Президент Туреччини Реджеб Ердоган виступив з промовою на 76-му засіданні ООН. Під час виступу він заявив про деякі проблеми, які хвилюють Туреччину як державу. Дані проблеми він розглядав з точки зору національних інтересів Туреччини, зобов’язаної виконувати міжнародні закони і резолюції, а не з точки зору Ісламу.
Взагалі, погляд, викладений ним, був відірваний від Ісламу як такого. В цій статті ми спробуємо на практичному прикладі заяв Ердогана порівняти те, якою буває національна чи регіональна точка зору і наскільки вона може відрізнятись від точки зору Ісламу.
Для початку треба визнати, що перераховані Ердоганом проблеми, втім, як і усі проблеми ісламських народів, є доленосними, а отож, до них необхідно ставитись як до питань життя і смерті, адже від їх рішення залежить доля ісламських народів.
1. Проблема Палестини. Ердоган заявив, що є прибічником ідеї створення двох держав на території Палестини у якості рішення її проблеми. Іншого рішення він не бачить і вважає, що у протилежному випадку регіону загрожує дестабілізація і втрата безпеки. Встановлення держави Палестина в кордонах 1967 р. зі столицею в Єрусалимі він вважає однією із першочергових проблем палестинців.
Це рішення озвучено давно, воно відоме своїм пораженством і не відрізняється від аналогічних міжнародних резолюцій, виданих в угоду єврейському утворенню. Воно було давно запропоновано ООН. Ісламське ж рішення проблеми Палестини полягає в її повному звільненні і ліквідації окупанта, тому що Палестина — це земля хараджа, яка знаходиться в веденні Байт уль-Маль мусульман, не говорячи вже про те, що це земля перенесення і піднесення Пророка ﷺ, земля, просякнута кров’ю сподвижників і муджахідів, які жили після них, земля, завойована колись самим Умаром ібн аль-Хаттабом, а потім звільнена Салахуддіном. На протязі більше тисячі років Палестина — як частина Шаму — жила під владою Шаріату, просякнувшись Ісламом. По усім цим причинам проблема Палестини буде вирішена тільки з її включенням у склад Ісламської Держави, втім як і проблема Шаму і решти земель навколо нього.
2. Проблема Кіпру. Ердоган почав вимагати враховувати суверенітет Північного Кіпру і визнати його на міжнародному рівні, щоб таким чином вирішити проблему острова. Це дозволить Туреччині мати свої позиції в східній частині Середземного моря. Також він закликав до рішенню проблеми акваторії Егейського моря шляхом діалогу.
Амбіції Ердогана обмежуються міжнародним визнанням дрібної острівної держави Північного Кіпру. Він робить вигляд, нібито не пам’ятає, що взагалі то увесь весь Кіпр є землею Ісламу і раніше сторіччями перебував у складі Османської Держави.
Щоб вирішити цю проблему правильним чином, окрім усього іншого необхідно пам’ятати, що одного разу Посланець Аллаха ﷺ сказав, що прийде такий час, коли мусульмани будуть сидіти на морі як царі на тронах. Під час цих слів була присутня Умм Харам Мільхан, дружина Убади ібн Саміта. Почувши його слова, вона сказала йому ﷺ: «Попроси Аллаха, щоб я була серед них!». Він звернувся до Аллаху з дуа, і в майбутньому, при правлінні Усмана (р.а.), був організований морський військовий похід на Кіпр під командуванням Муавії ібн Абу Суфьяна. Вона брала участь в складі цієї армії і померла при висадці на острів, де і була похована.
Таким чином, рішенням проблеми Кіпру буде його об’єднання в складі держави, яка б правила по Шаріату Ісламу і зачинила би усі місцеві військові бази колонізаторів.
3. Проблема Лівії. Ердоган знов закликав міжнародну спільноту встати на бік уряду Абд аль-Хаміда ад-Дбейба.
Ісламська політична позиція відносно будь-якої проблеми обумовлена відмовою від того, щоб опиратись на міжнародну спільноту, тому що воно представляє інтереси сильніших невірних колонізаторських держав. Опиратись можна і треба тільки на Іслам.
Лівія — це країна з древньою ісламською історією. На Лівію необхідно дивитись як на ісламську землю, яку треба об’єднати з сусідніми ісламськими землями, такими як Єгипет, Судан, Малі і Нігер, а не розділяти Лівію на «східну частину», «західну частину» і «проміжну частину», як це роблять Америка та інші крупні держави, які нацьковують одних політиків проти інших, одні угрупування проти інших!
4. Проблема Азербайджану. Ердоган привітав Азербайджан зі звільненням деяких своїх земель за допомогою Туреччини від вірменської окупації. Ердоган заявив, що Туреччина прийме усі необхідні заходи для нормалізації ситуації на Кавказі і утвердження конституційного устрою.
Якщо б Ердоган дивився на Азербайджан і Вірменію крізь призму Ісламу, то він би зв’язав питання Азербайджану з питанням Вірменії, визнавши обидві країни єдиним регіоном під назвою Закавказзя, завойованим мусульманами іще у часи правління Усмана ібн Аффана (р.а.). Закавказзя — земля хараджа, яку неможна ділити на дві держави. Територія сучасної Вірменії тривалий час була під правлінням Османської Держави. Історія Вірменії говорить про те, що з миті свого заснування вона ніколи не припиняла боротись проти мусульман. Як держава вона була відірвана від тіла Османського Халіфату за допомогою Росії і інших колонізаторських держав. Спокійною ця територія була тільки в ті роки, коли управлялась по Шаріату.
5. Проблема уйгур. Можливо, найбільш негативною із усіх позицій Ердогана була його позиція відносно уйгур, тому що він визнав їх проблему як проблему прав окремих особистостей в складі єдиної держави Китай, закликавши до необхідності докласти більше зусиль для захисту основних прав тюрок-мусульман в контексті єдиної держави Китай. Він хіба не знає, що батьківщина уйгур іще на початку ХХ сторіччя була незалежною мусульманською країною під назвою Східний Туркестан? Як він може сьогодні називати його китайською землею?!
Китай вбивав, виганяв, репресував мусульман-уйгур, і він дійшов в цьому до такої міри, що заборонив їм вже справляти релігійні світа, примушуючи їх їсти і пити в Рамадан, закриває мечеті, забрав біля 2 мільйон уйгур в концентраційні табори, примушує вагітних мусульманок робити аборти, перешкоджає мусульманкам виходити заміж за мусульман, вилучає дітей у батьків, примушує жити уйгур життям, повним принижень, і ось від 100 мільйонів уйгур сьогодні залишилось лише 20 мільйонів.
Туркестан був відкритий для Ісламу при Кутейбі ібн Муслімі у часи Халіфату Абд аль-Маліка ібн Марвана і Валіда ібн Абд аль-Маліка. Як відповідальний мусульманин може погодитись з тим, щоб ця земля була визнана китайською?!
6. Проблема Кашміру. Позиція Ердогана у відношенні Кашміру взагалі була вражаючою, оскільки у нього для Кашміру не залишилось ніякого рішення, окрім як заклику обох сторін — Індії і Пакистану — до переговорів, хоча відомо, що переговори між ними тривають вже десятків років, але ні до чого рівним рахунком не привели, окрім утвердження Індії над основною частиною Кашміру.
Кашмір — чисто ісламська земля, яку Британія продала губернатору Індії в рамках дешевої змови з метою окупувати мусульман руками індусів і тим самим позбавити мусульман можливості стати центром тяжіння в Індостані.
Кашмір — як і Палестину — необхідно звільнити з-під окупації. Кашмір необхідно приєднати до Пакистану, Індії і Бангладеш в одну державу під правлінням Ісламу, як це було у часи Ісламської Держави в Індії на протязі сторіч.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Хатвані
29 Сафара 1443 р.х.
06.10.2021 р.
