Політичний аналіз вибудовується на загальних базових правилах, які неможна ігнорувати при жодних обставинах. При правильному читанні тексту, однаково, чи є цей текст правовим або ідеологічним, відбувається повноцінний мисленнєвий процес.
І подібно тому, як правовід (факіх) потребує вивчення реальності, також і політик потребує цього. І подібно тому, як правовід (факіх) не зможе винести рішення без попередньої інформації , також і політик повинен мати попередню інформацію , на яку він буде спиратися для того, щоб не помилитись у розумінні та аналізі текстів. У своїй статті ми не стверджуємо, що нижченаведені правила та основи є вичерпними і більше не існує інших таких. Ми лише згадуємо деякі із них, входячи із дослідження та практики.
Перше правило: наддержави перебувають у стані постійної геополітичної боротьби
Наддержави перебувають у стані постійної геополітичної боротьби, керуючись своїми інтересами, навіть якщо при цьому вони демонструють якийсь консенсус, що, як, правило, є надзвичайним явищем та випадково виниклою потребою, при зниженні актуальності якої ситуація знов повертається у своє початкове положення, де ідуть конкуренція та боротьба на геополітичному рівні.
Інтереси Америки — це не інтереси Британії, Франції або Росії, і так далі. І найяскравішим прикладом тому слугує те, що сталося між наддержавами у Першій та Другій світових війнах. У Першій світовій війні наддержави об’єднались проти Німеччини, щоб не дати останній утвердити своє панування над нафтою Близького Сходу. У Другій світовій вони знов об’єднались проти тієї ж Німеччини, щоб не дати останній порушити баланс сил в Європі. У ході цих війн загинуло понад п’ятдесяти мільйонів людей і уперше була використана атомна зброя.
Справжній політик не спокушається заявами, які у своїй більшості призначені виключно для внутрішнього споживання і не представляють собою зовнішню політику держави. Наприклад, Росія робить вигляд, що перебуває у протиріччі з Америкою по питанню Сирії. Проте політик який уважно стежить, чудово розуміє, що Сирія була і є повністю проамериканською зоною на протязі багатьох десятиріч, що Америка не дозволила б ніякій державі втрутитися у Сирію, якщо б не угледіла у цьому користь для себе. Найяскравішим підтвердженням тому є той факт, що Росія втрутилась у Сирію лише після того, як Америка почала вимагати від неї цього. Якщо б усе виглядало так, як стверджує Росія, що дане втручання нібито продиктовано російськими інтересами, то логічно було б очікувати російського втручання у проблему з самого початку революції, проте, на жаль, це сталося лише після чотирьох років революції, що показує нам, що заяви про стовпи російських інтересів у Сирії призначені для місцевого вживання і не мають ніякої цінності,не говорячи вже про те, що Америка не дозволила б Росії (а раніше — Радянському Союзу) втручатись у зону проамериканського впливу, зокрема — після підписаної у 1963 році між Хрущовим та Кеннеді угоди, одним із найважливіших положень якої було визнання усього Близького Сходу американською зоною впливу.
Тоді Радянський Союз зобов’язався не втручатись у ті близькосхідні країни, які слугують життєвим інтересом Америки у силу свого стратегічного розташування, існування єврейської країни та нафтових запасів. Варто відзначити, що Радянський Союз та його наступник — нинішня Росія — по сей день дотримуються цієї угоди, і Росія вимушена виконувати прописані там директиви. Що стосується Америки, то вона скористалась слабкістю Радянського Союзу, а потім і Росії, і порушила свою обіцянку, дану під час підписання вищезгаданої угоди, згідно якій країни Східної Європи були закріплені за Радянським Союзом і вважались російською зоною впливу. Ми бачимо, як Америка не утрималась від втручання та спроб перетягти на свій бік держави Східної Європи. Америка позбавила Росію впливу у таких східноєвропейських державах як Болгарія, Румунія, Польща та Угорщина. І на сьогоднішній ден Росія має одноосібний вплив виключно на Казахстан та Білорусь. Найяскравішим підтвердженням тому, що Америка наступає на Росію, слугує питання системи ПРО у Східній Європі, яка вже сьогодні розташовується у Румунії та Польщі всупереч постійним словесним обуренням Росії та заявам про те, що вона вживатиме заходи, необхідні для захисту зон свого впливу . Проте Росія так і не вжила ніяких відповідних дійових заходів, щоб не дати Америці наблизитись до зон її впливу. І це відбувається незважаючи на застереження та словесні погрози Москви на адресу Америки з різними виразами, які лише ззовні представляють собою політичний поєдинок і більші схожі на поетичний поєдинок Гомера з Гесіодом.
Коротко кажучи, згідно цьому правилу Росія не втрутилась би у зону американського впливу, якщо б Америка не дозволила їй піти на це. Саме це і сталося у Сирії. Росія слугує допоміжним інструментарієм для Америки на Близькому Сході. Америка покликала Росію, щоб опертися на останню у своєму прорахунку. Тому ствердження про те, що російські інтереси вимагали від Росії піти на цей крок, є не більше ніж інформаційною риторикою та суперечать класичним правилам політики.
Друге правило: вихід імперіалістичних держав із своїх колоній відбувається лише після утвердження там свого впливу
Імперіалістичні держави виходили із зон свого впливу та колоній тільки після того, як утвердили у них цілу армію своїх охоронців та працівників, щоб вони служили агентами колоніалізму у благо інтересів цих держав та стояли на стражі їх уваги. Незважаючи на те, що їх називають правителями, насправді вони є абсолютними стражниками та служителями інтересів імперіалістичних держав. Варто відзначити, що агент залишається агентом і не у змозі бути самостійним або змінити свою підневільність , оскільки кермо — не у його руках. І варто йому захотіти звільнитись від своєї підневільності, як це зробив Ріад ас-Сольх, як одразу ж відбувається процес позбавлення від нього шляхом вбивства чи перевороту, щоб держава повернулася у свій початковий вектор і знаходилась у підневільності, залежності та постійному контролі.
Правило третє: підневільні (агентурні) держави залишаються агентурними у силу свого походження
Держава, на кшталт Єгипту, перейшла від Британії у зону американського впливу після військового перевороту , який влаштували так звані «Вільні офіцери» на початку 1950-х років. Варто відзначити, що зв’язок Америки та її координація дій з «Вільними офіцерами» на чолі з Абдель Насером, Мухаммадом Наджибом, Шафії та Садатом напередодні перевороту вже не є таємницею для громадськості. Сьогодні отримали огласку документи та інформація розвідувальних служб Єгипту , частину яких висвітлив Галал Амін-уль-Алем у своїй статті під назвою «Революція «Вільних офіцерів» добралась до Єгипту на американському поїзді ». В інтерв’ю телеканалу «Аль-Джазіра» Хайкал розповів про те, що «Вільні офіцери» координували усі свої справи з Америкою. Відомий публіцист Мухаммед Джалал Кішк написав книгу під назвою «липнева американська революція в Єгипті», в якій з посиланнями на заяви Хайкала описує геополітичну гру , розіграну в Єгипті. Це вказує на те, що життя єгипетського режиму цілком і повністю знаходиться під жорстким контролем США, тобто підвладному американським наказам у питаннях політики.
Більше того, існує маса інформації, яка виявляє факт того, що Абдель Насер був агентом Америки. Як підсумок, якщо той,хто стежить за подіями політик хоче зробити правильний політичний аналіз,йому варто брати до уваги цю очевидну істину і не ігнорувати її. І з тієї миті, як Америка вирвала із рук британців цю країну, і по сьогоднішній день Єгипет не позбувся від пазурів Америки. Тому ствердження про те, що ця країна вийшла з-під контролю Америки та стала самостійною, потребує підтвердження. Проте, на жаль, цьому немає жодного найменшого підтвердження. Навіть у рік управління Єгиптом Мухаммадом Мурсі, коли до влади прийшли представники «Аль-Іхван аль-Муслімін», ситуація була лише такою, що Америка дозволила їм прийти до влади. І варто було Америці лише помітити , що Мурсі та представники «Аль-Іхван аль-Муслімін» не зможуть по різним причинам повністю захистити американські інтереси , як одразу наказала єгипетській армії втрутитись у ситуацію, взяти владу у свої руки та покінчити з правлінням Мурсі та його рухом.
Наведемо інший приклад: Іран та Хомейні. З часів Кеннеді і до самого правління Картера Сполучені Штати повністю координували свої справи з Хомейні, щоб добитися перевороту в Ірані. Опубліковані нещодавно документи ЦРУ пролили світло на участь Америки в організації державного перевороту з метою забезпечення американських інтересів. Бажаючий може звернутись до цих документів, які вже доступні громадськості . З миті успіху цієї так званої «революції» в Ірані ця країні обертається в орбіті США та слугує їм більше, аніж прості агенти. І кожен, хто хоче довести протилежне, повинен навести свої докази.
Четверте правило: дезінформація з боку провідної наддержави у світі
Провідна наддержава у світі може вжити здійснити ряд дій з метою обману громадськості, у результаті якого жалюгідні політики будуть робити неправильні висновки , засновані на неправильних даних.
Наприклад, Сполучені Штати примусили Пакистан під час правління свого агента Мушаррафа проявити поблажливість по відношенню до Індії по кашмірській проблемі. Деякі політики почали вважати, що перебуваюча на ту мить при владі в Індії проанглійська партія «Індійський національний конгрес» стала схилятися у бік Америки, яка вирішила пожертвувати своїм агентом та відмовитись від Мушаррафа. Хоча насправді метою Америки була стабілізація на індійському субконтиненті та утворення там балансу , щоб Індія могла протистояти Китаю як зростаючій економічній, демографічній та військовій силі , оскільки Індія зможе протистояти Китаю тільки у тому випадку, якщо вдасться наростити свою потужність та встановити безпеку та спокій на своїх кордонах . Це пояснює мовчанку та згоду Америки з набуттям Пакистаном та Індією ядерного арсеналу. Адже метою усього цього є спричинення тиску на Китай, і тільки.
Іншим прикладом дезінформації слугує поведінка Америки після Другої світової війни, коли вона відкрито прийняла ворожу позицію проти Радянського Союзу, але одночасно з цим вона підтримувала комуністичну партію Китаю , щоб привести останню до влади. Навіть тодішній президент Китаю назвав Америку дурною та політично неграмотною через її підтримку комуністичної партії Китаю. Проте, після приходу до влади комуністів стало ясно, що Америка хоче вибудувати потужний комуністичний Китай та протиставити його Радянському Союзу.
Політичний аналіз є таким же мистецтвом, як і усі інші види мистецтва, а отож, аналітики ніколи не повинні розставатися зі принципами та правилами, усвідомлюючи той факт, що політика перебуває у постійному зміненні і політичні події не знаходяться в одному стані . Навпаки, вони змінюються у реальності кожен , а інколи — і кожну годину, не застоюючись в одному і тому ж положенні. У зв’язку з цим нема нічого дивного у ствердженні про те, що політичне мислення є найвищим рівнем мислення. Незважаючи на зміни та нові реалії, мисленнєвий процес повинен базуватись на незмінній пильності та чудовому розумінні . При цьому необхідно прагнути до політичного мислення не з метою самоствердження, а прагнути до нього як до науки, що допомагає облаштувати життя у правильному руслі , оскільки управління справами Умми та знання тих змов, які будуються проти неї, виступають вимогами вірного правління. І політиком є той, хто турбується своїми думками про управління справами людей, а не той, хто просто перегортає пресу.
Халід аль-Ашкъар (Абу аль-Муътаз)
Газета «Ар-Рая»
27.09.2017г.
