У громадських місцях Шрі Ланки віднині стало небезпечно носити покривало на обличчі після того,як пролунала низка самопідривів на свято Пасхи, у результаті яких було вбито понад 250 осіб згідно даним канцелярії президента Майтріпала Сірісена.
У країні був прийнятий наказ, згідно якому з метою національної безпеки забороняється носити будь-яке покривало на обличчі, через яке неможна розгледіти обличчя людини і визначити її ідентичність. Прибічники цієї заборони говорять, що вона має велике значення для громадської безпеки, а також спонукає до релігійної інтеграції («BBC», Лондон. 30.04.2019).
Чисельність мусульман на Шрі Ланці складає 10% від усього населення, яке досягає 22 млн. людей. Сингальці, які є більшістю на острові, хоча і не наразились на атаки, будучи буддистами, усе одно почали тикати у мусульман пальцями, покладаючи на них відповідальність за вибухи, хоча поза сумнівів, мусульмани Шрі Ланки у довгостроковій перспективі є найбільш постраждалими від вибухів особами, тому як віднині будуть відчувати на собі громадську ненависть і дискримінацію, як це одного разу вже мало місце бути у минулому. Віднині служби безпеки будуть стежити за ними. Це правда, що фізичний збиток від кривавих вибухів понесли християни, проте шкода і збиток, понесений мусульманами, куди більше і ширше, тому що внаслідок вибухів образ Ісламу і мусульман був спотворений в очах суспільства, що дозволить місцевій владі з легкістю забороняти мусульманам користуватись своїми законними правами, зокрема — носити нікаб.
У XXI сторіччі, після того, як капіталізм став головувати у світі, ненависть до інших перестала виходити лише від правих сил західних держав. Розвиваючи дебати на політичному полі у питаннях свободи віросповідання і діалоги релігій, Захід експортував ідеї дискримінації і утискань по релігійній ознаці решті усіх інших народів і суспільств, бо ця ідея отримала поширення від крайнього Заходу до Шрі Ланки на Сході. Після «Холодної війни» Захід створив для себе нового ворога і виробив для себе нову стратегію, згідно якої і почав діяти. Стратегія ця полягала у спотворення образу Ісламу з метою перетворити його у всесвітню загрозу. Щоб остаточно викривити образ Ісламу, Захід виробив нові терміни, закликані ділити Іслам і виправдовувати боротьбу проти нього, як, наприклад, «радикальний Іслам», «поміркований Іслам», «ісламський тероризм» і т.д. Після того, як ці терміни були введені і прищеплені суспільству, можна було починати атакувати Іслам. Діючи згідно розробленому сценарію, Захід побачив у шаріатському одязі мусульманки матеріальне втілення Ісламу з усіма його історичними і культурними символіками, побачив в одязі мусульманки символ Ісламу, адже, поглянувши на мусульманку в ісламському одязі, люди навколо одразу спостерігають присутність Ісламу серед них, у той час як Захід роздягнув своїх жінок, дозволивши їм роздягатись так, як вони хочуть.
Борючись з одягом мусульманки вони насправді борються з Ісламом, тому що у різних країнах світу жінки носять найрізноманітніші види одягу, які відрізняються один від одного. Але чомусь решта жінок інших релігій залишені у спокій, одягають, що побажають, і лише мусульманки піддаються утисканням і лише до них застосовується політика заборони носіння одягу під гаслом необхідності їх інтеграції (асиміляції) у чужих їм культурах! Після подій 9/11 проживаючі на Заході мусульмани стикнулись з нападками на свою ісламську ідентичність, від них почали відкрито вимагати інтегруватись (асимілюватись) у тих суспільствах, у яких вони проживають, приймати чужді їм світські цінності і залишати ісламські поняття. По суті, Захід закликав мусульман прийняти новий Іслам, закликав мусульман сповідувати Іслам лише у якості акиди, яка ніяк не втручається у політичне, а отож — і у повсякденне життя людей, замість чого користуватись у житті поняттями світськості.
Британський політик із Лейбористської партії Джек Стро прямо заявив про це: «Ми хочемо, щоб мусульмани Британії та їх єдиновірці в Європі усе більше і більше інтегрувались у нашу демократію, тому що з часом виникне гостра необхідність в європейському Ісламі». Із усіх європейських країн Франція першою заборонила носіння нікабу у громадських місцях у 2011 р. По спливанню двох років Вища рада по інтеграції у Франції винесла пропозицію заборонити нікаб у ВНЗах країни, який би відображав загальну тенденцію заборони носіння цього одягу в усіх навчальних закладах та урядових закладах, яка почалась у 2010 р. Цей закон не був лише вираженням неприязні ультраправих екстремістських політичних сил у відношенні нікабу, а був продовженням загальної ворожнечі у відношенні даного ісламського символу, в якому захід вбачає небезпеку для своїх цінностей. Потім, у липні 2014 р., ця заборона була схвалена Європейським судом по правам людини.
У серпні 2018 р. Данія послідувала прикладу Франції і видала закон, згідно якому «будь-яка людина, яка носить покивало на обличчі у громадських місцях» підлягає штрафу у 1000 крон (що еквівалентно 157 доларам США). Штраф помножується у 10 разів за повторне порушення закону. Парламентом Голландії у червні 2018 в. був прийнятий закон, який забороняє носіння нікабу у громадських будівлях на кшталт учбових закладів, лікарень, громадського транспорту і т.д. У Німеччина заборонили носіння нікабу під час водіння авто. Парламент Німеччини вніс часткову заборону у носінні нікабу суддям, держслужбовцям, урядовим особам і солдатам. Закон також зобов’язує жінку відкривати своє обличчя і знімати нікаб по першій вимозі у випадку необхідності ідентифікації особистості. У жовтні 2017 р. в Австрії був прийнятий закон про заборону нікабу у громадських місцях, у судових і учбових закладах. У липні 2011 р. Бельгія офіційного заборонила носіння нікабу. Згідно прийнятому закону, забороняється носити будь-яке покривало на обличчі, яке забороняє встановити особистість, у громадських місцях, як, наприклад, на вулицях чи стоянках для авто.
Також і Норвегія у червні 2018 р. прийняла закон, який забороняє зносити нікаб в учбових закладах. У 2016 р. парламент Болгарії ввів закон, згідно якому підлягає штрафу будь-яка жінка, яка закриває своє обличчя покривалом у громадських місцях, а також вона позбавляється можливості надання гуманітарної допомоги. У Люксембурзі також існують обмеження у питаннях носіння нікабу у громадських місцях, як, наприклад, лікарні, суди та інші громадські будівлі. Деякі європейські держави абсолютно заборонили носити нікабу у низці міст і провінцій, як, наприклад, це сталося в Італії у 2010 р. з подачі політичної партії «Північна Ліга», налаштованою вороже на адресу мусульман. Також у 2010 р. в іспанському м. Барселона був виданий закони про заборону носіння нікабу у громадських місцях, як, наприклад, бібліотеки, ринки, муніципальні заклади і т.д. Також і у деяких районах Швейцарії був ведений аналогічний закон.
У 2015 р. деяк країни Африки після акцій підривів смертників теж ввели закон про носіння нікабу у громадських місцях, серед яких Чад, Габон, північна частина Камеруну, провінція Діффа на сході Нігеру і республіка Конго. Також і в Алжирі була введена заборона на носіння нікабу для державних службовців у місцях їх роботи з жовтня 2018 р. Також і у громадських місцях у китайській провінції Сіньцзян була введена аналогічна заборона.
Усі ці держави одностайні у рішенні не дозволяти мусульманській жінці носити той одяг, який вона вважає частиною свого поклоніння Аллаху. Усі ці держави беруть співучасть у брудній схемі, згідно якої жінка повинна грати лише ту роль, яку їй обмалював капіталізм, тобто бути джерелом прибутку для держави. Свобода особистості для жінки насправді зводиться до того, щоб дозволити мільйонам чоловіків розглядати її тіло, щоб вона стала збудником чоловічого бажання і товаром порноіндустрії. Так у тій же Америці 8 млрд. доларів на рік наробляється на порнографічних журналах, а у Британії — 5 млн.
Увесь світ одностайно прийняв рішення не дозволити мусульманці носити шаріатський одяг, замість цього надавши їй життя в оковах, прищеплюючи її чужді цінності. Вони навіть визначили для неї критерії краси, прищепивши їй першочергове бажання піклуватись про свою зовнішність, щоб вона виставляла себе нібито товар на ринку. Вони навчили наших жінок стежити за модою і підстроюватись під віяння мод, які змінюються кожен сезон, щоб мати зовнішній вигляд, який відповідає останньому писку моди. Уся суть цього виставляння зовнішності полягає у тому, щоб отруювати решту усіх інших людей. Сама жінка врешті решт стає рабинею своєї «зовнішності», не будучи здатною позбутися від нав’язливої ідеї її підтримання і роблячи усе, аби тільки і надалі виглядати «симпотяжкою», а індустрія краси і надалі наживалась на ній та їй подібних. У Британії кожен рік індустрія заробляє 8,9 млрд. фунтів, а в Америці кожен рік прибуток індустрії краси збільшується на 10%.
Такою є «свобода» жінки, яка вказує їй на те, як одягатись, підштовхує її витрачати мінімум 20% від своєї природної ваги, постійно стежити за тим, щоб шкіра була білою, а волосся — привабливим. Слідування моді в одязі — це, насправді, не свобода, як запевняє Захід, а рабство перед вимогами індустрії краси і моди для жінок, які вважають себе свобідними, але у дійсності віддають свою жіночість в експлуатацію для збільшення прибутку і дозволяють використовувати себе для реклами як модель, на якій наживаються.
Газета «Ар-Рая»
ХадаАбд аль-Джаббар (Умм Айюб) — Хартум
10 Рамадана 1440 р.х.
15.05.2019 р.
