Найбільш яскравим прикладом способів колоніальної політики Заходу по контролю над народами, які населяють цю планету, є руйнування Османського Халіфату.
Для цього Захід взявся вирощувати агентів і шпигунів із числа тих, хто приїздив в Європу навчатись чи працювати; а також він став запроваджувати своїх людей у державні заклади через деяких офіцерів і політиків, які мали вплив в уряді. Найбільш відомими такими проектами Заходу є: Мустафа Кемаль (який скасував Халіфат і його систему, згодом проголосивши світську Турецьку Республіку) і мекканський шериф Хусейн ібн Алі (який — у надії стати халіфом мусульман, оскільки це нібито було правом арабів, а не тюрків — очолив Арабське повстання проти Османського Халіфату при співпраці з англійцями).
Захід використав агентів і шпигунів, щоб розділяти мусульманські і немусульманські народи, які населяли Халіфат поширюючи серед них ідею націоналізму і патріотизму. Це послаблювало регіони, у яких різноманітні етнічні групи жили у мирі і безпеці. Усе це призвело до розколу Халіфат на хиткі міні-держави, якими управляли західні правителі.
Захід на чолі з велетнями європейського колоніалізму — Британією, Францією та Італією — продовжив розширення панування над народами через розділення крупних держав на дрібні, куди, у свою чергу, призначались правителі-агенти, таємно пов’язані з окупантом. Таким чином, у мусульманському світі було утворено більше п’ятдесяти таких держав. Зв’язок правителів-агентів був таємним і усяко приховувався. Їх намагались виставляти героями в очах народу, щоб дозволити цим так званим «героям» брати контроль над революціями, а потім призначатись у правителі з подачі таємної західної підтримки після уходу військових сил. Через дії, інколи —і бездіяльності цих правителів, у мусульманських і немусульманських країнах продовжує перебувати політична, економічна, ідейна і культурна окупація.
Потім, після Другої світової війни, Америка вийшла із своєї ізоляції і спробувала на смак колонізацію. Згодом апетит перейшов на колонії європейських країн. Вашингтон діяв у традиціях Європи, вирощуючи для себе агентів із числа військових або політиків. США взяли під свій контроль деякі землі, які перебували під впливом Великобританії і Франції. Одним із яскравих прикладів цьому служить переворот 23.07.1952 «Вільних офіцерів» в Єгипті, які скинули англійського агента — короля Фарука — і привели до влади американського — Гамаля Абдель Насера. З того часу і по сей день військова хунта у країні знаходиться при владі. Така ж картина відбувалась у Сирії під час перевороту, коли до влади прийшов американський агент Хафез Асад, скинувши англійських агентів у країні, щоб Сирія опинилась під впливом Америки через родину Асадів.
Спроби Америки вибити підґрунтя з-під ніг європейських агентів примусили Європу якомога більш взаємодіяти з впливовими людьми суспільства, старійшинами кланів, головами партій і інтелектуальним прошарком, щоб зберегти свій вплив і завадити Америці відбити ці країни, використовуючи військові перевороти. Це спонукало Америку звернутись до новому плану — прямому військовому втручанню після фабрикації аргументів, що відбувалось у Лівані, Афганістані, Іраку, Сомалі і т.д. Америка прийняла пряме військове втручання у якості нового методу для створення якомога більшої кількості агентів замість одного правителя-агента.
Потім наступила «Арабська весна», яка розпалила вогонь між Великобританією (яка бажає повернути свій колись відібраний Америкою вплив) та Америкою (яка намагається зберегти свій вплив у цих країнах). До того ж Америка хоче розширити свій вплив в ісламських землях, відбиваючи більше мусульманських країн у Європи. Це зробило шлях до досягнення контролю більш жорстким і трагічним, яки позначається на народах через братовбивчі війни, руйнування і вигнання.
Отож, щоб позбутися від колоніального панування Заходу на чолі з Америкою, пригнобленим народам (а перш за усе — Ісламській Уммі) необхідно відмовитись від відносин з Заходом і від агентів із числа правителів, інтелектуального прошарку і пов’язаних з ними діячів. Треба відкинути секуляризм і його капіталістичні принципи і прийняти Іслам у якості мабди і системи, яка впливає на упорядкування життя, на єдність рядів, на пошук щирого і свідомого політичного лідерства, яке понесе Іслам у якості ідейного і політичного керівництва в основі якого ляже державність — Халіфат за методом пророцтва .
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад Саід аль-Абуд (Абу Мусабаш-Шамі)
11 Шабана 1440 р.х.
17.04.2019 р.
