Про обряди хаджу та жертвопринесення

Відповіді на питання:

1 — Час кидання паломником каміння в джамарат.

2 — Жертвоприношення відгодованими телятами.

3 — Постанова про жертвоприношення птахами.

Перше питання Аміра Тормана про час кидання паломником каміння в джамарат:

Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!

Я прошу Аллаха, щоб Ви були в доброму здравії, і прошу Всевишнього, щоб Він дарував Вам успіх, щоб благо виходило через ваші руки. Амін. З дозволу Аллаха, я маю намір здійснити обов’язковий хадж в цьому році, і у мене є питання. Щодо кидання каміння, деякі кидають першого разу до півночі і залишаються на місці після півночі, щоб кинути другий раз. Я вважаю, що це помилка, тому я думаю, що паломник повинен кидати до заходу сонця цього дня, а потім чекати після заходу сонця, щоб кинути другий раз, оскільки день закінчується з заходом сонця. Чи це правильно?

Нехай благословить Вас Аллах і направить Ваші кроки до істини.

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.

Для початку я звернусь до Всевишнього Аллаха з мольбою полегшити Ваш шлях, спростити Вашу справу і записати Вам прийнятий хадж, і щоб Аллах Всевишній дарував Вам прощення.

Я раджу Вам перед початком хаджу ретельно вивчити його правила. Книг, які розповідають про правила хаджу, є багато, і є детальні уроки і пояснення деяких вчених про хадж і його правила, супроводжувані зображеннями і поясненнями. Також Ви можете звернутись до фахівців, щоб спитати про те, що Вам незрозуміло, і їх там багато. Ось відповідь на Ваше питання:

1 — Кидання каміння відбувається в день жертвоприношення, в десятий день місяця Зуль-хіджа, перший день свята, а також в три дні ташріка, тобто одинадцятий, дванадцятий і тринадцятий дні місяця Зуль-хіджа, які є другим, третім і четвертим днями свята. Кидання каміння в тринадцятий день місяця Зуль-хіджа, четвертий день свята, призначено для тих, хто не поспішає, а для тих, хто поспішає, кидання каміння відбувається в день свята і в два дні після нього із днів ташріка, тобто одинадцятий і дванадцятий дні місяця Зуль-хіджа.

2 — Щодо часу початку і кінця кидання каміння, то я вважаю правильним (і я говорю про перевагу своєї думки, тому що є і інші думки) наступну думку:

а) Початок кидання каміння:

— В день свята кидання каміння — це тільки кидання у великий стовп Акаба сьома камінцями, без якого-небудь кидання в інші стовпи. Кращий час для кидання — ранок дня жертвоприношення, слідуючи прикладу Посланця Аллаха ﷺ. Бухарі передав в своєму «Сахіху» від Джабіра (р.а.), що він сказав: «Пророк ﷺ кидав каміння в день жертвоприношення вранці, а після цього кидав після полудня». В версії Мусліма: «Посланець Аллаха ﷺ кидав каміння у стовп в день жертвоприношення вранці, а після цього — коли сонце починало уходити від зеніту до заходу». Тірмізі передав в своєму «Сунані» від Ібн Аббаса: «Пророк ﷺ відправив уперед слабких із своєї родини і сказав: «Не кидайте каміння в стовп, поки не зійде сонце». Абу Іса сказав: «Хадіс Ібн Аббаса — хороший достовірний хадіс».

— Щодо трьох днів ташріка, то я бачу правильним, щоб початок кидання відбувався після полудня, і це через наступні причини:

— Бухарі передав в своєму «Сахіху» від Джабіра (р.а.), що той сказав: «Пророк ﷺ кидав каміння в день жертвоприношення вранці, а після цього кидав після полудня». У версії Мусліма: «Посланець Аллаха ﷺ кидав каміння в стовп в день жертвоприношення вранці, а після цього — коли сонце починало уходити від зеніту до заходу». Абу Дауд передав в своєму «Сунані» від Аіші, що вона сказала: «Посланець Аллаха ﷺ покинув Міну в останній день, коли здійснив полуденну молитву, потім повернувся до Міни і залишався там ночі днів ташріка, кидаючи каміння в стовп, коли сонце починало уходити від зеніту до заходу, в кожен стовп по сім камінців, промовляючи такбір з кожним камінчиком, і зупиняючись у першого і другого, довго стоячи і взиваючи біля них, а кидаючи в третій, він не стояв біля нього».

— В «Аль-Мугні» Ібн Кудамі (3/399), «Розділ про кидання каміння у день від’їзду до полудня і в дні ташріка після полудня»:

«(2569) Розділ: Не кидає каміння в дні ташріка, окрім як після полудня, а якщо кинув до полудня, то повторює заново. Це прямо вказано. Це передається від Ібн Умара. Цієї думки дотримувались Малік, Саурі, Шафії, Ісхак і ахлю р-рай (прибічники думки). Передається, окрім того, від Хасана і Ата, що Ісхак і прибічники думки (раціонального підходу) дозволили кидання каміння у день від’їзду до полудня, хоча від’їзд можна здійснювати тільки після полудня.

У нас є доказ, що Пророк ﷺ кидав каміння тільки після полудня; як сказала Аіша: «Він кидав каміння в стовп, коли сонце схилялось до заходу». І слова Джабіра в описі хаджу Пророка ﷺ: «Я бачив, як Посланець Аллаха ﷺ кидав каміння в стовп вранці в день жертвоприношення, а після цього кидав після полудня». Пророк ﷺ також сказав: «Беріть від мене ваші обряди». Ібн Умар сказав: «Ми вичікували, коли сонце схилиться від зеніту до заходу, і тоді кидали». І в який би час він не кинув після полудня, це зараховується, але бажано поквапитись з цим одразу після полудня, як сказав Ібн Умар. Ібн Аббас (р.а.) сказав, що «Посланець Аллаха ﷺ кидав каміння в стовпи, коли сонце схилялось від зеніту до заходу, так що коли він закінчував кидання, він здійснював полуденну молитву» (Ібн Маджа)».

б) Щодо останнього часу кидання каміння, то я віддаю перевагу наступному:

— Час кидання каміння у стовп Акаба триває з ранку (час «духа» після сходу сонця) дня жертвоприношення (першого дня свята) до світанку (фаджр) другого дня свята, тому що Пророк ﷺ схвалив кидання вночі. Бухарі передав в своєму «Сахіху» від Ібн Аббаса (р.а.), що він сказав: «Пророка ﷺ питали в день жертвоприношення в Міні, і він говорив: «Немає гріху». Один чоловік спитав його: «Я побрив голову до того, як приніс жертву». Він сказав: «Принеси жертву, і немає гріху». Той знов сказав: «Я кинув каміння після того, як стемніло». Він сказав: «Немає гріху». Також Табарані передав в «Аль-Муджам аль-Кабір» від Ата, від Ібн Аббаса, що «Посланець Аллаха ﷺ дозволив пастухам кидати каміння вночі». Ніч же закінчується з приходом світанку.

— Щодо останнього часу кидання каміння в дні ташріка, то це світанок наступного дня, як ми вже згадали раніше із того, що передав Бухарі в своєму «Сахіху» від Ібн Аббаса (р.а.), де він сказав: «Пророка ﷺ питали в день жертвоприношення в Міні, і він говорив: «Немає гріху». Один чоловік спитав його: «Я побрив голову до того, як приніс жертву». Він сказав: «Принеси жертву, і немає гріху». Той сказав: «Я кидав каміння після того, як стемніло». Він сказав: «Немає гріху». Ніч же закінчується з приходом світанку.

в) Винятком із цього є третій день свята для тих, хто поспішає. Для них останній час кидання каміння — до заходу сонця, щоб не вступити в четвертий день свята з заходом сонця третього дня, усе іще перебуваючи у Міні. Тому якщо вони вступлять в день, перебуваючи в Міні, не покинувши її, то вони повинні залишитись в Міні до четвертого дня. Також винятком є четвертий день свята, де останній час кидання каміння — до заходу сонця, тому що це останній день кидання каміння.

3 — Ґрунтуючись на вищевикладеному, ситуації, згадані у Вашому питанні, не можна застосувати. Ви говорите: «Щодо кидання каміння, деякі кидають перший раз до полуночі і залишаються на місці після полуночі, щоб кинути другий раз. Я вважаю, що це помилка, тому я думаю, що паломник повинен кидати каміння до заходу сонця в цей день, а потім чекати після заходу сонця, щоб кидати другий раз, оскільки день закінчується з заходом сонця. Це правильно?». Очевидно, що Ви маєте на увазі кидання каміння в дні ташріка:

а) Перша ситуація, яку Ви описуєте, — це кидання каміння до полуночі одинадцятого дня місяця Зуль-хіджа за перший день ташріка. Це кидання правильне. Але кидання після полуночі одинадцятого дня місяця Зуль-хіджа за дванадцятий день місяця Зуль-хіджа — неправильне, тому що воно відбувається до полудня дванадцятого дня місяця Зуль-хіджа. Те ж саме відноситься і до решти днів ташріка.

б) Друга ситуація, яку Ви описуєте — це кидання каміння до заходу сонця одинадцятого місяця Зуль-хіджа за перший день ташріка. Це кидання правильне. Але кидання після заходу сонця одинадцятого дня місяця Зуль-хіджа за дванадцятий день місяця Зуль-хіджа — неправильне, тому що воно відбувається до полудня дванадцятого дня місяця Зуль-хіджа. Те ж саме відноситься і до решти днів ташріка.

Таким чином, останній час кидання каміння в день жертвоприношення і дні ташрика — це те, що ми пояснили у пункті (2-б) вище.

Сподіваюсь, тепер питання стало ясним.

Друге питання: Жертвоприношення відгодованими телятами

Питання Амджада ат-Таамірі

Наш дорогий амір! Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху! Я прошу Аллаха, щоб Ви були в доброму здравії. Моє питання: чи припустимо приносити в жертву відгодованих телят, якщо їм менше двох років?

Питання Хайсам Абу Шухайдім

Ассаламу алейкум! Чи припустимо приносити в жертву відгодованих телят, яким менше двох років?

Відповідь:

Ваші питання на одну і ту ж тему, і ось відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.

1 — Жертвоприношення — це акт поклоніння, і Посланець Аллаха ﷺ пояснив його умови і правила. Однією із умов жертвоприношення є вік тварини. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

لَا تَذْبَحُوا إِلَّا مُسِنَّةً، إِلَّا أَنْ يَعْسُرَ عَلَيْكُمْ، فَتَذْبَحُوا جَذَعَةً مِنَ الضَّأْنِ

«Не заколюйте в жертву нічого, окрім дорослої тварини, якщо це тільки не важко для вас, тоді ви можете заколоти молодого барана» (Муслім). Доросла тварина із крупної рогатої худоби (корів) — це та, якій два роки чи більше. Ствердження про те, що за одностайною думкою вчених припустимо приносити в жертву крупну рогату худобу (корів) молодше двох років, якщо вона жирна і м’ясиста, є хибним. Тільки нечисленні сучасні муфтії висловили думку про припустимість принесення в жертву крупної рогатої худоби молодше двох років, якщо вона м’ясиста, і їх фетва суперечить доказу і тому, що прийнято із висловлювань муджтахідів із числа вчених праведних попередників.

Встановлені шаріатом нісаби і міри — це шаріатські нісаби і міри, які не мотивуються (без іллята). В них враховується сам нісаб чи міра без пояснення мотиву (іллят). Хадіс Посланця Аллаха ﷺ ясний: «Не заколюйте в жертву нічого, окрім дорослої тварини». Доросла тварина із крупної рогатої худоби (корів) — це та, якій виповнилось два роки і вона вступила в третій рік. Заборона тут є категоричною, і доказ категоричності очевидний в тексті — це виняток для того, кому важко, кому дозволено принести в жертву молодого барана. Молодий баран — це той, якому виповнилось шість місяців.

Заклання жертовної тварини — це акт поклоніння, і це поклоніння, встановлене Шаріатом, як і решта видів поклоніння. Воно виконується згідно до його умов і причин, які визначив Шаріат, і ці умови не мотивовані (без ілляту). Жертвоприношення дійсні тільки за дотриманням цих умов.

2 — В книзі «Концепція Хізб ут-Тахрір» на сторінці 34 сказано: «Закони Шаріату, які стосуються обрядів поклоніння, моральності, їжі і одягу, не мотивуються, тобто у них немає ілляту (мотиву). Посланець ﷺ сказав:

حُرِّمَتِ الْخَمْرَةُ لِعَيْنِهَا

«Хамр (п’янке) заборонене через те, що він — хамр». А закони Шаріату, які стосуються взаємовідносин і покарань, мотивуються. Оскільки такий закон Шаріату ґрунтується на ілляті, який послужив спонукальною причиною для його виникнення. Багато людей, піддаючись впливу західного інтелектуального керівництва і західної культури, які основою усіх справ визначають вигоду, звикли мотивувати усі закони. Це суперечить інтелектуальному керівництву Ісламу, яке визначає дух основою усіх справ, а його єднання з матерією — регулятором цих справ. Згідно з цим закони, які стосуються обрядів, моральності, їжі та одягу, абсолютно не мотивуються. Оскільки в цих законах відсутній який-небудь іллят, і їх необхідно приймати так, як вони викладені в шаріатських текстах. Намаз, пост, хадж, спосіб здійснення намазу і кількість його ракаатів, обряди хаджу, розмір закяту і тому подібне приймаються так, як вони ниспослані і наявні в шаріатських текстах. У відношенні цих законів повинно мати місце їх прийняття з повною покорою без усілякого пошуку в них ілляту. Молитва, пост, хадж, закят, спосіб здійснення молитви, кількість ракаатів, обряди хаджу, нісаби закяту і тому подібне приймаються як встановлене, як вони прийшли, і сприймаються з прийняттям і підкоренням, незалежно від їх причини. Більше того, для них не шукається причина».

Таким чином, вік жертовної тварини неможна ігнорувати, незалежно від того,чи дуже вгодоване теля чи ні, оскільки текст згадує вік без вказування мотиву (ілляту), що робить це обов’язковою вимогою.

Третє питання: Постанова про жертвоприношення птахами

Питання від Нумана Альмура:

Ассаламу алейкум! Яким є рішення Ісламу щодо жертву птахів, враховуючи, що є висловлювання Біляля (р.а.) про жертвоприношення півня?

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху!

По-перше, жертвоприношення — це обряд і ритуал із обрядів Ісламу, який слід здійснювати згідно з тим, що встановлено шаріатськими доказами, не відхиляючись від них. При вивченні відповідних шаріатських доказів стає ясним наступне:

1. Коран згадує жертвоприношення у зв’язку з тваринами із худоби, як сказав Всевишній Аллах:

وَلِكُلِّ أُمَّةٍ جَعَلْنَا مَنْسَكاً لِيَذْكُرُوا اسْمَ اللهِ عَلَى مَا رَزَقَهُمْ مِنْ بَهِيمَةِ الْأَنْعَامِ

«Для кожної общини Ми встановили місця жертвоприношень (або релігійні обряди), щоб вони поминали ім’я Аллаха над худобою, якою Він наділив їх» (22:34). В тлумаченні цього благородного аяту в тафсірі аль-Куртубі сказано: «Слова Всевишнього:

وَلِكُلِّ أُمَّةٍ جَعَلْنَا مَنسَكاً لِيَذْكُرُوا اسْمَ اللهِ عَلَى مَا رَزَقَهُم مِّن بَهِيمَةِ الْأَنْعَامِ فَإِلَهُكُمْ إِلَهٌ وَاحِدٌ فَلَهُ أَسْلِمُوا وَبَشِّرِ الْمُخْبِتِينَ

«Для кожної общини Ми встановили місця жертвоприношень, щоб вони поминали ім’я Аллаха над худобою, якою Він наділив їх. Ваш Бог — Бог Єдиний. Будьте ж покірними Йому. А ти повідом благу звістку смиренним» (22:34).

Коли в цих словах

وَلِكُلِّ أُمَّةٍ جَعَلْنَا مَنسَكاً

«Для кожної общини Ми встановили місця жертвоприношень» Всевишній Аллах згадав жертвоприношення, Він роз’яснив, що не залишив жодну общину без них. «Община» (Умма) — це люди, об’єднані одним віровченням. Тобто для кожної віруючої общини Ми встановили обряд жертвоприношення. «Обряд» (мансак) — це заклання і пролиття крові, як сказав Муджахид. Говорять: «насака» — коли він приніс жертву (зарізав), «янсуку, насакан». Жертовна тварина називається «насіка», у множині — «нусук», звідси слова Всевишнього:

أَوْ صَدَقَةٍ أَوْ نُسُكٍ

«або роздати милостиню, або принести жертву» (2:196). «Нусук» також означає підкорення (поклоніння). Аль-Азхарі сказав про слова Всевишнього

وَلِكُلِّ أُمَّةٍ جَعَلْنَا مَنسَكاً

«Для кожної общини Ми встановили обряди»: це вказує на місце заклання, в даному контексті мається на увазі місце обряду. Говорять: «мансак» і «мансік» — два варіанти вимови, обидва були прочитаними. Куфійські читці, окрім Асіма, читали з касрою над сін, решта — з фатхою. Аль-Фарра сказав: «Манасік» в арабській мові означає звичне місце, будь то хороше чи погане». І сказано, що під «мана́сік аль-хадж» мається на увазі повторення людьми ритуалів хаджу, таких як стояння на Арафаті, кидання камінців і біг. Ібн Арафа сказав про слова

وَلِكُلِّ أُمَّةٍ جَعَلْنَا مَنسَكاً

«Для кожної общини Ми встановили обряди»: тобто шлях покори Аллаху. Говорять: «насака, нусука кауміхі» — коли він послідував їх шляху. Також говорять: обряд — це свято, як сказав аль-Фарра. Також говорять: хадж, як сказав Катада.

Перша думка є більш є очевидною через слова Всевишнього:

لِيَذْكُرُوا اسْمَ اللهِ عَلَى مَا رَزَقَهُم مِّن بَهِيمَةِ الْأَنْعَامِ

«...щоб вони поминали ім’я Аллаха над худобою, якою Він наділив їх» (22:34) — тобто над закланням того, чим Він наділив їх. Всевишній повелів поминати Його ім’я при закланні і щоб заклання було заради Нього, адже Він — Даруючий це».

Із цього тлумачення благородного аяту ясно, що обряд — це заклання згідно до найбільш переважної думки і що воно здійснюється над тваринами із худоби. Таким чином, аят вказує на те, що обряд і ритуал здійснюються шляхом заклання тварин із худоби. Це відноситься і до жертвоприношення, оскільки воно є обрядом і ритуалом.

2. Усі шаріатські тексти, які говорять про жертвоприношення, які робив Посланець Аллаха ﷺ і його благородні сподвижники, згадують виключно тварин із худоби. Наприклад :

— Бухарі передає в своєму «Сахіху» від Анаса ібн Маліка (р.а.), що він сказав:

كانَ النَّبِيُّ ﷺ يُضَحِّي بِكَبْشَيْنِ وَأَنَا أُضَحِّي بِكَبْشَيْنِ

«Пророк ﷺ приносив в жертву двох баранів, і я приношу в жертву двох баранів».

— Також Бухарі передає від Анаса, що Посланець Аллаха ﷺ:

انْكَفَأَ إِلَى كَبْشَيْنِ أَقْرَنَيْنِ أَمْلَحَيْنِ فَذَبَحَهُمَا بِيَدِهِ

«обернувся до двох рогатих білих баранів і заколов їх своєю рукою».

— Також в «Сахіху» Бухарі від Аіші (р.а.) передається :

عَنْ عَائِشَةَ رَضِيَ اللهُ عَنْهَا قَالَتْ دَخَلَ عَلَيَّ رَسُولُ اللهِ ﷺ بِسَرِفَ وَأَنَا أَبْكِي فَقَالَ: «مَا لَكِ أَنُفِسْتِ؟ قُلْتُ نَعَمْ، قَالَ: إِنَّ هَذَا أَمْرٌ كَتَبَهُ اللهُ عَلَى بَنَاتِ آدَمَ فَاقْضِي مَا يَقْضِي الْحَاجُّ غَيْرَ أَنْ لَا تَطُوفِي بِالْبَيْتِ. قَالَتْ وَضَحَّى رَسُولُ اللهِ ﷺ عَنْ نِسَائِهِ بِالْبَقَر

«Посланець Аллаха ﷺ увійшов до мене в Саріфі, коли я плакала. Він спитав: «Що з тобою? У тебе місячні?». Я відповіла: «Так». Він сказав: «Це те, що Аллах приписав донькам Адама. Здійсни усе, що робить паломник, окрім обходу навколо Кааби». Вона сказала: «І Посланець Аллаха ﷺ приніс в жертву корів за своїх дружин».

— Муслім передає в своєму «Сахіху» від Аіші, що Посланець Аллаха ﷺ:

أَمَرَ بِكَبْشٍ أَقْرَنَ يَطَأُ فِي سَوَادٍ وَيَبْرُكُ فِي سَوَادٍ وَيَنْظُرُ فِي سَوَادٍ فَأُتِيَ بِهِ لِيُضَحِّيَ بِهِ فَقَالَ لَهَا يَا عَائِشَةُ هَلُمِّي الْمُدْيَةَ ثُمَّ قَالَ اشْحَذِيهَا بِحَجَرٍ فَفَعَلَتْ ثُمَّ أَخَذَهَا وَأَخَذَ الْكَبْشَ فَأَضْجَعَهُ ثُمَّ ذَبَحَهُ ثُمَّ قَالَ بِاسْمِ اللهِ اللَّهُمَّ تَقَبَّلْ مِنْ مُحَمَّدٍ وَآلِ مُحَمَّدٍ وَمِنْ أُمَّةِ مُحَمَّدٍ ثُمَّ ضَحَّى بِهِ

«велів привести рогатого барана, який ступає на чорне, лягає на чорне і дивиться на чорне. Його привели, щоб він приніс його в жертву. Він сказав їй: «О Аіша, принеси ніж». Потім сказав: «Наточи його об камінь». Вона зробила це. Потім він взяв його, взяв барана, поклав його, потім зарізав його і сказав: «З іменем Аллаха! О Аллах, прийми від Мухаммада, родини Мухаммада і Умми Мухаммада!». Потім він приніс його в жертву».

— Ат-Тірмізі передає в своєму «Сунані» від Аіші, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَا عَمِلَ آدَمِيٌّ مِنْ عَمَلٍ يَوْمَ النَّحْرِ أَحَبَّ إِلَى اللهِ مِنْ إِهْرَاقِ الدَّمِ إِنَّهَا لَتَأْتِي يَوْمَ الْقِيَامَةِ بِقُرُونِهَا وَأَشْعَارِهَا وَأَظْلَافِهَا وَأَنَّ الدَّمَ لَيَقَعُ مِنَ اللهِ بِمَكَانٍ قَبْلَ أَنْ يَقَعَ مِنْ الْأَرْضِ فَطِيبُوا بِهَا نَفْساً

«Немає діяння, яке робить син Адама в день жертвоприношення, більш любимого для Аллаха, аніж пролиття крові (жертовної тварини). Воістину, вона прийде в День воскресіння зі своїми рогами, шерстю і копитами. І, воістину, кров потрапляє на місце у Аллаха перш, ніж упаде на землю. Так нехай же ваші душі будуть задоволені цим». Абу Іса сказав: «В цьому розділі також передається від Імрана ібн Хусайна і Зайда ібн Аркама». Абу Іса сказав: «Це хороший рідкісний хадіс, ми знаємо його від Хішама ібн Урви тільки цим шляхом. Абу аль-Мусанна — це Сулейман ібн Язід, від нього передавав Ібн Аби Фудайк». Абу Іса сказав: «Передається від Посланця Аллаха ﷺ, що він сказав:

فِي الْأُضْحِيَّةِ لِصَاحِبِهَا بِكُلِّ شَعَرَةٍ حَسَنَةٌ وَيُرْوَى بِقُرُونِهَا

«В жертвоприношенні за кожну волосинку — блага справа». І передається : «за кожен ріг».

Те, що жертвоприношення у часи Пророка ﷺ здійснювалось виключно тваринами із худоби, вказує на те, що інші тварини не годяться для жертвоприношення.

3. Шаріатські тексти, які говорять про умови жертовної тварини з точки зору віку, за кого вона зараховується, здоров’я органів і т.п., усі стосуються тільки тварин із худоби. Не прийшло жодного шаріатського тексту, який встановлює умови для інших тварин, окрім худоби. Наприклад :

— Муслім передає в своєму «Сахіху» від Джабіра, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

لَا تَذْبَحُوا إِلَّا مُسِنَّةً إِلَّا أَنْ يَعْسُرَ عَلَيْكُمْ فَتَذْبَحُوا جَذَعَةً مِنْ الضَّأْنِ

«Не заколюйте нікого, окрім дорослої тварини, якщо тільки це не важко для вас. В такому випадку заколюйте однорічного баранця».

— Бухарі передає в своєму «Сахіху» від аль-Бара ібн Азіба (р.а.), що він сказав:

ضَحَّى خَالٌ لِي يُقَالُ لَهُ أَبُو بُرْدَةَ قَبْلَ الصَّلَاةِ فَقَالَ لَهُ رَسُولُ اللهِ ﷺ: شَاتُكَ شَاةُ لَحْمٍ. فَقَالَ: يَا رَسُولَ اللهِ إِنَّ عِنْدِي دَاجِناً جَذَعَةً مِنْ الْمَعَزِ، قَالَ: اذْبَحْهَا وَلَنْ تَصْلُحَ لِغَيْرِكَ، ثُمَّ قَالَ: مَنْ ذَبَحَ قَبْلَ الصَّلَاةِ فَإِنَّمَا يَذْبَحُ لِنَفْسِهِ وَمَنْ ذَبَحَ بَعْدَ الصَّلَاةِ فَقَدْ تَمَّ نُسُكُهُ وَأَصَابَ سُنَّةَ الْمُسْلِمِينَ

«Мій дядько на ім’я Абу Бурда здійснив жертвоприношення до святкової молитви, і Посланець Аллаха ﷺ сказав йому: «Твоя вівця — це м’ясо (а не жертва)». Він сказав: «О Посланець Аллаха, у мене є однорічна кізочка». Він сказав: «Заколи її, але вона не підійде нікому іншому на відміну від тебе». Потім він сказав: «Хто здійснив жертвоприношення до молитви, той заколов для себе, а хто здійснив жертвоприношення після молитви, той завершив свій обряд і послідував шляху мусульман».

— Муслім передає в своєму «Сахіху» від Джабіра ібн Абдуллаха, що він сказав:

نَحَرْنَا مَعَ رَسُولِ اللهِ ﷺ عَامَ الْحُدَيْبِيَةِ الْبَدَنَةَ عَنْ سَبْعَةٍ وَالْبَقَرَةَ عَنْ سَبْعَةٍ

«Ми закололи з Посланцем Аллаха ﷺ у рік Худайбії верблюда за сімох і корову за сімох».

— Аль-Хакім наводить в своєму «Мустадраку» низку хадісів про якості прийнятної жертовної тварини:

Убайд ібн Файруз сказав: «Я спитав аль-Бара (р.а.): «Розкажи мені про те, що Посланець Аллаха ﷺ не схвалював чи забороняв у відношенні жертовних тварин». Він відповів :

فَقَالَ رَسُولُ اللهِ ﷺ هَكَذَا بِيَدِهِ وَيَدِي أَقْصَرُ مِنْ يَدِ رَسُولِ اللهِ ﷺ: أَرْبَعٌ لَا يَجْزِينَ فِي الْأَضَاحِي: الْعَوْرَاءُ الْبَيِّنُ عَوَرُهَا، وَالْمَرِيضَةُ الْبَيِّنُ مَرَضُهَا، وَالْعَرْجَاءُ الْبَيِّنُ عَرَجُهَا، وَالْكَسِيرُ الَّتِي لَا تُنْقَى. قَالَ: قُلْتُ فَإِنِّي أَكْرَهُ أَنْ يَكُونَ نَقْصٌ فِي الْأُذُنِ وَالْقَرْنِ. قَالَ: فَمَا كَرِهْتَ فَدَعْهُ، وَلَا تُحَرِّمْهُ عَلَى غَيْرِكَ

«Посланець Аллаха ﷺ сказав так, показуючи своєю рукою, а моя рука коротше руки Посланця Аллаха ﷺ: «Чотири види тварин не годяться жертвоприношення: одноока тварина з явним дефектом ока, тварина з явною хворобою, з явною кульгавістю і тварина з явним переломом». Я сказав: «Я не люблю, коли є недолік у вусі чи розі». Він відповів: «Те, що ти не любиш, залиш, але не забороняй це іншим».

Це достовірний хадіс, який вони (Бухарі і Муслім) не передали через малу кількість передач від Сулеймана ібн Абдуррахмана. Алі ібн Аль-Мадіні показав його достоїнства і точність. У цього хадісу є різні підтверджуючі свідчення з достовірними ланцюжками передавачів, які вони так само не передали. Серед них:

Від Алі, (р.а.), що Пророк Аллаха ﷺ

نَهَى أَنْ يُضَحِّيَ بِأَعْضَبِ الْقَرْنِ وَالْأُذُنِ

«заборонив приносити в жертву тварину з обламаним рогом чи відрізаним вухом». Катада сказав: «Я згадав це Саіду ібн Аль-Мусайібу, і він сказав: «Обламане — це половина чи більше».

Серед них: «Я чув, як Алі, (р.а.), говорив: «Посланець Аллаха ﷺ наказав нам уважно оглядати око і вухо».

Серед них: «Чоловік спитав Алі (р.а.) про корову, і він сказав: «За сімох». Той спитав: «А ріг?». Він відповів: «Кульгавість». Той спитав: «Якщо вона дійшла до місць здійснення обрядів?». Він сказав: «Посланець Аллаха ﷺ наказував нам уважно оглядати око і вухо».

Серед них: «Від Абу Хумайда ар-Руайні, який сказав: «Ми сиділи з Утбойю ібн Абд ас-Сулямі, коли прийшов Язід Зу Міср аль-Макраі і сказав Утбі: «О Абу аль-Валід, ми нещодавно вийшли у пошуках козеня для жертвоприношення і ледве не знайшли щось підходяще, окрім того, що я знайшов жирну козу з обламаним зубом». Утба сказав: «Якби ти привів її до нас!». Той відповів: «О Аллах, пробач! Ти дозволяєш собі те, що не дозволяєш мені?». Утба сказав: «Так». Той спитав: «Чому так?». Утба відповів: «Ти маєш сумнів, а я не маю сумнівів». Потім Утба витягнув руку і сказав: «Посланець Аллаха ﷺ заборонив п’ять видів тварин: маусуля, мусаффара, бахка, мушіа і касра». Він сказав: «Маусуля — це тварина, у якої відрізано вухо, мусаффара — у якої відламаний ріг, бахка — з явним дефектом ока, мушіа — виснажена чи хвора, яка не може слідувати за стадом».

а) Усі ці хадіси говорять про тварин із худоби (бахімат уль-анам), і немає серед них жодного хадісу про інших тварин чи птахів. Вони роз’яснюють загальне положення, яке міститься в словах Всевишнього:

فَصَلِّ لِرَبِّكَ وَانْحَرْ

«Здійснюй молитву заради свого Господа і заколюй жертву» (108:2). Тому неприпустимо використовувати для жертвоприношення що-небудь, окрім худоби, оскільки інші тварини не включені до цього роз’яснення.

б) Далі, встановлення умов відносно тварин із худоби і відсутності у них деяких дефектів означає, що навіть якщо тварина із худоби не відповідає цим умовам, вона не підходить для жертвоприношення. Так як же можна вважати прийнятним те, що взагалі не є худобою і про що не прийшло ніякого доказу?! Тобто, є доказ того, що жертвоприношення повинні бути із худоби, і навіть при цьому, якщо не дотримуються вимагаємі за Шаріатом умови, вони не зараховуються. Це вказує на те, що тварини, які не відносяться до категорії худоби, тим більше не годяться для жертвоприношення.

По-друге: щодо доводів Ібн Хазма про припустимість жертвоприношення не із худоби, то вони не є переконливими. В книзі «Аль-Мухалла» Ібн Хазм наводить свої доводи з цього питання:

«Питання: припустимість використання для жертвоприношення будь-якої тварини, м’ясо якої дозволено вживати у їжу.

Для жертвоприношення можна використовувати будь-яку тварину, чиє м’ясо придатне в їжу. Це стосується як чотириногих тварин, так і птахів. Наприклад, годяться коні, верблюди, дикі бики, півні, а також інші тварини і птахи, яких дозволено вживати у їжу. При виборі тварини для жертвоприношення перевагу слід віддавати тим, чиє м’ясо вважається смачним, є в достатній кількості і високо цінується.

Ми вже згадували на початку нашої розмови про жертвоприношення слова Біляля: «Я б не вагався принести в жертву навіть півня», — і від Ібн Аббаса про купівлю м’яса за два дирхама, коли він сказав: «Це жертвоприношення Ібн Аббаса». Аль-Хасан ібн Хайй дозволяє жертвоприношення дикої корови за сімох, а газель чи оленя — за одного. Абу Ханіфа і його послідовники дозволили жертвоприношення потомством домашньої корови від дикого бика, і потомством кози від гірського козла. Малік сказав: «Припустимо тільки із верблюдів, корів і овець». Малік вважав, що вівця, коза і козел краще верблюдів і корів для жертвоприношення. Абу Ханіфа і Шафії не погодились з ним у цьому, вважаючи верблюдів кращими, потім корів, потім овець, потім кіз.

Ми не знаємо доказів цій думці, щоб навести їх, хіба що вони заявляють про іджма (консенсус) у припустимості цих видів худоби і розбіжностях відносно інших.

Це ані на чому не засновано, і їм суперечить те, що достовірно передано про це від Біляля, і невідомо, щоб хто-небудь із сподвижників (р.а.) не погоджувався з ним у цьому. А це, на їх думку, є доказом, коли узгоджується з їх позицією.

Абу Мухаммад сказав: «Щодо того, до чого слід звертатись при розбіжностях, то це те, до чого Всевишній Аллах зобов’язав звертатись. Ми виявили, що тексти (Корану і Сунни) свідчать на користь нашої думки. Це тому, що жертвоприношення — це спосіб наближення до Всевишнього Аллаха. Наближення до Всевишнього Аллаха за допомогою усього, що не заборонено Кораном або явним текстом Сунни, є благою справою. Всевишній сказав:

وَافْعَلُوا الْخَيْرَ لَعَلَّكُمْ تُفْلِحُونَ

«Робіть добро, — можливо, ви набудете успіху» (22:77). Наближення до Всевишнього Аллаха за допомогою того, що не заборонено використовувати для наближення до Нього, є здійсненням добра.

Передав Юнус ібн Абдуллах ібн Мугіс, передав Ахмад ібн Абдуллах ібн Абдуррахім, передав Ахмад ібн Халід, передав Мухаммад ібн Абдуссалям аль-Хушані, передав Мухаммад ібн Башшар Бундар, передав Сафван ібн Іса, передав Ібн Аджлян від свого батька, а він — від Абу Хурайри (р.а.), який сказав: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَثَلُ الْمُهَجِّرِ إلَى الْجُمُعَةِ كَمَثَلِ مَنْ يُهْدِي بَدَنَةً، ثُمَّ كَمَنْ يُهْدِي بَقَرَةً، ثُمَّ كَمَنْ يُهْدِي بَيْضَةً

«Той, хто завчасно приходить на п’ятничну молитву, подібний тому, хто приносить в жертву верблюда, наступний подібний тому, хто жертвує корову, а потім подібний тому, хто жертвує яйце».

Передається по ланцюжку від Маліка, від Сумайя (вільновідпущеника Абу Бакра), від Абу Саліха ас-Саммана, від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَنْ اغْتَسَلَ يَوْمَ الْجُمُعَةَ ثُمَّ رَاحَ فَكَأَنَّمَا قَرَّبَ بَدَنَةً، وَمَنْ رَاحَ فِي السَّاعَةِ الثَّانِيَةِ فَكَأَنَّمَا قَرَّبَ بَقَرَةً، وَمَنْ رَاحَ فِي السَّاعَةِ الثَّالِثَةِ فَكَأَنَّمَا قَرَّبَ كَبْشاً أَقَرْنَ، وَمَنْ رَاحَ فِي السَّاعَةِ الرَّابِعَةِ فَكَأَنَّمَا قَرَّبَ دَجَاجَةً، وَمَنْ رَاحَ فِي السَّاعَةِ الْخَامِسَةِ فَكَأَنَّمَا قَرَّبَ بَيْضَةً

«Хто здійснить повне омовіння у п’ятницю і піде раніше до мечеті, той ніби пожертвував верблюда. Хто піде у другу годину — ніби пожертвував корову. Хто піде у третю годину — ніби пожертвував рогатого барана. Хто піде у четверту годину — ніби пожертвував курку. А хто піде у п’яту годину — ніби пожертвував яйце».

В цих двох повідомленнях говориться про жертвування курки, горобця, а також про жертвування яйця. І немає сумніву, що жертвоприношення — це спосіб наближення до Аллаху. В цих текстах також вказується на перевагу більш крупного над меншим по розміру і користь для потребуючих. Також немає ніяких заперечень проти цих двох текстів». Кінець цитати.

1. Щодо аргументації Ібн Хазма відносно здійснення благих справ у міру можливостей при жертвоприношенні, то вона є хибною, оскільки Шаріат чітко визначив правила жертвоприношення і те, які тварини можуть використовуватись для цього. Неприпустимо здійснювати жертвоприношення з використанням того, що не встановлено Шаріатом. Доказом неприпустимості жертвоприношення тваринами, які не відносяться до худоби, є те, що Шаріат роз’яснив загальне законоположення відносно жертвоприношення і визначив, що воно повинно здійснюватись саме худобою. Неприпустимо відхилятись від цього шаріатського роз’яснення, оскільки роз’яснення загального положення є обов’язковим з точки зору Шаріату.

Також його аргументація хадісом про достоїнство раннього приходу на п’ятничну молитву недоречна, оскільки цей хадіс не відноситься конкретно до обрядового жертвоприношення, а говорить про наближення до Аллаху через будь-яку форму милостині. Доказом цього є згадування яйця наприкінці хадісу: «Хто піде в п’яту годину — ніби пожертвував яйце». Безперечно, яйце не може використовуватись для жертвоприношення, оскільки жертвоприношення обов’язково повинна супроводжуватись пролиттям крові. Тому цей хадіс не був ниспосланий для роз’яснення правил жертвоприношення, і хибним є використовувати його як доказ в питаннях жертвоприношення.

2. Щодо його аргументації, заснованої на повідомленні від Біляля (р.а.), яке Ібн Хазм детально наводить в іншому місці «Аль-Мухалля» наступним чином: «По ланцюжку від Саіда ібн Мансура передає Абу аль-Ахвас від Імрана ібн Мусліма аль-Джуафі, від Сувейда ібн Гафала, який сказав: «Сказав мені Біляль: «Я б не вагався принести в жертву навіть півня, і якщо б я взяв вартість жертовної тварини і роздав її у якості милостині потребуючому бідняку — це було б для мене більш переважним, аніж здійснити жертвоприношення»; це недоречна аргументація, оскільки висловлення Біляля (р.а.) не може спростувати доводи, засновані на словах і діях Пророка ﷺ, а також не може протистояти тому, що передано від решти благородних сподвижників, що вони приносили в жертву виключно худобу. До того ж, Біляль (р.а.) фактично не приносив в жертву півня, і немає повідомлень про те, що хто-небудь робив жертвоприношення півнем. Його висловлювання з самого початку не відноситься до роз’яснення того, що припустимо використовувати для жертвоприношення, а вказує на необов’язковість жертвоприношення і на те, що милостиня, на його думку, краще, як це ясно видно із його слів «якщо б я взяв вартість жертовної тварини і роздав її у якості милостині потребуючому бідняку — це було б для мене більш переважним, аніж здійснити жертвоприношення».

3. Також довід Ібн Хазма про Ібн Аббаса про те, що він купив м’ясо за два дирхама і сказав: «Це жертвоприношення Ібн Аббаса», — очевидно, є неспроможним, оскільки те, що зробив Ібн Аббас (р.а.), не є жертвоприношенням з точки зору Шаріату. Жертвоприношення повинно бути заклано, а покупка м’яса на ринку і його роздача не вважається жертвоприношенням з точки зору Шаріату і не замінює його, а є лише різновидом милостині.

Виходячи із цього, ми можемо з великою упевненістю, що птахи не підходять для жертвоприношення, і з точки зору Шаріату жертвоприношення може бути здійснено тільки із худоби (верблюди, корови і вівці) згідно з умовами, на які вказують шаріатські докази.

Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
2 Зуль-хіджа 1445 р.х.
08.06.2024 р.