У 1609 р. були уперше виявлені, вбиті та вигнані британські моряки, які досягли Аравійського моря. Більше аніж через 100 років британські кораблі знов повернулись до тих берегів, а іще через 100 з невеликим років Британія вже контролювала узбережну полосу на західному узбережжі Червоного моря.
З миті заснування Ост-Індійської компанії Британія невпинно піклувалась про забезпечення контролю над морськими шляхами сполучення від Індії до Британських островів, для чого захопила півострів Гибралтар та мис Доброї Надії. Потім спільно з Францією вона вирила Суецький канал у 1869 р., проклавши тим самим шлях до підконтрольної їй протоки Баб-ель-Мандеб, минаючи Ормузьку протоку, яка перебуває під контролем лояльних їй султанів із династії Аль Бу-Саід з 1749, і досягаючи Індії — перлини британської корони.
Проте через слабкість та моральний занепад мусульман, живучих по обидва береги Червоного моря, Британія змогла добитися більшого, аніж планувала, і вона перестала боятися втратити контроль над цими далекими землями. Західне узбережжя Червоного моря разом з його портами знаходились під правлінням Британії з миті окупації нею Єгипту і Судану наприкінці XIX сторіччя. Східне узбережжя разом з його портами, відрізаними від протоки Баб-ель-Мандеб та південного Ємену, також знаходилось під впливом Британії, але вже за допомогою місцевих амірів, як продали свою лояльність у протоці Таджура при Сомалі. Потім лояльний Британії Абдуль-Азіз Аль Сауд під кінець Першої світової війни покінчив з правлінням династії Рашидидів в еміраті Джебель-Шаммар, після чого він взявся виганяти решту інших своїх конкурентів на Аравійському півострові, почавши з династії Аиі, продовживши династією Ідрисидів із емірату Асір на півночі Ємену і закінчивши надихачем арабської революції, правителем Мекки Хусейном ібн Алі Таким чином, він захопив усе східне узбережжя Червоного моря, окрім ділянки Ємену від Баб-ель-Мандеб до м. Міді, що залишився під правлінням Імама Ємену.
Британія встановила свій контроль над обома узбережжями Червоного моря на десятки років, а місцеві мусульмани втратили самостійність через втрату правління халіфа над собою, через розчленування своєї колись єдиної держави та повної гегемонії колонізатора, залишаючись під його окупацією. Проте потім британська колонізація регіону завершилась, тому що вже після Другої світової війни її почала тіснити Америка — куди більш сильний колонізатор, аніж Британія. Британія почала уступати Америці узбережжя Червоного моря, починаючи з західного. У 1952 р. британський вплив був витворений із Єгипту, а у 1956 р. — із Суецького каналу. Те ж саме спіткало Британію у Судані, який від’єднав від Єгипту Гамаль Абдель Насер після того, як влада у Судані була передана Мухаммаду Нагібу, потім у 1969 р. до влади у Судані прийшов Джафар Мухаммад Німейрі, а за ним у 1988 р. — Умар Башир. Також і Ефіопія перейшла під контроль Америки з приходом до влади Менгісту Хайле Маріам.
Америка порахувала, що вона у змозі повернути проект оборони Близького Сходу «МІДО», розроблений у 50-х рр. для забезпечення безпеки її інтересів у Червоному морі. Для цього Америка об’явила про проведення конференції в єменському м. Таіз у 1977 р., на яку, окрім президента Ємену Ібрагіма аль-Хамді, були запрошені Салем Рубайя Алі з півдня Ємену, Мухаммад Сіад Барре із Сомалі, Джафар Мухаммад Німейрі із Судану і представник Неджда і Хіджазу за відсутністю Анвара Садата з причини його зайнятості перед візитом в Єрусалим та виступом у «Кнесеті». Проте відповідь Британії проти дій Америки була кривавою. Ібрагім аль-Хамді та Салем Рубайя Алі були вбиті у містах Сана та Аден відповідно. На цьому мрії Америки рухнули.
Британія повернула своє панування над ділянкою узбережжя Червоного моря від Баб-ель-Мандеба і до самого м. Міді з приходом до влади в Ємені Алі Абдуллаха Салеха після вбивства Ахмада Хуссейн Гашимі, Ібрагіма аль-Хамді і Салема Рубайя Алі, хоча до цього Алі Салех був усього лише командуючим Таізьким військовим округом у містечку Барх, провінція Таіз, звідки в Ємен за допомогою нього провозили алкоголь, наркотики, зброю та повій.
Сьогодні ми спостерігаємо за тим, як Америка розширює свій вплив по обом берегам Червоного моря, стоїть за хоусітами, підбурюючи їх до дій після перевороту 2014 р., допомагаючи їм вийти до узбережжя, до міст Дхубаб та Міді. Британія, зі свого боку, зібрала своїх прибічників, щоб вибити хоусітів із Міді та Дхубаба з подальшим їх із Ходейди. Коли хоусіти почали відступати і під їх контролем залишилось лише м. Ходейда, Америка тут же заволала про свої гуманітарні наміри, аби тільки припинились битви і хоусіти не втратили Ходейду з її морським портом.
Нещодавно вустами свого агента короля Саудівської Аравії Сальмана ібн Абдуль-Азіза 12.12.2018 Америка закликала усі держави, які мають вихід до Червоного моря, до «забезпеченню безпеки, розвитку і захисту світової торгівлі», намагаючись тим самим відновити частково втрачений контроль над Червоним морем. Отож, Британія змогла утримати рештки свого контролю над деякими ділянками східного узбережжя Червоного моря, використавши для цієї цілі ООН, адже побачила, що хоча спочатку Америка підсилилась на узбережжі з проникненням хоусітів у Ходейду, проте потім позиції хоусітів у Ходейді дещо послабшали, чим Британія одразу ж скористалась.
Одні вважають, що Британія несе благо ісламським землям, а інші їм відповідають, що це ж благо несе Америка! Проте треба задатись питанням: скільки війн прокотилось через них по нашим країнам, скільки людей загинуло через їх боротьбу за вплив? Адже ми отримали лише лиха та страждання від їх зловонної капіталістичної цивілізації! Хіба не буде для мусульман істинним благом вигати колонізаторів з Червоного моря і встановити у регіоні правління Праведного Халіфату за методом пророцтва?
Газета «Ар-Рая»
Шафік Хаміс
17 Джумада аль-уля 1440 р.х.
23.01.2019 р.
