Політичні та військові дані по Сирії змінюються дуже швидко. У той час як повністю зникли голоси декларуючих щодо перемир’я та відновлення переговорів, з іншого боку став збільшуватись темп військових дій, біло проведено формування нових бойових союзів, як і було проголошено щодо проведення закордонних військових інтервенцій, яких не існувало до того.
Стосовно переговорів у Женеві – вже ніхто не живить на них надії, окрім коаліційної групи та Вищого органу для переговорів, які досі живуть у затишку подій, так і не піднявшись на їх реальний рівень. У них нема іншої роботи, окрім звернень до Америки та міжнародної спільноти, щоб ті спричинили тиск на режим для реалізації міжнародних резолюцій. І, швидше за усе, переговори між режимом та цією принизливою опозицією більше не будуть мати місця у ці дні. Так, генеральний секретар ООН Пан Гі Мун заявив о минулого четверга, що «сирійські мирні переговори не будуть плодотворними у нинішніх умовах», підтримавши тим самим заяву де Містури, в якій останній підкреслив, що доки не настав час для проведення третього раунду переговорів. Він сказав: «Ми не бажаємо переговорів заради самих переговорів». І навіть на рівні ввезення гуманітарних вантажів у Дарайу та інші обложені міста стало очевидним перешкоджання режиму: він скинув десятки бочкових бомб у тих областях, де ООН намагались провезти гуманітарні вантажі, а сили наддержав– як зазвичай – проігнорували ці чергові злочини проти обложених та безпорадних цивільних жінок, дітей та інвалідів, скоюваних злочинним режимом по відношенню до них – не повинних ні у чому, окрім того, що вони очікують приходу цієї допомоги до них протягом вже довгих років.
Таким чином, мова брязкання зброєю домінує над мовою мирних переговорів, і військові рухи почали переважати на сирійській арені у цілому. А міжнародні та регіональні сили активізувались у підготовці нових раундів боїв на усіх фронтах замість підготовки нових раундів переговорів.
Стосовно російсько-іранського альянсу, проголошеного разом з режимом тирана Башара, необхідно відзначити наступне: міністри оборони Ірану, Росії та Сирії провели о минулого четверга у Тегерані військові переговори з метою обговорити так звану «конфронтацію, що підсилюється з «терористичними групами» у Сирії», нібито вони були створені для утворення ради по координації спільних бойових дій та штабу по проведенню спільних операцій. Міністр оборони Ірану генерал Хосейн Дегхан сказав, що він «повний рішучості разом з його російськими та сирійськими колегами вступити у рішучу битву проти терористичних угрупувань». Він закликав: «Ця мета може бути досягнута шляхом блокування або запобігання отримання цими групами політичної підтримки або зброї, які дозволяють їм почати операції у більш крупному масштабі». І додав по завершенні переговорів, що «повинна вестись боротьба з тероризмом на основі загальної програми та конкретних пріоритетів». А також він сказав, що результати цих переговорів повинні з’явитись у найближчі дні.
Також вийшла заява міністерства оборони Росії, скерована на зосередження уваги на розвитку співпраці між міністерствами оборони трьох країн стосовно боротьби проти того, щоб воно назвало ««ІДІЛ» та терористичною організацією «Джабхат ан-Нусра»». Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що «нам належить зробити іще багато роботи для підтримання сирійського режиму».
Мова військової ескалації є вкрай ясною у цих заявах , зокрема – те, що було промовлено вустами іранських чиновників, які більше за решту інших налаштовані на підтримання тиранічного режиму, для чого вони і провели цю зустріч у Тегерані. Військові загрози були короновані трьома міністрами оборони (Росії, Ірану та Сирії) введенням нової позиції з боку Ірану для боротьби з революцією у Сирії, яка представляється у призначенні Шамхані – голови іранської ради по національній безпеці – у якості верховного координатора військової політики у Сирії, який одразу ж після свого призначення на цей пост зустрівся з міністрами оборони Сирії та Росії та обговорив з ними розвиток подій на місцях у Сирії та «боротьбу з тероризмом».
Серед найбільш важливих військових цілей, які Росія та Іран прагнуть здійснити шляхом координації , досягнутої між ними у Тегерані разом з міністром оборони злочинця Башара Асада, – це забезпечення «безпеки» у північних районах Сирії та усунення ризику нападу повстанців на оплот президента режиму у Латакії та її околицях, у тому числі – в районах Алеппо, Хомсу та Хами.
Стосовно позиції Америки, яка регулює роботу цих держав у Сирії, то вона зосередилась на військових діях у підтримку т.з. «демократичних сил Сирії», в яких домінують складники (елементи) захисту курдського народу. Америка не приховує своїх стосунків з ними в області формування курдських військових та політичних структур, підготовки, фінансування та керівництва, а її літаки здійснили сотні повітряних ударів проти «ІДІЛ» у районі Ракки, Манбіджа та у східних околицях Алеппо. Американські консультанти та військові зробили свій внесок на місцях у справу підготовки та орієнтації бійців цих «демократичних сил», які потім змогли добитися відчутних успіхів. І, здається, що Америка спирається на них більше, аніж на когось іншого, нібито вона знайшла свій шлях, а її інформаційні агентства заявляють, що «сирійські демократичні сили» продовжують просуватись уперед в околицях Манбіджа за рахунок «ІДІЛ». Зараз ці сили підсилюють свій контроль над селами навколо міста Манбідж, число яких з миті початку операції досягало біля 100 сіл, і на місцевості протяжністю у 16 км до заходу від Манбіджа. Місто почало оточуватись з усіх напрямів. У справжній час «демократичні сили» ставлять метою досягти стратегічного шляху Ель-Баб–Ар-Раі та містечка Кабасін на північному сході області (мухафази) Алеппо. І у цьому просуненні їм допомагають інтенсивні нальоти американських літаків проти позицій «ІДІЛ». На початку вони «повзли» у напрямку міста Ракка з північних провінцій, проте Америка перевела їх напрямок до Манбіджа, виходячи з військової потреби.
Також американські сили допомогли увійти «сирійським демократичним силам» у Манбідж, щоб прорвати блокаду міста Марі (місто на північному заході Сирії) і не допустити його потрапляння до рук «ІДІЛ». І, більше того, вони запобігли падінню міста Аaзаз, яке вважається останнім оплотом опозиційних фракцій до півночі від Алеппо, пов’язуючи їх з Баб Саляма (прикордонний КПП), який є єдиним шляхом матеріально-технічної підтримки з боку Туреччини.
І до того перетинання берега річки Євфрат зі сходу на захід вважалось червоною лінією для Туреччини, яку неможна перетинати ані при яких обставинах, але Туреччина проігнорувала ці червоні лінії згідно до американського бажання.
Що ж стосується сил режиму тирана Башара, то вони використали у своїх інтересах просунення «сирійських демократичних сил» у районі та зміцнились після встановлення ними свого панування над археологічним містечком Русафа (село в області (мухафазе) Хами) після просунення та розширення на схід у бік Русафи та на південь у бік військового аеропорту.
На лінію боротьби також виступила Франція , тому що вона любить бути на виду і показати деяку співпрацю зі Сполученими Штатами у Сирії. Джерело, близьке до французького міністра оборони, заявило, що «французькі солдати у Сирії консультують курдські та арабські демократичні війська, які борються з «ІДІЛ»». Це джерело відкрито сказало, що напад на Манбідж явно підтримувався деякими країнами, у тому числі – і Францією, а міністр оборони Франції Жан-Ів Одріан натякнув на присутність французьких солдатів з американськими солдатами (поруч із «демократичними силами») у нападі на Манбідж у провінції Алеппо.
Ці військові зміни вказують на прагнення Америки ввести нових гравців на сирійську арену для того, щоб іще більше «змішувати карти» з метою послабити позиції повстанців та примусити учасників переговорів у Женеві піти на нові поступки, найважливішою із яких є визнання ролі режиму у будь-якому політичному рішенні, яке може бути досягнуто.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хітван
10 Рамадана 1437 х.
15.06.2016
