Найнебезпечнішу спадщину, яку залишили ісламські рухи (які прийшли до влади, а потім не зуміли правити належним чином), це недовіра людей до Ісламу, його рухам і партіям.
Люди почали пов’язувати Іслам з ісламським рухами, які не змогли правити належним чином, які звертались за допомогою до світському законодавству і його законам. В результаті люди дійшли висновку, що в Ісламі немає системи правління, яка включала б в себе економіку, соціальну систему, внутрішню і зовнішню політику.
Дитячий підхід в управлінні Єгиптом, Тунісом та іншими мусульманськими країнами показав, що ісламські рухи, які на протязі ста років не переставали твердити, що Іслам — це рішення, прийшовши до влади, навіть не знали, якою повинна бути форма правління. Тому вони звернулись за допомогою до представників колишнього режиму, більше того, зберегли колишню конституцію, закони і законодавство. Хоча люди думали, що з приходом цих рухів до влади на них з небес поллється золотий дощ, а земля наповниться справедливістю. В результаті, відмінність нового режиму від колишнього була лише в зміненні облич у владі. А це означало лише одно: рухи, які прийшли до влади, були косметичним зміненням режиму.
Ці рухи, увібравшись в нові вбрання, стали схожі на чоловіка, який намагається продовжити життя колишнього режиму і косвенно підтримати його, більше того, він намагається прикрасити колишній режим в очах звичайних людей. Коли люди бачили цю нову форму режиму в новій постаті шейхів, вони подумали, що це Іслам і що Ісламу не вистачає управління справами людей і здатності нести тягар державного управління. А отож, Ісламу необхідно звернутись за допомогою до Заходу і Сходу, колишнім членам уряду і попередньому політичному класу. Таким чином, ісламські рухи, свідомо чи несвідомо, надали ворогам Ісламу велику послугу, продемонструвавши, що Іслам не відповідає політичним запитам дня і що в ньому немає політики.
Після того, як Пророк ﷺ отримав підтримку від жителів Медини, він ﷺ переїхав у неї. Після приїзду Пророк ﷺ склав документ, який став першою письмовою конституцією в історії світу. Конституція — цех загальний закон держави. Саме конституція роз’яснює форму держави, джерела законодавства, форму системи правління. Якщо рух дійсно готовий зробити Іслам державною системою з його законодавством і законами, то він повинен зробити це не на словах. Адже коли Посланець ﷺ прибув в Медину, то він прибув туди як правитель, а не як пророк чи Посланець.
Він ﷺ не звернувся за допомогою до колишньому режиму, не утвердив колишнє законодавство і закони. В своїй Конституції Посланець Аллаха ﷺ не звертався до світової спільноти з проханням визнати новоутворену державу. Навпаки, до світової спільноти він ﷺ звернувся після того, як встановив державу і склав Конституцію, в його ﷺ зверненні до світової спільноти не було ноток приниження чи плазування, в ньому говорилось наступне:
مِنْ مُحَمَّدٍ عَبْدِ اللَّهِ وَرَسُولِهِ إِلَى... أَسْلِمْ تَسْلَمْ
«Від Мухаммада, сина Абдуллаха і Посланця Аллаха <…> обернись в Іслам і знайдеш порятунок». Посланець ﷺ не питав допомогу у тих, до кому звертався, не звертався в своїй Конституції до світової спільноти з проханням прийняти її. Посланець ﷺ не звертав увагу на суспільство Медини як на те,із чого повинно бути сформований спільний уряд національного примирення, навпаки, він ﷺ ввів Конституцію, якої повинні були дотримуватись усі. В Конституції говорилось:
وَإِنَّكُمْ مَهْمَا اخْتَلَفْتُمْ فِيهِ مِنْ شَيْءٍ فَإِنَّ مَرَدَّهُ إلَى اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ وَإِلَى مُحَمَّدٍ... وَإِنَّهُ مَا كَانَ بَيْنَ أَهْلِ هَذِهِ الصَّحِيفَةِ مِنْ حَدَثٍ أَوْ اشْتِجَارٍ يُخَافُ فَسَادُهُ فَإِنَّ مَرَدَّهُ إلَى اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ وَإِلَى مُحَمَّدٍ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَإِنَّ اللَّهَ عَلَى أَتْقَى مَا فِي هَذِهِ الصَّحِيفَةِ وَأَبَرِّهِ
«По усім спірним питанням необхідно звертатись до Аллаху і Мухаммаду <…> Те, що було до цього між учасниками даного договору в виді проблем і розбіжностей, які можуть завдати шкоду в теперішньому, усе це буде віднесено на суд Всевишнього Аллаха Посланця Аллаха Мухаммада. Аллах — за найбільш благочестиве і набожне, що міститься в цьому документі».
Серйозність положення вимагає, щоб правління належало Одному Аллаху, а це вимагає, щоб Іслам в повному обсязі запроваджувався в житті суспільства. Тільки тоді ми зможемо сказати, що той чи інший рух дійсно прагне привести Іслам до влади.
Що стосується дотримання міжнародних законів і міжнародного права, то це неможливо, оскільки це перешкоджає приходу Ісламу до правлінню як системи і образу життя.
Деякі із рухів думають, що вміння усидіти на двох стільцях — це і є політика, вважаючи, що не треба мати своєї позиції. Проте такий підхід заборонений в Ісламі, до того ж він є політичним самогубством. Невірні ніколи не будуть задоволені ісламськими рухами, незалежно від того, скільки поступок вони зроблять. Єгипет і Туніс — явні тому приклади. Незважаючи на те, що так звані «ісламські» рухи віддалились від Ісламу і його законів і навіть підсилили зі своєї сторони визнання легітимності Заходу і його законодавства, Захід усе одно виступив проти них. Але якщо б вони хоч трохи поміркували над словами Всевишнього Аллаха:
وَلَنْ تَرْضَى عَنْكَ الْيَهُودُ وَلَا النَّصَارَى حَتَّى تَتَّبِعَ مِلَّتَهُمْ
«Іудеї і християни не будуть задоволені тобою, поки ти не будеш дотримуватись їх релігії» (2:120), — то зрозуміли б, що на Захід і його прихвоснів покладатись неможна.
Мотивом для цієї статті послужив стан замішання, в якому сьогодні опинився «Талібан» після того, як він знов прийшов до влади в Афганістані. Незважаючи на те багато чого, що зробив «Талібан», незважаючи на його протистояння наймогутнішій силі в світі на протязі двадцяти років, «Талібан» прийшов до тому, щоб повторити ту ж помилку, що і чверть сторіччя назад. Мова йде про проголошення «Талібаном» на території Афганістану ісламського емірату, ніби Умма раніше не обпалювалась об угоду Сайкс-Піко і розділення єдиної держави на дрібні утворення.
Більше того, «Талібан» заявив, що хоче звернутись за допомогою до членів колишнього уряду, з якими боровся зовсім нещодавно. «Талібан» почав посилати світу миротворницькі послання, можливо, тоді світ залишиться ним задоволеним. Таліби звернулись до Китаю, Росії, ЄС і міжнародним організаціям, до цього вони домовились з Америкою про те, що Афганістан не стане плацдармом для ворожих дій проти країн, які межують з Афганістаном. Такою домовленістю таліби зміцнили розділення мусульманських країні і заявили, що не будуть підтримувати їх, якщо ті звернуться до талібів за допомогою.
Релігія Аллаха буде встановлена лише тоді, коли будуть охоплені усі її сторони. Якщо рух чи партія бажають досягти влади, або вже досягли влади, як це трапилось з талібами, то у них повинна бути підтримка з боку Умми. Громадська думка Умми про Іслам витікає із її свідомості, а це, у свою чергу є природною гарантією для встановлення необхідної системи правління, в протилежному випадку таліби та інші потраплять у пастку міжнародної спільноти і міжнародного права. Міжнародна спільнота буде задоволена тільки тоді, коли Ісламська Держава буде світською, і тоді вона буде з Заходом на одних позиціях. Аллах сказав:
وَدُّوا لَوْ تَكْفُرُونَ كَمَا كَفَرُوا فَتَكُونُونَ سَوَاءً
«Вони хочуть, щоб ви стали невіруючими, подібно їм, і щоб ви виявились рівні» (4:89).
Що стосується Хізб ут-Тахрір, то він пропонує себе, свою ідею і досвід «Талібану», щоб виправити його помилки і надати підтримку. Таліби — наші брати, а ми — їх брати. Таліби є володарями сили, тому на них лягає обов’язок надати допомогу Хізбу, як у свій час ансари надали допомогу Посланцю Аллаха ﷺ. Або, як мінімум, таліби повинні звернутись до Хізбу. Хізб здатен зрозуміти ігри і змови Заходу проти Умми. Єдиною турботою Хізба є приведення Ісламу до влади і відновлення ісламського образу життя. Якщо це відбудеться руками Хізба, то це благо, якщо це відбудеться руками іншого, то теж благо,і тоді Хізб надасть йому свою підтримку і сприяння. Сьогодні ми не перестаємо звертатись до наших братів із «Талібану» з насіхатами, як це ми робили у часи Мулли Умара (р.х.).
Ми хочемо звернутись до наших братів із «Талібану» з наступним насіхатом: «Ніхто не зможе вразити Захід і викликати у нього безсоння, окрім Халіфату. Адже Халіфат є системою правління в Ісламі, а отож, служить альтернативою системі невір’я. Халіфат несе новий образ життя, в противагу образу життя на основі невір’я. Саме тому Захід так боїться Халіфату і докладає усіх зусиль по його віддаленню від людей, щоб він не встав порядком денним і предметом запровадження в житті суспільства. Захід не лякають проголошення про встановлення ісламського емірату, оскільки він обмежений своїми кордонами і не ставить задачу нести систему Ісламу іншим територіям. Захід боїться лише одного — щоб Іслам не понесли за межі Афганістану за допомогою заклику і джихаду. Саме це лякає Захід, так не надавайте йому підтримку і допомогу проти Умми! Аллах вшанував вас перемогою над зарозумілою Америкою і Заходом, так не зупиняйтесь у межах кордонів Афганістану, скасуйте ці кордони і втільте слова Всевишнього у життя:
وَإِنَّ هَذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً
«Воістину, ваша Умма — Умма єдина» (23:52)!
Газета «Ар-Рая»
Халід аль-Ашкар (Абу аль-Муатазз Біллях)
8 Сафара 1443 р.х.
15.09.2021 р.
