Питання: В наших книгах пишеться, що до основних потреб відносяться три речі: їжа, одяг, житло. Проте ми знаємо, що є низка хвороб,відсутність лікування яких призводить до явної шкоди організму, але ж, як ми знаємо, існує шаріатське правило:
لاَ ضَرَرَ وَلاَ ضِرَارَ
«Не дозволяється завдавати шкоди ані собі, ані іншим».
Звідси виникли питання: чи можна віднести лікування до основних потреб людини? Чи можна поділити хвороби на дві категорії: важка форма і легка форма? Це дозволить сказати, що лікування таких хвороб, як простуда, нежить, головний біль і т.п. є мандубом, а лікування недугів серця, головного мозку, переломів і т.п. є фардом.
Відповідь:
1) Основні потреби діляться на дві категорії:
а) основні потреби індивіда: їжа, одяг, житло;
б) основні потреби Умми: медицина, безпека, освіта.
Даний аспект детально викладений у 125 статті книги «Проект Конституції. Шаріатські докази», 2 том. По-видимому, дана книга не переведена на Вашу мову, інакше Ви напевно знайшли б відповідь.
У будь-якому випадку я наведу цитату звідти: «Доказом того, що їжа, одяг і житло є основними потребами індивідів, а решта сюди не відноситься, служить хадіс від Усмана ібн Аффана (р.а.), в якому Пророк ﷺ сказав:
كُلُّ شَيْءٍ سِوَى ظِلِّ بَيْتٍ، وَجِلْفِ الْخُبْزِ، وَثَوْبٍ يُوَارِي عَوْرَتَهُ، وَالْمَاءِ،فَمَا فَضَلَ عَنْ هَذَا فَلَيْسَ لِابْنِ آدَمَ فِيهِ حَقٌّ
«Не має син Адама права на щось понад, аніж тінь дому, хліб, одяг для покриття свого аурату, вода» (Ахмад).
Трохи в іншому формулюванні, але з таким же змістом служить інший хадіс:
لَيْسَ لِابْن آدَمَ حَقٌّ فِي سِوَى هَذِهِ الْخِصَالِ: بَيْتٌ يَسْكُنُهُ، وَثَوْبٌ يُوَارِي عَوْرَتَهُ، وَجِلْفُ الخُبْزِ، وَالمَاءِ
«Син Адама має права тільки на три речі: дім, в якому буде жити; одяг для покриття аурату; хліб і вода» (ат-Тірмізі, назвавши його «хасансахіх»).
Дані версії вказують на те, що перераховані вирази:
ظِلُّ بَيْتٍ
«тінь дому»,
بَيْتٌ يَسْكُنُهُ
«дім, в якому буде жити»,
ثَوْبٌ يُوَارِي عَوْرَتَهُ
«одяг для покриття аурату»,
جِلْفُ الخُبْزِ، وَالمَاءِ
«хліб і вода», —
є достатніми засобами для життя. Слова:
فَمَا فَضَلَ عَنْ هَذَا فَلَيْسَ لِابْنِ آدَمَ فِيهِ حَقٌّ
«Не має син Адама права на щось понад», —
гласять про те, що саме ці три потреби людини (їжа, одяг, житло) є основними і що при їх вдоволенні можна говорити, що основні потреби індивіда вдоволені. А те, що понад їжі, одягу, житла, буде відноситись до другорядних потреб індивіда.
Окрім цього, шаріатські докази не лише зобов’язують вдовольняти основні потреби кожного індивіда, але й зобов’язують також вдовольняти основні потреби Умми у сфері безпеки, медицини і освіти.
Що стосується забезпечення безпеки, то це питання відноситься до основних обов’язків держави. Вона повинна забезпечувати безпеку і спокій для населення. Більше того, держава втрачає можливість існування, якщо виявляється нездатною зберігати свою безпеку. Тому у відношенні Дар уль-Іслям є умова, щоб Ісламська Держава була здатною зберігати свою безпеку своїми силами. Саме по цій причині, коли Посланець Аллаха ﷺ освідомив мусульман про місце їх переселення, перше, що було згадано їм, це про безпеку. Наводить Ібн Ісхак, що Посланець ﷺ сказав своїм сподвижникам в Мецці:
إِنَّ اللَّهَ عَزَّ وَجَلَّ جَعَلَ لَكُمْ إِخْوَاناً وَدَاراً تَأْمَنُونَ بِهَا
«Воістину, Аллах дав вам братів і землю, в якій ви знайдете безпеку».
Також, коли ансари зустріли Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижника Абу Бакра, то у першу чергу сказали їм те, що привів Ахмад з достовірним існадом від Анаса:
فَاسْتَقْبَلَهُمَا زُهَاءُ خَمْسِمائةٍ مِنَ الأَنْصَارِ حَتَّى انْتَهَوْا إِلَيْهِمَا. فَقَالَتْ الأَنْصَارُ: اِنْطَلِقَا آمِنَيْنِ مُطَاعَيْنِ
«Їх зустріли ансари (біля п’ятисот людей) і сказали їм: «Входьте у безпеці, і вам належить підкорення».
Таким чином, забезпечення державою безпеки громадян є однією із її головних задач і обов’язків.
Що стосується охорони здоров’я і медицини, то це також входить в обов’язок держави перед громадянами, адже клініки і лікарні — це заклади, в яких мають потребу мусульмани для госпіталізації і лікування. Таким чином, медицина стала відноситись до числу громадських інтересів. Надання медичних послуг входить в обов’язок держави згідно зі словами Посланця Аллаха ﷺ:
اَلْإِمَامُ رَاعٍ وَمَسْؤُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ
«Імам є попечителем і тим, хто несе відповідальність за своїх підданих»(Бухарі від Абдуллаха ібн Умара).
Цей загальний (амм) текст вказує на відповідальність держави за охорону здоров’я і медицину, бо вони відносяться до необхідної турботи держави про громадян. Також є приватні (хасс) докази відносно охорони здоров’я і медицини:
— Наводить Муслім від Джабіра,що він сказав:
بَعَثَ رَسُولُ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، إِلَى أُبَيِّ بْنِ كَعْبٍ طَبِيباً فَقَطَعَ مِنْهُ عِرْقاً ثُمَّ كَوَاهُ عَلَيْهِ
«Посланець Аллаха ﷺ відправив до Убаю ібн Кабу лікаря, який надрізав йому вену, а потім припалив її»;
— Наводить аль-Хакім в «Аль-Мустадрак» від Зайда ібн Асляма, який передав наступні слова свого батька:
مَرِضْتُ فِي زَمَانِ عُمَرَ بْنَ الْخَطَّابِ مَرَضاً شَدِيداً فَدَعَا لِي عُمَرُ طَبِيباً فَحَمَانِي حَتَّى كُنْتُ أَمُصُّ النَّوَاةَ مِنْ شِدَّةِ الْحِمْيَةِ
«Я дуже сильно захворів у часи правління Умара ібн аль-Хаттаба, і тоді Умар викликав до мене лікаря, який посадив мене на таку дієту, що я обсмоктував кісточки від її суворості».
Ми бачимо, як Посланець Аллаха ﷺ у статусі правителя послав лікаря до Убаю, і Умар у якості правителя викликав лікаря для лікування Зайда. Обидва факти є доказами того, що охорона здоров’я і медицина відносяться до основних потреб населення, які держава повинна вдовольняти на безкоштовній основі.
Відносно освіти відомо, що Посланець Аллаха ﷺ у якості викупу запропонував полоненим навчити грамоті десятьох дітей із числа мусульман. Відшкодування за викуп відноситься до трофеїв, а трофеї відносяться до майна усіх мусульман. Іджма ус-сахаба (одностайність сподвижників) була у тому, щоб давати певну плату вчителям із державної казни.
Таким чином, держава повинна забезпечувати безпекою, медичними послугами і освітою усіх громадян за рахунок державної казни. Тут немає різниці між мусульманином і зіммієм, між багатим і бідним.
Саме через важливість основних потреб індивіда і Умми Посланець Аллаха ﷺ пояснив, що вдоволення їх подібно володінню усім світом. Таке порівняння має на увазі під собою важливість даних потреб. Наводить ат-Тірмізі від Салями ібн Убайдуллаха ібн Міхсана аль-Ансарія, а той — від свого батька, який був сподвижником, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ أَصْبَحَ مِنْكُمْ آمِنًا فِي سِرْبِهِ، مُعَافًى فِي جَسَدِهِ، عِنْدَهُ قُوتُ يَوْمِهِ، فَكَأَنَّمَا حِيزَتْ لَهُ الدُّنْيَا
«Хто зустрів ранок у своєму домі в безпеці, у здравії, з їжею на один день, той нібито оволодів цим світом»(ат-Тірмізі сказав, що це хасангаріб хадіс).
Цей же хадіс наводить Ібн Маджа з хорошим ланцюжком передачі. Також цей хадіс наводиться у Абу Нуайма у книзі «Хільят аль-авлія» від Абу ад-Дарди, але з додаванням:
حِيزَتْ لَهُ الدُّنْيَا بِحَذَافِيرِهَا
«оволодів цим світом з усім його вмістом» (кінець цитати).
Підбиваючи підсумки: основні потреби діляться на дві категорії:
а) основні потреби індивіда: їжа, одяг, житло.
Ці потреби повинні бути вдоволені з боку держави на адресу кожного індивіда згідно законами Шаріату:
— або через його роботу;
— або через його опікуна/годувальника у випадку його непрацездатності;
— або через Ісламську Державі у випадку відсутності опікуна/годувальника.
б) основні потреби Умми: медицина, безпека, освіта.
Вдоволення цих потреб так само повинно бути гарантовано з боку держави за рахунок Байт уль-Маль. Для цього держава будує державні медичні заклади, випускає лікарів, відкриває державні аптеки у такому обсязі, який необхідний для покриття основних потреб Умми. Те ж саме робиться у сфері безпеки і освіти.
2) Що стосується Вашого згадування шаріатського закону про лікування захворювань легкої форми і що нібито це мандуб, то тут справа обстоїть інакше. Шаріатський закон гласить, що лікувати захворювання як легкої, так і важкої форми є мандубом, оскільки хвороба — це Божественне када (доля). Доказом цьому служить наступний хадіс:
جَاءَ أَعْرَابِيٌّ فَقَالَ يَا رَسُولُ اللَّهِ أَنَتَدَاوَى نَعَمْ فَإِنَّ اللَّهَ لَمْ يُنْزِلْ دَاءً إِلَّا أَنْزَلَ لَهُ شِفَاءً عَلِمَهُ مَنْ عَلْمَهُ وَجَهِلَهُ مَنْ جَهِلَهُ
«Одного разу до Пророку ﷺ прийшов бедуїн і спитав: «О, Посланець Аллаха, чи треба нам лікуватись?». На що він ﷺ відповів: «Так, яку б хворобу не послав Аллах, Він обов’язково посилає і зцілення від неї, хтось знає про нього, а хтось не знає» (Ахмад від Усами ібн Шурайка).
Наводить ат-Табарані у книзі «Аль-Муджам аль-Кабір» від Усами ібн Шурайка:
كُنَّا مَعَ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَأَتَاهُ نَاسٌ مِنَ الْأَعْرَابِ فَسَأَلُوهُ فَقَالُوا يَا رَسُولَ اللهِ أَنَتَدَاوَى قَالَ نَعَمْ إِنَّ اللَّهَ عَزَّ وَجَلَّ لَمْ يُنْزِلْ دَاءً إِلَّا أَنْزَلَ لَهُ شِفَاءً
«Ми були з Посланцем Аллаха, коли до нього прийшли бедуїни і спитали: «О, Посланець Аллаха, чи треба нам лікуватись?». На що він відповів: «Так! Яку б хворобу не послав Аллах, Він обов’язково посилає і зцілення від неї».
Ат-Тірмізі наводить від Усами ібн Шурайка наступний текст цього хадісу (сказавши, що це хасан сахіх хадіс):
قَالَتِ الْأَعْرَابُ يَا رَسُولَ اللَّهِ أَلَا نَتَدَاوَى قَالَ نَعَمْ يَا عِبَادَ اللَّهِ تَدَاوَوْا فَإِنَّ اللَّهَ لَمْ يَضَعْ دَاءً إِلَّا وَضَعَ لَهُ شِفَاءً أَوْ قَالَ دَوَاءً إِلَّا دَاءً وَاحِدًا قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ وَمَا هُوَ قَالَ الْهَرَمُ
«Бедуїни спитали: «О, Посланець Аллаха, чи треба нам лікуватись?». Він відповів: «Так, о, раби Аллаха, лікуйтесь! Воістину, Аллах не створив хвороби, від якої б не створив зцілення.(Передавач додав): «Або він ﷺ сказав:«зцілення окрім одного недуга». Вони спитали: «О, Посланець Аллаха, що це за недуг?». І він відповів: «Старість!».
Мається на увазі стареча слабкість, після якої слідує смерть, тобто не існує зцілення від смерті.
Наводить Ахмад від Анаса: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّ اللَّهَ عَزَّ وَجَلَّ حَيْثُ خَلَقَ الدَّاءَ خَلَقَ الدَّوَاءَ فَتَدَاوَوْا
«Воістину, там, де Всевишній Аллах створив хворобу, Він створив і зцілення, так лікуйтесь же».
У цих хадісах ми бачимо, як Посланець Аллаха ﷺ іноді говорив у формі наказу «лікуйтесь, а іноді у формі відповіді на питання: «чи треба нам лікуватись?», — говорив стверджувально: «Так!».
В основі наказ має на увазі вимогу в абсолютній формі (мутляк). Наказ буде вказувати на ваджиб, якщо наказ є рішучим (джазім). Для того, щоб дізнатись, чи є рішучість у наказі чи ні, необхідна каріна (посил). У даному випадку у хадісах про лікування немає каріни, яка вказує на обов’язковість лікування тієї чи іншої хвороби, тобто це не ваджиб.
Окрім того, є низка хадісів, які вказують на відмову від лікування, тим самим заперечуючи обов’язковість лікування при хворобах. Наводить Муслім від Імрана ібн Хасіна, що Пророк ﷺ сказав:
يَدْخُلُ الْجَنَّةَ مِنْ أُمَّتِي سَبْعُونَ أَلْفًا بِغَيْرِ حِسَابٍ قَالُوا وَمَنْ هُمْ يَا رَسُولَ اللهِ قَالَ هُمُ الَّذِينَ لَا يَكْتَوُونَ وَلَا يَسْتَرْقُونَ وَعَلَى رَبِّهِمْ يَتَوَكَّلُونَ
«Зайдуть у Рай без розрахунку із моєї Умми сімдесят тисяч людей». Його спитали: «О, Посланець Аллаха, хто вони?», — на що він ﷺ відповів: «Вони ті, хто не просить, щоб їм читали рукью (молитовні формули, використовувані при лікуванні), не роблять припалювання і на свого Господа тільки покладаються!».
Наводить Бухарі від Ати ібн Абу Рабаха: «Ібн Аббас (р.а.) сказав мені: «Чи не показати тобі жінку із числа мешканців Раю?». Я сказав: «Так». Ібн Аббас продовжив:
هَذِهِ الْمَرْأَةُ السَّوْدَاءُ أَتَتِ النَّبِيَّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَتْ إِنِّي أُصْرَعُ وَإِنِّي أَتَكَشَّفُ فَادْعُ اللَّهَ تَعَالَى لِي قَالَ إِنْ شِئْتِ صَبَرْتِ وَلَكِ الْجَنَّةُ وَإِنْ شِئْتِ دَعَوْتُ اللَّهَ تَعَالَى أَنْ يُعَافِيَكِ فَقَالَتْ أَصْبِرُ فَقَالَتْ إِنِّي أَتَكَشَّفُ فَادْعُ اللَّهَ لِي أَنْ لَا أَتَكَشَّفَ فَدَعَا لَهَا
«Ця темношкіра жінка прийшла до Пророка ﷺ і сказала: «Коли у мене бувають приступи, я починаю обнажатись. Звернись до Аллаха з мольбою за мене!», — на що він ﷺ сказав: «Якщо хочеш, терпи, і тоді тобі буде Рай, а якщо хочеш, я звернусь до Аллаху з мольбою, щоб Він зцілив тебе». Вона сказала: «Я буду терпіти», — а потім додала: «Я обнажаюсь, попроси ж Аллаха, щоб я не обнажалась»,— і він звернувся до Аллаху з мольбою за неї».
Наведені вище два хадіси вказують на дозволеність залишення лікування. Так, у першому хадісі ті, хто увійдуть в Рай без розрахунку, описуються як категорія людей, яка не вдається до лікування рукьєю (молитовні формули, використовувані при лікуванні), не робить прижигання, а своє положення вони залишили у руках свого Господа і на Нього Одного лише покладаються в усіх справах. Треба відзначити, що рукья і припалювання — це методи лікування. Наводиться хадіс, в якому Посланець Аллаха ﷺ спонукав до читанню рукьї, більше того, сам Джібріль читав йому ﷺ рукью.
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
اَلشِّفَاءُ فِي ثَلَاثَةٍ شَرْبَةِ عَسَلٍ وَشَرْطَةِ مِحْجَمٍ وَكَيَّةِ نَارٍ وَأَنْهَى أُمَّتِي عَنِ الْكَيِّ
«Зцілення приносять три речі: ковток меду, застосування банок (для кровопускання), припалювання. Але я забороняє моїй Уммі робити припалювання» (Бухарі від Ібн Аббаса).
У другому хадісі Посланець Аллаха ﷺ надав жінці право вибору між тим, щоб проявляти терпіння у відношенні епілепсії, за що її чекає Рай, і зціленням від хвороби. Даний підхід вказує на те, що дозволено залишити лікування.
Таким чином, обидва хадіси відхиляють обов’язковість лікування, тобто наказ лікуватись не є рішучим. Проте, враховуючи те, що Посланець ﷺ спонукає до лікування, це вказує на те, що лікуватись — мандуб.
Що стосується хадісу:
لاَ ضَرَرَ وَلاَ ضِرَارَ
«Не дозволяється завдавати шкоди ані собі, ані іншим» (Ібн Маджа), —
то тут мова йде про людину, яка завдає шкоду собі чи іншим. Хукм такої дії детально викладений у правилі про шкоду. Даний хадіс ніяк не пов’язаний з питанням хвороби, оскільки хвороба є Божественним када.
26 Шавваля 1432 р.х.
24.09.2011 р.
