Ситуація у Тунісі рухається до нової хвилі народних протестів, яка була організована «Всезагальним союзом туніських робочих» (ВСТР) після взаємної ескалації напруженості між урядом і керуючим органом ВСТР.
У результаті того, що міністерство освіти вирішило вирахувати шість днів із заробітної плати викладачів, які бойкотували іспити першого триместру, і після того, як Союз середньої і предуніверситетської освіти провів багато маршів і страйків перед регіональними і столичними представництвами освіти, керуючий орган ВСТР об’явив всезагальний страйк у державному секторі на 17 січня 2019 року.
Профспілка середньої освіти, яка очолює дану акцію, звинувачує міністерство освіти у зволіканнях та відмові щодо виконання вимоги профспілки по покращенню матеріального положення викладачів через підвищення розміру деяких субсидій та зниження пенсійного віку. Нещодавно генеральний секретар ВСТР відкрито звинуватив уряд у підкоренні рішенням Міжнародного валютного фонду, який зобов’язує уряд Тунісу заморожувати заробітну плату у державному секторі під приводом реформування бюджетного балансу, скасування мандатів і заохочення дострокового виходу на пенсію з державних посад.
ВСТР прав, звинувачуючи уряд у підкоренні умовам МВФ і, як наслідок, у рості безробіття і низькому рівні освіти і охорони здоров’я. Проте, враховуючи дії ВСТР на протязі останніх років, розуміється, що полеміка навколо питання МВФ є частиною ескалації напруженості і політичного тиску на уряд, щоб полегшити умови для персоналу, а не звільнити країну від мерзенної політики, масштаби впливу якої виходять за межі питання працівників і службовців. Звідси питання МВФ буде закритий з першою угодою, де уряд пообіцяє збільшення субсидій і зарплат.
ВСТР з часів правління Бен Алі у схильний до так званому «миру» або «соціальному перемир’ю» по запобіганню страйків і протестів в обмін на щорічні підвищення заробітних плат. У межах цього була підписана Угода про асоціації з Європейським Союзом у 1995 році, яка призвела до руйнування промислового сектора у Тунісі і масовому звільненню тисяч робітників, а це, у свою чергу, супроводжувалось гробовою мовчанкою з боку керуючого органу ВСТР.
Тому, незважаючи на деякі політичні гасла під час акцій протесту, основними вимогами профспілкових дій по припиненню акцій і страйків є матеріальні вимоги, які дозволяють урядам стримувати ці союзи і приручати їх при необхідності.
Хоча протести і є частиною акцій мас проти несправедливості і пригноблення, усе ж таки організатори і учасники не мають чіткого бачення бажаних змін, оскільки їх дії скеровані на усунення наслідків, а не коріння проблеми. Через те, що дані протести не несуть політичного підґрунтя, вони об’єднують маси людей, яких ріднить спільне коло життєвих проблем. Такі протести скеровані на досягнення деяких часткових вимог по покращенню умов життя. Замість того, щоб змінювати реальний стан справ, вони прагнуть підтримувати і покращувати існуюче положення. Тому дані протести часто ігноруються, оскільки в них легко впровадитись і нейтралізувати рух в ім’я збереження уряду і правлячого класу.
Протести ж, які несуть революційний характер, скеровані на корінь проблеми, а не на її наслідки. Вони скеровані на змінення політичної системи для вирішення усіх проблем, тому що неможливо уявити собі змінення положення Ісламської Умми та викорінення порочності, несправедливості і зубожіння, не позбувшись від факту васальної залежності і від нинішнього світського режиму, виконуючого роль регіонального агента капіталістичного Заходу. Звідси необхідно проводити протести революційного характеру з ясним уявленням картини бажаних змін, щоб революція не перетворилась на безлад.
Беручи до уваги те, що відбувається у Тунісі після революції, можна зрозуміти, що роллю «Всезагального союзу туніських робочих» було перевести революцію, засновану на гаслі «Народ хоче скинення режиму», у протестний рух, де ВСТР грав би величезну роль у розпалюванні та контролі цього руху. Це сприяло відчуженню ідеї радикального змінення політичної системи згідно тому, що покращення умов життя зі збільшенням заробітної плати, призначень і просувань по службі є абсолютним пріоритетом. Через роки після революції люди виявили, що режим не пав, а лише змінив вигляд, але при цьому умови життя погіршились ; і, незважаючи на підвищення заробітної плати, країна знов погрузла у боргах васальної залежності і зовнішньому тиску.
ВСТР, який отримав Нобелевську премію світу у 2015 році за роль у ліквідації туніської революції, став місцем для прибуття західних країн та експертів МВФ, де було продиктовано рішення про вибір голови уряду та його адміністрації, незважаючи на організовані для виду протести.
Протест стає кроком до змін тоді, коли він набуває революційного характеру, скерованого на змінення політичної системи, позбавлення Умми від залежності від капіталістичного Заходу і встановлення держави на основі ісламської акиди і культури. Коли ж революція перетворюється у простий рух по прикладу Тунісу, то відбувається переломний момент і мерзенна змова проти революції.
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад Макидиш
Голова Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Тунісі
26 Рабі ус-сані 1440 р.х.
02.01.2019 р.
