучи під впливом позитивізму і раціоналізму, вони освячують розум і підносять його над Божественним Одкровенням. Коран же, навпаки, говорить, що розум повинен застосовуватись у межах махсусат (почуттєво-сприймаємого, відчутного) і макулят (розумного, зрозумілого), в яких можливий ідрак (усвідомлення), а питання визначення добра і зла людина повинна залишити Божественній Волі:

إِنِ ٱلۡحُكۡمُ إِلَّا لِلَّهِ

«Рішення приймає тільки Аллах» (12:40).

Відкриття дверей для іджтіхаду модерністи розцінюють як надання розуму права на законотворчість (ташрі). Звичайно, двері іджтіхаду ніколи не повинні зачинятись, але якщо ми не визначимо межі для використання розуму правильно, то розум вийде за межі припустимого. Функція розуму в парі «розум – Одкровення» полягає не в тому, щоб вигадувати хукми, а в тому, щоб розуміти шаріатські тексти (Корану і Сунни, обидва із яких виходять із Божественного Одкровення). Фікх же — це задача осмислити ситуацію і вивести судження про неї із шаріатського тексту.

Поняття «цінності», «гуманізму» і «переваги»

Єдине, що західний модернізм вважає цінністю, — це матерія. Ця точка зору принесла з собою прагматичний / утилітарний /корисний, опортуністичний /пристосовницький погляд на життя. Мусульмани-модерністи не відчувають себе дискомфортно, виходячи за межі Ісламу з міркувань національних інтересів або навіть інтересів Ісламу. Макіавеллістські ідеї вважаються законними під тим приводом, що «мета виправдовує засоби». Як нібито Іслам не визначив методу виконання хукмів і залишив людину один на один з проблемою запровадження шаріатських законів.

Насправді ж, Іслам роз’яснив як правила, так і метод реалізації кожного хукму, і цей метод є невід’ємною частиною того самого хукму. Цінності, до досягнення яких прагнуть люди, не обмежуються лише матеріальними цінностями. На драбині цінностей також знаходяться гуманні, моральні і духовні цінності. Іноді матеріальними цінностями треба пожертвувати на користь моральної чи духовної цінностей, і восхваляння в Ісламі мученицької смерті є найяскравішим тому прикладом.

Такі концепції, як «всезагальна справедливість» і «універсальна мораль»8, які пропагуються Заходом, не можуть навіть наблизитись до справедливості і моралі в істинному змісті цих слів. З приходом «справедливості», яку нібито повинен забезпечити лібералізм, можуть виникнути лише дисбаланс в розподілі прибутків, гендерна рівність і моральний розклад гомосексуалізму, що руйнує суспільство і концепцію родини! Права, надані жінкам, обернули жінку у видатковий матеріал і об’єкт, а права тварин і захист оточуючого середовища стали маскою, за якою приховується різанина, відкрита проти усіх живих тварин, і знищення природи. Подібно тому, як «роззброєння» створює монополію на зброю, так само і дискурс «всезагального миру» є прикриттям для колоніалізму.

Що стосується того, де шукати перевагу, модерністи відхилились від вектору Корану і Одкровення. Вони припустились помилки, прагнучи до переваги через модернізацію і гуманістичні цінності, нав’язані Заходом. Те, що Захід називає гуманізмом, по суті не представляє ані людяності, ані того, що Захід як-небудь цінує людей. Гуманізм — це секуляризація (направленість до мирському життю), яка підносить людину над божественним. Це видалення і виключення із цього світу Бога. Проте справжня перевага, честь і велич — тільки у Аллаха, Його Посланця (с.а.с.) і віруючих.

وَلِلَّهِ ٱلۡعِزَّةُ وَلِرَسُولِهِۦ وَلِلۡمُؤۡمِنِينَ

«Могутність притаманна Аллаху, Його Посланцю і віруючим» (63:8).

Плутанина у розумінні, яка виникла між мафхумами «хадарат» і «маданіят»

Підйом Заходу в області технологій, архітектури і науки привів народи Сходу до комплексу відсталості. Вони почали шукати вихід із цього в уподібнені жителям Заходу. Вони порахували, що догнати їх, означає подражати їх образу життя і поглядам на життя. Вони не змогли охопити різницю між хадаратом і маданіятом. Маданіят — це форми цивілізації і науки. Фраза в хадісі: [أَنْتُمْ أَعْلَمُ بِأَمْرِ دُنْيَاكُمْ] «Ви краще обізнані про справи цього життя» (передав Муслім), — мають на увазі саме це. Тобто дана область не має відношення до образу життя, уявленням і судженням про життя. Вони універсальні і можуть перейматись у кого завгодно. Хадарат же — це погляд на життя. Іслам приніс своє власне бачення життя. А також Іслам відніс усі види ідей і суджень, які не ґрунтуються на Одкровенні, окрім свого узаконеного методу, до категорії батиль (брехливий, фальшивий) і бідаату.

لِكُلّٖ جَعَلۡنَا مِنكُمۡ شِرۡعَةٗ وَمِنۡهَاجٗاۚ

«Кожному пророку із вас Ми встановили шаріат і мінхадж» (5:48).

Модерністи скоїли помилку вестернізації9 в ім’я європеїзації. Вони шукали світло у пітьмі секуляризму.

Розуміння «управління» і «Халіфату»

Підходи мусульман-модерністів до питання державного управління різноманітні. Деяка частина дотримується державного підходу, вважаючи, що Іслам не висуває певної моделі державного управління і вимагає (фард) підкорятись діючому уряду. Інша частина погоджується з моделлю Халіфату, але пояснює його через західні моделі управління, щоб підтримувати його в актуальному стані. Наприклад, Мухаммад Ікбал в початкові періоди зайняв позицію супротивника республіканства і демократичної парламентської системи, до того ж саме він виявився тим, хто в більш пізній період закликав Мухаммада Алі Джінну створити парламентський Пакистан. Ікбал не вважав, що є можливість створення Всесвітнього Халіфату, і розглядав його у якості історичного інституту, а не шаріатського хукму. За подражанням мусульман модерністам у питанні моделі урядів західного зразка полягає нерозуміння деяких ісламських концепцій і мафхумів.

Той факт, що вони підмінили Шуру (Раду) в Ісламі парламентом, порівняли вибори халіфа, який править по велінням Аллаха, з виборами президента, який править по рукотворним законам, і те, що вони зрозуміли /розтлумачили «свободу», яка означає в Ісламі «не бути рабом», як свободи в західній концепції, віддалило їх від ісламської лінії. Такі дискурси, як «громадянське суспільство» і «місто-держава» Медина», так само є помилками, які виникли через те, що вони не підходили до розгляду шаріатських текстів правильним чином.

Школа манар

Обговорюючи модерністських мусульман, неможна не згадати школу манар. Погляди представників даного напрямку також глибоко вплинули на перехід сьогоднішніх ісламістів у бік модернізму. Джамалуддін аль-Афгані вважається засновником ісламського модернізму. Разом з Мухаммадом Абдо він робив публікації проти західного колоніалізму через суспільство і журнал «Аль-Урва аль-вуска» («Найміцніший зв’язок»), який він заснував в Єгипті і Індії. Він стверджував, що позбутися від імперіалізму можна тільки перейнявши науку і технології, які розвиває Захід. В його працях, в яких стає очевидною боротьба проти матеріалістичного натуралізму, можна помітити значущість західних концепцій. Він відстоював погляди, які суперечать ясним текстам, по таким питанням, як переосмислення і коментування Корану в світлі розуму і науки, хіджаб, законність лихварства, джихад і примирення. Мухаммад Абдо, слідуючи тій же модерністській лінії, почав видавати журнал «Аль-Манар» спільно з Мухаммадом Рашідом Рідой.

В цьому журналі він публікував свої модерністські і раціоналістичні ідеї. Прагнення пояснити усе через розум також спотворило його погляд на пророцтво і Божественне Одкровення. Оскільки пророки були чистими людьми по своїй природі, він спробував визначити ідеї, які виникали або народжувались у їх серцях, як Одкровення. У цьому відношенні Одкровення починає нагадувати ідеї, сформовані у розумах філософів в результаті їх міркувань, а не опис Корану. Він не визнавав того, що Джібріль (а.с.) приносив слова, отримані ним від Всевишнього Аллаха, пророкам. Мухаммад Абдо критикував Османський Халіфат і стверджував, що правильний уряд може бути досягнутий тільки за допомогою демократичної системи, засвоєної на раді. Його пропаганда гендерної рівності і критика багатоженства надихнули мусульманських феміністок.

Знов же, вважаючи ріба (лихварство) припустимим, розглядаючи джихад як непотрібну дію у мирний час, інтерпретуючи віровідступництво у межах індивідуального змінення думки, піднімаючи такі питання, як «покриття голови жінками виходить не із Ісламу, а було запроваджено в Іслам через традиції», він суперечив відкритим шаріатським текстам. Мухаммад Рашід Ріда також послідував лінії своїх попередників і разом з Абдо почав писати тафсір (коментар) «Аль-Манар» з модерністської точки зору.

Хоча ці двоє мали уявлення про Халіфат з точки зору адміністративного управління, їх розуміння змінилось в залежності від кон’юнктури10. Вони визнають неминучість того, що світ формується і складається із національних держав. Уявлення про Халіфат у них засновані на ідеї того, що мусульмани, які мають незалежні національні держави, обирають голову між собою і називають його «халіфом». Саід Нурсі так само підтримав це рішення, яке вони назвали «Іттіхад уль-Іслам» («Ісламське об’єднання»). Такий підхід повністю суперечить практиці нашого Пророка Мухаммада (с.а.с.) і праведних халіфів.

Як халіф мусульман повинен бути одним, так і їх держава повинна бути одна. Умма — це єдине ціле, яке не приймає ділення і розколу. Ідея «нації» є продуктом розуміння націоналізму, перейнятого мусульманами з Заходу. Всупереч тому, що мусульмани належать до різних національностей, у них повинен бути єдиний прапор і єдина держава. Ідея об’єднання Умми і звільнення її від колоніалізму, а також створення ними масонських лож в арабських країнах і ріст числа їх членів є чітким показником того, як ці двоє перетворились у пішаків імперіалістичних держав.

Хасан аль-Банна так само зробив свій внесок в модерністський тафсір «Аль-Манар», який почав Рашід Ріда і завершив аль-Банна після смерті Ріди. Ворожість Мехмета Акіфа Ерсоя до Абдульхаміду II і його захоплення аль-Афгані і Абдо так само добре відомі. Він неодноразово виражав ці почуття в своїх віршах.

Якщо ми не позбудемось від цих порочних ідей і поглядів, які затримують пробудження Умми, ми не зможемо досягти обіцяного нам Праведного Халіфату і позбутися від ролі пішаків колонізаторів.

 

Бекір Куртулуш

1. Індульгенція (лат. indulgentia від лат. indulgeo, «терпіти, дозволяти») — в Католицькій Церкві звільнення від тимчасового покарання (кари) за гріхи, в яких грішник вже покаявся і вина за які вже прощена в таїнстві сповіді, зокрема — дозвіл від накладеної Церквою покути. В епоху Відродження отримало поширення розуміння індульгенції як відпущення гріхів за гроші, причому незалежно від таїнства сповіді.

2. Прагматичний — заснований на слідуванні в усьому вузькопрактичним інтересам, міркуванням користі і вигоди.

3. Кальвінізм — напрям протестантизму, створений і розвинутий французьким теологом і проповідником Жаном Кальвіном.

4. Агностицизм — філософська концепція, згідно якої світ неможна пізнати, і люди не можуть знати нічого достовірного про існуючу суть речей; позиція релігійного агностицизму полягає в том, що люди не можуть знати нічого достовірного про Бога.

5. Народний суверенітет (народовладдя, суверенітет народу) — доктрина, згідно якої народ держави розглядається як єдиний законний і правомірний носій верховної влади або як джерело державного суверенітету.

6. Сімулякр — ключовий термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, чого насправді не існує. Сьогодні це поняття розуміють як культурне або політичне створіння, яке копіює вихідного зразка. Сімулякр може стосуватись яких завгодно речей і змістів.

7. Релятивізм — філософське вчення, яке заперечує можливість об’єктивного пізнання дійсності внаслідок нібито повної відносності усіх наших знань.

8. Моральний універсалізм (синоніми: моральний об’єктивізм, універсальна мораль) — метаетична позиція, згідно якої можлива етична система, яка ефективно регулює поведінку членів будь-якої спільноти, незалежно від культури, раси, статі, релігії, національності, сексуальної орієнтації або яких-небудь інших відмінних рис. Моральний універсалізм протистоїть моральному нігілізму і моральному релятивізму. Будучи деякими рисами близький до моральному абсолютизму і ціннісному монізму, моральний універсалізм має і певні відмінності: багато форм універсалізму, такі як утилітаризм, не є абсолютистськими, а деякі, наприклад, система поглядів Ісайі Берліна, можуть вважатись прикладами ціннісного плюралізму.

9. Вестернізація — запозичення західноєвропейського або англо-американського образу життя в області економіки, політики, освіти і культури, поширення західних цінностей по усьому світу. Найбільш широко розповсюджені ліберальна ідеологія і ринкова економіка.

10. Кон’юнктура — положення, яке склалось, обстановка в якій-небудь області чи ситуації громадського життя.