В попередній частині ми говорили про поразку Заходу у спробі зробити «Ізраїль» сприймаємим в ісламських землях. В цій частині ми продовжимо тему про діяння сіоністів у відношенні аль-Кудса і аль-Акси і невпинних спробах євреїзації, а також про поразку цих спроб.
Але перед цим ми хотіли б нагадати про брехню євреїв і християн. До того, як євреї почали брехати про мечеть аль-Акса і аль-Кудс, християни Європи вилили свою брехню при наявності у них святих місць в Палестині.
Вони вигадали цю брехню, щоб згуртувати свої ряди, позбутись від непотрібних конфліктів в Європі, відправити страждуючих проливати кров за її межі і об’єднати Східну і Західну Церкви. У витоків цього потоку брехні були так звані «Найвеличніші Папи» і місіонери Європи, серед яких — Папа Урбан II і Петр Амьєнський. Взявши в приклад християн Європи, сіоністський рух так само ж почав виливати потоки своєї брехні. Вони розробили свої гасла, щоб добитись політичних цілей, які були розроблені сіоністами разом з високопосадовими політиками Європи.
Серед гасел і брехні, які були вигадані євреями (особливо сіоністським рухом) у відношенні аль-Кудса та інших обрядових місць з метою заохотити імміграцію євреїв в Палестину, були наступні:
1) Євреї назвали свій рух сіоністським, щоб підкреслити релігійний аспект свого руху. Назва «сіонізм» взята від назви гори Сіон, розташованої в аль-Кудсі. Єврейська традиція розглядала гору Сіон у якості символу аль-Кудса та усієї Землі Ізраїля для повернення на батьківщину із вавилонського полону. Сіоністи брехливо заявили, що необхідно відновити історичну національну батьківщину «Земля Ізраїля». Окрім цього, послідовники сіоністського руху стверджують, що будь-який єврей, який живе за межами Сіона, проживає у вигнанні. Про це згадував Мозес Гесс в своїй праці «Рим і Єрусалим: дослідження єврейського націоналізму».
2) На першому сіоністському конгресі у місті Базелі (Швейцарія) в 1897 р. на основі Тори, Талмуда і Протоколів сіонських мудреців євреї намітили практичні кроки по створенню сіоністського утворення («Ізраїля»). Свою брехню сіоністи до кінця сформували в книзі «Єврейська держава». Прибічники талмудичного сіонізму підкреслили роль Єрусалиму на цьому етапі як релігійної назви, що привабила нових іммігрантів в Палестину.
3) Єврейські лідери, які є продовжувачами сіоністського руху, роз’яснили, що повернення євреїв в Єрусалим ґрунтується на їх догматичних поглядах. Так у 1948 р. перший прем’єр-міністр «Ізраїлю» Давід Бен-Гуріон заявив: «Ізраїль» не має цінності без Єрусалиму … Єрусалим не має цінності без Храму Соломона». Під час війни 1967 р., підійшовши до Стіни Плачу, міністр оборони «Ізраїлю» Моше Даян сказав: «Ми повернулись в наші найсвятіші місця. Ми ніколи більше не покинемо їх!». Що стосується головного військового раввіна Шломо Горена, то після окупації аль-Акси в 1967 р. він здійснив молитву у її дворі, а потім почав вимагати побудувати там синагогу. У 1967 р., коді була окупована східна частина аль-Кудса, третій прем’єр-міністр «Ізраїлю» Леві Ешколь сказав: «Єрусалим жадав повернення євреїв більше двох тисяч років».
4) Сіоністи використали брехливий релігійний термін під назвою «Земля Обетованна», щоб підкреслити, що ця земля обіцяна їм Богом. Вони заявили, що це обіцянка Тори. Цим сіоністи бажали заохотити єврейську імміграцію і заохотити їх вірність землям Палестини. Серед їх брехні і наклепу у цьому питанні було те, що, на їх думку, згадується у Книзі Буття: «І сказав Господь Авраму: «Залиш країну свою, родичів своїх, дім свого батька і іди в землю, яку Я вкажу тобі». Брехня про Землю Обетованну лунала і на вустах «ізраїльських» політиків і тих, кого серед них називають релігійними екстремістами, до числу яких відносився Меір Кахане. Останньому належать наступні слова: «При взятті Землі Обетованної євреї проливали кров і сльози. Ця земля приймає тільки розширення і не приймає розділення».
Це усього лише частина брехні лідерів сіоністського руху, лідерів «Ізраїлю» і раввінів, яка була озвучена ними з метою заохотити імміграцію в аль-Кудс. Сама імміграція була лише свого роду прелюдією у створенні сіоністського утворення. Паралельно брехливим гаслам була розгорнута глобальна кампанія по заохоченню імміграції євреїв в Палестину, яка триває і по сей день. Більше того, сіоністи розгорнули кампанію по спричиненню тиску на самих євреїв. Так лідери сіоністського руху у співпраці і змові з лідерами Заходу (Великобританії, Франції, Німеччини і багатьох соціалістичних країн Східної Європи) проводили акції вбивства і терору проти самих же євреїв, щоб вимусити їх почати імміграцію в Палестину.
Подібне так само відбувалось в арабських країнах, межуючи з Палестиною. У якості одного із прикладів цьому досить згадати слова депутата Кнесета Офера Кассіфа: «Сіоністський рух коїв злочини в арабських країнах, щоб спонукати євреїв іммігрувати звідти». Він також сказав: «В останні роки з’явились живі свідчення щодо причетності сіоністського руху до переслідуванню євреїв з метою їх вигнання із арабських країн». Справа не обмежилась кордонами арабських країн, сіоністський рух співпрацював з німецькими нацистами у справі вичавлювання євреїв із місць їх проживання. Так один із лідерів «Хагани» Хаім Ландау на симпозіумі 1966 р., що відбувся в Тель-Авіві, заявив: «В 1942 р. «Єврейське агентство» знало про знищення євреїв гітлерівцями. Але правда полягала у тому, що вони тоді не тільки мовчали про це, але і примушували мовчати тих, хто знав про це теж».
За ствердженням сіоністів, цілі по імміграції євреїв по усьому світу були досягнуті. Другий же етап полягав у досягненні наступних цілей: звільнення Палестини від її народу, встановлення контролю над містом аль-Кудс і його євреїзація. Дії сіоністів у цьому напрямку були представлені у багато чому. Сама євреїзація аль-Кудса була лише прелюдією до євреїзації благословенної мечеті аль-Акса і будівництву припускаємого Храму Соломона. Так стверджують єврейські раввіни і члени сіоністського руху.
Дії євреїв по євреїзації аль-Кудса і прихованню його ісламської постаті почались вже у 1948 р., а загострились з миті його повної окупації у 1967 р. Євреїзація аль-Кудса і приховання його ісламської постаті виражалось в наступних кроках:
1. Зникла стара назва аль-Кудса в «ізраїльській» адміністративній сфері управління та в усіх ЗМІ. Замість неї почали використовувати викривлену назву «Уршалім», хоча древня ханаанська назва міста була «Урсалім», що означає «місто миру». Початкова назва міста в ісламських книгах і літературі, а також при зонуванні в усіх ісламських епохах була аль-Кудс чи Байт аль-Макдіс. Справа не обмежувалась назвою лише міста — сіоністи так само ж стерли і спотворили багато інших назв, замінивши їх єврейськими з урахуванням своєї історії і релігії.
2. Просторова євреїзація земель, житла та іншої нерухомості в аль-Кудсі та його околицях. Тисячі дунумів земель західної частини аль-Кудса, окупованих в 1948 р., були приєднані до «Ізраїлю». Окрім земель міста було захоплено багато нерухомості, зокрема — ісламські і християнські школи, які в подальшому були перетворені у житло і храми для євреїв.
3. Євреїзація населення. В 1967 р. Кнесет прийняв рішення під № 2064, в якому говорилось: «Єдиний Єрусалим (Західний і Східний) є столицею «Ізраїлю». Таким чином «ізраїльська» юрисдикція і муніципальні кордони аль-Кудса були поширені на східну частину аль-Кудса і прилеглі до ньому частини Західного берегу. Однозначна офіційна анексія східної частини аль-Кудса «Ізраїлем» відбулась 30 листопада 1980 р., коли було прийнято рішення об’явити Східний аль-Кудс суверенною територією «Ізраїля», а усе місто — його єдиною і неділимою столицею. Після цих рішень євреї застосували усі форми тиску, щоб вигнати мусульман із аль-Кудса і його передмість. Влада заохочувала єврейське заселення східної частини міста і давала його новим мешканцям особливі привілеї.
4. Переслідування і безупинні знесення чужої нерухомості, а також заборона мусульманам будувати всередині міста. Окрім того, сіоністи спричиняли тиск і продовжують його спричиняти, щоб виселити цілі квартали. Що стосується історичного старого міста, то євреї забороняють навіть реставрацію його будівель, окрім цього є повна заборона на будівництво нових споруджень.
Це те, що пов’язано з проблемою євреїзації міста аль-Кудс у цілому. Що стосується спроб євреїзації мечеті аль-Акса, то про це, з дозволу Аллаха, ми поговоримо у наступній частині.
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб
Єрусалим
8 Раджаба 1443 р.х.
09.02.2022 р.
