Міжнародне право — це сукупність правил, які з’являлись внаслідок взаємовідносин між групами людей у військовий і мирний час. Через тривалу прихильність груп людей цим правилам вони ставали міжнародними нормами. Потім ця сукупність правил утвердилась у держав, які добровільно дотримувались цих правил, в виді права.
До міжнародних норм можна віднести доісламський звичай арабів не битися у заборонні місяці. Саме тому курайшити засуджували Посланця Аллаха ﷺ, коли загін Абдуллаха ібн Джахша вбив Амра ібн аль-Хадрамі, захопив у полон двох курайшитів і торговий караван. Курайшити об’явили, що Мухаммад ﷺ і його сподвижники дозволили проливати кров в заборонні місяці, захоплювати каравани і людей. Курайшитами було сформована громадська думка проти Посланця ﷺ, тому що він ﷺ порушив загальноприйняті норми. Ця подія обурила громадську думку, оскільки дія сподвижників йшла проти міжнародних норм.
Суть міжнародного права сьогодні
Що стосується так званого «міжнародного» права, то воно виникло проти Ісламської держави, коли остання уособлювалась Османським Халіфатом. Справа у тому, що Османський Халіфат — як держава, яка сповідує Іслам — почав вести війну проти Європи, об’явив джихад християнам Європи і почав завойовувати одна країну за іншою. Ісламські завойовники пронеслись над Грецією, Румунією, Албанією, Югославією, Угорщиною, Австрією і досягли стін Відня, страх охопив серця усіх європейських християн. В той період у християн сформувалась загальновизнана думка про те, що ісламська армія непереможна, що мусульмани, коли б’ються, не надають значення смерті в силу свого іману в те, що — якщо вони будуть вбиті — їм буде дарований Рай, а також в силу свого іману в предопредеління і в свій життєвий строк.
Християни побачили хоробрість мусульман і їх силу, що примусило їх втікати від мусульман, що, у свою чергу, полегшило мусульманам завоювання країн і підкорення їх владі Ісламу. У цей період в Європі правили королі і феодали. Держави були роз’єднаними, кожна країна була розділена на князівства, якими правили феодальні голови, які розділяли з королем владу. Через таке положення король не міг примушувати князівства до битви. Король не володів правом представництва від їх імені перед воюючую стороною; це стосувалось усіх зовнішніх справ держави. Таке положення було полегшенням для мусульман в веденні військових дій і здійсненні завоювань. Європейські держави залишались у такому положенні до кінця часів Середньовіччя.
Основою для виникнення міжнародного права послужило те, що європейські християнські держави з метою протистояння Ісламській Державі об’єднались на основі християнства. Це привело до виникнення того, що називається міжнародною християнською сім’єю. Вони зійшлись між собою на певних правилах, таких як рівність в правах між жителями цих держав, наявність загальних принципів і ідеалів для цих держав, визнання цими державами вищої духовної влади католицького Папи, незважаючи на відмінність християнських течій. Ці правила стали ядром міжнародного права.
Християнська сім’я провела конференцію, на якій традиційні правила буди визначені як міжнародне право. Тим не менш, це міжнародне право не було загальним. Воно було міжнародним для християнських держав Європи, і годі. Ісламській Державі було заборонено вступ в європейську сім’ю, як і була накладена заборона на застосування цього права до неї. Починаючи з того часу з’явилось те, що називається міжнародною спільнотою; в останню увійшли усі європейські держави, без відмінності між королівськими, республіканськими, католицькими чи протестантськими державами.
Спочатку ця спільнота обмежувалась тільки державами Західної Європи. Пізніше до неї приєдналися і решта європейських християнських держав, а далі вона включила в себе християнські держави, які знаходяться за межами Європи. Ця спільнота продовжувала бути заборонною для Ісламської Держави до другої половини XIX сторіччя. Коли Ісламська Держава ослабла і стала називатись «хворою людиною», тоді вона попросила дозволу вступити в міжнародну сім’ю, але їй було відмовлено.
Тим не менш, Ісламська Держава уперто наполягала на своєму проханні, і в ітозі їй були пред’явлені суворі умови. Одними із цих умов були наступні: заборона на керівництво Ісламом в міжнародних відносинах і запровадження на території Османського Халіфату деяких європейських законів. Ці умови були прийняті Османським Халіфатом і він підкорився їм. Після його згоди відмовитись від того, щоб керуватись Ісламом в міжнародних відносинах, його прохання було схвалене, і тоді в 1856 році, Османський Халіфат був прийнятий в міжнародну сім’ю. Після цього в міжнародну сім’ю увійшли і інші нехристиянські держави, такі як, наприклад, Японія. Таким чином, Вестфальська конференція, проведена в 1648 році, вважається конференцією, яка встановила правила для міжнародного права. На основі цих правил в подальшому розвивались політичні дії і здійснювались колективні міжнародні справи.
Усе це лежало в основі міжнародного права, ставши приводом для вторгнення в інші держави, і це дало можливість наддержавам правити іншими країнами. Держави ведуть згідно з цим правом свої справи, а також справи, необхідні для захвату головуючого положення. З часом відбулись деякі змінення в міжнародних правилах, але усі вони були проведені в інтересах наддержав. Сьогодні необхідно зрозуміти, що міжнародне право — це явне зло і основа для боротьби з Ісламом і мусульманами. Отож, сини Умми повинні вести діяльність по скасуванню міжнародного права і виходу з-під його гегемонії. Міжнародне право — це те, що принесло лиха і страждання мусульманам, це те, що передало землі мусульман в руки невірних. Позбутися від гегемонії міжнародного права можна лише з встановленням Другого Праведного Халіфату, адже він буде запроваджувати закони Ісламу і покладе край гегемонії невірних.
Газета «Ар-Рая»
Мунір Хасан — Ємен
26 Зуль-када 1442 р.х.
07.07.2021 р.
