НАТО високо оцінює внесок Анкари. Але чи був цей внесок в інтересах Ісламу чи Республіки Туреччина?

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг в інтерв’ю агентству «Анадолу» високо оцінив внесок Туреччини з миті вступу в Альянс.

«Туреччина на протязі 68 років є цінним членом Північноатлантичної родини і вважається одним із найбільш важливих учасників місій і операцій НАТО у багатьох країнах, таких як Афганістан, Косово та Ірак. Вона більше за інших постраждала від хаосу, насильства і нестабільності на Близькому Сході і більше інших піддалась терористичним нападам. У річницю вступу Туреччини у НАТО я хотів би виразити їй виразити глибоку вдячність за постійну і важливу підтримку. Немає сумнівів у тому, що вона продовжить залишатись сильним і цінним членом нашої організації», — сказав Столтенберг.

Офіційно Туреччина вступила в НАТО 18 лютого 1952 року і стала 13-м по рахунку членом блоку, який був створений 4 квітня 1949 року для протистояння Радянському Союзу, який створив у відповідь Організацію Варшавського договору. Після розпаду СРСР та його блоку вимагалось розпустити НАТО через досягнення мети, заради якої він і був створений. Проте Америка наполягала на тому, щоб зберегти Альянс, бажаючи реалізувати свої колоніальні цілі, прикриваючись захистом атлантичних країн, і зберегти свою гегемонію над членами організації, особливо західноєвропейськими країнами, які прагнуть позбутися від цієї залежності і створити свої власні сили, як це видно у висловлюваннях президента Франції Макрона, який заявив про «смерть мозку НАТО». Поруч з цим Туреччина підтримала Сполучені Штати, надавши свої території для військових баз Північноатлантичного альянсу, «збільшуючи свій внесок».

Тепер замість соціалізму головним ворогом був об’явлений Іслам. У 1992 році міністр оборони США Дик Чейні на Мюнхенській конференції по безпеці заявив, що «новим ворогом альянсу є політичний Іслам». Коли Чейні став віце-президентом у 2001 році, він разом з Бушем-молодшим об’явив хрестовий похід проти мусульманських країн, окупувавши Афганістан та Ірак, побажавши окупувати усі ісламські землі і намалювати нову карту Близького Сходу. Проте муджахіди цих країн були стійкими і не дозволили Америці здійснити свої мрії і добитися перемоги. Це стало серйозним ударом по міжнародній позиції Сполучених Штатів.

Внесок Туреччини у НАТО дуже великий. Вона допомогла послабити тиск на Західну Європу, став передовим фронтом сил Альянсу. Вона вимусила Радянський Союз розгорнути 25 військових дивізій у кавказькому регіоні — що еквівалентно 300 тисячам солдатів — для протистояння силам НАТО у Туреччині. СРСР направив свої сили на боротьбу з Заходом у Туреччині, відволікаючись від Східної і Центральної Європи, що дозволило їм зменшити витрати на безпеку, розвиватись і процвітати.

Туреччина брала участь у Корейській війні (1950–1953 рр.), відправивши 15 тис. солдатів воювати за Америку під стягом НАТО. Турецькі солдати були направлені у райони, які сама Америка не хотіла штурмувати. Цим пояснюється те, що 60% загиблих у битвах проти китайців складали турки. Туреччина не виграла від цієї війни нічого, а лише втратила. Проте Америка добилась усього, що бажала, встановивши контроль над Південною Кореєю.

Туреччина приєдналась до сил НАТО по підтриманню миру у Боснії і Герцеговині IFOR чи SFOR, міжнародним силам під керівництвом НАТО, які відповідають за забезпечення стабільності у Косові KFOR, міжнародним силам сприяння безпеки в Афганістані ISAF, бригаді Південно-Східної Європи SEEBRIG, учбової місії НАТО в Іраку NTM-I, об’єднаним військово-морським силам НАТО у Середземному морі, Егейському морі, Чорному морі та у берегів Африканського Рогу, а також до повітряно-розвідувальним операціям НАТО у Балтійському регіоні.

Згідно з рішеннями саміту НАТО у Празі 2002 року у Туреччині у 2005 році був створений Центр передового досвіду по захисту від тероризму TMMM. У цьому центрі працюють співробітники із восьми країн НАТО, які представляють доповіді Альянсу і готують такі дослідження, як «виснаження ресурсів терористів», «боротьба з терористами», «спільний зв’язок між тероризмом і ЗМІ», «вивчення основ ідеологічного тероризму», тобто боротьба з Ісламом та його прибічниками.

Захід вважає, що міграція зі Сходу загрожує західному образу життя, а Туреччина пишається тим, що захищає Захід, зупиняючи хвилі міграції.

Коли в арабських країнах спалахнули революції, НАТО приготувалась протистояти цьому. У Туреччині поблизу сирійського кордону у листопаді 2012 року була встановлена система ПВО «Patriot», яка була розроблена Америкою, Німеччиною і Нідерландами, а після саміту НАТО у Чикаго у травні 2012 року були встановлені радари ПРО у Малатьє, Туреччина.

У Туреччині у справжній час нараховується 15 баз Америки і НАТО, найбільшою із яких є авіабаза «Інджірлік». Америка та її союзники використали цю авіабазу у війні проти Афганістану та Іраку, а також Ердоган дозволив її використання у 2015 році проти сирійської революції під приводом боротьби з організацією «ІДІЛ» і «тероризмом».

Незважаючи на усі ці послуги, Захід протистоїть турецьким інтересам. Коли Туреччина у 1963 році вторглась у Кіпр, щоб захистити турок після того, як греки-кіпріоти почали напад на них, у 1964 році президент США Джонсон направив листа тодішньому прем’єр-міністру Туреччини Ісмету Іньоню, який слідував британській політиці, написавши: «Америка і решта частини Північноатлантичного альянсу не будуть діяти по принципу колективної оборони, закріпленої у п’ятій статті, у випадку радянської інтервенції».

Так само, коли Туреччина на чолі з Еджевітом і Ербаканом за наказом Англії вторглась у 1974 році у Кіпр, де грецький націоналістичний рух, лояльний Америці, влаштував державний переворот, Америка ввела заборону на продаж зброї Туреччини у 1975–1978 роках. Коли виникла ймовірність конфронтації між Туреччиною і Росією у Сирії, країни НАТО заявили про неготовність активізувати п’яту статтю Альянсу, яка гласить про колективний захист кожного члена військового блоку.

Після того, як Америка ввела санкції проти Туреччини за затримання американського шпигуна-священика, Ердоган написав статтю у «Нью-Йорк Таймс» 11.08.2018, задаючись питанням: «Як ви можете робити це заради священика?! Туреччина і Америка були партнерами і союзниками по НАТО на протязі 60 років. Разом вони долали загальні труднощі у період Холодної війни і після неї. Туреччина роками квапиться на допомогу Америці. Наші сили разом бились у Кореї. Туреччина надала допомогу Америці у Карибській кризі на Кубі у 1962 році і направила свої війська в Афганістан, щоб допомогти місії НАТО. Туреччина провела дві операції у Сирії, щоб організація «ІДІЛ» не досягла кордонів НАТО».

Туреччина більше решти інших обслуговує західного колонізатора, який у свою чергу протистоїть інтересам Туреччини. Служіння Заходу і НАТО лише завдають шкоди, не приносячи користі ані народу Туреччини, ані Ісламу. Нинішній президент Туреччини Ердоган пишається послугами Туреччини для Америки і Заходу у цілому. Але ж тих, хто вступає у союз з невіруючими, Аллах приписує до числа невіруючих, називаючи їх беззаконниками і лицемірами, навіть якщо вони стверджують, що мусульманами. Аллах говорить:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُواْ لاَ تَتَّخِذُواْ الْيَهُودَ وَالنَّصَارَى أَوْلِيَاء بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاء بَعْضٍ وَمَن يَتَوَلَّهُم مِّنكُمْ فَإِنَّهُ مِنْهُمْ إِنَّ اللّهَ لاَ يَهْدِي الْقَوْمَ الظَّالِمِينَ

«О ті, які увірували! Не вважайте іудеїв і християн своїми помічниками і друзями, оскільки вони допомагають один одному. Якщо ж хто-небудь із вас вважає їх своїми помічниками і друзями, то він сам є одним із них. Воістину, Аллах не веде прямим шляхом несправедливих людей» (5:51).

 


Газета «Ар-Рая»
Асъад Мансур
9 Раджаба 1441 р.х.
04.03.2020 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая