Представники МЗС Росії заявляють, що афганські мирні переговори у Москві відбудуться на початку листопада цього року, де візьмуть участь усі сторони конфлікту та інші країни.
Раніше Москва вже запрошувала регіональні та інші країни взяти 4 вересня 2018 р. участь в афганських мирних переговорах, спонсором яких виступала Росія. Проте афганський уряд заявив, що з боку Москви даний крок не був з ними скоординований належним чином. Тому Вашингтон і Кабул відмовились бути присутніми на цьому засіданні. У зв’язку з чим переговори були відкладені до невизначеного часу. Тепер, після того, як афганська делегація на чолі з заступником міністра закордонних справ Афганістану відвідала Москву, спецпредставник президента РФ по Афганістану, директор другого департаменту Азії МЗС РФ Замір Кабулов повідомив, що засідання відбудеться на початку листопада цього року.
Політична дурість руського ведмедя в афганському питанні не нова, адже в інших питаннях Росія вчиняла так само нерозумно. Нещодавні крок Росії показав, наскільки вона запізнюється замість того, щоб почати грати більш впливову роль в Афганістані. Причина цього полягає у тому, що Москва почала робити кроки у цьому напрямку через довгий час після підписання угоди про безпеку між Америкою та Афганістаном. Росія вважала, що Америка дійсно бореться з так званим «тероризмом» та наркотиками. Проте після підписання угоди про безпеку між Вашингтоном та Кабулом перший закріпив свої позиції в Афганістані на довгі роки, перетворивши останній у суцільні макові поля і дестабілізувавши обстановку на півночі країни. Америка спробувала перенести дестабілізацію у країни Центральної Азії. Тому Москва почала спроби по встановленню міцних зв’язків з талібами як відповідну реакцію на американські дії.
Росія продовжила свої кроки, саме тому Москва планує також почати мирний процес подібно американському мирному процесу з талібами. Помилка Москви полягає у тому, що вона вважає Афганістан другою Сирією, проте адже афганське питання для Америки у багато чому відрізняється від сирійського, як з політичної, так і з економічної (колоніальної) точок зору. В Афганістане пріоритети Америки і НАТО полягають у наступному:
— геостратегічне положення Афганістану виступає у ролі перешкоди проти російсько-китайської експансії,
— можливість використання природних ресурсів Афганістану, гірничодобувної промисловості та корисних копалин Середньої Азії,
— бажання запобігти виникненню держави Халіфат у даному регіоні.
Саме це штовхає Америку ухопитися за Афганістан і управляти ним в одиночку, без участі Росії та Китаю.
Що стосується Сирії, то у період, коли Америка виявилась нездатною захистити режим при підтримці ліванської «Хізбалли», іранського Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), іракських, афганських та пакистанських формувань, вона притягла Росію. Після ослаблення Росії була введена Туреччина. Відбулось підсилення ролі КСА, Катару та Туреччини, щоб відхилити революцію від її основного курсу, що дало можливість режиму Асада вижити та знесилити революцію. Америка завела Росію у сирійський глухий кут таким чином, що без американської волі вона не вибереться звідти. З іншого боку, тягар війни у Сирії став великим економічним ударом по Росії. Тому Росія намагається скористатись сирійськими мирними переговорами, щоб вибратись із сирійської трясовини. Але неможна забувати, що основні параметри для мирних переговорів були закладені Америкою у Женеві та Ер-Ріяді, а сам процес реалізації покладений на Анкару.
Процес мирних переговорів в Афганістані під егідою Америки почався з десятиденного візиту спеціального посланця США Залмая Халілзаде в Афганістан, Пакистан, Катар, ОАЕ та КСА, у ході якого він передав сторонам (включаючи талібів) спеціальні американські послання.
Незабаром після американського кроку на афганській арені відбулась низка таємничих вбивств, які зачепили антиталібанські символи. Так у списку вбитих було ім’я генерала Абдул Джабара Кахрамана, лютого супротивника руху «Талібан». Він був вбитий у провінції Гільменд, де проводив передвиборчу кампанію перед парламентськими виборами. Далі вже через два дні був вбитий голова провінції Кандагар генерал Абдул Разік, який мав широку підтримку сам, володів військовим потенціалом і був відомий своєю ворожнечею до талібів. Його вбивство трапилось після зустрічі з командуючим іноземних військ в Афганістані.
Через усього два тижні Фарід Бахтур, голова провінційної ради Фарах, загинув внаслідок аварії вертольоту. Він був із числа впливових осіб у цій провінції. Бахтур активно воював проти талібів; навіть коли урядові війська відступили у центр провінції Фарах, його сили були єдиними, хто захищав місто від талібів.
Усі ці вбивства рух «Талібан» взяв на себе.
Варто відзначити, що вбивство генерала Абдул Разіка з технічного та політичного боку оплутано неясністю, тому неможливо заперечувати пряму та опосередковану причетність до цього Америки. Також афганська громадськість вважає, що за вбивством генерала стоїть Америка. Адже смерть генерала принесла користь Пакистану, «Талібану» та Ашрафу Гані у наступних аспектах:
— він виступав проти будівництва стіни із колючого дроту на прикордонній лінії Дюрану між Афганістаном та Пакистаном,
— він був відомий своєю жорстокістю у відношенні талібів, вбиваючи та катуючи останніх,
— був супротивником президента Афганістану Ашрафа Гані,
— він вважався перешкодою для перемоги Гані на очікуваних президентських виборах у південних районах Афганістану.
Тому природно виникає питання: що примусило Америку пожертвувати своїм вірним та надійним лідером?
Як продовження низки вбивств невідомий чоловік на півночі Пакистану у місті Равалпінді вбив проповідника Самі уль-Хака, якого називали духовним батьком «Талібану». По ствердженню «ВВС», афганський та американський уряди розглядали Самі уль-Хака перешкодою на шляху мирного процесу, вони зв’язувались з ним, щоб добитися його підтримки мирному процесу, проте не отримали від нього позитивної відповіді. Після вбивства генерала Абдул Разіка за ініціативою спеціального посланця по Залмая Халілзаде із пакистанської в’язниці був звільнений Абдул Гані Барадар, який був одним із помічників Мулли Омара. Окрім того, п’ять талібів, раніше ув’язнених у Гуантанамо, також були звільнені з-під домашнього арешту у Досі.
Ці послідовні події можуть вказувати на політичну сторону у підготовці підґрунті для «миру» в Афганістані у межах американського прагнення. З іншого боку, Америка також почала нарощувати удари по руху «Талібан» з метою полегшити переговорний процес з талібами. Звільнення п’яти талібів Америкою скеровано на підсилення заходів у досягненні «миру». З іншого боку, Америка почала зачистку тих, хто становить загрозу для афганського мирного процесу як в Афганістані, так і в Пакистані. Поруч з цим відбувається притягнення інших опозиційних сил до мирного процесу. Це призведе до обезголовленню деяких воєнізованих груп, що у свою чергу підштовхне їх приєднатись до інших озброєних угрупувань і продовжити боротьбу — таке положення речей дозволить виправдати руйнівну війну і присутність Америки в Афганістані.
Ми повинні:
— уважно вивчити політичні сценарії, пов’язані з Афганістаном, з усіх його регіональних та міжнародних аспектів,
— не дозволити колоніальним силам грати долею афганського народу та відповідними сторонами в Афганістані,
— прагнути зрозуміти політичні проблеми з точки зору ісламського світогляду (акиди),
— вести діяльність по відродженню Умми,
— перешкоджати її потраплянню у пастки колонізаторів через розкриття їх планів.
Газета «Ар-Рая»
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Афганістані
Сайфуллах Мустанір
6 Рабі уль-авваль 1440 р.х.
14.11.2018 р.
