Час від часу ми чуємо сміливі заяви з боку деяких маріонеток, які перебувають в руках Америки у різноманітних регіонах ісламського світу.
Нібито вони незалежні у прийнятті політичних рішень, що суперечать інтересам Америки. Це явно простежується у діях та заявах американських агентів, таких як Саудівська Аравія та Іран, а іноді — Туреччина та Єгипет. Вкрай важливо розібратись у цьому питанні, тому що ці «сміливі» заяви можуть ввести в оману деяких мусульман, що не знають реальності агентів, яким їх хазяї встановили певні обмеження, і лише у межах цих кордонів вони можуть робити різного роду заяви.
Вирішальне слово стоїть за провідною державою, яка і визначає подальші дії цих маріонеток, і вони не можуть вступати у протиріччя з його інтересами. Цей лідер, коли бажає, виводить їх із «гри», знищує або створює які-небудь проблеми як покарання за неналежну поведінку. А їх самоуправство може обернутись проти них та проти їх організацій, як це можна спостерігати у наш час.
Проте це не означає, що інтереси цих інструментів не стикаються один з одним. У кожної маріонеткової країни є свої інтереси, і необов’язково, щоб інтереси одного агента співпадали з інтересами іншого. Якщо мають місце такі конфлікти,то, по-перше, вони вирішують цю проблему в установлених хазяїном межах. По-друге, їх дії не суперечать інтересам хазяїна.
Візьмемо, наприклад, розбрат між Іраном та Саудівською Аравією. Зовсім нещодавно агентства новин цитували слова офіційного представника коаліції, яка очолювалась Саудією в Ємені, генерала Ахмада Асірі: «Настав час змінити поведінку Ірану у регіоні та зупинити втручання Тегерана у сусідні країни». Асірі, який вважається найважливішим радником міністра оборони Саудії , в інтерв’ю телеканалу «BBC» сказав, що міжнародна спільнота потребує нової стратегії у боротьбі з Іраном.
Також під час зустрічі з генеральним секретарем ООН Антоніу Гутєррєшім міністр закордонних справ Саудії Адель аль-Джубейр підкреслив необхідність покласти край закордонним інтервенціям, зокрема — втручанням Ірану у справи регіону.
У відповідь на нещодавні випробування балістичних ракет та «дестабілізуючу поведінку Ірану у регіоні» адміністрація нового президента Америки Дональда Трампа ввела санкції проти 25 осіб та організацій, які мають відношення до Ірану. Тим самим Вашингтон почав фактичне протистояння Тегерану. У свою чергу, влада Ірану сказала, що Америка отримає гідну відповідь.
Відомо, що злочинний режим Башара Асада, який ось-ось паде,— це маріонетка Америки. І тому Америка оберігає його, керуючи через лаштунки регіональними інструментами, такими як Іран, його ліванська партія «Хізбалла» та іншими шиїтськими ополченнями із Іраку, Афганістану та інших країн . Також інструментом захисту Асада виступають країни Перської затоки, які використовують брудні гроші, щоб збити революцію з правильного шляху. Коли ці плани провалились, Америка вдалася до використання військової потужності Росії, яка негайно приступила виконувати роль ката, і Туреччини, яка отруїла революцію смертельною отрутою.
Після падіння Алеппо виник конфлікт між цими маріонетками — як між Іраном та Росією, так і між Саудією та Іраном, під приводом втручання Тегерану у справи регіону, незважаючи на те, що втручання Ірану відбувалось за наказом Америки. Тут нема різниці у присутності Ірану в Іраку, Шамі або Ємені . Іран у цих питаннях навіть був найкориснішим помічником США. Якщо б не йог послуги, то Америка втонула б у країнах мусульман.
Через те, що Америка переслідує мету збереження режиму Асада та недопущення перемоги революціонерів, вона відмовилась від того, щоб сирійська проблема інтернаціоналізувалась та об’єднала усі інструменти, здатні захистити її агента Башара. Через те, що проти революціонерів у Шамі Америка кинула Іран з його сектантським проектом, вона занурилась у пролиття мусульманської крові до такого ступеню, що це стало перепоною для американського політичного рішення. І тому стало необхідним вивести Іран із Сирії та використовувати там Туреччину, тому що залишити Іран «у грі» — це усугубити сирійську кризу та втратити можливість досягти політичного рішення. Таким же чином відбувається в Ємені, де Америка хотіла зберегти хоусітів як точку опори і не дати знищити їх, щоб вони стали частиною майбутнього уряду.
Проте після приходу до влади Сальмана та переходу Саудії від англійців до американців Вашингтон зітхнув з полегшенням. Так, міністр закордонних справ Саудії Адель аль-Джубейр сказав, що хоусіти залишаються частиною громадської структури Ємену. Америка навіть поклала справу Ємену на Саудію , щоб вона там представляла інтереси Вашингтону. Тим більше, у Саудії більше можливостей, аніж у хоусітів, і цей варіант — більш безпечний, аніж здійснення своїх інтересів через нелегітимного та неприйнятного єменським народом агента. Такий стан привів до того, що між двома маріонетками Америки (Іраном та Саудією) виникли протиріччя, проте це не шкодить інтересам самої Америки, яка перерозподілила ролі і продовжує використовувати усі інструменти для здійснення своєї стратегії, керуючи маріонетками через лаштунки та використовуючи усі карти у своїх інтересах. Дії провідної держави іноді б’ють по інтересам маріонеткових країн, які самі обрали для себе цю роль; вона використовує їх, коли забажає, а коли вони не потрібні, викидає їх у глибоку безодню, а замість них використовує інший інструмент. Адміністрація Трампа почала загрожувати Ірану переглядом ядерної угоди між двома країнами, незважаючи на те, що ця угода — і так принизлива для Ірану, який від багато чого відмовився через неї. Проте адміністрація Трампа говорить, що адміністрація Обами кинула Тегерану «рятувальний круг», виділивши йому 150 млрд. доларів, коли той був на грані краху. У ті часи була необхідність підтримувати Іран та зміцнювати його, проте ситуація змінилась після того, як у Америки заявилось багато інших інструментів у міжнародній політиці. Тепер вона не потребує того, щоб Іран користувався такою популярністю, навпаки, його замінить інша маріонетка, а йому більше нічого не буде дозволено.
Американський журнал «ForeignPolicy» зачепив зовнішню політику США та бажання Вашингтону забрати багатства Близького Сходу. У журналі говориться, що республіканський кандидат у президенти Дональд Трамп планує «крадіжку нафти» у регіоні. Потім журнал «ForeignPolicy» підкреслює у статті, написаній Майклом Клером, що в останні десятиріччя політика по освоєнню нафти на Близькому Сході була у центрі обговорення серед політиків США. Трамп неодноразово заявляв про своє бажання оволодіти нафтою Іраку у випадку перемоги на президентських виборах.
Це — реальність країн, які стали інструментами у руках Америки. Про які інтереси своєї країни говорить влада Ірану та Саудії у той час, коли вони представляють собою дійну корову для Америки?!
Газета «Ар-Рая»
Хасан Хамдан
11 Джумада аль-уля 1438 р.х.
08.02.2017 р.
