При розгляді відомих людству систем правління можна виявити їх ділення на два типи:
Перший тип: система правління, ниспослана пророкам від Аллаха для управління суспільством людей. Саме до цьому типу відноситься система правління в Ісламі. Пророк ﷺ сказав:
كَانَت بَنُو إسرَائِيلَ تَسُوسُهُمُ الأَنْبياءُ، كُلَّما هَلَكَ نَبِيٌّ خَلَفَهُ نَبيٌّ، وَإنَّهُ لا نَبِيَّ بَعدي، وسَيَكُونُ بَعدي خُلَفَاءُ فَيَكثُرُونَ
«Сини Ізраїля управлялись пророками, і кожного разу, як помирав один пророк, йому на зміну приходив інший. Проте після мене пророків не буде, а будуть халіфи, і буде їх багато».
Законодавцем в цій системі є Творець людини, життя і Всесвіту, Який володіє досконалими якостями і охоплює знанням кожну річ. Він не має недоліків і обмежень. Тому таке законодавство позитивне для людей до Судного дня, вільне від пристрастей і сприятливе як для віруючих, так і для невірних.
Другий тип: система правління, розроблена людиною. Автором такої системи є сама людина з усіма притаманними їй забаганками і пристрастями. Тому основою такого правління будуть пристрасті і сваволя. Всевишній Аллах говорить:
وَلَوِ اتَّبَعَ الْحَقُّ أَهْوَاءَهُمْ لَفَسَدَتِ السَّمَاوَاتُ وَالْأَرْضُ وَمَن فِيهِنَّ
«Якщо б істина послідувала за їх забаганками, то прийшли б в замішання небеса і Земля, і те, що в них» (23:71).
Ця система, по своїй суті, представляє диктатуру. Незалежно від того, чи проголошується публічно, що уся повнота законодавчої і виконавчої влади зосереджена в одних руках, володіючих недоторканістю, як і в монархічній формі правління. Або ж суспільство обманюють ілюзією свободи, а в дійсності воно перебуває під владою сваволі, як обстоїть справа з капіталізмом, який прикривається демократією.
Для повної ясності наведемо стислий і побіжний розгляд поняття диктатури:
Диктатура — одна із форм правління, в якій окрема особа, або окрема група осіб, або окрема партія володіють абсолютною владою. Це слово взяте із латинської мови. Диктатор в цій мові означає тимчасово призначеного лідера, наділеного виключними повноваженнями для врегулювання кризи, яку переживає держава. Проте це слово перетворилось у термін, що вживається у відношенні правителя, який володіє абсолютною законодавчою і виконавчою владою, який непідзвітний нікому і не дозволяє інакодумства. Капіталізм же вживає це слово у відношенні будь-якого незгодного з демократією, навіть якщо мова йде про божественну силу.
Поза сумнівів, що абсолютна монархія підходить під визначення цього терміну. Але чи можна сказати, що демократична система правління так само є диктатурою?
При уважному вивченні демократичної системи ми знаходимо, що її ззовні можна назвати демократичною, але по суті вона є тією ж диктатурою.
Як це розуміти? Давайте по порядку:
— Говориться, що влада належить народу і що він є джерелом влади: її законодавчої, виконавчої і судової гілок. Але в дійсності народ не видає законів, не приводить їх в виконання і не призначає суддів.
Те, що відбувається в дійсності — так це процедура виборів, проведення яких потребує багатомільйонних вкладень, якими не володіє маса звичайних людей. Тому проведення виборів лягає на плечі володарів крупних капіталів. Вони створюють партії, прокачують величезні засоби через ЗМІ, щоб впливати на людей і поширювати брехливі обіцянки масам людей. Вони перетворились в реальних правителів і законодавців, тому назвати цю систему капіталістичною більш підходяще, аніж демократичною.
— При президентській формі демократичного правління усі повноваження зосереджені у руках президента, і він призначає собі радників, міністрів та інших осіб адміністрації без якого-небудь втручання народу в ці рішення.
— При парламентській формі правління головуюча партія володіє усіма повноваженнями. Вона формує уряд і реалізує його програму. Опираючись на числову більшість в парламенті, ця партія приймає те законодавство, яке бажає. І ці рішення не пов’язані з народом. У представників народу немає такого права голосу відносно прийняття законів, який виходив би за межі однієї із запропонованих і схвалених варіацій з боку реального правителя, будь це президент чи головуюча партія (глибинна держава). Людство не знає більш дикого і жадібного режиму правління, аніж капіталістичний, де маленька купка капіталістів визначає законодавство і цінності, які слугують реалізації їх інтересів за рахунок гуманізму, моралі і знищення народів.
Згідно з їх визначенням диктатури ми доходимо до висновку, що капіталістична система правління представляє собою огидну диктатуру в брехливому камуфляжі демократії. Її зовнішність виглядає милістю, але зміст — це гидота, лихо і злочини. Капіталісти вітають демократію, коли вона приносить їм дивіденди, але коли вона суперечить їх інтересам, вони просто топчуть її.
Повертаючись до ісламської системи правління, стає ясно, що вона відрізняється від решти усіх інших рукотворних систем. Вона — не демократична, де народ вважається законодавцем, і не диктатура. Навпаки, ця система — божественна, яка виходить із Одкровення, тобто із того, що встановив Аллах для Своїх рабів:
— Панування в цій системі належить Шаріату, який продиктований Аллахом. Ісламське віропереконання є основою держави, і із цього віропереконання витікає конституція та інші закони. Держава проводить турботу про мирські справи, оберігаючи релігію, і дивиться на своїх громадян єдиним поглядом, незважаючи на колір шкіри, походженні чи релігію (прим.: це стосується загальних громадянських прав людей в суспільстві, які не зачіпають питання правління).
— Державна влада в цій системі належить Уммі, і вона приносить присягу своєму халіфу. Чоловік не може стати легітимним халіфом, поки Умма не дасть йому присягу з довольством і без примушення. Умар ібн аль-Хаттаб (р.а.) сказав в своїй хутбі: «Якщо хтось присягнув чоловіку, не порахувавшись з мусульманами, то нехай не вважають цю присягу дійсною ані той, ані цей, якщо не хочуть бути вбитими». І це було сказано в присутності сподвижників (р.а.) і вважається їх Іджма (одностайним схваленням).
Історія не знала більш прогресивної форми вибору правителя, аніж ісламський метод призначення халіфа. Він повинен володіти умови заключення і подальшого перебування на посту халіфа присяги, до числу яких відносяться: Іслам, справедливість, здатність нести цей тягар. Потім є переважні умови, до числу яких відноситься здатність до іджтіхаду і т.д. Також припустимі додаткові, такі, що не суперечать Шаріату умови, які висуваються людьми на адресу кандидата на пост халіфа.
Халіф володіє виключним правом на табанні (ствердження державним законом виведення правознавця із шаріатських текстів), опираючись на силу доказу. Підкорення халіфу обов’язкове, поки він не наказує гріховне. Його наказ виконується явно і таємно, усуваючи розбіжності. Абу Бакр (р.а.) говорить: «О, люди! Я був призначений над вами, хоча я — не кращий із вас. Допоможіть же мені, якщо я вчиняю правильно, і виправте мене, якщо вчиню неправильно. Говорити правду — означає вірність,а говорити брехню — означає зрадництво. Незначний чоловік із вас буде сильніше мене, поки я не поверну йому те, що він заслуговує по праву. А впливовий чоловік із вас буде підкорений мені, поки не віддасть те, що він повинен віддати по праву. Підкоряйтесь мені, поки я підкоряюсь Аллаху і Його Посланцю. А якщо я ослухаюсь Аллаха і Його Посланця, то ви не повинні мені підкорятись».
Ісламська Держава — людська, а не божественна, і Аллах поставив мусульманам в обов’язок контролювати дії правителів так, щоб уся Умма була з ним, коли він робить належне, і щоб уся Умма встала перед ним і поставила на місце, якщо він коїть негідне. Якщо обставини вимагають цього, то Умма повинна усувати правителя, а якщо він проявив положення невір’я, то вона повинна підняти меч проти нього. Ці дії проводяться через наступні заклади:
— Маджліс уль-Умма (зібрання представників Умми) представляє Умму, виражаючи її волю, бере звіт і закликає до відповіді.
— Махкамат аль-Мазалім (суд по справам перевищення повноважень) володіє компетенцією судити правителів і їх валіїв (відповідальних за управління регіоном), а також зміщати їх з займаємих посад, коли вони на те заслуговують.
— Політичні партії, за якими стоять широкі маси. Вони проводять контроль за діями правителя і закликають його до відповіді, допомагають йому в благому і виправляють його відхилення.
— Обов’язкова діяльність по здійсненню амр біль ма'руф ва нахій 'аніль мункар (наказ схвалюваного і заборона засуджуваного приказ по Шаріату), а також по примушенню узурпатора до поверненню в рамки права.
— Усе вищесказане повинно виходити із свідомості мас в своїй релігії і в своїх правах, а також із насіння Ісламу в піднесених душах, що не змиряються з несправедливістю і не бояться засудження на шляху Аллаха.
Що стосується Шури в Ісламі, то Всевишній Аллах зобов’язав правителя радитись з мусульманами, зробивши це їх правом і хвалячи їх за це, як в наступних Словах Всевишнього:
وَشَاوِرْهُمْ فِي الْأَمْرِ
«І радься з ними в справі» (3:159),
وَأَمْرُهُمْ شُورَى بَيْنَهُمْ
«Вони радяться один з одним в своїй справі» (42:38).
Проте Шура не означає законодавство, але є питанням думки. Вона узаконена в наступних положеннях:
— Правова думка, виведена із текстів Шаріату іджтіхадом. Ця думка береться з урахуванням сили його доказу, незважаючи на більшість чи меншість, які висловлюють її.
— Ідейна і наукова думка. Вона береться до уваги, враховуючи думку відповідних спеціалістів, незважаючи на більшість, як це відбулось при битві біля Рову і при Бадрі, де Посланець ﷺ прийняв позицію спеціалістів військової справи, залишивши свою думку на користь більш вірного.
— Думка,пов’язана зі справою, що зачіпає громадські інтереси. В подібних питаннях враховується думка більшості.
Шура служила висвітленню прямого шляху і вірного підходу, що об’єднує серця і ряди мусульман чинником, сприяючи збереженню Умми, її сутності і держави, а також збереженню слави тих, хто вдавався до її допомоги:
لِمِثْلِ هَذَا فَلْيَعْمَلِ الْعَامِلُونَ
«І заради такого нехай трудяться старанні» (37:61).
Газета «Ар-Рая»
Саід Ридван, Абу Авад
01.09.2021
