У чому протиріччя поміж Ердоганом та прем’єром?

Такий хід подій говорить про наявність протиріч між ним (Давутоглу) та президентом республіки Реджепом Таїпом Ердоганом, який, раніше, будучи прем’єром, призначив Давутоглу радником, далі – головою МЗСу, а потім – своїм наступником на чолі партії та уряду. Усе це вказує на ступінь довіри Ердогана до Давутоглу, але, тим не менш, коли Давутоглу став прем’єр-міністром, він захотів використати свої повноваження, надані йому посадою, та приймати рішення самостійно, проте президент Ердоган прагнув змінити парламентсько-президентський устрій у країні на президентсько-парламентський, який дасть йому контроль над владою та дасть виконавчі повноваження.

Помітно, що це вказує на наявність політичних протиріч між Ердоганом та Давутоглу, спільно наступним планам Америки та виконуючим ці проамериканські плани без яких-небудь вагань. К слову, Давутоглу у своєму нещодавньому інтерв’ю телеканалу «Аль-Джазіра» признався, що за 10 лет его роботи у якості радника Ердогана, а потім – голови МЗСу, він «відвідав Сирію більше шістдесяти разів, як раз у той час, коли режим Башара Асада переживав ізоляцію з 2006 року» (тобто з миті вигнання злочинця з Лівану після вбивства прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі, до якого був причетний сирійський режим) заради зміцнення стосунків з Туреччиною так, що «Башар Асад став для нас особистим другом». У цьому ж дусі зробив заяву і Ердоган, вказавши, що «Туреччина була єдиною країною, яка надавала підтримку Сирії (асадівському режиму) і була посередником поміж режимом Башара Асада та єврейським утворенням». Це означає те, що Давутоглу та Ердоган застосовували американську політику, щоб врятувати її агента Башара. Поруч із цим, стосунки поміж Ердоганом та Іраном рухались у цьому ж русі – за словами Ердогана, «на підґрунті повного взаєморозуміння по Сирії».

Таким чином, між Давутоглу та Ердоганом нема ніяких протиріч у зовнішній політиці. США прокоментували своє ставлення до уходу Давутоглу, вказавши, що це «не відіб’ється на співпраці поміж США та Туреччиною». Так, 5 травня 2016 р. на регулярному брифінгу прес-секретар Білого Дому Джош Ернест заявив: «Прем’єр-міністр був хорошим партнером США, і ми вдячні йому за його лідерство. Я не очікую, що це яким-небудь чином вплине на здатність Сполучених Штатів та Туреччини працювати разом», – сказав він, при цьому окремо виділив реалізацію «стратегії по послабленню та знищенню «ІГ». Згідно його слів, те, що відбувається у Туреччині – це «внутрішньополітичне питання», відповідно, протиріччя поміж Ердоганом та Давутоглу не має відношення до підкореному Америці зовнішньополітичному курсу республіки.

6 травня 2016 р. Ердоган прокоментував заяву про ухід Давутоглу, вказавши, що «це не призведе до політичного вакууму і не спричинить прямого впливу на економіку», а також підкреслив необхідність прийняття нової конституції, назвавши її «невідкладною необхідністю», а не просто двома параграфами особистого порядку денного. Звідси ясна згода Ердогана на ухід Давутоглу і те, що протиріччя між ними – далеко не у політичних питаннях, а зосереджено навколо «трансплантації» повноважень від прем’єра до президента для здійснення президентсько-парламентського устрою.

Ухід Давутоглу не чинить перешкод, а навпаки, відкриває перед президентом шлях для здійснення вищевказаних цілей, і, швидше за усе, так і буде, як зрозуміло із слів звернення Давутоглу до однопартійців: «Я звертаюсь до членів нашої партії. До сьогодні я керував вами, а тепер я – один із вас». Так, Ердоган наполягає на президентській системі і докладає серйозних зусиль у цьому напрямку, а також шукає собі людей, готових іти разом з ним для здійснення цієї мети. Як повідомляє агентство «Reuters» 5 травня 2016 р. з посиланням на свої джерела, наближені до ПСР, «Ердоган буде діяти швидко для того, щоб отримати підтримку більшості; скоро буде сформований основний «кістяк» партії та обране нове керівництво для досягнення цього. По усій видимості, Ердоган не хоче більше втрачати час». Тобто Ердоган намагається наскільки можливо прискорити здійснення президентського устрою, доки не упущена можливість. Агентство також цитує слова радника президента Джеміля Ердема: «Экономіка країни буде більш стабільною, коли прем’єр-міністром стане то, хто буде у більшій згоді з Ердоганом». Тобто «згода», по суті, є, але Ердогану треба «більша згода», а це означає, що протиріччя між Ердоганом та Давутоглу полягає у практичних засобах, а не у політичному курсі. Таким чином, Ердоган бажає бачити на посаді прем’єра особистість, абсолютно солідарну з ним навіть у практичних засобах рішення питань.

Видно, що Давутоглу не у захваті від очікуваної президентської системи, яка позбавить його повноважень. Так, за підсумками парламентських виборів червня 2015 р., Давутоглу зв’язав втрату ПСР істотної кількості голосів «небажанням турецького народу голосувати за президентську систему, і цей проект вичерпав себе», проте після позачергових парламентських виборів листопада 2015 р., де ПСР набула колишньої підтримки, Давутоглу 30 грудня 2015 р. сказав: «Підсумки виборів у листопаді були посланням від народу Туреччини, що він вимагає нової конституції на основі консенсусу. Президентська система є формою правління, яка відповідає Туреччині». Такі коливання та протиріччі у заявах Давутоглу говорять про те, що його позиція диктується обставинами, що склалися, та його головною турботою є збереження своїх позицій.

Ердоган реагує на низку внутрішніх проблем твердо та рішуче, проте Давутоглу, хоча і згодний з ним у думках, але приймає більш гнучкі міри. Наприклад, питання навколо гюленістів – Ердоган бажає ліквідувати цю групу остаточно, проголосивши це питання доленосним для себе після того, як стала ясною «змова» та дії гюленістів проти Ердогана, скеровані на його «скинення». Давутоглу, у свою чергу, хотів ліквідації лідерів та впливових осіб, а не усіх прибічників Гюлена. Прибічники Фетхуллаха Гюлена, які називають себе рухом «Хізмет» (Благодіяння) та які діють в інтересах Америки, намагались підкорити собі правлячу партію для досягнення своїх власних інтересів та утворили конфлікти між агентами та посадовими особами у країні. Це стало ясним для Ердогана, коли вибухнув крупний корупційний скандал, в якому виявився замішаним син Ердогана та інші наближені до нього особи, і усе це вимусило Ердогана прийняти рішення про повну ліквідацію гюленістів в усіх державних сферах. «Письмо Ердогану від академіків», яке підписали 1.128 вчених із 89 університетів країни, де вони розкритикували політику держави по відношенню до курдів, викликало гнів Ердогана, який назвав тих вчених, хто підписався, «дрімучими людьми» та «п’ятою колонною ». Він закликав негайно заарештувати та переслідувати їх у судовому порядку.

Проте Давутоглу до цього запропонував довести їх провину. Таким же чином справа обстояла навколо курдської «Демократичної партії народів» (ДПН), з яких Ердоган намагається зняти парламентську недоторканість та притягти їх до суду у зв’язку з їх підтримкою сепаратистської «Курдської Робочої Партії» (РПК), але Давутоглу не особо впирається у цьому питанні. Ердоган переслідує більш жорстку політику по відношенню до Європейського Союзу, проте Давутоглу слідує гнучкій дипломатичній політиці з ЄС. Усі ці приклади говорять про наявність протиріч у методах взаємодії з різноманітними проблемами, а Ердоган наполягає на реалізації політики виключно своїми методами.

Що стосується методів Ердогана по відношенню до Америки, то тут Ердоган часто критикує Америку, вимагає від неї ті речі, які не відповідають американським інтересам, а це – сухопутне втручання у Сирію, утворення там безпечних зон, протидія курдам оволодіти межуючими з Туреччиною областями Сирії, але у результаті відбувається схилення Ердогана на бік Америки, надання бази Інджірлік, співучасть у війні проти «ІГ», підготовка кадрів та оснащення маріонетковою сирійською опозицією – усе це показує, що Америка згодна з «методами» Ердогана, скерованими на отримання більшої популярності, як це колись робив єгипетський президент Гамаль Абдель Насер, виконуючи американські проекти. Так Ердоган водить людей за ніс, а сам тим часом захищає американські інтереси – укладає союзи з американськими агентами Ірані та Саудії та приймає рішення, скеровані на збереження секуляристського устрою у Сирії. Поруч із цим, Америка зосередила зусилля на ліквідації англійських агентів у турецькій армії, юстиції, вищій освіті та у правлінні. Давутоглу ж, у свою чергу, схильний до дипломатії більше, аніж до правління, і не проявив себе як політичний борець, провівши своє життя у наукових сферах у якості академіка у політичних дисциплінах.

Не виключено, що дострокові вибори відбудуться наступної осені або наступному році, щоб збільшити кількість голосів, віддане за Ердогана, особливо на тлі втрати «Партією націоналістичного руху» (ПНР) своїх виборців за рахунок популярності Ердогана і через внутрішньопартійну кризу за верховенство у ній. Якщо ці криза триватиме, то, вірогідно, голоси ПНР утечуть на користь партії Ердогана у іще більших кількостях, аніж на останніх виборах листопада 2015 р.

У світлі цього ми не бачимо блага у тому, що відбувається між Ердоганом та його прем’єром, ані Ісламу, ані мусульманам. Навпаки, Ердоган впирається та підтверджує своє лідерство, а також прагне зміцнити свої повноваження для того, щоб продовжити здійснювати американські інтереси. Це також далеко не означає, що Ердоган наближається до халіфатського устрою, як про це фантазують деякі довірливі простаки, вважаючи, що президентська система схожа з системою Халіфату. 27 квітня 2016 р. підтвердилось те, що нова конституція залишиться секуляристською, а бажання спікера парламенту змінити систему на «релігійну»– це його «сугубо особиста думка» і «не відображає думку партії».

З волі Аллаха, Халіфат не встановиться ніким, окрім партією, богобоязливою, чистою, заснованою заради цього, яка покладається на ісламську акъиду та відкидає невірну секуляристську ідею, яка віддаляє релігію від життя.

Газета «Ар-Рая»:
Асад Мансур
4 Шаъбан 1437
11.05.2016