Перш ніж говорити про політику тиску і вбивствах, а також про змову проти Гази і проживаючого там населення, треба відзначити, що погляди і сподівання жителів Гази відносно своєї землі, їх політичного майбутнього такі ж самі, як і у решти палестинців на Західному березі і у так званій «Зеленій лінії», а також у діаспори.
Цієї ж точки зору дотримуються мусульмани усього світу. В основі цього погляду лежить віра Ісламської Умми, яка покладає на мусульман бережне ставлення до благословенних земель і повне їх звільнення від окупантів, а також забороняє компроміси, переговори, примирення і визнання єврейського утворення. Окрім того, віра мусульман зобов’язує знаходитись у стані постійної ворожості на адресу агресорів, якими є сіоністи, які окували благословенні землі Палестини. Точка зору народу Палестини та усіх мусульман витікає із Шаріату, який забороняє переговори і відмову навіть від п’яді своєї землі, а також відкидає будь-які зустрічі з євреями-окупантами, за винятком зустрічі на полі битви.
Увесь світ вступив у змову разом з мусульманськими правителями, щоб зруйнувати цю точку зору, примусити палестинський народ вести переговори з євреями, а потім визнати їх і нормалізувати відносини з цим політичним утворенням. Першою ланкою у мережі змов була реалізація «Декларації Бальфура» і планів «Сайкса-Піко» з 1917 року. Наступною ланкою стала змова,яка дозволила євреям мігрувати у Палестину.
Потім був розіграний розгром арабських армій у 48, 56 і 67 роках. Потім відбулась змова з метою вивести Організацію звільнення Палестини із Лівану, розосередивши її бійців у якості прелюдії до прямих переговорів і зустрічам з ними, як з представниками народу Палестини, як це було заплановано у Лізі арабських держав. Потім відбулась Мадридська конференція, яка дозволила укласти угоди в Осло, потім відбулись угоди «Ваді-ель-Араба» і відкрите визнання країнами ЛАД єврейського утворення на саміті у 2002 році.
Чи припинилась мережа змов проти палестинців, що фактично є найбільшим зрадництвом у відношенні Палестини?
Змова полягає у тому, щоб поставити народ Палестини на коліна, щоб він покірно приймав решту ланок у мережі змов, запланованих Америкою і мусульманськими правителями. Наступною ж ланкою є так звана «угода сторіччя», мета якої полягає у тому, щоб зробити євреїв хазяями усього регіону, будь то у регіональних політичних організаціях або у військових інститутах, а також примусити країни регіону вести політику повної нормалізації відносин з єврейським утворенням, так щоб його існування стало незаперечним скоєним фактом. Цей план на регіон у цілому і на Палестину зокрема не здійсниться без додаткового тиску, вбивств проти вірних муджахідів, особливо у Газі, і політичних арештів всередині і за межами Палестини, вчених і тих, хто відкидає політику режимів в ісламських країнах.
Тиск продовжує практикуватись проти народу Палестини, особливо у секторі Газа, і він спричиняється з двох боків. Перша сторона — єврейське утворення закриває простори, спричиняє інші тиски і вводить економічні обмеження, а також веде явну і приховану війну, здійснюючи ліквідацію військових і вчених. Друга сторона — це розправи і арешти з боку єгипетського уряду, закриття пунктів перетину кордону між Єгиптом і Газою, а також закриття тунелів, які поєднують дві сторони, та інші види змов у відношенні палестинців.
Політичне підкорення Гази було вручено Єгипту, особливо через єгипетську розвідувальну службу, яка практикувала усі види брудної війни і вступала у змову з євреями для здійснення вбивств і ліквідації вірних Ісламу політичних і військових лідерів.
Політика тиску, голоду і політичних вбивств, скорочення зарплат і введення усіляких обмежень скеровані на те, щоб примусити палестинців прийняти пункти декларації Бальфура і угоди «Сайкса—Пико», складених біля ста років ста лет назад, але які зацікавлені сторони намагаються здійснити досі.
Чи вдасться колонізатору та його агентам, мусульманським правителям, завершити цю масштабну змову проти благословенної землі?
Захід та його агенти добре розуміють, особливо після революцій, що мусульманські народи більше не можуть терпіти їх присутність або чути їх голоси і мріють, прокинувшись вранці, не знайти нікого із них. Революції змінили, навіть серед євреїв, сприйняття природи мусульманських народів та їх думки про сіоністів, а також майбутнього регіону у мусульманських країнах. Євреї краще інших розуміють погляди мусульманських народів на Палестину, її святості і положення у релігії.
Вони усвідомлюють прагнення Ісламської Умми до звільнення окупованої Палестини, знищення єврейського утворення і що мусульмани неодмінно доб’ються своїх цілей. Вони також знають, що світ, до якого вони прагнуть, — це ніщо інше, як просто чорнила на папері, і що усі угоди виконуються за рахунок держав-агентів Заходу у регіоні, а не за допомогою волі і бажання самого народу. Вони також розуміють, що переважна більшість палестинського народу не представлена політиками, принаймні, у питаннях перемирення, переговорів і нормалізації відносин з сіоністським утворенням.
Перш аніж закінчити, хотілось би зазначити, Палестина звільнялась кожного разу, як її захоплювали невірні. Ми пам’ятаємо про таких праведних полководців, як Салахуддін, Бейбарс і Кутуз.
Усі ці змови невірних та їх агентів виявляться безуспішними, розбиваючись о скелю волі мусульманських народів всередині і за межами Палестини, які жадають звільнення благословенної землі від єврейської нечисті.
Також треба розуміти, що агентурні держави в ісламському світі скоро зникнуть, а разом з ними і єврейське утворення. Усі ці території знов стануть ісламськими, і, об’єднавшись, скерують свої війська у бік Європи, щоб виконати обіцянку Посланця Аллаха ﷺ. Ібн Асакир приводить у книзі «Історія Дамаска», що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
هَذَا الأَمْرُ يعني الخلافة كَائِنٌ بَعْدِي بِالْمَدِينَةِ ثُمَّ بِالشَّامِ ثُمَّ بِالْجَزِيرَةِ ثُمَّ بِالْعِرَاقِ ثُمَّ بِالْمَدِينَةِ ثُمَّ بِبَيْتِ الْمَقْدِسِ فَإِذَا كَانَ بِبَيْتِ الْمَقْدِسِ فَثَمَّ عُقْرُ دَارِها وَلَنْ يُخْرِجَهَا قَوْمٌ فَتَعُودَ إِلَيْهِمْ أَبَداً
«Ця справа (тобто Халіфат), після мене буде у Медині, потім — у Шамі, потім — на Аравійському півострові, потім — в Іраку, потім — у великому місті (Константинополь), потім — у Байт-уль-Макдісі. Коли буде у Байт-уль-Макдісі, то там буде центр його міці і звідки ніхто не зможе видворити його».
Також Посланець Аллаха ﷺ сказав:
يَا ابْنَ حَوَالَةَ إِذَا رَأَيْتَ الْخِلَافَةَ قَدْ نَزَلَتْ أَرْضَ الْمُقَدَّسَةِ فَقَدْ دَنَتْ الزَّلَازِلُ وَالْبَلَابِلُ وَالْأُمُورُ الْعِظَامُ وَالسَّاعَةُ يَوْمَئِذٍ أَقْرَبُ مِنْ النَّاسِ مِنْ يَدِي هَذِهِ مِنْ رَأْسِكَ
«О, Ібн Хавала! Коли встановиться Халіфат на святій землі (в околицях аль-Акси), то знай, що наблизились землетрус, лиха і великі справи (глобальні зміни). І Час у той день буде ближче до людей, аніж ось ці мої руки до твоєї голови» (Абу Дауд).
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб, Бейт аль-Макдіс
30 Рабі аль-авваль 1441 р.х.
27.11.2019 р.
