Конфлікт у Лівії вже давно перейшов у відкриту фазу, оскільки причиною його виникнення послужило міжнародне суперництво між американськими і європейськими колоніальними державами, а також їх регіональними і місцевими інструментами.
Наприклад, Єгипет і Саудівська Аравія, діючи в інтересах Сполучених Штатів, підтримують генерала Халіфу Хафтара, до них же приєдналась і Росія, яка у вирішенні близькосхідних проблем дотримується американської лінії. Говорячи ж про Туніс, Марокко і Катар, які є слугами Європи, то вони підтримують Фаіза Сараджа. Що стосується ОАЕ, то вони,втираючись у довіру до американських агентів, діють в інтересах Англії. Також багато інших місцевих груп б’ються на тій або іншій стороні по різним мотивам, вбиваючи один одного на користь колоніальних агентів. Такою є похмура картина нинішньої ситуації у Лівії.
Європа підтримує Сараджа, який з’явився по приготованій Британією Схіратській угоді у 2015 році. Але Франція хоче грати за дві команди, зміцнюючи свої відносини з Хафтаром і підтримуючи відносини з Сараджем. Еммануель Макрон зібрав їх у Парижі 25 липня 2017 року для укладання угоди про припинення бойових дій та організації президентських і парламентських виборів. Проте французький президент не зміг здійснити задумане, тому що Франція не здатна зробити це індивідуально через присутність інших конкуруючих колоніальних держав. 7 травня 2019 року Сарадж вирушив у турне, у ході якого відвідав Рим, Париж і Берлін у пошуках європейської підтримки. Потім було, що президент Макрон на наступному тижні прийме Хафтара, щоб добитися припинення бойових дій у Лівії, іншими словами, щоб спричинити на нього тиск для припинення наступу на Тріполі.
Раніше, 16 травня 2019 року, прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте провів у Римі з Хафтаром двохгодинну зустріч. Конте заявив, що закликав Хафтара до припинення бойових дій, щоб можна було б знайти політичне рішення. Це означає, що італійський прем’єр-міністр спричиняє на нього тиск, щоб останній зупинив наступ на Тріполі. Конте до зустрічі з Хафтаром спочатку зустрівся з послом США, оскільки Італія, незважаючи на свою європейську політику, координує свої дії з Америкою у Лівії для досягнення власних інтересів, розуміючи,що та підтримує Хафтара.
Франція і Італія зрозуміли, що їм треба домовитись, інакше вони програють Америці. Ось чому 13 травня 2019 року відбулась зустріч міністрів закордонних справ цих країн, незважаючи на суперечки, які виникли між ними на підґрунті протиріч по питанню багатства Лівії і проблеми міграції. Відомо, що Італія контролює нафтові запаси у зоні Сараджа, а Франція бажає оволодіти нафтою у зоні Хафтара, оскільки боїться втратити свій вплив у Чаді після захвату Хафтаром контролю над південною частиною Лівії.
«Я підтримую усе, що служить безпеці Франції, її дружніх країн і союзників», — заявив голова МЗС Франції Ле Дріан французькі газеті «LeFigaro» 02.05.2019.
«Макрон, як зазвичай, добре грає з обома сторонами. З одного боку, він підтвердив свою підтримку Сараджу під час їх зустрічі 8 травня і своє неприйняття військового рішення, з іншого — він допомагає Хафтару матеріально-технічним забезпеченням і розвідкою», — пише щоденна французька газета «LaCroix» 10.05.2019.
«Франція, Єгипет, Саудівська Аравія та ОАЕ є головними прибічниками Хафтара, оскільки вважається, що військова і політична підтримка лівійського генерала,перш за усе, скерована на викорінення політичного Ісламу і, по-друге, на те, щоб ці нафтові країни могли вилучати користь із Лівії», — пише французька газета «LaCroix».
Сполучені Штати розкрили свою підтримку Хафтару, коли у Білому домі заявили (19.04.2019), що Трамп говорив з ним по телефону. У заяві говориться, що Трамп «визнав вагому роль Хафтара у боротьбі з «тероризмом» та у забезпеченні безпеки лівійських нафтових ресурсів». Також у ході телефонної розмови «сторони обговорили спільне бачення переході Лівії до стабільної і демократичної політичної системи».
«Сили США повернулись у Тріполі та Місурат у межах співпраці в області безпеки з урядом», — цитує «AlJazeera» джерела в уряді (02.05.2019).
«Уряд працює над зміцненням та активізацією різноманітних аспектів співпраці з Америкою, включаючи повернення сил АФРІКОМ. Співпраця з Америкою у боротьбі з «тероризмом» не припиняється», — заявив прес-секретар лівійського уряду національної єдності (УНЄ) Муханнад Юніс.
Керівництвом АФРІКОМ об’явило 7 квітня 2019 року про виведення своїх військ із Лівії за три дні до нападу Хафтара на Тріполі, заявивши, що воно «вжило цей крок через нестабільне положення в області безпеки». Саме Америка приготувала план нападу на Тріполі так, щоб Хафтар не опинився у скрутному стані через її війська. Коли атака Хафтара була відбита від Тріполі, американські сили повернулись на свої позиції, що свідчить про ступінь зрадництва Сараджа, який усвідомлює, що цим нападом США примушують його прийняти Хафтара, але під приводом боротьби з «тероризмом» він погоджується з присутністю американських сил.
«AlJazeera», цитуючи слова прес-секретаря Держдепартаменту, пише, що «уряд США проводить консультації з широким колом лівійських керівників, а також з низкою партнерів по лівійській кризі», додавши, що «мета консультацій — спричинити необхідний тиск на сторони, щоб добитися стабільності і посадити Сараджа і Хафтара за стіл переговорів». Америка після проголошення про свою підтримку Хафтара почала спричиняти тиск на уряд Сараджа, щоб той почав переговори з генералом і долучив його до уряду, а також переконав лівійців у необхідності такого кроку. З цієї причини британська Схіратська угода зазнала поразки. Очевидно, що усе це було направлено на те, щоб була визнана легітимність генерала Хафтара у якості лівійського лідера, прокладаючи шлях для розширення американського впливу у Лівії. Якщо б Хафтар захопив Тріполі, то так і залишився б нелегітимним і вважався б тим, хто захопив владу, а люди прагнули б скинути його також, як скинули Каддафі.
Таким чином, конфліктуючі сторони у Лівії переслідують дві мети: по-перше, запобігти поверненню Ісламу до влади, прикриваючись боротьбою з «тероризмом», «екстремізмом» і політичним Ісламом; по-друге, встановити контроль над нафтовими ресурсами під приводом інвестицій.
Найбільш серйозною помилкою було прийняття втручання колоніальних держав від імені НАТО і встановлення міцних відносин місцевих сил з колонізаторами та їх регіональними інструментами. Це відноситься до будь-якої країни. Звертатись по допомогу до іноземних сил та їх послідовників подібно самогубству. Але цього не розуміє прагматик, який думає лише про те, щоб скористатись зручною нагодою для досягнення своїх власних інтересів, використовуючи у цьому будь-які сили, які відгукнулися. Він не думає ані про долю країни, ані про долю Умми, ані про свою долю у Майбутньому житті. Його міркування далекі від ідеологічного методу. Він ставить свою волю у залежність від сторонніх, потім вручає свою долю і долю своєї країни у їх руки. Його не турбує те, що він став агентом і прислужником невірних. Таким чином, Хафтар і Сарадж конкурують за іноземну підтримку. Щирі сини Ісламської Умми повинні активізувати свою діяльність серед людей, щоб підвищити їх обізнаність і заслужити лідерство, після чого зникнуть усі агенти та їх хазяї.
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
17 Рамадан 1440 р.х.
22.05.2019 р.
