Куди рухається Йорданія? 2 ч.

Газета «Ар-Рая»
Друкарня

У попередній статті ми розглянули ескалацію геополітичної боротьби за Йорданію за допомогою сильного американського агента Гамаля Абдель Насера. І стало зрозуміло, що ця боротьба велась між Америкою і Британією, у якій перша намагалась витіснити вплив останньої із Йорданії.

Причина цієї геополітичної боротьби за Йорданію повертається до наступних пунктів:

Перше: прийняття Америкою капіталістичної ідеології.

Друге: змінення кон’юнктури міжнародної арени, а саме — поява на ній Америки і Радянського Союзу і відступ Англії і Франції.

Третє: колосальні багатства Йорданії у надрах землі і під водою.

Що стосується першого пункту, то «найбільш небезпечним мотивом міждержавної геополітичної боротьби є мотив колоніалізму в усіх його формах. Саме це стало причиною локальних конфліктів та двох світових війн, а також причиною війн у Перській затоці, в Африці, в Афганістані та Іраку. І по сей день це викликає безлади і кризи в усьому світі. Існують явні і приховані прояви конкуренції, конфронтації і геополітичної схватки між Америкою, Британією, Францією і Росією по питанням Іраку, Афганістану, Близького Сходу та інших міжнародних проблем. Основною причиною усього цього служить ніщо інше, як колоніалізм і прагнення утвердити своє панування над корисними копалинами і ресурсами. Тому колоніалізм, який управляє сьогодні міжнародною боротьбою, у т.ч. боротьбою за ресурси і вплив, а також за ствердження усіх форм панування, представляє собою гонитву за матеріальною наживою,зокрема, колоніальний грабіж, який явив на світ так звану геополітичну боротьбу між наддержавами».

І на продовження до першого пункту: територія Америки та її колосальне багатство і можливості були причиною жорсткого конфлікту з європейськими державами, які колонізували її, особливо з Англією. Завдяки силі зброї, свідомості і розумінню американці набули незалежності, що утворило в них особливу характерну рису — прагматизм, або, іншими словами, філософію інструменталізму. За допомогою цієї філософії у результаті опору європейському колоніалізму у Америки сформувалась деяка любов до високих цінностей і звеличення їх. Проте з прийняттям капіталістичної ідеології американським народом його (тобто цей народ) стали притягати до себе два чинники: чинник переконаності і благородства і чинник утилітаризму і колоніалізму. Британія використала перший чинник, щоб мати перевагу у війні та економіці.

І це було на самому початку. Але варто було Америці втрутитись у Другу світову війну і вкусити смак колоніалізму у нафті Перської затоки, як над американським народом став переважати другий чинник — чинник утилітаризму і колоніалізму, яким управляла капіталістична ідеологія. Так Америка вийшла із ізоляції, щоб колонізувати народ і підкорити своїй гегемонії і впливу увесь світ, у т.ч. Близький Схід, зокрема Йорданію — оплот англійського впливу і давню базу Британії, враховуючи її роль і в Іраку, Сирії та Перській затоці, у спробі ліквідувати американський вплив в Єгипті шляхом підриву Гамаля Абдель Насера, у часи правління якого спалахнула жорстока боротьба між Йорданією та Єгиптом. Тому Йорданія була оазисом для усіх, хто діяв проти американського впливу і подавляв революції у Сирії та Іраку з тим, щоб зберегти і зміцнити англійський вплив у Перській затоці. Одним словом, Йорданія служила кухнею, у якій розроблялись підступи, вироблялись інструментарії і приймались агенти, яких згодом відправляли у свої країни, щоб виконувати там відведені їм ролі.

Що стосується другої причини — змінення міжнародної ситуації і виникнення геополітичної боротьби між східними і західними таборами та злощасної ролі Британії у цій боротьбі, то Америка усвідомила, що Англія працює проти неї і намагається конкурувати з нею у розподілі здобичі. Америка вирішила, що «Холодна війна» між східним і західним табором є положенням, що виснажує  її силу. Це зовсім не війна, а швидше відволікаючий маневр, що направляє державу більше до мілітаризації, аніж до економічному розвитку. Як і не є це миром, який направляє більше до економічному розвитку, аніж до військової підготовки. Це — положення між миром і війною, яке поглинає колосальні багатства держави заради військової підготовки до чогось уявного, тобто до війни, яка може бути, а може і не бути.

Окрім того, Америка порахувала, що саме Англія розпалює вогонь цієї «Холодної війни» з метою утримання Америки у стані виснаження її багатств і потенціалів, щоб остання поступово слабшала і тим самим порушився міжнародний баланс. Америка зрозуміла, що її інтерес полягає у зближенні з Росією в особі Радянського Союзу проти капіталістичної Британії, як і зрозуміла той факт, що утилітаризм знаходиться на самому високому рівні цінностей капіталістів, які не мають яких-небудь сталих цінностей, а, швидше ганятися за матеріальною наживою. Тому Америка скерувалась знизити напруження суперечок між нею і Росією в особі Радянського Союзу і спробувала розпочати з нею переговори і зустрічі, а також досягла низки угод відносно витіснення усього старого впливу. Таким чином, можна сказати, що конфлікт на Близькому Сході після Другої світової війни був зосереджений між Америкою і Британією у наступному виді:

Політика США і Британії відносно близькосхідної проблеми після завершення Другої світової війни проходила шляхом співучасті. Обидві держави зустрічались і спільно обговорювали свою політику, а також координували плани і методи між ними. Британія продовжувала дозволяти Америці брати деякі блага, зокрема — нафту Аравійського півострову. Британія продовжувала іти у ногу з Америкою у деяких випадках. Проте, коли це наносило удар по британським інтересам, Британія виступала проти Америки.

Після військового перевороту Хусні аз-Заіма та ескалації опору Англії усім американським проектам, а також перетворення негласного конфлікту між двома державами у майже відкритий конфлікт, дипломатичні представники США на Близькому Сході помітили те, що загрожувало військовим і економічним інтересам Америки у регіоні. Вони побачили, що сполучення американської політики з британською політикою приведе Америку у те положення, у якому вона перебувала до Другої світової війни, а саме — зробить її інструментарієм у руках англійців, які нададуть американцям невеликий шматочок, щоб зупинити її активність у регіоні, позбавивши ту усіх його благ. Такий план дозволить англійцям утримати увесь регіон під своїм одноосібним впливом. Після вивчення цієї реальності американські дипломати, що входили у центр вивчення арабського питання, зрозуміли необхідність внесення основних поправок у політичний вектор Вашингтону та його перегляду.

У 1952 році в Америці відбулися президентські вибори, на яких перемогла Республіканська партія зі своїм кандидатом Ейзенхауером. З приходом цього нового президента до влади на початку 1953 року боротьба між Англією та Америкою загострилась і підсилилась. Ейзенхауер був відомий тим, що віддавав перевагу американському інтересу у військовому і міжнародному аспектах, аніж тиску євреїв та британців. Тому боротьба між двома державами, Америкою і Англією, вступила у більш жорстку стадію. І одним із яскравим проявів цього стало взяття Америкою Єгипту із рук Британії і вигнання останньої із нього. До цього Америка скоїла переворот у Сирії і привела до влади свого агента Адіба аш-Шишаклі. Таким чином, Єгипет і Сирія опинились на боці Америки.

Тому вони вважали необхідним розробити рішення цих проблем до того, як вдатися до серйозного міркування, і до того, як розпочати змінення регіону із проанглійської зони в проамериканську. Тому вони закликали провести конференцію для обговорення цього питання. У листопаді 1950 роки вони провели свою першу конференцію у Стамбулі під керівництвом Джорджа Меггі, уповноваженого з питань Близького Сходу і Північної Африки при Держдепартаменті США. Конференція тривала п’ять днів поспіль. Її учасники розглянули найбільш актуальні політичні, стратегічні і економічні проблеми у цьому регіоні. Вони дійшли висновку, що американська політика не буде мати успіху, якщо буде пов’язана з британською політикою. Американці у дійсності хотіли перетворити Близький Схід у свою зону впливу. І коли це дослідження було застосовано на практиці саме у період правління президента Ейзенхауера, то американська політика повністю обірвала зв’язки з Британією, а геополітична схватка між ними предстала в явному виді.

Йорданія була одним і найбільш важливих епіцентрів геополітичної схватки між Америкою і Англією, враховуючи те, що ця країна є давньою англійською базою, яка грає роль поширювача британського впливу і протистоїть американським проектам, загрозі нового впливу і новому колоніалізму на відміну від інших проанглійських країн, які чекали рекомендацій і директив від Йорданії. Ця роль і робота звернули на себе велику увагу американців, які вирішили взяти Йорданію в особливий розрахунок американської політики, щоб, першою справою, перешкодити її ролі у завдаванні збитку американському впливу, а потім спробувати забрати її із рук англійців,оскільки Йорданія виступала основним епіцентром боротьби між старим колоніалізмом і новим з причини колосальних багатств у надрах землі і під водою Йорданії і близькості цієї країни до сіоністського утворення, а також через зіткнення американського проекту врегулювання проблеми Палестині шляхом створення двох держав з англійським проектом шляхом створення однієї світської держави.

У третій частині ми поговоримо про колосальні багатства у надрах йорданської землі.

Далі буде …


Професор аль-МуътасимБіЛлях Абу Даджана
Газета «Ар-Рая»
09.01.2019 р.
3 Джамада аль-уля1440 р.х.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая