Ми розглянемо цю тему з точки зору двох моментів:
1) у цілому законодавчої бази,
2) змісту самого закону.
1) Законодавча база. Було багато висловлювань про те, що доповідь, підготовлена Комітетом по індивідуальним свободам та рівності, є ніщо інше, як підкидьок з-за кордону, але ніяк не результат існуючих сподівань всередині країни. Ці люди побачили за закликом до рівності диктат та умови, які висувались з боку ЄС та міжнародних фінансових організацій, від дотримання яких і буде залежати фінансова підтримка Тунісу. Так, 14 вересня 2016 р. у 14 статті рішення ЄС від Тунісу почали вимагати:
— скасувати 230 статтю КК Тунісу, згідно якої гомосексуалізм та лесбиянство розцінювались кримінальним злочином,
— урівняти жінок з чоловіками в отримуваних частках спадку.
Ті, хто виступив проти цієї доповіді, засудили таку ініціативу, вбачаючи за нею ідейний фундамент лівих політичних сил. Проте найдивнішим із усього цього є їх гордість за конституцію 2014 р., де стаття №1 лунає наступним чином: «Туніс — вільна, незалежна, суверенна держава; її релігія — Іслам, її мова — арабська мова, а система правління — республіканська», — яка, зі слів деяких, нібито є гарантом втілення законів Шаріату.
Людям, які виступають проти доповіді Комітету, ми скажемо наступне: «Про що ви думали, коли писали та стверджували цю безбожну конституцію? Як ви можете хизуватись демократією та приймати її за основу у владі і при цьому бути обуреними втіленням законами Всевишнього? Хіба не демократія закликає людей вигадувати закони, а закони Аллаха — відкинути у бік? Що з вами, як ви судите ? Хіба це не вказує на те, що ви прагнете до суду часів джахілії? Треба розуміти, що проблема полягає не у самій доповіді, а у системі правління, яка дозволяє приймати суперечливі Шаріату речі, а також проблема — у самій конституції, яку ви ухвалили і яка дозволяє на законодавчому рівні приймати подібні закони».
Законодавство у нашій країні залежить від волі людей, які прийшли у владу після виборів ; природно, до цього вони проходять вибірку на лояльність до іноземців, як ми вже це раніше спостерігали. Також ми вже бачили, як від такої лояльності кандидатів залежали їх політична та фінансова підтримка. Звідси видно, що законодавство Тунісу не скеровано у бік виборців, а її основною задачею є створення умов для реалізації інтересів тих, хто приймає закони та тримає владу у своїх руках,у той час, як в самі закони не є священними і можуть у будь-яку мить змінені зі зміною осіб у владі. Завжди, коли відбувається узурпація влади, відбувається змінення законів на користь узурпатора. Наприклад, повноваження Хабіба Бургіби дозволили йому стати єдиною діючою особою у державі, таким же був Бен Алі після нього, і це ніяк не завадило їм змінювати статті конституції, не говорячи вже про закони.
Отож, неможливо навіть заїкатися про ефективність законодавства, коли джерелом законів стають партії, які пройшли у парламент через домовленості, плюс на чолі парламенту стає людина, обмежена партійною дисципліною, а не своїм розумінням або своїм баченням. Ми багато разів це пережили, коли партії відкидали у бік закон про неприпустимість налагодження відносин з «Ізраїлем» або вимоги звіту від влади. Також не раз ті або інші депутати заявляли, що якщо б не партійна дисципліна, то їх позиція була б іншою. Самі ж законопроекти або пишуться у посольствах колонізаторських держав, або у штабах партій. Звідси і виникає питання : у чому сенс виборів, якщо усе одно законотворчість протікає під диктовку тих або інших партій,які у реальності займаються просуненням чиїхось інтересів?
Корумповані правлячі партії та політичні кола черпають свої ідеї та принципи від Заходу. Ці принципи виступають як джерело для законодавства, тому немає сенсу говорити про головування закону, поки купка людей видає рішення на благо своїх інтересів і під диктовку хазяїв. У результаті усього цього прагнення діяти у напрямку рішення проблем переросли у корисні інтереси та партійні розрахунки з метою здійснення чиїхось планів. Тому, до тих пір, поки джерело законодавства буде зіпсоване, законодавство також буде зіпсоване. Адже законодавство стало заручником політичного тріумфатора, і немає сенсу навіть розпочинати розмову про які-небудь гарантії через закони, владу, конституції і т.д., вони усі мають одне джерело, одне мету.
У реальності законотворчість пов’язана з системою правління, а метою закону, у кращому випадку, є стабільність суспільства, яка, у свою чергу, встановлюється шляхом визначення прав та обов’язків його членів. Мета усього цього — чисто утилітарна : встановити систему, навіть якщо вона суперечить Ісламу та нормам моралі. Подібне ми спостерігаємо у наших туніських законах. Найяскравішим тому прикладом є дозволеність лихварства та проблема усиновлення. Подібні закони преступають кордони дозволеного. Також прикладом є закон проти насильства; про нього ми поговоримо трохи пізніше. Іслам же зі своїми законами прийшов позбавити нас від страждань. Сказав Аллах:
طه ١ مَآ أَنزَلۡنَا عَلَيۡكَ ٱلۡقُرۡءَانَ لِتَشۡقَىٰٓ
«Та. Ха. Ми ниспослали тобі Коран не для того, щоб ти був нещасним» (20:1,2),
وَمَنۡ أَعۡرَضَ عَن ذِكۡرِي فَإِنَّ لَهُۥ مَعِيشَةٗ ضَنكٗا وَنَحۡشُرُهُۥ يَوۡمَ ٱلۡقِيَٰمَةِ أَعۡمَىٰ
«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а у День воскресіння Ми воскресимо його сліпим» (20:124).
Невже ми залишимо закони нашого Творця — Того, Хто знає про усе? Невже ми кинемось услід за законами, написаними під диктовку колонізаторського Заходу заради здійснення його інтересів у наших країнах? Була написана конституція і були видані закони, що гарантують свободи, але ми усе одно вимушені шукати інші гарантії, тому що ця конституція та закони втопили нас у порочності. Немає нічого більш показового, аніж те, що відбувається сьогодні у Тунісі, адже після написання конституції — так званого «гаранту свобод», — що коштувала нам фінансових витрат та життів людей, ми повернулись до нульової крапки, тобто до початку. Тепер ми перебуваємо в очікуванні, а чи не повернуться тирани та диктатура?
Ви хочете рішення? Так ось, рішення усіх проблем — у законодавстві Ісламу, який був ниспосланий Всезнаючим. Необхідно зрозуміти, що роль політичних партій полягає:
— у кристалізації мети,
— у визначенні правильних принципів,
— у розкритті для народу доленосних проблем,
— у вимозі звіту з правителів за дотримання ними курсу цілі та встановлених принципів.
І не кажіть мені про бажання деяких особистостей втілити закони Всевишнього у неісламській системі. Хто скаже подібне — він або наївний, або підлабузнюється до влади.
2) Зміст закону. Дана доповідь скерована на змінення розумової та культурної складової Тунісу. Це питання не виникло б, якщо б не система влади та прийнята конституція 2014 р. Ця доповідь була створена з метою:
— нанести удар по ідеям традиційної родини в уявленні звичайних людей,
— розірвати зв’язок людей з ісламським сприйняттям родини, незважаючи на те, що Іслам є релігією населення Тунісу.
Адже в Ісламі родина будується на угоді між чоловіком та жінкою з метою народження потомства та продовження роду людського. Проте ці люди вирішили замінити традиційну родину новим типом родини, заснованим на одностатевому зв’язку. У доповіді міститься заклик до встановлення ідеї про фізичну свободу, без яких-небудь релігійних чи моральних обмежень. У доповідь включена вимога про дозволеність добровільних пожертвувань семенної рідини чоловіків, що дозволить продовжити народжуваність навіть без шлюбу та контролю за родоводом з боку Шаріату.
Автори доповіді не упустили можливості нанести удар по цінностям родини в особі інституту головування у родині, із якого витікає обов’язок по утриманню її членів та усього, що пов’язано з цим після розлучення,ввівши на його місце нові ідеї через нібито нормування прав жінок по утриманню самих себе і по можливості звільнитись від переважного права в опіці над дитиною після розлучення. Цими придбаннями та правами жінки користувались і раніше, тепер же усе перевернули, щоб відповідало доповіді, де законом підтверджується право жінки на самостійні витрати; у випадку відмови від цього зобов’язання вона стає мішенню для докорів на тому підґрунті, що вона проявила недбалість до дитини або що з її боку була затримка у витратах на дім. Небезпека ж цього ствердження полягає у тому, що це було зроблено заради досягнення так званої «повної та досконалої рівності» між чоловіком та жінкою.
По суті, ця доповідь виходить за межі питання про спадкування, адже там розглядаються і інші питання. Якщо порівняти спадкування з іншими питаннями у плані їх небезпеки, то воно відходить на другий план.
Іще раз хочу повторитись, що уся проблема полягає у самій системі держави, тому без держави Халіфат ми ніколи не почуємо по повне втілення законів Аллаха. Сказав Всевишній:
أَفَحُكۡمَ ٱلۡجَٰهِلِيَّةِ يَبۡغُونَۚ وَمَنۡ أَحۡسَنُ مِنَ ٱللَّهِ حُكۡمٗا لِّقَوۡمٖ يُوقِنُونَ
«Невже вони шукають суду часів невігластва? Чиї рішення можуть бути краще рішень Аллаха для людей переконаних?» (5:50).
Газета «Ар-Рая»
Ханан аль-Хамірі
Офіційний представник жіночого відділу інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Тунісі
26 Зуль-каъда 1439 р.х.
08.08.2018 р.
