Весь світ задається питанням: до чого призведе обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів? Його заяви вже відзначилися лякаючою крайністю, його виборча компанія рясніла шокуючими обіцянками, його передісторія тривалого і багатого підприємницького досвіду, разом з розбещеним норовом, викликають огиду.
Але все ж, він переміг, і сьогодні він – законно обраний голова першої в світі держави. Так чого ж очікувати від нього Америці і всьому світові? Чи справді він заборонить міграцію мусульман в Америку і, як обіцяв, поставить на спеціальний облік мусульман, котрі там мешкають? Чи побудує він, як і погрожував, розділову стіну на кордоні з Мексикою, змусивши останню платити за неї? Для відповіді на ці та інші хвилюючі питання, що стосуються можливих наслідків після займання Трампом найвищої посади в США 20 січня 2017 року, людині необхідно усвідомлювати характер американської політики і механізми її формування, а також уважно вивчити події та обставини до і після його перемоги на виборах.
Важливо пам’ятати, що Трамп заручився підтримкою Республіканської партії, перш ніж отримав електоральну підтримку американського народу, що він не представляє з себе серйозної величини без своєї партії. А його партія, в свою чергу, не має значення без інвесторів, наділених винятковими привілеями власників колосальних капіталів, і залежна від груп лобіювання, які фінансують політичні партії в США. Всупереч популістських заяв Трампа про те, що він сам фінансував свою передвиборчу кампанію, левова частка фінансової підтримки надійшла від різних еліт, які продовжать утримувати Республіканську партію і протегуватимуть її політику (а не політику Трампа), використовуючи безліч різноманітних засобів за допомогою аналітичних центрів, ЗМІ та популярних соціальних програм. І Трамп постійно потребуватиме цієї допомоги, тому що надалі зіткнеться з критикою з боку спільнот, котрі намагаються відстояти інакші інтереси, також, як і з критикою з боку опозиційної Демократичної партії, яка програла вибори. Щоб протистояти політичним викликам в майбутньому, Трампу потрібно буде подбати про збереження постійної підтримки і сприяння з боку його партії на свою користь, домінуючою в даний час в обох палатах Конгресу США. У той же час, якщо говорити про Республіканську партію, то вона не є одним цілим, а підрозділяється на конкуруючі фракції.
В епоху правління Буша-старшого фракція неоконсерваторів тримала лідерство в Республіканській партії, і вона закликала до безпосереднього використання американської військової сили таким чином, що це використання сили санкціонувалось навіть в превентивних операціях в будь-якій точці світу, але особливо – на Близькому Сході. Під приводом атак на нью-йоркські вежі Всесвітнього торгового центру 11 вересня 2001 року, адміністрація Буша-молодшого під керівництвом Чейні, Рамсфельда і Вульфовича розв’язала війну проти Афганістану і Іраку в рамках так званої «боротьби з тероризмом», знеславилася застосуванням тортур і горезвісної військової бази Гуантанамо в якості в’язниці для недругів Америки, порушуючи юрисдикції норм міжнародного права і стандартів прав людини. На фоні виниклої кризи довіри по відношенню до політики неоконсерваторів, Демократична партія завоювала домінуючі позиції в американській політиці, спочатку під керівництвом Б. Клінтона, а потім – Обами.
За період правління Обами мало що відомо про процеси, що відбувалися всередині Республіканської партії, про так званий «Рух чаювання», який стрімко став вагомою і дуже помітною силою. Такі організації, як «Громадяни за Вільний Ринок» і «Американці за Процвітання», що фінансуються братами Кохамі, надали підтримку «чайній партії», яка стала серйозною опозицією економічній політиці Обами. «Чайна партія» відстоює введення більш низького оподаткування в загалом, скорочення державних витрат і зменшення втручання уряду в економіку. Ці тези якраз і стали головними в передвиборній кампанії Трампа. Трамп пообіцяв анулювати одне з найважливіших досягнень Обами, яке прославило його, – проект реформи охорони здоров’я і захисту пацієнтів, що отримав також назву «Obamacare».
Що стосується питань зовнішньої політики, то «чайна партія» відстоює позиції підтримки формату теорії «американської винятковості» і дотримується ідеї про те, що Америка як країна, народжена в ході революцій, відрізняється від інших країн світу і перевершує їх. Проте, на противагу неоконсерваторам епохи Джорджа Буша, «чайна партія» ставить під сумнів здатність Америки зробити світ ліберальним подібним до неї. У свою чергу, Трамп стверджує про винятковість і перевагу Америки і висміює думку про те, що їй необхідно вплутуватися в рішення світових проблем, крім випадків, коли виявлені Америкою ініціативи будуть задовольняти її матеріальні інтереси. В ході своєї передвиборної кампанії Трамп змалював весь світ найпринизливішим чином, поділивши його на дві частини: на регіони, які є джерелами багатств, які Америка неодмінно повинна дістати, і на регіони, що є джерелом загроз, від яких необхідно вберегти Америку. У телевізійному інтерв’ю 2011 року з кореспондентом «WallStreetJournal» Келлі Евансом Трамп заявив, що якби він був президентом, то «подбав би про Лівію, тільки якщо нам дісталася б її нафта, а якщо ми її не отримаємо, то і піклуватися не будемо». У тому ж інтерв’ю він висловив своє бачення щодо Іраку в разі приходу до влади його адміністрації: «Ми сколотимо капітал. У них нафти на 15 трильйонів доларів».
Також Трамп погрожував, що припинить імпорт нафти з Саудівської Аравії та інших арабських країн, якщо вони не збільшать фінансування боротьби з «ІДІЛ» або не відправлять для цього сухопутні сили. Про країни Європи він висловився в такій же пихатій манері, коли заявив, що якщо вони хочуть захисту від Росії за допомогою НАТО, то вони повинні платити більше! Що стосується існування більш далеких загроз, то Трамп пообіцяв призупинити міграцію мусульман і побудувати величезну стіну на кордоні з Мексикою. Найгучнішим гаслом його передвиборної кампанії стала обіцянка знову перетворити Америку в велику державу, зробивши її номером один у світі. Трамп обрушився з погрозами на адресу Саудівської Аравії в двох телефонних інтерв’ю, а газета «Нью-Йорк Таймс» 26 березня 2017р. передала заяву Трампа: «Ми будемо готові до виведення американських збройних сил з Японії і Південної Кореї, якщо вони істотно не збільшать витрати на проживання та годування цих сил», – також сказав: «Японії і Південної Кореї буде дозволено створити ядерний арсенал замість опори на американську ядерну парасолю для захисту від Північної Кореї і Китаю». Ці зарозумілі загрози Трампа тільки збільшили презирливість по відношенню до Америки з боку всього світу, не додавши нічого суттєвого в її актив.
І якщо Трамп піклується тільки про «отримання нафти», то чим тоді Америка відрізняється від Британії, яку вона ж витиснула з колишніх нафтових колоній, перетворившись на найбільшого бенефіціара нафти Близького Сходу? Що стосується Японії і Південної Кореї, а також Європи, то нова адміністрація вдалася до жорсткішого тиску на них в порівнянні з минулим, однак її загрозливий тон служить лише допоміжною пружиною для торгу і завоювання симпатій виборців.
21 листопада, після свого обрання, Трамп виступив з уже куди більш скромними домаганнями у відео зверненні, розміщеному в «Twitter» під назвою «Розмова і політична програма на перші 100 днів», де єдиним рішучим була наступна заява: «Я збираюсь представити повідомлення про намір вийти з Транстихоокеанського партнерства, яке є потенційною катастрофою для нашої країни. Замість цього ми будемо вести переговори про справедливі двосторонні торгові угоди, які повернуть робочі місця і промисловість назад в Америку». Подібні заяви відображають настрої «чайної партії» всередині Республіканської партії, особливо щодо американської внутрішньої і зовнішньої політики, і передвіщають, що Америка буде взаємодіяти з іншими державами індивідуально, ґрунтуючись на принципі максимально можливого користолюбства, спираючись на свою силу замість нав’язування вільних торгових відносин в рамках торгових блоків.
Газета «Ар-Рая»
07.12.2016
Доктор Абдуллах Рубін
