Багато, хто намагається знайти рішення кризі у секторі Газа, не можуть похизуватись ніяким значним успіхом. Одна криза змінюється іншою, сфери життя погіршуються усе сильніше, особливо такі, як освіта, охорона здоров’я і надання послуг, які не покривають мінімальних потреб населення.
На вирішення будь-якої дрібної поломки, будь-якої дрібної проблеми можуть знадобитись дні. Та ж технічна вода у Газі непридатна для пиття згідно з показаннями місцевих і міжнародних дослідницьких інститутів. З забезпеченням електроенергією усе обстоїть плачевно: з одного боку, ми маємо проблеми з поставками палива. З іншого боку — годинами обривається подача електроенергії, і не знаєш, коли буде світло, а коли ні, з третього боку — ми маємо постійні взаємні звинувачення між владою Палестинської автономії у Рамаллі і владою Гази з витікаючими наслідками. Рівень безробіття перевищує 50%, як і рівень бідності, згідно центрального перепису. Треба до усього іншого додати іще низький рівень зарплат і високу вартість життя... та інші проблеми, яким немає кінця.
Після усього цього деякі вирішують сховати голову у пісок і не бачити проблем навколо і у себе самого, намагаються надягти на себе рожеві окуляри і робити вигляд, нібито усе добре. Деякі з усіх сил намагаються знайти рішення, хоча своїми діями заганяють себе іще далі у кут,додаючи проблем до тих, які вже є. Треті вирішили скористатись ситуацією, яка склалася, з користю для себе, не упускаючи нагоди заробити на чому завгодно. Також варто відзначити, що обстановка у Газі не особлива гірша, аніж обстановка на Західному березі. Різниця — лише у деталях.
Звичайно, якщо ми почнемо шукати лише причини лих, то одразу виявимо, що вони полягають у блокаді, нав’язаної Газі. Також розкол Палестинської автономії і розкол серед палестинських угрупувань стали тому причиною. Окрім того, неможна не вказати причиною корумпованість чиновників в адміністративних апаратах і секторах економіки. Але скільки б ми не шукали, скільки б причин не виявляли, усі вони так або інакше беруть початок в одній: в єврейській окупації. Палестина як і раніше під окупацією. Жителі Палестини як і раніше страждають від наслідків утискань, а усе їх життя вся почало зводитись до одного єдиного питання : коли цей жах вже закінчиться? Відповідно, будь-які розмови про створення якоїсь дрібної нікчемної держави Палестини у межах кордонів 67-го року, будь-які розмови про якусь ілюзорну незалежність, як би вона не називалась — усе це брехня і введення в оману.
Деякі хочуть ужитися з окупацією, виконуючи роль її агента, як, наприклад, це робить адміністрація Палестинської автономії з миті свого утворення більше чверті сторіччя назад, яка народилась нібито незаконнонароджений плід зносин між єврейськими окупантами і «ОЗП», остаточно розбазаривши і звівши нанівець усю палестинську проблему. Немає необхідності це доводити. Досить того, що колись ця адміністрація обрала своїм гаслом девіз: «Життя у переговорах». З таким гаслом вона по сей день намагається переорієнтувати бажання мусульман звільнити Палестину, звівши її до компромісів у другорядних питаннях, які стосуються миттєвих і побутових проблем. Керівництво адміністрації з радістю і гордістю захищає безпеку євреїв, що призвело до перетворення міжнародних колонізаторських сил, їх інститутів і місцевих правителів, які продалися, із статусу ворогів у статус посередників, які виступають суддями у тяжбах між жертвою і катом.
Найближчим свідченням тому служать злочинні ворожі атаки євреїв по Газі, після яких Палестинська адміністрація звертається за третейським судом до зрадницькому, маріонетковому режиму Єгипту — найбільшому спільнику євреїв по блокаді Гази. Раніше палестинська адміністрація просила єгипетський режим розсудити між нею і єврейським утворенням, а тепер цей ж режим виступає суддею між владою Гази і єврейськими окупантами. Адміністрація Палестинської автономії закликає ООН та інші міжнародні інститути втручатись у події. Президент Палестинської автономії неодноразово закликав міжнародні озброєні сили вторгнутись під приводом захисту палестинців, хоча такі заклики лише підсилюють єврейське утворення і іще сильніше підкорять палестинців міжнародній окупації поверх єврейської, тим самим зміцнюючи позиції колонізаторських держав у контролі над благословенними землями Палестини.
Окупант зміг укоротити повстанські угрупування і їх дії, переконавши їх утому, що окупація є частиною рішення палестинської проблеми, нехай навіть і тимчасово, як про це заявляли самі угрупування через відсутність у них політичної свідомості. Через що палестинські угрупування погодились з грою у регіональні альянси з сусідніми маріонетковими правлячими режимами, щільно пов’язаними з міжнародними силами. Врешті решт «ОЗП» опустилась до зрадництва після того, як почала співпрацювати з арабськими режимами, які, у свою чергу, були маріонетками західних держав.
Потім «ОЗП» дійшла до того, що визнала єврейське утворення і здала йому ¾ Палестини. Оскілки «ОЗП» опустилась до зрадництва, західні колонізаторські держави змогли почати схиляти до зрадництву і інші угрупування палестинських повстанців. Таким чином, компроміс, до якому прийшла «ОЗП», став великим злочином і найбільшою зрадою, що не уступає зрадницькій угоді в Осло і зрадництву арабських правителів у 1948 та 1967 рр. Навпаки, це зрадництво іще більш злочинне, аніж зрадництва правителів Єгипту, Йорданії і Саудівської Аравії, з якими співпрацювали зрадники із Палестини.
Ми упевнені у тому, що якщо б у мусульман було б щире керівництво, лояльне Аллаху, Його Посланцю ﷺ і віруючим, то Америка б ніколи не мала можливості визнати Єрусалим столицею єврейського утворення, як і не мала б можливості визнати головування євреїв над Голанськими висотами, викинувши свою вигадану «міжнародну законність» окупації куди подалі з причини непотрібності. Проте сьогодні Америка з гордим видом готується об’явити про укладання своєї брехливої «Угоди сторіччя», тому що серед нинішніх правителів мусульман немає жодного вільного чоловіка, якого можна було б серйозно брати до уваги.
Усі ці правителі до єдиного однакові зрадники, не розрізнюючись у цьому на поміркованих або «здійснюючих опір «Ізраїлю», не розрізнюючись на тих, хто надав «допомогу» Палестині або не надав, не розрізнюючись на тих, хто нібито виступав проти окупації, засуджував її або просто мовчав, не розрізнюючись на тих, хто укладав угоди над столом чи під столом. Америка врешті решт усе так само прогресує у процесі реалізації свого проекту «Угода сторіччя» та у зміцненні сіоністського утворення, а правителі мусульман тим часом покірно грають роль інструментів у її руках для реалізації її проекту.
Мусульмани! Сьогодні ми стоїмо перед двома виборами: можемо або розбазарити Палестину, не дай Аллах, в обмін на обіцянки хорошого життя під окупацією, доживаючи свої дні під управлінням Палестинської адміністрації, або можемо проявити стійкість, терпіння, боротися і оборонятись, боятися лише Аллаха, виконувати Його наказ, не здавати землю, з якої Посланець Аллаха ﷺ здійснив піднесення, отримавши в обмін від Аллаха куди більшу нагороду, аніж нам може дати окупант.
Своїм синам в арміях мусульман — офіцерам і солдатам — ми хочемо сказати, що армія, яка пройшла Бадр, Кадісію, Ярмук, Хіттін і завоювання Константинополя, буде відновлена з тієї армії, яка звільнить аль-Аксу, з дозволу Аллаха. Ми знаємо про боєготовність наших армій та їх військову потужність, ми упевнені у їх військовій доктрині, невідокремлюваної від ісламської акиди. Ми ніколи не втрачали надії на наші армії і на їх здатність відповісти на заклик Аллаха, надати допомогу Його релігії і Його рабам, звільнити благословенну землю Палестини, першу киблу і третю святиню Ісламу.
فَسَيُنْغِضُونَ إِلَيْكَ رُءُوسَهُمْ وَيَقُولُونَ مَتَىٰ هُوَ ۖقُلْ عَسَىٰ أَن يَكُونَ قَرِيبًا
«Але вони похитають головами і скажуть: «Коли ж це станеться?». Скажи: «Можливо, це станеться дуже скоро!» (17:51),
وَلَيَنصُرَنَّ اللَّهُ مَن يَنصُرُهُ إِنَّ اللَّهَ لَقَوِيٌّ عَزِيزٌ
«Аллах неодмінно допомагає тому, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах — Всесильний, Могутній» (22:40).
Газета «Ар-Рая»
Халід Саід
Член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Палестині
17 Шабана 1440 р.х.
24.04.2019 р.
