від Drmusab Al-Froukh
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху.
Хотів у Вас спитати, наскільки вірне наступне ствердження:
У свій час між вченим граматики арабської мови (ан-нахв) і вченим стилістики арабської мови (аль-баляга), яким був Ібн аль-Асір, виникла дискусія навколо значення частки «أَنْ», яка згадується в словах Всевишнього:
فَأَصْبَحَ فِي الْمَدِينَةِ خَائِفًا يَتَرَقَّبُ فَإِذَا الَّذِي اسْتَنصَرَهُ بِالْأَمْسِ يَسْتَصْرِخُهُ ۚ قَالَ لَهُ مُوسَىٰ إِنَّكَ لَغَوِيٌّ مُّبِينٌ ١٨ فَلَمَّا أَنْ أَرَادَ أَن يَبْطِشَ بِالَّذِي هُوَ عَدُوٌّ لَّهُمَا قَالَ يَا مُوسَىٰ أَتُرِيدُ أَن تَقْتُلَنِي كَمَا قَتَلْتَ نَفْسًا بِالْأَمْسِ
«Вранці він вирушив у місто, обертаючись зі страхом, і раптом той, хто попросив його про допомогу напередодні, знов покликав його на допомогу. Муса сказав йому: «Ти є явним заблудшим». Коли ж він захотів схопити того, хто був їх ворогом, той сказав: «О, Муса! Невже ти хочеш вбити мене, як вбив чоловіка вчора?» (28:18,19). Вчений граматики арабської мови (ан-нахв) сказав, що в даному місці перша частка «أَنْ» не несе в собі значення, адже якщо видалити її і залишити наступним чином:
فَلَمَّا أَرَادَ أَن يَبْطِشَ
то зміст залишається тим же самим. Він сказав, що така побудова подібна іншим словам Всевишнього:
فَلَمَّا أَن جَاءَ الْبَشِيرُ أَلْقَاهُ عَلَىٰ وَجْهِهِ
«Коли ж прибув добрий вісник, накинув сорочку на його обличчя» (12:96). За його словами, відносно останнього аяту усі вчені граматики арабської мови (ан-нахв) погодились, що частка «أَنْ» є додаванням, яке не несе в собі значення.
На що Ібн аль-Асір сказав, що вчені граматики арабської мови (ан-нахв) не можуть виносити фетви у питаннях стилістики арабської мови (аль-баляга) і нормативності мовних виразів (фасаха). Причина цього полягає в тому, що вони — усього лише знавці граматики арабської мови (ан-нахв). Немає сумнівів, що частку «أَنْ», яка використовувалась в Корані (до цьому так само вдаються вчені стилістики арабської мови (аль-баляга)) після частки «لَمَّا» і перед дієсловом, вчені граматики арабської мови порахували додатковою, прибравши яку, зміст залишиться таким же самим. Проте справа обстоїть інакше, адже якщо між часткою «لَمَّا» і дієсловом використовується частка «أَنْ» — це вказує на те, що Муса (а.с.) не квапився вбивати другого чоловіка, як це зробив за день до цього. Саме тому Коран виразив це так:
فَلَمَّا أَنْ أَرَادَ أَن يَبْطِشَ
Якщо б в даному місці була відсутня частка «أَنْ», то це вказувало б на негайність дії.
Свої слова Ібн аль-Асір завершив наступним чином: «Такого роду тонкощі і деталі не беруться у вчених граматики арабської мови (ан-нахв), оскільки це не їх сфера діяльності».
Чи вірні слова Ібн аль-Асіра? Якщо ж ні, то чи присутні в Корані додаткові слова, які не мають значення?
Відповідь: Ва алейкум ассаляму ва рахматуллахі ва баракятуху.
Мені здається, що в дискусії між Ібн аль-Асіром та іншим чоловіком немає того, щоб могло задовольнити. Я бачу цю проблему наступним чином:
В аяті:
فَلَمَّا أَنْ أَرَادَ أَن يَبْطِشَ بِالَّذِي هُوَ عَدُوٌّ لَّهُمَا
«Коли ж він захотів схопити того, хто був їх ворогом», — є два моменти, які необхідно зрозуміти. Мова йде про вирази «أَن يَبْطِشَ» и «فَلَمَّا أَنْ». Звідси:
1) В першому випадку частка «أَنْ» є тим, хто ставить у дієслова на кінці фатху. А отож, вона є часткою, яка використовується для вказівки на масдар (віддієслівний іменник), для вказівки на відмінок під назвою «ан-насб» (знахідний) і для вказівки на майбутній час. В значенні масдара і того, хто ставить дієслово у відмінок ан-насб, можна навести наступний приклад:
يُرِيدُ اللَّهُ أَن يُخَفِّفَ عَنكُمْ
«Аллах бажає вам полегшення» (4:28). Плюс дану конструкцію можна замінити на іншу конструкцію:
يُرِيدُ اللَّهُ التَّخْفِيفَ عَنكُمْ
Що стосується майбутнього часу, то в основі частка «أَنْ» в парі з дієсловом теперішнього часу використовується в значенні майбутнього часу. Це стосується усіх часток відмінку ан-насб. Якщо перед дієсловом не стоїть частка відмінку ан-насб, то дієслово буде вказувати як на аль-халь (обставину образу дії), так і на майбутній час . Ґрунтуючись на цьому, я скажу, що Муса (а.с.) не намагався вбити другого чоловіка одразу, а обмірковував те, як вчинити . Причина цього полягає в тому, що сам аят гласить:
أَرَادَ أَن يَبْطِشَ
а не:
أَرَادَ يَبْطِشُ
оскільки тоді це вказувало б як на аль-халь (обставину образу дії), так і на майбутній час, тобто вказувало б як на рішення вбити прямо зараз, так і на міркування про це. І тоді вже знадобилась би каріна (посил), щоб зрозуміти, чому віддати перевагу,тобто віддати перевагу аль-халю чи майбутньому часу.
Що стосується виразу:
أَرَادَ أَن يَبْطِشَ
то він вказує на майбутній час, а не на аль-халь, тобто вказує на міркування, нехай навіть невелике.
2) Що стосується використання частки «أَنْ» після частки «لَمَّا», то в арабській мові це означає додавання, тому що з точки зору мовного формулювання це схоже на
لَمَّا أَرَادَ
Проте додавання між ними частки «أَنْ» підтверджує значення щодо зволікання в нападі, тобто, що Муса не хотів одразу напасти на чоловіка, а міркував над цим, навіть якщо це тривало короткий час.
3) Отож, перша частка «أَنْ», згадана в аяті, є додатковою з точки зору арабської мови, але при цьому вона несе в собі значення, яке підкреслює наявність паузи перед нападом.
При цьому не говориться, що в застосуванні часток підсилення частина, яка підсилює зміст, повинна приходити після підсиленого по часу чи формулюванню, як це має місце в наступному аяті:
فَأۡتُواْ بِسُورَةٖ مِّن مِّثۡلِهِ
«то вигадайте одну подібну суру» (2:23), — тут підсилення відбувається за рахунок тимчасового значення, або як в словах «جَاءَ جَاءَ عَلِيٌّ», «لَا لَا أَبُوحُ بِالسِّرِّ», тут підсилення відбувається за рахунок формулювання . Підсилення може бути і без необхідності наявності тимчасового періоду «до» чи «після» за умовою,що мова йде про підсилення через використання синонімів. Наприклад, в словах
أَتَى جَاءَ عَلِيٌّ
Використовується підсилення за допомогою синонімів, і ту немає місця таким речам, як «до» і «після». Тому вираз «فَلَمَّا أَنْ أَرَادَ» вказує на паузу і зволікання, так само і слова «أَن يَبْطِشَ» складаються із дієслова теперішнього часу і частки відмінку ан-насб, які вказують на майбутній час, тобто на дію, яка буде здійснена через якийсь період, а не одразу. Подібний підхід використовується під час підсилення за допомогою синонімів.
Таким чином, про частку «أَنْ» в виразі «فَلَمَّا أَنْ أَرَادَ» можна сказати, що вона додаткова з точки зору арабської мови, але при цьому вона несе в собі значення підсилення за допомогою синонімів, а отож Муса (а.с.) не ударяв чоловіка одразу, навпаки, він (а.с.) почав міркувати щодо такої дії.
4) Що стосується того, чи є в Корані додаткові речі (букви, частки …), які не несуть в собі яке-небудь значення, то я не спостерігаю такого. Скрізь, де є додаткові букви/частки, має місце яке-небудь значення. Про це я згадав в своїй книзі «Ат-Тайсір фі усуль ат-тафсір», в місці,де розглядався аят:
فَأۡتُواْ بِسُورَةٖ مِّن مِّثۡلِهِ
«то вигадайте одну подібну суру» (2:23). В одному із посилань я писав: «В Корані немає повторень чи додаткових речей, які не мали б значення. Отож, усе, що згадується в Корані, будь то повторення чи додаткові речі, насправді робиться для доповнення до змісту . Так само і частка «مِنْ» в даному аяті прийшла, щоб доповнити значення в виді підсилення виклику, який згадувався раніше в сурі «Юнус».
Що стосується того, що мається на увазі під додатковими буквами/частками для значення, то це має місце в сурі «Бакара»:
فَأۡتُواْ بِسُورَةٖ مِّن مِّثۡلِهِ
«то вигадайте одну подібну суру» (2:23). Тут частка «مِنْ» з точки зору арабської граматики хоча і є додатковою, але при цьому вона не позбавлена змісту, оскільки дана частка вказує на підсилення часу, тобто на підсилення питання, яке згадувалось раніше. Це означає, що сам виклик був ниспосланий до ниспослання цього аяту, цей же аят прийшов як підтвердження вже наявному виклику. Міркуючи над цими аятами, стає зрозумілим, що сам виклик був ниспосланий в мекканському періоді в сурі «Юнус»:
أَمْ يَقُولُونَ افْتَرَاهُ قُلْ فَأْتُوا بِسُورَةٍ مِثْلِهِ
«Або ж вони говорять: «Він вигадав його». Скажи: «Вигадайте хоча б одну суру, подібну цим» (10:38). Сура «Юнус» є мекканською сурою, а сура «Бакара» є мединською, тобто вона була ниспослана після сури «Юнус». Тому аят сури «Бакара» буде підсиленням для аяту сури «Юнус». Отож, частка «مِنْ» аяту сури «Бакара» буде додатковою, але при цьому в значенні підсилення аяту сури «Юнус», тобто дана частка не буде позбавлена змісту.
Саме так я розумію питання про те, що в Корані додані букви/частки несуть в собі значення . Але Аллаху більш відомо про це!
4 Рабі уль-авваль 1444 р.х.
30.09.2022 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання,задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
