Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган здійснив турне по країнам Африки 24–27 грудня 2017 року, у межі якого увійшли три країни: Судан, Туніс та Чад. У ході візитів було підписано багато економічних та торгових угод.
За останні три роки Ердоган здійснив більше 20 візитів на африканський континент у спробах утвердити присутність Туреччини в Африці, запровадити американський вплив на Чорному континенті, витіснивши європейський, та конкурувати з іншими регіональними силами за шматок африканського пирога.
Мабуть, однією із найбільш важливих цілей туру Ердогана є конкуренція з Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ), які бажають утвердити вплив в Африці по вказівці Великобританії. Ердоган намагається ввести Туреччину у міжнародну економічну гонку за входження на «голодний» на товари та послуги африканський ринок, а згодом перевести це економічне входження у політичний вплив.
Підписання угод про військово-економічну співпрацю з Суданом (зокрема — угода про реставраційні роботи та відновлення інфраструктури на острові Суакін) є частиною стратегічної битви за порти з конкуруючими державами. які влаштувалися на африканському узбережжі, Особливо це стосується ОАЕ, які мають декілька портів у Лівії, Сомалі та Ємені.
Туреччина використовує свою зростаючу економічну потужність для вступу у цю шалену гонку за ринки африканського континенту і за політичний вплив, як це робили регіональні держави у минулому, такі як Китай, Японія, сіоністське утворення «Ізраїль», ОАЕ, а також багато інших крупних колоніальних держав.
Наприклад, у своєму нинішньому візиті у Судан Ердогана супроводжувала делегація, яка складалась із 150 турецьких бізнесменів. По завершенні переговорів було підписано 12 угод про співробітництво в області культури, економіки, фінансів та транспорту; досягнуто рішення добиватись різкого збільшення двобічного торгового оберту до 10 мільярдів доларів, що у справжній час складає 500 мільйонів доларів на рік.
Експорт Туреччини у три країни, які відвідав Ердоган у ході турне, збільшився до 6,2 мільярда доларів США, а торгівля з ними за останні роки збільшилась на 29 відсотків.
Туніс входить у трійцю держав по обсягу експорту Туреччини за той же період,який склав 4,3 мільярди доларів, потім іде Судан — 1,7 мільярди доларів, і, нарешті, Чад — біля 78 мільйонів доларів.
Економічні та комерційні цілі таких візитів та угод, безперечно, є частиною колоніальної політики в Африці, у якій регіональні та місцеві країни, такі як Туреччина та ОАЕ, є дешевими інструментами по розширенню політичного впливу наддержав.
Ердоган грає активну роль у підтримці маріонеткових режимів Америки, таких як режим аль-Башира у Судані, зруйнованого громадянськими війнами та розділеного іноземними змовами. Ця хитка країна має потребу в Америці, яка буде підтримувати та захищати його режим від падіння. Кращий спосіб підтримати його — це зв’язати міцними зв’язками з державою, яка слугує інтересам США, таким як, наприклад, Туреччина.
Америці необхідно ввести у Туніс новий вплив, щоб конкурувати там з Британією та Францією за основні політичні сили Тунісу. Ердоган знаходить найбільш ефективні засоби для введення американського впливу через щедрі економічні пропозиції Тунісу, чого бракує Великобританії та Франції.
У Чаді Америка намагається конкурувати зі старим французьким впливом через сильне економічне проникнення Туреччини. Французькі колонізатори скупляться запропонувати Чаду подібне, як і не надають можливості чадській державі скористатись своїми ресурсами. Сполучені Штати побачили у Туреччині гідного представника на роль суперника французькому впливу у Чаді.
Політика адміністрації Трампа стала більш залежною від агентів, щоб ствердити свій вплив у країнах міжнародного конфлікту, таких як Туніс та Чад, які відвідав Ердоган у ході своєї нещодавньої подорожі. По усій видимості, дипломатія приваблення інших для обслуговування американських інтересів стала менша за вартістю та більш успішна для адміністрації США.
Ердоган з його політичними амбіціями та бажанням виконувати роль «шафера» політики Сполучених Штатів, особливо після успіху в усуненні своїх супротивників із лав військового та судового персоналу, лояльних Англії, під приводом ліквідації наслідків так званого «перевороту Фатхуллаха Гулена». Тому Ердоган вважається одним із найбільш сильних агентів у регіоні, яким Америка довіряє.
Порівняно з Сісі та королем Сальманом Ердоган є більш прийнятною на регіональному рівні фігурою, у якого є аризма для успішної дезінформації, що відсутнє в інших правителів -агентів. Тому приваблення Америкою саме Ердогана у міжнародне суперництво цілком зрозуміле.
Проте нещодавні позиції Ердогана, особливо ті із них, які стосувались Сирії (залишення сирійської революції та перехід на сторону тирана) та Палестини (викидання на вітер порожніх гасел), викриють його у масах та позбавлять його брехливої штучної популярності. І тоді громадськість зрозуміє, що перед ними — черговий правитель-блазень, який замість рішення проблем Умми займається марнослів’ям та є частиною американського колоніального проекту у регіоні.
Ахмад аль-Хатвані
03.01.2018
