Засідання, проведене 20.05.2019 між Військовою Радою і підписантами Декларації свободи і змін, виявилось врешті решт останньою краплею, яка перелила чашу взаємного терпіння.
Наступного дня після цього засідання Військова Рада видала реліз, у якому вказала на те, що основні протиріччя між ними та підписантами Декларації свободи і змін іще не усунуті. Ці протиріччя стосуються постів у майбутній Суверенній Раді, зокрема — посту його голови, які повинні будуть розділити між собою військові і громадянські. Член переговорної делегації з боку Декларації свободи і змін в інтерв’ю російському каналу «RT» заявив, що по завершенні невдалих переговорів Військова Рада у категоричній формі відкинула можливість зайняття посту голови Суверенної Ради громадянською особою. Також член Військової Ради у суботу заявив про те, що армія ніколи не погодиться з громадянською більшістю у Суверенній Раді і вважає це питання для себе червоною межею («SkyNews», 04.05.2019).
Газета «Сайха» передала заяву генерала Салаха Абдаль-Халіка по те, що Військова Рада може погодитись на рівний розподіл постів у Суверенній Ради між громадянськими і військовими, але не погодиться з громадянською більшістю. Врешті решт, Військова Рада іще більше підвищила свій тон і висунула три ясних вимоги: «Ні громадянській більшості! Ні розпуску служб безпеки ! Ні ротації посту голови Суверенної Ради!».
Військова Ради привела низку виправдань своєї позиції, вважаючи, що Суверенна Рада повинна виражати думку усіх жителів Судану, у той час як підписанти Декларації свободи і змін не є спільним лідером для суданського народу, навіть якщо враховувати, що саме вони керували і керують народним рухом, який привів до скинення правлячого режиму. Також Військова Рада заявила, що у майбутньому вона, звичайно ж, передасть правління у країні населенню за допомогою обрання уряду, який буде дійсно виражати волю народу, тому що Військова Рада з самого початку є нейтральним органом, який стоїть осторонь від усіх політичних спектрів у країні.
Також до числу аргументів, висунутих Військовою Радою собі у виправдання, служить положення з безпекою у країні, а також виключна ситуація, з якою стикнувся Судан, можливість війн і наявність багатьох озброєних утворень всередині країни, а тому не залишається нічого іншого, окрім як бути у повній готовності і здатності захистити країну, приймаючи швидкі рішення, на що здатна у нинішніх умовах лише Військова Рада. Ну і під кінець Військова Рада заявляє, що озброєні сили Судану, від імені яких вона виступає, є початковими силами, які скинули колишній режим, а отож, у них є право брати участь у прийнятті рішень. До того ж, військові сили є невід’ємною частиною суданського народу.
Підписанти Декларації свободи і змін, у свою чергу, заявляють, що перехід правління у руки громадянських осіб є основною і першою вимогою суданців і що для цього була піднята революція у принципі, заради цього загинули шахіди, заради цього усе іще тривають страйки і протести, а отож, неможна після усіх принесених жертв замінити одній військову хунту на нішу, які б маски та не надягала.
Правда полягає у тому, що усі аргументи військових і громадянських є лише приводами, за якими вони приховують істинні причини, які штовхають кожну сторону займати свої позиції. Прибічники Декларації свободи і змін стверджують, що озброєні сили Судану утримують владу за собою, а держави регіону (і не лише) допомагають їм, займають їх сторону і бажають повторити у Судані військовий переворот, подібний перевороту Сісі в Єгипті, для чого Військова рада і висунула ідею провести дострокові вибори, які лише підтверджують цю думку. Ця ж думка підтверджується місцевими та світовими політичними аналізами — усі вони говорять про те, що Військова Рада не бажає передавати владу у країні. Прикладом тому служить доповідь американського журналу «ForeignPolicy».
Журналіст Джастін Лінч у своїй статті заявив: «Башір пішов, а режим залишився вбивати», — ясно говорячи про те, що керівництво суданської армії починає зрікатись від своїх запевнянь у передачі влади громадянським. Посилаючись на крупного чиновника із Північноатлантичної ради, Лінч заявив, що керівництво армії навчилось від Башіра тому, як тягнути час через дрібниці і залишати решту інших боротися між собою. У доповіді перелічуються позиції, які займаються Єгиптом, Саудівською Аравією та ОАЕ, допомога, яка надається Військовій Раді та її небажання віддавати владу громадянським. Описуючи позицію США, журнал «ForeignPolicy» заявив, що відношення між ними та підписантами Декларації свободи і змін неможна назвати рівними.
Чотири людини із керівництва Декларації свободи і змін висловились про труднощі у спілкуванні з головою дипломатичного представництва США у Хартумі Стівеном Кутсісом, описавши його як «пихатого і зарозумілого чоловіка». Інший представник сил Декларації сказав, що взагалі «не буде брати участь у засіданнях з представниками американського посольства, тому що це марна трата часу». Усе це означає, що прибічники Декларації свободи і змін будуть побоюватись Військової Ради і готуватись до протистояння з нею.
Зі свого боку, Військова Рада так само побоюється прибічників Декларації свободи і змін, бо якщо вони прийдуть до влади у Суверенній Раді, то зможуть реструктурувати увесь режим у Судані, адже Суверенна Рада має справжній вплив. Будуть реструктуровані армія, поліція, служби безпеки і розвідки, що для Військової ради означає повний кінець. Тому Військова рада буде усіма силами триматись за місця у майбутній Суверенній Раді і старатися посадити на чолі неї свою людину. Таким чином, Військова Рада теж готова битися до кінця у протистоянні з прибічниками декларації свободи і змін.
Підписанти Декларації свободи і змін підняли гасла політичних страйків, а потім і зовсім громадянської непокори як спосіб спричинити тиск на військових. Це дійовий і випробуваний спосіб, навіть якщо він і спряжений з труднощами і втратами. Також і у Військової Ради досить козирів у рукавах, за допомогою яких вона може проводити контрреволюцію, як, наприклад, запропонована ним ідея дострокових виборів, або ідея заборонити профспілки та громадські організації, чи протистояння громадській думці, яка бажає арешту колишнього голови служби безпеки. Також Військова Рада може розчистити поле діяльності будь-якій політичній силі, яка протистоїть підписантам Декларації свободи і змін. Також Військова Рада може надати свободу дій службі безпеки, яка буде репресувати населення у хаотичному порядку, як це трапилось раніше в Єгипті. Щось подібне Військова Рада вже допустила вночі 8 Рамадану, коли пролилась кров протестуючих. Усе це може допомогти Військовій Раді придушити революцію у Судані.
Жителі Судану не бажають іти у бік зіткнень на місцевому чи регіональному рівні, а бажають знайти правильне рішення, яке, звичайно ж, повинно виходити із правильної ідеї. І у даному випадку вони повинні звернути увагу на слова Всевишнього:
وَمَا اخْتَلَفْتُمْ فِيهِ مِن شَيْءٍ فَحُكْمُهُ إِلَى اللَّهِ
«Рішення усього, у чому ви розходитесь у думках, залишається за Аллахом»(42:10),
مَّا فَرَّطْنَا فِي الْكِتَابِ مِن شَيْءٍ
«Ми нічого не упустили у Писанні» (6:38).
«Чимось» у даному випадку є слова Посланця Аллаха ﷺ:
كَانَت بَنُو إسرَائِيلَ تَسُوسُهُمُ الأَنْبياءُ، كُلَّما هَلَكَ نَبِيٌّ خَلَفَهُ نَبيٌّ، وَإنَّهُ لا نَبِيَّ بَعدي، وسَيَكُونُ بَعدي خُلَفَاءُ فَيَكثُرُونَ»، قالوا: يَا رسول اللَّه، فَما تَأْمُرُنَا؟ قَالَ: «أَوفُوا بِبَيعَةِ الأَوَّلِ فالأَوَّلِ، ثُمَّ أَعطُوهُم حَقَّهُم
«Бану Ісраіль управлялись пророками. Кожен раз, як помирав пророк, йому на зміну приходив інший пророк. Після мене вже не буде пророка, але будуть халіфи, число яких почне збільшуватись». Його спитали: «О, Посланець Аллаха! Що ти нам накажеш?». Він сказав: «Присягайте першому, потім знов першому, а потім віддавайте їм їх права...».
Іслам постановив, що влада належить Уммі і що вона передає її, кому побажає, щоб той чоловік правив Уммою згідно Книзі Аллаха і Сунні Його Посланця ﷺ. Тим самим це правитель усуває протиріччя між людьми за допомогою рішень, прийнятих на основі Шаріату, цим він досягає вдоволення Аллаха і гніву зрадників.
Газета «Ар-Рая»
Хасбуллах Нур — Хартум
24 Рамадану 1440 р.х.
