Коли мусульмани чують або читають про «Саміт в аль-Кудсі», на перший погляд їм здається, що правителів мусульман турбує аль-Кудс та його проблема, його народ та Палестина у цілому.
Вони нібито виражають протест рішенню президента США про визнання аль-Кудса столицею єврейського утворення. Вони показували свою честь та гнів відносно окупації аль-Кудса, прийняли мужнє рішення та закликали армії до військових дій проти єврейського окупанта, щоб покінчити з ним та звільнити благословенну землю.
Проте мусульмани опинились розгубленими після того принизливого та зрадницького рішення, прийнятого на цьому саміті; вони не вірять своїм вухам та очам. Мусульмани приголомшені, коли чують про визнання частини аль-Кудса єврейським та про надання права єврейському утворенню існувати на палестинських землях. Також на цьому саміті було озвучено, що світ — це стратегія, і що рішення на саміті у Бейруті у 2002 році було основою для цієї стратегії! Гірше за усе, що вони прийняли так звану «боротьбу проти «тероризму», тобто проти Ісламу, за свою боротьбу. Вони усіма силами, рука об руку з Америкою борються проти Ісламу замість того, щоб протистояти єврейському утворенню.
Цей саміт — це спроба захистити аль-Кудс, або це змова правителів проти нього ?! Де права мусульман у «Західному Єрусалимі»?! Де права восьми мільйонів біженців, які були виселені із Палестини 48 років назад?! Де права мусульман на окупованих землях навколо Східного Єрусалиму?! Що це за форма держави, до якої закликають голови саміту згідно з міжнародними нормами та законами?! Чи буде ця держава на снові рішення про розділення Палестини, або резолюції ООН №242, або на основі угоди в Осло, або мирної угоди, підписаної у долині Арава, або що?! Це — демілітаризована держава, або це держава незалежна та маюча вплив над своєю землею, водою, небом та надрами?!
Якщо ми перенесемось трохи назад, до основ минулих арабських самітів, до мирної угоди з євреями, і порівняємо з сьогоднішніми самітами, які передбачають мир з євреями, то ми побачимо значну різницю між першими та наступними позиціями арабських країн. У серпні 1967 року у Хартумі після того, як був окупований Єрусалим та аль-Акса, був проведений саміт ЛАД, відомий як «три ні» завдяки своєму третьому пункту: «Немає миру з «Ізраїлем», ніякого визнання «Ізраїлю», ніяких переговорів з ним». Що стосується ОЗП (Організація Звільнення Палестини), то вона була утворена у 1964 році після втрати історичної Палестини, тобто після втрати тих територій, які були до окупації у 1967 році. На четвертій сесії Національної сесії Національної ради Палестини у Каїрі у 1968 році — тобто після окупації 1967 року — була прийнята «Палестинська національна хартія». Приведемо деякі статті звідти.
Стаття 2: «Палестинський арабський народ володіє законним правом на свою батьківщину та правом вирішувати свою долю після звільнення країни згідно зі своїми бажаннями, своєю повною згодою та волею».
Стаття 8: «Палестинський народ, незалежно від його проживання на національній батьківщині або у діаспорі, складає — як організації, так і конкретні люди — один національний фронт, діючий для повернення Палестини та її звільнення за допомогою озброєної боротьби».
Стаття 9: «Озброєна боротьба — це єдиний шлях звільнити Палестину. Це всезагальна стратегія, а не просто тактична фаза».
Стаття 15: «З арабської точки зору, звільнення Палестини — це національний обов’язок, і араби намагаються відбити сіоністську та імперіалістичну агресію проти арабської вітчизни тат націлюються на знищення сіонізму у Палестині. Повна відповідальність за це лягає на арабську націю — людей та уряди, — включаючи народ Палестини.
У статтях 17,18 та 19 згадується: «Розділ Палестини у 1947 році та утворення країни «Ізраїль» є повністю незаконними, незалежно від часу, який минув, тому що вони суперечили волі палестинського народу; декларація Бальфура, мандат на Палестину і усе, що засновано на них, вважаються недійсними».
Стаття 21: «Арабський палестинський народ, виражаючи себе через озброєну палестинську революцію, відкидає усі рішення, які підміняють повне звільнення Палестини, і відкидає усі пропозиції, націлені на ліквідацію палестинської проблеми або її інтернаціоналізацію». Усе це йшло врозріз з запропонованою резолюцією Ради Безпеки ООН №242 у 1967 році.
Це — найяскравіші моменти рішень попередніх арабських самітів та національних пактів після втрати другої частини Палестини у 1967 році. Сьогодні ж дії правителів суперечать їх раннім позиціям, вони роблять поступки та визнають єврейське утворення.
На завершення ми хочемо сказати, що Палестина та її околиці благословенні, і ніякі організації, такі як ООН, ЛАД або ОЗП, а також різного роду саміти не вправі виносити рішення відносно неї. Адже Аллах вже визначив її статус:
سُبْحَانَ الَّذِي أَسْرَىٰ بِعَبْدِهِ لَيْلًا مِّنَ الْمَسْجِدِ الْحَرَامِ إِلَى الْمَسْجِدِ الْأَقْصَى الَّذِي بَارَكْنَا حَوْلَهُ لِنُرِيَهُ مِنْ آيَاتِنَا إِنَّهُ هُوَ السَّمِيعُ الْبَصِيرُ
«Пречистий Той, хто переніс вночі свого раба, щоб показати йому деякі із Наших знамень, із Заповідної мечеті мечеть аль-Акса, околицям якої Ми дарували благословення. Воістину, Він — Чуючий, Бачачий» (17:1).
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَا تُشَدُّ الرِّحَالُ إِلَّا إِلَى ثَلَاثَةِ مَسَاجِدَ: الْمَسْجِدِ الْحَرَامِ، وَمَسْجِدِ الرَّسُولِ، وَمَسْجِدِ الأَقْصَى
«Не вирушають з подорожжю окрім як до трьох мечетей — мечеть аль-Харам, моя мечеть та мечеть аль-Акса»(Бухарі).
Окрім того, в угоді, складеній сподвижниками Пророка ﷺ, говориться:
وَلَا يَسْكُنُ بِإِيلْيَاءَ (الْقُدْسِ) مَعَهُمْ (أَيْ مَعَ النَّصَارَى) أَحَدٌ مِنَ الْيَهُودِ
«В Ілії (Єрусалимі) разом з християнами не повинен жити жоден іудей».
Таким чином, Палестина у шаріатському розумінні — це земля харадж, тобто ця територія належить усій Уммі, і ніхто із мусульман, ким б він не був, не може розпоряджатись нею. Шаріатський хукм відносно Палестини сьогодні — це джихад доти, доки остання купка землі не буде звільнена і передана під покровительство мусульман. І це думка усіх вчених. Всевишній Аллах говорить:
وَاقْتُلُوهُمْ حَيْثُ ثَقِفْتُمُوهُمْ وَأَخْرِجُوهُم مِّنْ حَيْثُ أَخْرَجُوكُمْ وَالْفِتْنَةُ أَشَدُّ مِنَ الْقَتْلِ
«Вбивайте їх, де б ви їх не зустріли, і виганяйте їх звідти, звідки вони вас. Смута гірше, аніж вбивство» (2:191),
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا قَاتِلُوا الَّذِينَ يَلُونَكُم مِّنَ الْكُفَّارِ وَلْيَجِدُوا فِيكُمْ غِلْظَةً وَاعْلَمُوا أَنَّ اللَّهَ مَعَ الْمُتَّقِينَ
«О ті, які увірували! Бийтесь з невіруючими, які перебувають поблизу вас. І нехай вони упевняться у вашій суворості. І знайте, що Аллах — з богобоязливими» (9:123).
На протязі сторіч це розуміли та реалізовували у життя ватажки Ісламської Умми, такі як Салахуддін, Захір Бейбарс та інші.
Ми просимо Аллаха, щоб Він вшанував аль-Кудс такими великими ватажками у затишку Праведного Халіфату — правління у якому буде здійснювати за методом пророцтва, — щоб повернути його велич та статус.
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб — Єрусалим
25.04.2018
